12.2. План практичного заняття

Практичне заняття 16

Питання для обговорення

1.Роль золота у міжнародній фінансовій системі.

2. Особливості функціонування ринку золота.

3. Характеристика операцій із золотом.

12.3. Питання для самостійного вивчення дисципліни

1. Проаналізуйте зміну ролі золота відповідно до різних етапів розвитку валютної системи.

2. Функції золота у сучасній валютній системі.

3. В чому полягають сучасні тенденції розвитку ринку золота?

4. Охарактеризуйте стан ринку золота в Україні.

12.4. Термінологічний словник

Ба́нківські мета́ли — золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

12.5. Інформаційні джерела

І – 3,4,5

ІІ – 1,9

Тема 13. Міжнародний ринок похідних цінних паперів (деривативів)

13.1. Методичні поради до вивчення теми

Міжнародний ринок фінансових деривативів - це строковий сегмент міжнародного фінансового ринку, на якому здійснюється торгівля похідними фінансовими інструментами.

За економічним змістом ринок похідних фінансових інструментів - це сукупність економічних відносин щодо перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами.

При цьому похідні фінансові інструменти - це інструменти, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Крім того, їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди.

Отже, особливістю похідних фінансових інструментів (деривативів) є те, що їх інвестиційна віддача залежить від фінансових інструментів, від яких вони власне і походять, тобто їхній обіг пов'язаний з обігом базового активу.

Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського терміна "derivative" - "вторинний, похідний", оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інструментів, покладених в основу угоди. Базовим інструментом у подібних контрактах фінансового характеру можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів - грошові кошти в національній та іноземній валютах, цінні папери, фінансові показники у вигляді індексів, курсів, відсоткових ставок, так і самі деривативи. Слід зауважити, що предметом подібних контрактів можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків виділяють чотири типи базових активів деривативів:

1) товари (ціна деривативу "прив'язується" до ціни певного товару або руху індексу на групу товарів);

2) акції (ціна деривативу "прив'язується" до ціни певної акції або руху індексу цін на групу акцій);

3) іноземні валюти (ціна деривативу "прив'язується" до курсу однієї або декількох валют);

4) процентні ставки (ціна деривативу "прив'язується" до фіксованої, плаваючої або комбінованої процентної ставки).

Серед найбільш цікавих сучасних тенденцій розвитку організованих ринків деривативів є встановлення зв'язків між біржами, які працюють у різних частинах світу та різних часових поясах. Перший подібний зв'язок було встановлено кілька років тому між Сінгапурською міжнародною грошовою біржею і Міжнародним валютним ринком, де торгують однаковими ф'ючерсними контрактами на євродолари та валюту. В результаті укладеної між біржами угоди за взаємною згодою сторін контракти, відкриті на одній з цих бірж, можуть бути закриті на іншій.

Створення глобальної мережі ф'ючерсних бірж і встановлення зв'язків між ними дозволяє здійснювати торгівлю деривативами цілодобово. Це полегшує доступ на біржі, оскільки учасники одержують можливість регулювати свої позиції навіть після закінчення робочого дня на окремих біржах. Крім того, трейдери, які мають відкриті позиції на одній біржі, можуть урівноважити їх позиціями на іншій біржі. Ці процеси глобалізації та інтеграції призводять до того, що події економічного чи політичного порядку, які відбуваються в одній частині світу, безпосередньо впливають на кон'юнктуру фінансових ринків в інших частинах світу.

У сучасних умовах деривативи виконують в економічній системі дві основні функції, створюючи, з одного боку, механізми для проведення операцій хеджування цінових ризиків, а з іншого, дозволяючи біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози та здійснювати спекулятивні операції з метою отримання доходу від різниці в цінах. Відповідно до цього всіх учасників (залежно від мети, з якою вони відкривають свої позиції на ринку деривативів) розділяють на дві основні групи: хеджери та спекулянти, хоча на практиці такий поділ є досить умовним.

Хеджер - це учасник ринку, який проводить операції з деривативами з метою зниження (уникнення) цінового ризику, пов'язаного з володінням базовими інструментами. Щодо спекулянтів, то зміст їх діяльності у найширшому розумінні можна визначити як формування певних очікувань на основі прогнозування майбутнього та одержання прибутку від різниці в ціні купівлі та продажу фінансових інструментів чи товарів.

Характерними рисами розвитку ринку фінансових деривативів на сучасному етапі є наступні:

o питома вага деривативів, що продаються на біржах, скорочуються;

o за обсягом торгівлі валютні і відсоткові деривативи абсолютно домінують над товарними деривативами і деривативами на акції;

o більше половини торгівлі деривативами є міжнародною;

o близько половини строкових контрактів укладаються в доларах США.

Фінансові деривативи є досить різноманітними за своїми характеристиками: ліквідністю, доступністю, вартістю, ступенем ризику тощо. Крім того, кожен з цих інструментів має свої переваги та недоліки.

З метою дослідження сутності та механізму функціонування фінансових деривативів звернемося до розгляду особливостей кожного інструмента: форвардних контрактів, ф'ючерсів, опціонів, угод "своп".

Операція "форвард" - це угода щодо купівлі-продажу базового активу (наприклад, іноземної валюти) за встановленою ціною в майбутньому.

Останнім часом форвардні угоди широко використовуються для проведення неторговельних операцій, пов'язаних із рухом капіталів: кредитування іноземних філій, вкладення інвестицій, придбання цінних паперів іноземних емітентів, репатріація прибутків тощо.

При цьому валютні операції "форвард" мають певні особливості:

o валютний курс фіксується в момент укладання форвардної операції;

o вибір валют не є стандартизованим;

o реальна поставка валюти здійснюється, як правило, через обумовлений контрагентами (необов'язково стандартний) проміжок часу;

o це міжбанківські валютні операції;

o під ас укладання угоди ніякі авансові платежі не здійснюються;

o обсяги контрактів не є стандартизованими.

Специфікою форвардних операцій є те, що форвардні валютні курси, на відміну від інших видів угод, не просто безпосередньо фіксуються, а розраховуються. Інформація про форвардні курси регулярно публікується у провідних економічних виданнях світу.

Своп-контракт (від англ. swap - обмін) - це угода між контрагентами про обмін (один або кілька) певної кількості базових інструментів на визначених умовах у майбутньому. Як і більшість інших фінансових деривативів, своп-контракти частіше за все укладаються в розрахунку на умовну суму, що передбачає лише обмін різницями в цінах базових інструментів, а не самими інструментами. Як правило, за умовами угоди проводиться серія зустрічних платежів протягом періоду дії або один обмін у момент відкриття контракту з умовою проведення зворотної операції на час закінчення свопу. Умовні суми, які обмінюються в свопі, можуть бути однаковими або змінюватися.

Процентний своп-контракт - це угода між двома контрагентами про обмін процентними платежами в розрахунку на визначену суму з метою встановлення нижчих витрат запозичення. На практиці прийнято розрізняти два типи відсоткових свопів:

o прості свопи передбачають обмін фіксованої відсоткової ставки на плаваючу чи плаваючої ставки на фіксовану;

o базисні свопи - в результаті їх здійснення плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, але розраховану на основі іншої базової ставки.

Валютний своп - це строкова валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж певної суми валюти на умовах "спот" із одночасним продажем (купівлею) тієї ж суми валюти на певний термін на умовах "форвард", тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування.

Залежно від термінів укладення "свопи" поділяють на:

o звичайні (операції репорту і депорту);

o одноденні "свопи" t/n (tomorrow-next swap), коли перша операція здійснюється з датою валютування "завтра", а зворотна - на умовах "спот";

o тижневі "свопи" s/w (spot-week swap), коли перша угода виконується на умовах "спот", а друга - на умовах тижневого "форварду";

o форвардні ("форвард-форвард").

Переваги у використанні угод "своп" перед чистими форвардними угодами:

o при здійсненні валютного "свопу" завдяки регулярному обміну компенсаційними виплатами значно зменшується валютний ризик, оскільки він розподіляється між учасниками угоди;

o використання "свопів" дає можливість забезпечити хеджування довгострокових операційних та економічних ризиків;

o з точки зору бухгалтерського обліку, валютні "свопи" класифікують як позабалансовий інструмент, що надає певні технічні переваги.

Ф'ючерсний контракт - це угода між продавцем або покупцем, з одного боку, і кліринговою палатою ф'ючерсної біржі, з іншого, про поставку (прийняття) стандартної кількості базових інструментів за узгодженою ціною на конкретну дату в майбутньому. Отже, ф'ючерсні угоди укладаються між двома сторонами, однією з яких завжди є клірингова (розрахункова) палата ф'ючерсної біржі, що виконує роль гаранта здійснення всіх контрактів.

Особливостями ринку ф'ючерсних контрактів є:

o високий ступінь стандартизації контрактів;

o обмежений перелік базових активів;

o висока ліквідність контрактів;

o надійність укладених угод;

o можливість за незначних початкових витрат оперувати значними сумами.

Іншими інструментами строкового ринку, що мають широке розповсюдження та практичне застосування як серед хеджерів, так і серед спекулянтів, є опціони.

Опціон є своєрідною формою строкової угоди двох сторін - продавця (емітента) і покупця (власника опціону), внаслідок якої останній отримує право, але не зобов'язання, купити у першого або продати йому заздалегідь визначену кількість базового активу у визначений момент або протягом певного часового періоду в майбутньому за ціною, що встановлюється у момент укладання угоди.

Цю зафіксовану ціну називають ціною реалізації (виконання) опціону, або страйковою ціною (strike price).

Вартість опціону є договірною величиною і залежить від багатьох чинників, зокрема:

o тривалості опціонного періоду;

o виду опціону;

o значення страйкової ціни;

o цінової волатильності;

o виду базового активу опціону та ін.