5. Система права: норма, інститут, галузь права

Центральним ядром права, навколо якого організуються всі інші засоби, за допомогою яких держава регулює суспільні відносини, є юридична норма. Норма права – це загальнообовязкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечене її організаційною та примусовою діяльністю.

Норма права має свою внутрішню структуру, яка виражається в її поділі на окремі елементи, повязані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза – це частина норми права, яка містить опис життєвих обставин, за наявності яких можна чи необхідно керуватися правилом, що міститься в диспозиції.

Диспозиція – головна частина правової норми, яка містить припис на те, як можна чи необхідно діяти в умовах, передбачених гіпотезою (вона фіксує права та обов’язки суб’єктів права).

Санкція – частина норми права, в якій вказується на юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновлюючими, заохочуючими.

Юридичні норми поділяють на такі види:

1. за предметом і методом правового регулювання (за галузями права) – норми конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального та інших галузей права;

2. за функціональною спрямованістю – регулятивні (встановлюють права і обовязки учасників суспільних відносин) та охоронні (регламентують відносини, повязані з юридичною відповідальністю);

3. за характером приписів – зобовязуючі (встановлюють обовязки), забороняючі (забороняють ті чи інші діяння), уповноважуючі (надають субєктам певних повноважень);

4. за способом вираження правила поведінки – імперативні (не допускають ніяких відхилень від правових приписів), диспозитивні (допускають поведінку адресата норм за згодою з іншими учасниками правовідносин), рекомендаційні (встановлюють бажану, але не обовязкову поведінку субєктів);

5. за функціями у правовому регулюванні – матеріальні (встановлюють права, обовязки, заборони) та процесуальні (визначають порядок, процедуру здійснення прав чи виконання обовязків).

Право кожної держави існує не як проста сукупність правових норм, а має свою внутрішню організацію (структуру), яку називають системою права.

Система права – це цілісний комплекс взаємоузгоджених і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави, що поділяється на галузі права та інститути права. Немає такої норми права, яка б не належала до певного інституту та галузі права. Отже, основними елементами системи права є норми права (первинний елемент), інститути права, галузі права.

Підставою поділу норм права на галузі та інститути є предмет і метод правового регулювання. Предмет правового регулювання – це суспільні відносини, що врегульовуються за допомогою певної сукупності правових норм (наприклад, відносини власності). Метод правового регулювання – це спосіб впливу права на певну сферу суспільних відносин. Найхарактернішими є імперативний метод (чітко визначає межі поведінки субєктів) та диспозитивний (дає можливість субєкту вибрати з установлених державою той варіант поведінки, який найбільше відповідає його інтересам).

Галузь права – це система правових норм, що регулюють своїм особливим методом якісно однорідну сферу суспільних відносин.

Галузі права поділяються на такі основні ланки:

1. профілюючі або традиційні (конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, адміністративно-процесуальне) – ядро правової системи, що містить первинний правовий матеріал;

2. спеціальні (трудове, фінансове, сімейне та інші);

3. комплексні (господарське, аграрне, екологічне та інші).

Галузі права обєднуються у такі групи: публічне право (повязане з функціонуванням держави і регулює методом субординації відносини між державою і особою) та приватне (регулює методом координації відносини між окремими особами як рівноправними суб’єктами). У свою чергу галузі права поділяються на підгалузі та інститути права.

Підгалузь права – частина галузі права (декілька однорідних інститутів права), що регулюють вужчу за галузь групу суспільних відносин. Наприклад: податкове право є підгалуззю фінансового, авторське право є підгалуззю цивільного.

Інститут права – це система правових норм, що регулюють конкретний вид чи підвид однорідних суспільних відносин. Вони поділяються на галузеві (інститут власності в межах цивільного права) та міжгалузеві (інститут договору).

Поняття «система права» слід відрізняти від поняття «правова система», оскільки останнє є ширшим за змістом і включає в себе крім системи правових норм такі елементи як юридична практика та правова ідеологія. Основними правовими системами сучасності є романо-германська (нормативно-законодавча або континентальна система права), англосаксонська (прецедентна або система загального права), релігійно-традиційна (наприклад, мусульманська).

Система права є внутрішньою формою права, тоді як його зовнішньою формою виступають джерела права.