6.5. Інформаційні джерела

1. С. 192-206; 2. С. 138-150; 3. С. 157-185; 4. С. 540-543; 548-552; 565-575; 5. С 82-85.

Тема 7. Україна на світових ринках праці та міжнародна трудова міграція.

7.1. Методичні поради до вивчення теми

Характерною рисою сучасного етапу розвитку світового господарства стало стрімке поширення інтеграційних процесів, які вийшли за межі суто економічної взаємодії і охопили галузь соціальних, трудових та культурних відносин між країнами.

Поряд з традиційними ринками товарів, капіталів, технологій набирає сили новий специфічний і неординарний феномен розвитку світового господарства – світовий ринок праці. Його функціонування дає можливість перерозподілу робочої сили між різними країнами та регіонами, що сприятиме підвищенню ефективності використання трудових ресурсів та обміну знаннями і досвідом між народами.

Світовий ринок робочої сили - це механізм, у якому су­купний міграційний оборот еко­номічно активного населення між країнами і регіонами впливає на рівень, характер і розміщен­ня продуктивних сил у межах світової та національної еко­номік.

У пошуках роботи, яка зможе повністю розкрити трудовий потенціал людини та забезпечити їй достойні засоби існування, громадяни вдаються до масових переїздів як усередині країни, так і за її межі. Такий процес називають міграцією робочої сили.

Розрізняють:

• внутрішню міграцію робочої сили, яка здійснюється між регіона­ми однієї держави

• зовнішню міграцію, яка здійснюєть­ся за межі держави.

Міжнародна міграція робочої сили - це постійне, або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що обумовлюється як економічними так і неекономічними причинами.

Основні причини міграції робочої сили:

- з боку країн-донорів

• великий природний приріст населення;

• високий рівень безробіття серед працездатного населення;

• низький життєвий рівень значної частини населення;

• порівняно низька заробітна плата;

• неможливість знайти високооплачувану роботу та реалізувати професійні здібності.

- з боку країн-рецепієнтів

• потреба у додатковій робочій силі;

• потреба у висококваліфікованих фахівцях;

• кращі умови життя та праці, високий рівень заробітної плати.

Загальні фактори міграції робочої сили:

• інтеграційні процеси, які сприяють зростанню міжнародних зв’язків та взаємопереплетінню національних економік;

• бурхливий розвиток міжнародних пасажирських сполучень, високий рівень засобів комунікації;

• висока швидкість поширення інформації.

Особливості розвитку міграційних процесів:

• постійне збільшення масштабів залучення населення практично всіх країн світу до світового міграційного кругообігу;

• підвищення попиту на висококваліфікованих спеціалістів серед мігрантів;

• зростання масштабів нелегальної міграції;

• підвищення вимог до контролю за міграційними процесами.

Наслідки міжнародної трудової міграції

Для країн-імпортерів

Позитивні

1) Залучення додаткової дешевої робочої сили;

2) Отримання професійно підготовлених висококваліфікованих фахівців;

3) Зниження ціни виробництва продукції за рахунок порівняно низьких витрат на утримання робітників-мігрантів;

4) Можливість швидкого вирішення економічних проблем

Негативні

1) Підвищення тиску на внутрішній ринок праці;

2) Перелив національної валюти за кордон у вигляді переказів працівників-мігрантів;

3) Збільшення витрат із державного бюджету на соціальне забезпечення та захист іноземних працівників;

4) Підвищення напруги та кримінальної ситуації у суспільстві в зв’язку з негативним ставленням населення до іммігрантів.

Для країн-експортерів

Позитивні

1) Послаблення проблем безробіття на вітчизняному ринку праці;

2) Ротаційний характер трудової міграції;

3) Підвищення кваліфікації працівників, що побували за кордоном;

4) Надходження валютних коштів та цінностей, привозять з собою реемігранти.

Негативні

1) Втрата найконкурентоспроможної частини трудового потенціалу країни;

2) Відтік висококваліфікованих фахівців з національного ринку праці;

3) Додаткові витрати на підготовку нових спеціалістів;

4) Дискримінаційне ставлення та наявність фізичної небезпеки для трудових мігрантів в деяких країнах.

Міждержавна міграція включає два взаємопов'язаних процеси:

• еміграцію, тобто виїзд працездатного населення з певної країни за її межі,

• імміграцію, тобто в'їзд пра­цездатного населення в певну країну із-за її кордонів.

Існує також рееміграція, яка означає процес повернення еміг­рантів на батьківщину на постійне місце проживання.

Показником, що характеризує міграційну тенденцію країни є її міграційне сальдо – різниця між імміграцією до країни та еміграцією за її межі.

Характерними ознаками сучасного етапу трудової міграції стали:

• підвищення міграційної активності населення на території колишнього СРСР з економічних та національних причин;

• збільшення масштабів інтелектуальної міграції з країн колишнього соцтабору до розвинутих західних держав;

• скасування візових режимів та лібералізація перетинання кордонів в межах країн-членів Європейського Союзу;

• підвищення попиту на світовому ринку праці на висококваліфіковану робочу силу;

• збільшення кількості біженців у зв'язку з військовими конфліктами на Кавказі у Чечні, Придністров'ї, Югославії, Ірані, Афганістані;

• поширення нелегальної міграції за рахунок громадян азіатських країн, які використовують пострадянські держави, в тому числі і Україну, як транзитні території для міграції у розвинуті країни.

Розвиток трудової еміграції з України

Проведені дослідження дали змогу визначити що більша частка українців працює в країнах Східної Європи, далі йдуть країни Європейського Союзу.

Понад 80% серед наших емігрантів становлять трудящі-емігранти (особи, які здійснюють трудову діяльність закордоном на підстав трудового договору (контракту) з закордонним роботодавцем),

• на другому місці громадяни, які працюють в межах договорів підряду (до них належать особи, які направлені українським роботодавцем закордон для виконання певного обсягу робіт або послуг згідно з договорами, укладеними між українськими та закордонними суб’єктами господарської діяльності),

• на третьому – сезонні працівники (особи, які працевлаштовуються закордоном протягом відповідного сезону),

• на четвертому – стажисти (які працюють за наймом у закордонного роботодавця за отриманою професією з метою підвищення свого професійного чи кваліфікаційного рівня) .

Основна частина українських трудових емігрантів влаштовується закордоном на робочі місця, які не потребують спеціальної підготовки та професійного навчання.

Що стосується вікової характеристики, то найвищий рівень міграційної активності зафіксований серед осіб 24-49 років, тобто середній вік українського мігранта – 36 років. Молодь у віці 20-34 років становить 42%, люди середнього віку (35-49років) – 44,5%.

Отже, вітчизняний ринок праці постійно втрачає найактивнішу і найконкурентоздатнішу частину трудового потенціалу країни.

Населення майже всіх областей України тією чи іншою мірою задіяне у міграційних процесах, при чому західні - 13,3%, центральні регіони – 3,8% , Схід – 3,2%, Південь – 2,6%, Північ – 1,4%. Західні регіони орієнтуються більше на країни Західної Європи, то південні та східні області - на Росію.

Трудова імміграція в Україну

Згідно з даними Міжнародної організації з міграції, Україна входить у четвірку країн, де найбільше мігрантів. За неофіційними даними (повідомлення радіо Бі-Бі-Сі), нині в Україні 6 млн. мігрантів, переважно нелегальних.

В 2011р. з метою працевлаштування та постійного проживання Україну відвідали - 20,4 тис. осіб, або 0,11% (з майже 19 млн чол., що приїздили в країну).

Рейтинг десяти країн-експортерів іноземної робочої сили в Україну займають Туреччина, В’єтнам, Росія.

За останні роки кількість трудових іммігрантів з країн СНД зросла на 18%, а представників інших країн на 9,2%. ( чисельність працівників із країн близького зарубіжжя зростає швидше, однак, перевага трудових іммігрантів із далекого зарубіжжя продовжує зберігатись).

Організаційно-правове оформлення іммігрантів в Україні.

У структурі зайнятих мігрантів у 2011 р. на частку працюючих:: - за наймом припадало 85,7%, - були членами колективного підприємства, кооперативу - 3,6%, - самозайнятих - 3%, - роботодавців - 1,2%, - питома вага некласифікованих за групами дорівнювала 6,5% .

Сфери працевлаштування

У складі зайнятих мігрантів у 2011 р. найбільша питома вага припадала на:

• зайнятих в обробній промисловості (18%),

• сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві (16,8%),

• оптовій і роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послугах з ремонту (10,7%).

Пріоритетність вибору іноземцями вищеназваних сфер працевлаштування пов’язана з можливостями вигідного інвестування та швидкого отримання прибутків в цих сферах. Додатковим стимулом є непотрібність високої професійної підготовки та приносить швидкі матеріальні результати.

• -в освіті, охороні здоров’я та соціальній допомозі, державному управлінні – 7%.

Кваліфікаційна харктеристика

Станом на 1 січня 2012 року

• 80% іноземців займали посади керівників, спеціалістів, службовців;

• робочі місця за професією серед них мали 17%, при цьому переважна кількість керівників, спеціалістів та службовців, а також кваліфікованих робітників було зосереджено у приватному та колективному секторах.

А от на некваліфікованих і малокваліфікованих роботах іноземці використовувалися в основному у сільському господарстві.

Міжнародну нормативно-правову основу зовнішньої трудової міграції складають:

• Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року,

• Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року,

• Заключний акт Ради по безпеці та співробітництву у Європі від 1 серпня 1975 року,

• Підсумковий документ Віденської зустрічі 1986 року представників держав-учасниць Ради з безпеки та співробітництва в Європі,

• Конвенція ООН про захист прав трудящих-мігрантів та членів їх родин .

Головна роль у створенні правових основ світового ринку праці належить конвенціям та рекомендаціям Міжнародної організації праці (МОП) - (179 країн-членів) та ООН - що регулюють умови праці, трудові стандарти, визначають міжнародний статус працівників-мігрантів.

Також до джерел міжнародного трудового права відносяться двосторонні та багатосторонні угоди між країнами.

Разом зі створенням механізму регулювання міграційних процесів на рівні регіональних об'єднань та міжнародних організацій, кожна окрема держава розробляє та впроваджує у життя власну міграційну політику, яка залежить від специфіки держави.

Еміграційна політика України повинна базуватись на:

• створенні національної законодавчої бази в сфері зовнішньої зайнятості;

• підписанні дво- та багатосторонніх угод щодо регулювання обміну робочою силою між країнами;

• забезпеченні стабільності надходження в країну та ефективного використання валютних переказів працівників-мігрантів;

• сприянні пом'якшенню безробіття та "розвантаженню" внутрішнього ринку праці шляхом працевлаштування за кордоном працівників, які не можуть знайти підходящу роботу в Україні;

• обмеженні виїзду громадян зайнятих в тих секторах економіки, де потреби у робочій силі не задовольняються;

• оздоровленні вітчизняного ринку праці завдяки прийому реемігрантів, які отримали за кордоном професійні навики, необхідні для розвитку національної економіки;

• наданні правового захисту та соціальних гарантій трудовим емігрантам на батьківщині в термін перебування за кордоном та при поверненні додому.