Завдання для самоконтролю знань Тести для самоконтролю:

1. Колективний договір, угода:

1. обов’язкові для обох сторін;

2. не повинні суперечити чинному законодавству;

3. визнаються недійсними, якщо погіршують становище працівників;

4. усі зазначені відповіді.

2. Проект колективного договору, схвалений загальними зборами трудового колективу, підписується уповноваженими представниками сторін не пізніш як через:

1. 5 днів.

2. 10 днів.

3. 15 днів.

4. 20 днів.

3. Колективний договір розповсюджується:

1. На усіх працівників організації.

2. Тільки на членів профспілки.

3. На тимчасових працівників.

4. На осіб, що тривалий час пропрацювали на підприємстві.

4. У який строк після реєстрації на новоствореному підприємстві укладається колективний договір?

1. На протязі 2-х тижнів.

2. На протязі 1-го місяця.

3. На протязі 2-х місяців.

4. На протязі 3-х місяців.

Питання для самоконтролю:

1. Які категорії зайнятого населення встановлює законодавство і для яких встановлено особливі гарантії при втраті роботи?

2. Які особи можуть бути визнані безробітними?

3. Які соціальні виплати передбачено для безробітних та членів їхніх сімей?

4. Як співвідносяться між собою поняття «зайнятість» та «працевлаштування»?

5. У чому полягає право громадян на соціальний захист у сфері зайнятості?

6. Охарактеризуйте сторони трудового договору. Який їхній правовий статус?

7. Які документи подаються особою, яка укладає трудовий договір?

8. На які види й форми поділяються трудові договори?

9. Чим переміщення працівника відрізняється від переведення?

10. Які підстави припинення трудового договору передбачені законом?

11. Яким чином відбувається оформлення звільнення?

12. Дайте загальну характеристику законодавства про колективні договори і угоди.

13. Які умови колективного договору Ви знаєте?

14. Назвіть сторони колективних договору й угоди, їх представників.

15. Що є змістом колективних договорів та угод, які види Ви знаєте?

16. У чому полягає різниця між колективним договором та угодою?

17. Назвіть порядок реєстрації колективних договорів і угод.

18. Хто здійснює контроль за виконанням колективного договору?

19. Який строк чинності колективного договору?

20. На кого поширюються положення колективного договору?

  Література до теми

Основна: 1-5.

Додаткова:

Нормативно-правові акти – 9,19,58,65,118

Навчальні посібники – 143, 144, 210, 211,212

Спеціальна література – 228,241,243,245,255,258,265,267,270

Довідкова література – 271-275, 277-279

Тема 14: робочий час. Час відпочинку

Методичні поради до вивчення теми:

Розгляд теми розпочніть із загальної характеристики правового регулювання робочого часу, яке здійснюється на рівні законів, підзаконних актів, колективно-договірного регулювання умов праці та угодою сторін трудового договору. Зверніть увагу на правильне визначення правового поняття робочого часу, яке до речі, на законодавчому рівні не визначено. У теорії трудового права під робочим розуміють час, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи й умов трудового договору повинен знаходитися на своєму робочому місці і виконувати обов’язки згідно з укладеним трудовим договором.

Робочий час складається з часу виконання працівником трудових обов’язків, підготовчо-завершального часу (це час отримання трудового завдання, отримання матеріалів та інструментів, ознайомлення з технічною документацією, час підготовки та прибирання робочого місця тощо). Зверніть увагу, що в деяких випадках, встановлених законодавством, до складу робочого часу зараховується час, коли робота фактично не виконувалась: простій не з вини працівника, оплачувальні перерви протягом робочої зміни.

У сфері правового регулювання робочого часу для працівників встановлено певні гарантії, ознайомтеся з ними. Зокрема, запам’ятайте статтю 45 Конституції України, яка гарантує працівникові встановлену законом тривалість робочого часу. Тобто законодавством про працю встановлена певна межа тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена у локальних нормах, якими в більшості випадків здійснюється регулювання тривалості робочого часу на конкретних підприємствах, в установах, організаціях.

Відтак, в основі визначення робочого часу є встановлення його законом або на основі закону. Від цього залежить і тривалість робочого часу, яку можна поділити на такі види:

1) нормальна тривалість робочого часу, що не може перевищувати 40 годин на тиждень (ч. 1 ст. 50 КЗпП України);

2) скорочений робочий час, який за тривалістю менше нормального, але з оплатою праці як за нормальну тривалість і має такі особливості: а) встановлюється лише законом; б) поширюється тільки на окремі категорії працівників (з урахуванням їх віку, умов та інтенсивності праці, специфіки трудових функцій тощо). Студенти повинні знати категорії працівників, для яких встановлюється скорочений робочий час;

3) неповний робочий час, характерними ознаками якого є такі: а) як правило, встановлюється за угодою сторін трудового договору; б) оплата праці здійснюється згідно з нормами виробітку чи залежно від відпрацьованого часу; в) обсяг трудових прав працівників не обмежується; г) може встановлюватись як неповний робочий день, так і неповний робочий тиждень, а також поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, робота протягом п’яти годин чотири дні у тиждень); д) для окремих працівників власник зобов’язаний встановити неповний робочий час (це вагітні жінки а також жінки, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, або жінки, що здійснюють догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку. Вважається, що обов’язок встановити неповний робочий час стосується і випадків, коли на цьому наполягає і чоловік – працівник із сімейними обов’язками, а не тільки жінка).

У правовому регулюванні робочого часу важливе місце займає режим робочого часу та його облік. Під режимом робочого часу в трудовому праві розуміється розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного періоду. До елементів режиму роботи належать:

1) час початку і закінчення роботи;

2) час і тривалість перерв у роботі;

3) тривалість та порядок чергування змін.

Слід розрізняти режим робочого часу працівників і режим роботи підприємства. Зокрема підприємство може працювати у цілодобовому режимі, а працівники – за змінами.

Розрізняють загальні й спеціальні режими. До загальних режимів належать п’ятиденний і шестиденний тиждень. До спеціальних режимів робочого часу належать такі:

1) змінна робота;

2) гнучкий графік роботи;

3) роздроблений робочий день;

4) ненормований робочий день;

5) вахтовий метод організації роботи.

На підставі вивчення чинного законодавства, навчальної літератури необхідно дати правильну характеристику існуючим режимам робочого часу, звернувши увагу на коло осіб, специфіку виробничих умов, що викликають необхідність застосування того чи іншого режиму.

Належної уваги заслуговує питання щодо надурочної роботи. Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, які Ви повинні знати. Засвоєння питання, що пропонується до вивчення, передбачає визначення категорій працівників, яких згідно зі ст. 62 КЗпП забороняється залучати до надурочних робіт. Дозвіл на виконання надурочних робіт необхідно одержати до початку виконання робіт, за винятком виключних ситуацій. Розглядаючи питання про надурочні роботи, використовуйте статті 62, 64, 65 КЗпП України. Оплата роботи в надурочний час врегульована ст. 106 КЗпП. Так, за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається. Граничні норми застосування надурочних робіт встановлені ст. 65 КЗпП. Так, надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Від надурочної роботи необхідно відрізняти режим ненормованого робочого часу – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною).

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності, може застосовуватися для керівників, спеціалістів і робітників у таких випадках: коли праця не піддається точному обліку в часі; коли робочий час за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство); коли робочий час розподіляється на розсуд працівника.

Зверніть увагу, що на працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу. У зв’язку з цим роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.

Облік робочого часу вважається за доцільне розглядати як фіксацію відомостей про явку працівників на роботу і виконання ними встановленої тривалості робочого часу. Необхідно знати, що облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми.

Слід звернути увагу на те, що облік робочого часу поділяють на поденний і підсумований.

Розгляд поденного обліку робочого часу розглядайте виходячи з того, що це є облік, коли встановлена законом норма робочого дня є обов’язковою для кожного дня роботи. При цьому робочий час підраховується протягом кожного робочого дня відповідно до табеля прибуття на роботу і залишення роботи працівником. Облік приходу на роботу працівника і часу, коли він іде з роботи, ведеться в організації загалом або в структурних підрозділах.

Розгляд питання щодо поняття та видів часу відпочинку почніть з того, що право працівників на відпочинок забезпечується не тільки встановленням норми тривалості робочого часу (ст. 50 КЗпП), а й наданням працівникам відповідно до законодавства часу відпочинку. Конкретні умови встановлення та використання часу відпочинку регулюються також на рівні локальних нормативних актів та індивідуальних трудових договорів.

Слід знати, що час відпочинку – це час, протягом якого працівник відповідно до законодавства та правил внутрішнього трудового розпорядку звільняється від виконання своїх трудових обов’язків і може використовувати його на свій розсуд для задоволення своїх інтересів та поновлення працездатності.

Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:

1) перерви протягом робочого дня (зміни);

2) щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);

3) вихідні дні (щотижневий відпочинок);

4) святкові й неробочі дні;

5) відпустки.

Студенти повинні зупинитися на кожному з видів часу відпочинку і підкріплювати свої відповіді посиланнями на відповідні статті КЗпП України. Проаналізуйте особливості кожного із зазначених видів відпочинку, основними з яких є такі:

1) перерва для відпочинку і харчування відповідно до ст. 66 КЗпП встановлюється не пізніше чотирьох годин після початку робочого дня (зміни) і не перевищує двох годин, а конкретна її тривалість визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Запам’ятайте, що перерви не включаються у робочий час і не оплачуються. У той же час зверніть увагу на те, що законодавством передбачені спеціальні перерви, які включаються у робочий час та оплачуються (н-д, додаткові перерви жінці для годування дитини віком до 1,5 року; перерви при роботі на відкритому повітрі в холодну пору року; спеціальні перерви при навантажувально-розвантажувальних роботах тощо);

2) щоденний відпочинок між робочими днями (змінами) не може бути менше 12 годин. Перехід зі зміни у зміну відбувається за графіками змінності та, як правило, після вихідного дня;

3) щотижневих вихідних днів може бути два в разі п’ятиденного робочого тижня й один – у разі шестиденного. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). Робота у вихідні дні забороняється, вона можлива лише у виняткових випадках, перерахованих у ст. 71 КЗпП, з попереднього дозволу профкому. Пам’ятайте, що залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця. Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

4) святкові й неробочі дні як вид часу відпочинку чітко визначені ст. 73 КЗпП України. Але й у ці дні робота допускається: а) на безперервно діючих підприємствах; б) для виконання робіт з обслуговування населення; в) для виконання невідкладних ремонтних чи вантажно-розвантажувальних робіт. Оплата за роботу у вихідний, святковий і неробочий день обчислюється та компенсується за правилами, визначеними відповідно до ст. 107 КЗпП. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку;

5) щорічні відпустки – найтриваліший час відпочинку. При з’ясуванні питання про відпустки студентам необхідно детально розглянути та проаналізувати Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року. Вивчення питання щодо відпусток, їх видів та порядку надання почніть з визначення, що відпустка – це вільний від роботи час визначеної тривалості в календарних днях із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством.

Відносини, пов’язані з різними видами відпусток, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки» (надалі – Закон), КЗпП України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відпустки залежно від їх оплати поділяються на оплачувані – зі збереженням на період відпустки заробітної плати та не оплачувані – без збереження заробітної плати. Законом України «Про відпустки» встановлені наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка (ст. 6 Закону);

- додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону);

- додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (ст. 13, 14 і 15 Закону);

3) творча відпустка (ст. 16 Закону);

4) соціальні відпустки:

- відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону);

- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18 Закону);

- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 Закону).

Враховуйте, що законодавством, колективним договором, угодою і трудовим договором можуть встановлюватися інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Зверніть увагу, що святкові і неробочі дні (ст. 73 КЗпП) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються. Також варто розглянути ст. 6 Закону «Про відпустки», яка передбачає надання відпусток більшої тривалості для певних категорій працівників. Крім того, треба мати на увазі, що деяким категоріям працівників (н-д, державним службовцям, суддям, прокурорсько-слідчим працівникам) відпустки надаються згідно зі спеціальними нормативно-правовими актами, проте тривалість їх відпусток не може бути меншою за встановлену Законом «Про відпустки».

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути меншою 24 календарних днів. Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається. Надання відпусток оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця.

Право працівника на щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців роботи на даному підприємстві. Черговість надання наступних відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, і доводиться до відома працівників.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються періоди роботи, встановлені ст. 9 Закону та передбачені законодавством. Студентам необхідно знати, як обчислюється стаж роботи, що дає право на щорічну відпустку (ст. 9 Закону), як здійснюється оплата відпусток (розділ V Закону «Про відпустки»).