Країни світу – основні торговельні партнери України за підсумками 2012 року

Країни СНД	Країни Європи	Країни Азії	Країни Америки
Російська Федерація	Польща	Туреччина	США
Казахстан	Німеччина	Китай	Мексика
Білорусь	Італія	Індія	Бразилія
	Угорщина	Південна Корея
	Іспанія	Японія

Джерело: Складено на основі даних Держкомстату,[12]

Від’ємне сальдо має місце в торгівлі з такими країнами:

1. СНД: Росія, - 9,8 мдрд. дол.; Білорусь – 2,8 мдрд. дол.

2. ЄС: Німеччина – 5,2 мдрд. дол.; Франція – 1,1 мдрд. дол.; Польща – 1,0 мдрд. дол.; Британія – 0,6 мдрд. дол.; Литва – 0,6 мдрд. дол.

3. США : 1,9 мдрд. дол.

4. Азія: Китай – 6,1 мдрд. дол.; Корея – 1,9 мдрд. дол.

Російська Федерація залишається основним торговим партнером України, на її долю припадає 18,1% експортних поставок (зниження проти 2011р. 5,9%) і 27,9% імпортних поставок (зниження проти 2011р. 11,0%).

Основу товарної структури зовнішньої торгівлі України, як і раніше, становлять мінеральні продукти, недорогоцінні метали та вироби з них, механічні та електричні машини, продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості, продукти рослинного походження.

Характерною ознакою сучасної світової економічної співпраці є поступовий перехід багатьох країн від замкнутої національної економіки до відкритої на основі залучення зарубіжних партнерів у господарство влас­ної країни та розвитку співробітництва з ними.

Зміст політики відкритої економіки полягає у законодавчому забезпеченні розумної доступності внутрішнього ринку для притоку іноземного капіталу, товарів, послуг, технологій, інформації, робочої сили, створенні сприятливого інвес­тиційного клімату. Проте в реальних умовах повністю відкритої економіки не існує.

Відкритість економіки це становлення економіч­них відносин між державами на засадах визнання стандартів світового ринку, дотримання законів вільної конкуренції на засадах спільного економічного співробітництва та ефективного використан­ня переваг національної економіки країн у міжнародному поділі праці та виробничому кооперуванні.

Для вимірювання відкритості економіки застосовують такі кількісні показники:

• експортна квота, що відображає масштаб експорту в зарубіжні країни і розраховується як співвідношення об­сягу експорту до ВВП . Якщо Екв = 10%, то економіка вважається вже достат­ньо відкритою;

• імпортна квота, що відображає масштаб імпорту в країну і розраховується як співвідношення обсягу імпорту до ВВП.

• зовнішньоторговельна квота – характеризує співвідношення між вартістю е-і поставок країни до її ВВП.

Фактори, що впливають на відкритість економіки:

1. участь країни в міжнародному поділі праці;

2. наявність рідкісних ресурсів;

3. рівень економічного розвитку країни в цілому та тех­нічний рівень розвитку промисловості;

4. місткість внутрішнього ринку;

5. наявність зручних та високорозвинених транспорт­них комунікацій між країнами;

6. наявність перепон чи сприяння розвитку зовнішньоекономічних відносин між партнерами світового ринку;

7. конкурентоспроможність вітчизняної продукції;

8. рівень світових цін та їх співвідношення з вітчизня­ними цінами.

Статистичним підсум­ком здійснення всіх зовнішньоекономічних угод і зобов’язань, які відбуваються протягом певного календарного пе­ріоду (найчастіше - року) між резидентами даної країни (України) та резидентами інших держав є платіжний баланс.

Платіжний баланс - це результатуюча сума усіх міжнародних грошових угод та платежів, які здійснюються між резидентами певної країни з відповідними агентами (резидентами) інших країн.

Платіжний баланс упорядковується за допомогою ме­тоду подвійного запису сум міжнародних угод, який засно­вано на тому принципі, що кожній зареєстрованій операції відповідає платіж у будь-якій формі, результатом чого є баланс платежів і надходжень.

Платіжний баланс складається з трьох ча­стин:

• балансу поточних операцій;

• балансу руху капіталів;

• балансу руху резервів.

Баланс поточних операцій включає:

1. валютні надходження від експорту товарів і валютні витрати, пов'язані з імпортом товарів;

2. доходи і витрати, пов'язані з надходженнями різних послуг (переважно з іноземним капіталом);

3. отримання і виплати відсотків та дивідендів від за кордонних інвестицій;

4. поточні трансферти (чекові перекази в країну та з країни, іноземна допомога країнам, що розвиваються, вит­рати на утримання дипломатичного корпусу).

Баланс руху капіталів відтворює приплив та відтік капіталів як тривалого, так і короткострокового характе­ру.

До тривалих операцій відносять купівлю-продаж цінних паперів, надання та погашення довгострокових кредитів, прямі та портфельні інвестиції.

Короткостроковий капітал складають високоліквідні кошти, перш за все поточні ра­хунки іноземців у даній країні та казначейські векселі.

Баланс руху резервів показує операції, пов'язані зі зміною офіційних резервів, які має у своєму розпорядженні країна, та зміною зобов'язань країни перед іноземними бан­ками.

До резервів країни відносять золото, іноземну валю­ту, міжнародні розрахункові кошти (СДР). Такі резерви використовуються країною для того, щоб впливати на об­мінний курс своєї валюти, а відтак, і на міжнародні відно­сини з іншими країнами.

Кінець XX - початок XXI ст. відзначилися інтенсивним розвитком міжнародних відносин у всіх галузях та напрямках економічної глобалізації. Міжнародні економічні відносини з боку кожної країни-учасниці мають як загальні риси, так і націо­нальні відмінності побудови взаємин із суверенними країнами у загальносвітово­му ринковому просторі, специфічну структуру конкретних видів міждержавних економічних відносин, національний ме­ханізм їх регулювання.

Слід відзначити, що міжнародні економічні відноси­ни існували з моменту створення суверенних держав, але зараз вони настільки поглиблені та інтегровані, що набу­ли глобального характеру, бо процес виробництва та обміну вийшов за межі окремих країн.

Міжнародні економічні відносини - це зв'язки господарюючих суб'єктів окремих країн чи їх груп з при­воду виробництва та обміну в міжнародному масштабі товарами, послугами, фінaнсами, капіталами, робочою си­лою.

За ієрархічною побудовою це еко­номічні відносини між суверенними країнами, об'єд­наннями суверенних країн, регіональними об'єднання­ми та підприємствами су­веренних країн, що беруть участь у міжнародному поділі праці та кооперу­ванні. Всі вони створюють світове господарство.

Світове господарство – це глобальний економічний організм, у якому національні економіки перебувають у тісній взаємодії та взаємозалежності на основі МПП і конкретних форм прояву МЕВ. Умовою його формування був світовий ринок.

Світовий ринок (world market) – це сукупність міжнародних ринків, які є сферами взаємодії різного виду суб’єктів з приводу переміщення ресурсів чи товарів у зони найбільшої доходності. Ця взаємодія контролюється міжнародними економічними організаціями.