4.4. Інформаційні джерела

І – 3,4,5,6

ІІ – 1,9

Тема 5. Фінансова і монетарна політика Європейського валютного союзу

5.1. Методичні поради до вивчення теми

В основу економічної та валютної стабільності Європейського валютного союзу закладено рамкові умови правового та інституту тонального характеру, до яких, в першу чергу, належать:

• Договір про Європейську спільноту, що визначає засади економічної та валютної політик і зобов'язує країн-членів до координації своїх національних економічних політик через співробітництво у Європейській раді;

• Маастрихтський договір (1992), що визначає обов'язкові до виконання державами-членами Європейського валютного союзу або тими, які хочуть до нього приєднатися, критерії конвергенції;

• Пакт про стабільність та економічне зростання (1997), що доповнює положення Маастрихтського договору і визначає правила проведення податково-бюджетної політики, а також декларує регламент накладення санкцій у випадку порушення бюджетних обмежень;

• Лісабонський договір про внесення змін до Договору про Європейський Союз і Договору про установу Європейського Співтовариства (2007), метою якого є підвищення ефективності Євросоюзу, зміцнення його демократичної легітимності і уніфікація діяльності ЄС. Відповідно до положень договору ЄС отримує право визначати моделі координації економічної політики країн-членів єврозони. Комісія може виступити з попередженням держави про те, що її економічна політика не відповідає загальним рамкам економічної політики ЄС.

Для вступу країн до Європейського валютного союзу необхідне виконання країнами певних стабілізаційних вимог. Ці вимоги складаються із дотримання так званих макроекономічних критеріїв валютно-фінансової конвергенції. Мета цих вимог відповідає філософії Маастрихтського договору: учасники валютного союзу мають гарантувати, що країни, які передають компетенції з проведення грошової політики Європейському центральному банку (ЄЦБ), будуть здатними забезпечити тривалу економічну стабільність у спільному грошово-валютному просторі.

Тобто країни мають пройти валютно-фінансову конвергенцію. Під конвергенцією слід розуміти зменшення розриву (зближення) у показниках економічного розвитку між національними державами. При цьому слід розрізняти поняття номінальної і реальної конвергенції. Під номінальною конвергенцією розуміють різницю між такими номінальними змінними, як ціни, виробничі витрати та валютні курси. Реальна конвергенція характеризує такі реальні змінні, як зниження різниш у продуктивності праці, доходах та рівні життя.

Основні критерії конвергенції:

1) досягнення належного рівня цінової стабільності. Рівень інфляції (потенційного члена Європейського валютного союзу) за рік, що передував року перевірки, має не більше, ніж на 1,5 % перевищувати середній показник інфляції, який досягнуто у трьох країнах ЄС з найнижчими показниками інфляції;

2) забезпечення належного стану фінансових показників у довготривалому періоді з метою запобігання надмірного бюджетного дефіциту та надмірної державної заборгованості. Під надмірним дефіцитом мається на увазі відношення фактичного дефіциту до ВВП, яке не повинно перевищувати референтної величини дефіциту, що встановлюється на рівні 3 % від ВВП.

3) дотримання протягом останніх двох років діапазону коливань валютних курсів у межах механізму валютних курсів Європейського валютного союзу без девальвації валют відносно інших членів;

4) наближення довготермінових відсоткових ставок. За рік до перевірки рівень номінальних довготермінових відсоткових ставок (наприклад, з державних цінних паперів) потенційного члена Європейського валютного союзу повинен не більше, ніж на 2,0 % перевищувати середній рівень довготермінових відсотків, який досягнуто у трьох країнах ЄС, де ці відсотки є найнижчими.

Слід відзначити прагнення більшості з країн ЄС до досягнення будь-якою ціною критеріїв конвергенції, передбачених Маастрихтським договором, метою яких є дотримання стабільного господарства внутрішнього ринку за рахунок, у першу чергу, стабільної валюти. Довготривале дотримання останнього критерію передбачається за підтримки ЄЦБ, основними завданнями якого є визначення і проведення грошової політики Співтовариства, розпоряджання офіційними валютними резервами країн ЄС, а також сприяння безперешкодному функціонуванню платіжної системи.

У цілому ж, простежуючи розвиток настроїв щодо створення єдиного валютного союзу з часів підписання Маастрихтського договору, можна зробити висновок про постійну невпевненість багатьох його ініціаторів щодо часу початку функціонування валютного союзу і кола його учасників.

У своєму початковому форматі валютний союз ЄС був реалізований за участі 11 із 15 країн Європейського Союзу, які виконали маастрихтські критерії і утворили єврозону з офіційним введенням євро у безготівковий обіг з 1 січня 1999 року. На поточному етапі до складу єврозони входять із 28 країн-членів ЄС лише 16 країн.

Головною умовою інституціонально-правової конвергенції для вступу до Європейського валютного союзу є вимога приведення національних законодавств про центральні банки у відповідність до стандартів європейської системи центральних банків (ЄСЦБ). У зв'язку з адаптацією національних законодавств до стандартів ЄСЦБ до них було внесено зміни з тих пунктів, які, зокрема, визначають основні завдання центрального банку, повноваження ради центрального банку з розробки грошової політики, регулюють відношення між центральним банком та урядом, закріплюють права емісійної монополії та визначають інструменти грошової політики.

У ст. З Протоколу "Про Статут ЄСЦБ та ЄЦБ" визначаються наступні основні завдання ЄСЦБ:

• розробка та реалізація грошової політики;

• проведення валютних операцій;

• зберігання та управління офіційними валютними резервами членів Європейського валютного союзу;

• сприяння безперешкодному функціонуванню платіжної системи;

• підтримання дій компетентних органів банківського нагляду з розробки директив та здійснення наглядових функцій за діяльністю кредитних інститутів та із забезпечення цінової стабільності.

Цінова стабільність в єврозоні вважається досягнутою тоді, коли річне зростання цін в країнах єврозони, виражене через гармонізований індекс споживчих цін (77 позицій), не перевищує 2% у порівнянні з попереднім роком.