Рейтинг країн світу за індексом глобальної конкурентоспроможності в 2011р.

Групу країн-лідерів очолює Швейцарія, головною перевагою якої є висока здатність до інновацій та висока бізнесова культура. Другу позицію у рейтингу зайняла Швеція, найбільшою перевагою якої є ефективні та прозорі суспільні інститути. США продовжують своє падіння, опинившись на 5-му місці через проблеми, які спостерігаються вже два роки внаслідок зростання макроекономічних дисбалансів, пов’язаних зі значним рівнем бюджетного дефіциту.

До десятки кращих (як і у Звіті 2010/2011) увійшли Сінгапур, Швеція, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди, Данія, Японія та Канада.

Країни БРІК. Китай став першою серед найбільших країн, що розвиваються, і 27-ою у загальному заліку, покращивши свої позиції. Індія (51) і Бразилія (58) незначно погіршили свої результати.

Останні позиції у рейтингу займають африканські країни: Зімбабве, Бурунді, Ангола та Чад.

Серед країн СНД останнє місце посідає Киргизія (126-те в рейтингу ГІК), перше місце – Азербайджан (55-те місце). Поруч з Україною залишаються Грузія (88 місце) та Вірменія (92 місце), Росія посіла 66 місце (погіршила свої позиції на 3 пункти).

Україні вдалося скоротити відставання від Росії з 26 пунктів у попередньому рейтингу до 16 пунктів у поточному.

Місце України у ГІК за 2001-2011 рр.

Україні, після падіння протягом двох попередніх років на 17 пунктів, у рейтингу ГІК 2011/2012 вдалося зміститися з 89 (серед 139 країн у рейтингу ГІК 2010/2011) до 82 місця (серед 142 країн).

В 2011 р. Україна з індексом 3,9 дещо піднялась у рейтингу Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), посівши серед 142 країн світу 82-е місце перед Гамбією та Гондурасом. В 2010 р. Україна посідала 89 місце серед 133 країн світу; в 2009 р. – 82 місце, з ІГК – 4,0, серед 134 країн).

З урахуванням вищесказаного, можна констатувати: 010 Україна з показником ІКГ 3,9, демонструє відставання від середньосвітового індексу (4,18). Ще більшим є відставання України від інноваційних економік.

У порівнянні з попереднім звітом можна констатувати, що Україна продемонструвала незначний прогрес у рейтингу. Загальна оцінка конкурентоспроможності економіки зросла на 0,11 бала. Однак, збільшення загального балу не позначилося на динаміці країни в рейтингу ІГК. Тобто, більшість країн, що знаходяться вище або нижче України у рейтингу, прогресували так сам.

Основні складові та  етапи підвищення конкурентоспроможності економіки України, згідно Концепції державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки на 2007-2015 роки.

Підвищення конкурентоспроможності економіки України потребує вирішення як проблем фундаментального характеру, так і посилення факторів, які забезпечують пряме підвищення ефективності виробництва і перехід до інновативного та сталого розвитку.

Податкове регулювання є ефективним інструментом оптимізації механізму міжнародного співробітництва. Саме з удосконаленням по­даткового механізму пов'язані можливості пожвавлення еконо­мічного життя в країні, припливу іноземного капіталу, загального реформування національної економіки.

Світовий банк підрахував, що український бізнес у тій або іншій формі виплачує 135 різних податків. Це абсолютний світовий рекорд. Друге місце в цьому рейтингу Світового банку зайняла Румунія (113)., на третьому місці знаходиться Ямайка з результатом лише 72 податки.

У європейських країнах, кількість податків не перевищує 10-ти, а в Гонконгу складає лише 3. Україна у рейтингу сприятливості бізнесового та ділового середовища втратила за минулий рік 3 позиції і перемістилася на 152-е місце, опинившись в аутсайдерах списку між Ліберією (151) та Болівією (153). Гондурас, з яким часто люблять порівнювати Україну, знаходиться на 128 позиції списку.

Як відомо, непередбачувана податкова система є однією із основних перепон, що заважають світовим інвесторам працювати в Україні.

Недосконалість українського податкового законодавства, проявляється в наступному:

• застарілість механізмів пільгового оподаткування стосовно експорту товарів і послуг (є підставою застосування антидемпін­гових процедур проти вітчизняних виробників);

• нездатність уряду забезпечити високий відсоток збирання податків;

• основний їх тягар припадає на найбідніші верстви населення і стратегічний виробничий потенціал;

• тіньовий бізнес розрісся до надзвичайних розмірів;

• запровадження ПДВ в Україні не поліпшило інтег­раційних перспектив (маючи на увазі співробітництво з ЄС), а по­гіршило їх, оскільки ПДВ запроваджувався як додаткове наванта­ження, без адекватного зниження інших податків.

• вони не стимулюють виробництва не відповідають задачам соціальної політки.

Основними напрямами вдосконалення системи оподаткування відкритої економіки України є зниження загального рівня оподаткування, узгодження процесу оподаткування з пріоритетами розвитку наукомісткого та технологічно авангардного виробництва, яке, крім усього іншого, має стратегічне зна­чення для розвитку експортної бази.

Застосування державної політики протекціонізму зумовлює мобілізацію як промислового комплексу країни, так і людського потенціалу для захисту національної економіки та розширення зовнішніх ринків.

Протекціонізм – економічна політика, спрямована на стимулювання національної економіки та її захист від іноземної конкуренції.

Передбачає такі основні дії: 1) заохочення зовнішньої торгівлі через збільшення експорту та обмеження імпорту; 2) спонукання до розвитку власної економіки.

Розрізняють три групи засобів протекціонізму: 1) митно-прикордонні (мита, митні збори, податки, контенгування, ліцензування тощо); 2) заходи внутрішньої реґламентації що, впливають на ціну імпортного товару (технічні норми і стандарти, санітарно-ветеринарні вимоги, правила з охорони довкілля тощо); 3) валютно-кредитні заходи регулювання імпорту та експорту (зміни валютних курсів, зміни облікової ставки, кредитні та податкові пільги й ін.)

Конкретні засоби протекціоністської політики, на початку XXI ст. — це час домінування індивідуалізованих засобів установлення обмежень та заборон, правил роботи на конкретних націо­нальних ринках.

Поширення таких інструментів значною мірою зумовлюється лібералізацією загальних режимів торгівлі та зни­женням (скасуванням) тарифних бар'єрів у міжнародній торгівлі.

Згідно з класифікацією СОТ обмеження на ввезення продукції до певної країни допускаються у таких формах:

• антидемпінгові розслідування та відповідні санкції (коли вважається, що товар продається за цінами, що є нижчими за їх вартість);

• заходи протидії субсидованому експорту іноземних держав (коли вважається, що вартість товару, що продається, була штуч­но зниженою завдяки фінансовій підтримці з боку уряду);

• так звані «заходи запобігання» (коли доказово, з викорис­танням статистики обсягів імпорту та цін, стверджується, що за­значені заходи у вигляді обмежень або додаткового оподаткування імпорту мають виключно тимчасову природу та застосовуються проти такого імпорту, який може зашкодити національному виробництву).

Подібні інструменти широко використовують як провідні рин­кові країни, так і країни що розвиваються. «Найпопулярнішим» з наведених трьох інструментів на сьогодні безумовно є антидемпінг. Антидемпінгове розслідування — розслідування, що проводяться урядами країн-імпортерів з метою виявлення субсидування імпортних товарів державою чи фірмою експортером для поставки їх на зовнішній ринок за демпінговими цінами. За результатами розслідувань застосовуються антидемпінгові та компенсаційно-митні обмеження.

У межах ГАТТ/СОТ антидемпінгове регулювання здійснюється через застосування Угоди про застосування статті VI Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року.

Проведення антидемпінгового розслідування в Україні здійснюють уповноважені на це центральні органи виконавчої влади – Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Департамент митної справи Міністерства доходів і зборів України та Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту".

Серед галузей, проти яких найбільше було ініційовано антидемпінгових розслідувань та застосовано антидемпінгових заходів за 1995–2011роки, лідирують металургійна – 28% та хімічна – 33%, де Україна має непогані результати як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Крім того – машини та обладнання – 11%; текстиль/взуття-9%; папір/деревина - 6%; сільське господарство - 5%.

За даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України станом на 01.01.2011 р. проти української продукції провадяться 3 антидемпінгових розслідування та застосовуються 28 антидемпінгових заходів. Проти української продукції ці заходи використовують 10 країн, серед яких США (7), ЄС (6), Мексика (4), Росія (3), Аргентина (2), Таїланд (1), Туреччина (1), Перу (1), Білорусь (1), Канада (2). Причому із 28 застосовуваних антидемпінгових заходів 21 випадок стосується продукції металургійної галузі і 5 – хімічної [2].

Україна як експортер продукції металургійної та хімічної галузей повинна закріплювати свої позиції на відповідних зовнішніх ринках, аби її не потіснила дешевша продукція з інших країн (Індія, Китай, Бразилія тощо). Щодо металургійної галузі, то за даними Мінекономіки України 20% металопродукції Україна поставляє на внутрішній ринок, а 80% – експортує.

Для зменшення кількості антидемпінгових розслідувань проти української продукції на загальнодержавному рівні доцільно здійснювати прогнозування порушення антидемпінгових процедур проти вітчизняної продукції тих галузей, які найбільше потерпають від антидемпінгових заходів, на основі аналізу динаміки внутрішнього виробництва, попиту, споживання, експорту з урахуванням даних про потужності підприємств в контексті взаємозв’язку з прогнозами розвитку світової, регіональної та галузевої економіки.

Україна теж проводить антидемпінгові розслідування відносно таких країн як: РФ, Китай, Білорусь, Болгарія, Польща, Туреччина, Іспанія, Південна Корея, Великобританія та ін. Товарами, які підпадають під антидемпінгові розслідування є продукція металургійної промисловості, деревопереробної промисловості, легкої, зокрема текстильної промисловості, медичні інструменти, товари побутового призначення.

Демпінг та антидемпінг являють собою ефективні прийоми конкурентної боротьби, метою якої є завоювання ринку, досягнення економічних переваг на зовнішніх ринках, збільшення грошових потоків, а для держави – захист її економічних інтересів на міжнародному ринку, створення передумов для розширення ринків збуту вітчизняної продукції та підтримка національного товаровиробника. Тому такі заходи, як демпінг та анти демпінг як суб’єкти господарювання, так і держава повинні застосовувати як додатковий інструмент впливу на МЕД.

Значно меншу кількість антиімпортних про­цедур «забезпечили» розслідування у зв'язку з субсидованим експортом — у 2011р. їх було 16 проти 40 в 1999 р. Таке зни­ження зумовлюва­лося тим, що до них у 2011 р. не вдавався Євросоюз.

Разом з тим у 2011 р. відбулося збільшення випадків, коли бу­ли запроваджені додаткові митні збори у вигляді «заходів запобі­гання» — 26 проти 15 в 1999 р. Цей інстру­мент захисту є більш характерним для політики країн, що розвиваються. Але на етапі ринкової трансформації подібний за­сіб захисту міг би більш активно застосовува­тися країнами пострадянського простору, і зокрема Україною.