8.4. Інформаційні джерела

1. С. 332-348; 2. С. 237-242; 3. С. 474-507; 4. С. 498-502; 505-510; 512-523; 5. С. 77-81.

Тема 9. Особливості митного регулювання міжнародної торгівлі в Україні

9.1. Методичні поради до вивчення теми

Політику підтримки національного товаровиробника в умовах ринкової економіки традиційно асоціюють передусім з обмеженнями імпорту. Адже такі обмеження дають змогу роз­ширити національним виробникам внутрішні ринки збуту, за­ощадити (завдяки менш жорсткій ціновій конкуренції) кошти на інвестиції, технічне переозброєння.

Слід ураховувати, що політика підтримки вітчизняного това­ровиробника тісно пов'язана з міжнародними зобов'язаннями держави як перед окремими країнами, з якими укладено торговельні угоди щодо недискримінації імпорту, перед блоками держав (Євросоюз; СНД), та перед міжнародними організаціями (МВФ, Світовим банком, СОТ).

Отже, умови щодо політики підтримки національного товаровиробника не можуть виходити за ті межі міжнародної тор­говельної політики, які встановлюються на світових ринках.

Серед цих умов виділимо такі:

• запровадження цілісної та економічно обґрунтованої систе­ми тарифного регулювання імпорту при встановленні припусти­мої відповідно до міжнародних угод максимальної ставки (на рів­ні 30%) за деякими винятками;

• розроблення графіків поступового зниження ставок митного обкладання імпорту з доведенням їх протягом п'яти—семи років до рівнів, обумовлених домовленостями в рамках ГАТТ/СОТ (це не стосується лікеро-горілчаних та тютюнових виробів, для яких доцільно застосувати специфічні ставки ввізного мита);

• запровадження уніфікованих ставок акцизного збору стосо­вно всіх без винятку товарів — як вітчизняного виробництва, так і імпортних, а також єдиного порядку сплати акцизів і ПДВ;

• скасування порядку обчислення акцизу і ПДВ, який перед­бачає сплату «податків із податків»; податки мають нараховува­тись безпосередньо на вартість товару без податків, а стосовно акцизу на окремі товари — на фізичну одиницю виміру товару;

• спрощення структури імпортних тарифів та процедури оформлення митної документації;

• урахування міждержавних угод щодо взаємного надання наці­онального режиму та режиму найбільшого сприяння в торгівлі;

• послідовна відмова від кількісних обмежень ім­порту, які мають застосовуватись лише за критичного стану окремих секторів економіки;

• диверсифікація митного тарифу — використання різних ста­вок для тих товарів, що становлять конкуренцію національному товаровиробнику, та тих, що таку конкуренцію не створюють;

• урахування в системі тарифного та нетарифного регулюван­ня імпорту значення товарів, що ввозяться, для розвитку високо-технологічного виробництва, для охорони здоров'я населення;

• ефективніше використання митного тарифу та нетарифних інструментів щодо недоброякісної продукції, передусім такої, що загрожує життю та здоров'ю людини, стану навколишнього середовища.

Митний тариф — це податок, який установлюється на імпорт товарів з метою підвищення їхньої ціни на ринку країни-імпортера та забезпечення безпосередніх надходжень до державного бюджету.

Поняття митного тарифу має подвійне значення:

по-перше, митний тариф — це інструмент торговельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі сві­товим ринком;

по-друге, це — конкретна ставка митного стягнен­ня, яку належить сплатити під час ввезення, вивезення чи транзиту певного товару територією країни або митною територією (у дру­гому випадку митний тариф, власне, є митним стягненням).

Наведене визначення митного тарифу містить характеристику основних його функцій:

а) захист національного товаровиробника;

б) наповнення державного бюджету країни.

А. Тариф дає змогу (принаймні в короткостроковій пер­спективі) забезпечити:

• зростання кількості робочих місць (що пов'язує економічні цілі із розв'язанням соціальних завдань);

• збільшення обсягів національного виробництва завдяки переорієнтації національного попиту із закордонної на внутрішню пропозицію;

• можливість розвиватися молодим галузям національного виробництва, або галузям, які перебува­ють у стані трансформації чи виходу з кризи.

Водночас штучне зниження іноземної конкуренції зменшує стимули до оптимізації умов ви­робництва й підвищення його ефективності. Тобто національні виробники потребуватимуть опікуван­ня й надалі з боку влади.

Б. Стягування мита з метою отримання коштів до державного бюджету є іншим функціональним призначенням митного тари­фу.

Розглянемо наслідки запровадження митного тарифу для ос­новних суспільних угруповань а) у випадку з імпортним та б) у випадку з експортним тарифом.

А) Імпортний тариф.

Споживачі. Для них митний тариф є однозначно невигідним. Вони компенсують збільшення ціни на кордоні, купуючи товари на внутрішньому рин­ку. Крім того, позбавлення від іно­земних конкурентів дає змогу внутрішнім виробникам підвищити ціни, від чого страждають споживачі.

Виробники, їх слід розділити на дві групи:

• виробників подібної імпорту продукції;

• виробників іншої продукції.

Перші будуть у виграші, оскільки збільшує­ться сектор ринку, а також з'являється можливість підвищувати ціну на свою продукцію на внутрішньому ринку.

Інтереси виробників товарів, які не конкурують з імпортом, можуть варіюватися залеж­но від того, наскільки загальне зростання цін вплине на динаміку цін на використовувані ними комплектуючі, сировину тощо.

Отримувачі соціальних виплат. Для них (студентів, пенсіо­нерів та ін.) запровадження митного тарифу є вигідним, оскільки завдяки йому формується бюджет, від якого залежить їхній добробут.

Відповідно до чинного законодавства України у разі імпорту товарів до України, використовуються такі податки:

• мито;

• акцизи;

• податок на додану вартість.

Б) Експортний тариф.

Споживачі. Для них експортний тариф означає збільшення ціни товару.

Національні експортери (виробники). Оскільки експортний тариф запроваджується проти вибіркових видів товарної продук­ції (в основному енергосировинних ресурсів), цих вироб­ників слід поділяти:

• на тих, проти яких і спрямовується тариф;

• на тих, хто продовжує здійс­нювати неоподаткований експорт товарів.

Для перших експортний тариф означає збільшення ціни товару і відповідно є невигідним.

Для других вплив експортного тарифу може виявитися мінімальним.

Отримувачі соціальних виплат. Для них (студентів, пенсіо­нерів та ін.) запровадження митного тарифу є вигідним, оскільки завдяки йому формується бюджет, від якого залежить їхній добробут.

Митний тариф як базовий інструмент регулювання ввезення може відігравати активну стимулюючу роль. За його допомогою дер­жави диференціюють товари, що підлягають ввезенню на більш або менш «бажані».

Так, при загальному порівняно невисокому рівні тарифу, в ЄС стосовно великої кілько­сті товарів, які конкурують з товарами місцевих виробників, застосовується високе мито, що досягає в деяких випадках 20 %.

В Україні відповідно до Закону України «Єдиний митний та­риф» 1992 р. (з пізнішими поправками та доповненнями) застосо­вується уніфікований підхід до митного регулювання міжнародної торгівлі. Згідно зі Ст. З цього правового акта, Єдиний митний та­риф України — це систематизований звід ставок мита, яким об­кладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.

Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів, що ввозяться на митну те­риторію України або вивозяться з цієї території.

Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.

Єдиний митний тариф затверджується Верховною Радою України за подан­ням Кабінету Міністрів України.

Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі — це засоби адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави.

Нетарифні засоби регулювання торгівлі діють разом із тариф­ними інструментами в комплексі. Інколи, в певних галузях та сфе­рах торгівлі, нетарифні засоби є домінуючими, інколи, навпаки, їх застосування є менш доцільне або неможливе.

Згідно класифікації СОТ, виділяють п'ять груп нетарифних заходів:

1. участь держави в операціях міжнародної торгівлі, переду­сім — державні закупівлі товарів, субсидування виробництва;

2. запровадження вимог до товаросупровідних документів, застосування товарних класифікаторів, методик оцін­ки митної вартості товарів), які впливають на характер ввезення товарів до країни;

3. застосування стандартів та вимог, які пов'язані з охороною здоров'я, технікою безпеки, екологічними критеріями та ін.;

4. застосування кількісних та валютно-цінових обмежень що­до ввезення (вивезення) товарів;

5. використання обмежень щодо умов та механізмів здійснен­ня платежів.

Найбільш поширеним засобом впливу на міжнародну торгів­лю є кількісні та валютно-цінові обмеження, які переважно за­стосовуються щодо ввезення товарів. Передусім це — контин­гентування та ліцензування.

Контингентування (квотування) — це обмеження держав­ною владою ввезення або вивезення товарів через установлення певної кількості або граничної суми на певний період часу.

Контингентування може стосуватися імпорту (переважно воно і має місце) та експорту. Щодо контингентування імпорту, то розрізняють два його види:

абсолютне квотування, згідно з яким визна­чається кількість продукції, яку дозволяється ввезти до країни,

тарифне квотування, згідно з яким дозволяється ввезення на те­риторію країни конкретного товару протягом певного періоду зі сплатою мита за зниженою ставкою.

Щодо умов міжнародної торгівлі України слід відзначити, що найбільшою мірою наша держава потерпає від квот, які встановлюю­ться Євросоюзом та США. Ці суб'єкти міжнародної торгівлі, власне, і відзначаються найбільшими масштабами подібного регулювання.

Ліцензування — це видача дозволів на здійснення експортно-імпортних та транзитних операцій у тих випадках, коли відповід­ні вільні операції не допускаються.

Зазвичай ліцензії видаються урядовими органами провідним операторам, причому ліцензії поділяються на генеральні та інди­відуальні.

• Генеральна ліцензія — дозвіл на вільне ввезення, вивезен­ня або перевезення певного товару (групи товарів відповідно до списку), яка діє протягом певного часу (як правило, року). Відо­мості про генеральну ліцензію зазвичай публікуються в офіцій­них виданнях країни.

• Індивідуальна (разова) ліцензія — це дозвіл на ввезення, вивезення або перевезення певного товару, який є дійсним протя­гом обмеженого терміну часу (до року).

Звичайно, зазначені інструменти є дуже різними, а ефектив­ність їх застосування залежить від того, наскільки обгрунтовани­ми та комплексними були конкретні рішення та дії щодо їх упро­вадження.