4.5. Інформаційні джерела

За термінами розміщення:

• Короткостроковий

• Середньостроковий

• довгостроковий

3. За характером використання:

• Позиковий

• Підприємницький

4. За метою спрямування:

• Прямі інвестиції

• Портфельні інвестиції.

Державні капіталовкладення складаються із засобів державного бюджету, які направляють за кордон чи отри­мують звідти за рішенням уряду або міжурядових органі­зацій. До них відносять державні позики, гранти, допо­могу, кредити міжнародних економічних організацій.

Приватний капітал - це кошти недержавних джерел, які на­правляють за кордон чи отримують звідти приватні особи (юридичні чи фізичні). Це інвестиції, торговельні креди­ти, міжбанківське кредитування, не пов'язані з держбюджетом, але уряд в межах своїх повноважень може їх кон­тролювати чи регулювати.

До короткострокових вкладень належать вкладення капіталу на строк від 1 до 3 років, а до середньострокових -вкладення строком від 3 до 15 років, до довгострокових вкладень - вкладення більш ніж на 15 років.

Прикладом перших може виступати позиковий капітал (державні та приватні кредити), який характеризується високою при­бутковістю на капітал.

До других відносять переважно вкла­дення капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій.

До третьої групи входять найбільш значущі капіталовкла­дення. Це всі вкладення підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій (переважно приватні), а також позиковий капітал (державні та приватні кредити).

Позиковий капітал відтворений у наданні коштів під позику заради отримання прибутку у формі відсотків. До нього відносять інвестиції з державних джерел і вкладен­ня з приватних джерел.

Підприємницький капітал прямо або непрямо залучається у виробництво і пов'язаний з от­риманням обсягу прав на отримання прибутку у формі дивідендів (переважно вкладення приватного капіталу).

Прямі інвестиції є вкладенням капіталу заради отри­мання довгострокового інтересу, який забезпечують за до­помогою права власності чи вирішальних прав в управлінні.

Основними формами прямих інвестицій виступають:

• відкрит­тя за кордоном підприємств (в тому числі дочірніх компаній) чи відкриття філіалів;

• утворення спільних підприємств на контрактній основі; спільні розробки природних ресурсів;

• купівля чи анексія («приватизація») підприємств країни, що приймає іноземний капітал.

В основному прямі іноземні інве­стиції виявляються приватним підприємницьким капіталом.

Портфельні інвестиції не забезпечують контроль за об'єктом вкладення, а надають лише довгострокове право на доход, точніше кажучи, переважне право першочерговості в отриманні такого доходу.

До них відно­сять акції, облігації, інші форми капіталовкладень, які не дають можливість здійснювати безпосередній контроль за діяльністю зарубіжного підприємства. Вони є найважливі­шим джерелом залучення іноземного капіталу для фінан­сування облігаційних позик, що випускають корпорації, центральні (державні) та комерційні банки.

Україна виступає учасником на ринку руху міжнародних капіталів. З одного боку, вона виступає реципієнтом капіталу, який надходить до неї пере­важно у формі міжнародних іноземних інвестицій, з іншого боку, Україна самостійно намагається виступати як креди­тор в розвитку міжнародних взаємовідносин з країнами, до яких має стратегічний інтерес.

Особливість участі нашої держави в міжнародному русі капіталів зумовлена дефіцитом фінансово-обігових коштів, що призводить до односторонньої залежності національної економіки від зовнішніх джерел інвестування.

ЄБА (Європейська бізнес-асоціація) відзначає, що індекс інвестиційної привабливості, який для України розраховується з 2008 року, в I кварталі 2013 року залишився незмінним у порівнянні з показником 2012 р. - 2,12 балів з 5 можливих, що є найнижчим показником з 2008 року.

За результатам 2011 р. Україна посідала 152-ге місце зі 183 країн світу (Росія — 120-те, Латвія — 21-ше, Грузія — 16-те).

Стан інвестиційного клімату, на її думку, залишається стабільно несприятливим. Серед причин - посилення тиску на бізнес з боку владних структур, фаворитизм, складне адміністрування податків і корупція проблеми з відшкодуванням ПДВ, непрозорість судів тощо.

Згідно з даними Держстату: Приріст ПІІ в Україну в 2012 році склав 4,1 млрд дол, скоротившись в порівнянні з 2011р. на 10,6%, всього в 2012 році іноземні інвестори вклали в українську економіку 6,0 млрд дол.

Таким чином, на початок 2013 р. загальний обсяг ПІІ досяг 64,0 млрд дол.

Прямі інвестиції¹⁾

(на початок року; млн.дол. США)

Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.

В 2012 році іноземні інвестори вклали в Україну трохи більше 6 млрд дол. (в 2011 - 7.2 млрд. дол. США). У цілому накопичений обсяг інвестицій в економіку України в розрахунку на одну особу становив 1.2 тис. дол. США, (в Росії – 1.5 тис. дол. США/особу, в Польщі – 4.2 тис. дол. США/особу, в Чехії – 11.1 тис. дол. США/особу).

Інвестиції надходили зі 130 країн світу. Основними країнами-інвесторами України залишаються Кіпр – 17,3 млрд дол., Німеччина – 6,3 млрд дол., Нідерланди – 5,2 млрд дол. і Російська Федерація – 3,8 млрд дол.

Розподіл ПІІ за регіонами вкрай нерівномірний. Приплив іноземного капіталу в Київскладає половину від усіхінвестиційв українську економіку. У той же час, в 12 регіонах питома вага прямих іноземних інвестицій не перевищує 1% від загальноукраїнського показника. Це переважно регіони з потенційними (але не використовуються) можливостями розвитку сільського господарства і занепадом промисловості, низьким рівнем розвитку сектора послуг.

Розподіл ПІІ за галузями. На кінець2012 року найбільше прямих іноземних інвестицій було вкладено у фінансовий сектор– 28.5% іноземного капіталу. Крім того, 17.3% коштів іноземних інвесторів зосереджено в металургійному виробництві, 14.2% – в операціях з нерухомістю, оренді, інжинірингу та послугах підприємцям, 7.0% – в оптовій торгівлі.

Доцільність прямих інвестицій залежить від таких факторів:

• Прямі інвестиції повинні бути спрямовані на заміщення імпорту продукцією власного виробництва;

• За рахунок таких інвестицій мають бути створені виробництва, орієнтовані на експорт;

• Через отримання прямих інвестицій має бути накопичений позитивний управлінський досвід та технологічний потенціал у важливих галузях економіки.

З огляду на виробничий потенціал, що зберігся в Україні, можна виділити напрямки, перспективні для іноземного інвестування. Це авіа- і машинобудування, порошкова металургія, надтверді метали, електрозварювальне виробництво, нафтогазовий та аграрний комплекси, патентно-ліцензійна торгівля, видобувна та металургійна галузі, конверсія та ін.

Обсяг прямих інвестицій (акціонерний капітал) з України в економіку країн світу на 1 січня 2013 р. становив 6,5 млрд дол., в т.ч. в країни ЄС - 6,1 млрд дол. (93,3% загального обсягу), в країни СНД – 0,3 млрд. дол. (5,2%), в інші країни світу – 0,1 млрд. дол. (1,5%).

Прямі інвестиції з України надходили до 49 країн світу, основний обсяг спрямований на Кіпр (89,6%).

Переважна частка українських інвестицій до Кіпру здійснена резидентами, що зареєстровані за видом економічної діяльності "операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям".

Нормативною базою України в сфері інвестування є:

• Закон України «Про режим іноземного інвестування» - 1996р.;

• Закон України «Про інноваційну діяльність» - 2002р

Особливістю прямих іноземних інвестицій в економіки всіх країн, а не лише тих країн, що розвиваються, до яких належить і наша країна, є те, що переважний обсяг ПІІ надходить від транснаціональних корпорацій, які реалізують свої стратегічні цілі розвитку через інвестиції в інші країни.

Прихід ТНК у певну країну та вихід національних корпорацій на зовнішні товарні і фінансові ринки — це економічне явище, яке має назву «транснаціоналізація» економіки.

Транснаціональні корпорації (ТНК) ─ це міжнародні за складом та характером діяльності суб’єкти господарського життя, які функціонують на принципах корпоративної власності з акціонерною формою управління та розподілу прибутків у міжнародному масштабі.

Розвиток процесів транснаціоналізації особливо характерний для таких галузевих ринків як ринки харчових продуктів та напоїв, автомобілів, електротехнічних виробів та електроніки, машинобудування, а у сфері послуг — ринків транспортних, банківських, страхових, туристичних та інших послуг.

Як свідчить досвід останніх глобальних фінансових криз, інвестиції у виробничий сектор є більш стабільною формою вкладення грошей і ресурсів, ніж банківські позики і портфельні інвестиції.

Щодо вкладення коштів ТНК існують два різновиди прямих інвестицій ТНК:

1. Так звані прямі інвестиції «зеленої зони» (greenfield FDI), що утворюють нові дочірні компанії (філії).

Таке поняття як будівництво підприємства «під ключ» загалом, відображає суть такого виду інвестицій. За останні роки він становить менше ніж 20% від всього обсягу прямих іноземних інвестицій. Оплата таких інвестицій здійснюється переважно «живими» грошима.

2. Трансграничні злиття і поглинання (cross-border mergers and acquisitions M&A) — відбувається шляхом трансграничного злиття активів та операцій двох фірм для створення нової компанії. Функції управління активами й операціями передаються від колишньої національної компанії до іншої (закордонної) компанії, причому перша компанія стає дочірньою компанією/філією компанії, що зробила поглинання. Обидві ці компанії можуть бути як приватними, так і державними (приватизацію за участю закордонного інвестора трактують як трансграничне злиття і поглинання). Трансграничні злиття і поглинання становлять понад 80% обсягу ПІІ у світі.

Однак існує якісна відмінність між застосуванням цього виду ПІІ країнами-«донорами».

Так, практично 100% прямих інвестицій у розвинуті країни здійснюється у формі злиттів і поглинань, водночас для країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою ця цифра становить не більше 40%, а інші інвестиції — це інвестиції «зеленої зони», тобто будівництво «під ключ».

Залучення іноземних інвестиційних капіталів в економіку України є важливим джерелом забезпечення інвестиційного розвитку країни. У цьому Україна має певні досягнення, що характеризуються хоч і недостатнім обсягом залучених ПІІ, але динаміка їх позитивна.

Для України питання впливу ПІІ на зростання економіки через її транснаціоналізацію є питаннями майбутнього, але входження у СОТ та поширення відкритості економіки є сприятливими характеристиками інвестиційного клімату країни.

За даними ЮНКТАД за 2004 рік, в Україні було зареєстровано 367 іноземних філій ТНК, тоді як у багатьох країнах СНД цей показник значно вищий. В Україні була лише одна материнська компанія ТНК («Індустріальний союз Донбасу»), що ставило її на один щабель із Азербайджаном, Узбекистаном, Білоруссю.

Ще більш разючим є порівняння з центральноєвропейськими країнами. І особливо з ЄС (27 держав), де іноземних філій понад 208 тис., а материнських компаній ТНК — понад 39 тис.

Таке ж відставання спостерігається порівняно з країнами і територіями, що динамічно розвиваються, особливо Китаєм, де 280 тис. іноземних філій, Сінгапуром (14 тис.), Малайзією (понад 15 тис.). Водночас ці країни є активними експортерами капіталу, тобто в них, на відміну від України, процес інвестування має вигляд вулиці з двостороннім рухом.