3. Принципи інформаційного права.

Право формується та функціонує на певних принципах, що відображають його сутність і соціальне призначення, головні властивості.

Принципами інформаційного права повинні керуватися всі учасники інформаційних відносин – органи законодавчої, виконавчої, судової влади, юридичні та фізичні особи.

Дотримання принципів може слугувати мірилом правового й соціального характеру держави, ефективності захисту інформаційних прав і законних інтересів людини та громадянина.

Інформаційне право постійно змінюється, виявляючи нові об’єкти регулювання, трансформуючи методи свого впливу на інформаційні відносини. Саме тому роль принципів права у забезпеченні правильного, науково обґрунтованого правового регулювання набуває надзвичайно актуального значення.

Необхідність дослідження і нормативного закріплення принципів інформаційного права викликана тим, що, відмовляючись від деталізованого централізованого регулювання інформаційних відносин, держава шляхом нормативно сформульованих принципів могла б створити загальну модель правового регулювання всього спектра відносин, які становлять предмет інформаційного права.

За останні роки склалася така практика, згідно з якою при прийнятті засадничих законів в деяких статтях або главах формулюється законодавче розуміння принципів.

Однак принципи галузі, що тільки формується, – інформаційного права, як і принципи, що лежать в основі деяких інших галузей права, належать до неформалізованих правових явищ, оскільки не існує їх легальних визначень і формулювань. Виявлення та дослідження принципів інформаційного права – завдання всієї правової науки й інформаційного права.

Принципи є узагальнюючим відображенням змісту всієї галузі права, вони забезпечують єдність процесу його становлення, реалізації, охорони та вказують на тенденцію розвитку галузі інформаційного права в майбутньому. Отже, поняття принципів інформаційного права є важливим інструментом теоретичного аналізу галузі інформаційного права, її предмета, метода, галузевого механізму правового регулювання. Поряд із цим принципи права є складовою системи інформаційного права.

Слід зазначити, що аналогічно іншим галузям права, система принципів інформаційного права повинна гармонійно поєднувати загальні принципи, на яких заснована вся система інформаційного права, і специфічні галузеві принципи властиві інформаційному праву.

• Зокрема, І.Л Бачило «принципами інформаційного права» вважає такі:

• забезпечення законності в регульованій сфері відносин;

• забезпечення інтересів людини, суспільства й держави в області реалізації свобод, прав, обов’язків усіх суб’єктів відносин в області інформації, інформатизації;

• застосування методів і засобів правового регулювання, адекватних специфіці інформаційної сфери відносин;

• адаптація правових механізмів до динаміки регульованих відносин з урахуванням темпів і якості розвитку інформаційних і комунікаційних технологій;

• пріоритетна підтримка гуманітарно-орієнтованих процесів в інформаційній сфері правовими методами, припинення інформаційної діяльності, що наносить шкоду психічному й фізичному здоров’ю людей, спрямованої на пропаганду насильства, розтління особистості, соціальних і моральних основ людського спілкування;

• розвиток механізмів виявлення злочинів і правопорушень у сферах інформатики, зміцнення правової основи забезпечення інформаційної безпеки;

• підтримка контактів у рамках міжнародної співдружності в області вироблення норм і стандартів, що регулюють відносини держав, юридичних і фізичних осіб у структурах глобальних інформаційних процесів при дотриманні прав людини та громадянина.

Н.М. Ковальова виділяє наступні «загальні принципи інформаційного права»:

• принцип пріоритетності прав. В інформаційному праві можливий як пріоритет прав особи, так і пріоритет прав держави, наприклад при зіткненні інтересів держави та особи в правовідносинах, коли необхідно встановити межі здійснення права на таємницю держави й таємницю окремої особи;

• принцип законності;

• принцип відповідальності (за порушення прав і обов’язків).

При цьому, запропонований перелік загальних принципів інформаційного права є неповним.

У свою чергу, виходячи із приписів основних конституційних інформаційних норм, В.А. Копилов називає досить повний перелік наступних «загальних принципів інформаційного права»:

• принцип пріоритетності прав особи. Цей конституційний принцип означає, що дотримання й захист прав і свобод людини і громадянина – обов’язок держави. Звідси випливає, що органи державної влади зобов’язані захищати права й свободи людини і громадянина в інформаційній сфері;

• принцип вільного виробництва та поширення будь-якої інформації, не обмеженої законом;

• принцип заборони виробництва та поширення інформації, шкідливої та небезпечної для розвитку особи, суспільства, держави;

• принцип вільного доступу (відкритості) до інформації, не обмеженої законом (право знати), або принцип гласності;

• принцип повноти обробки й оперативності надання інформації, який означає обов’язок будь-якої державної структури або органа місцевого самоврядування збирати, накопичувати й зберігати інформацію в повному обсязі відповідно до встановленої для них компетенції, а також надавати у встановлений термін споживачам усю запитувану інформацію;

• принцип законності означає, що суб’єкти інформаційного права зобов’язані чітко дотримуватися Конституції і законодавства;

• принцип відповідальності означає невідворотне настання відповідальності за порушення вимог і приписів інформаційно-правових норм».

Одночасно слід зазначити, що комплексне дослідження загальних та спеціальних принципів інформаційного права в Україні відсутнє.

Принципи інформаційного права, виступаючи базою системи інформаційного права, основою, на якій воно розвивається, не перетворюються на якісь інші правові субстанції, а існують реально і одночасно з існуванням самої системи інформаційного права.

Система інформаційного права повинна своїм змістовним нормативним наповненням чітко відповідати конкретним принципам інформаційного права.

Якщо певні правові акти з питань інформаційних відносин розроблено і прийнято законодавцем без врахування вимог принципів інформаційного права, то вони не забезпечуватимуть ефективного регулювання інформаційних відносин, і їх зрештою, потрібно буде скасовувати або вдосконалювати. За допомогою власне принципів інформаційного права можна виявити колізії чи неузгодженості правових норм, обґрунтувати доцільність відміни застарілих норм і понять інформаційних відносин.

Принципи інформаційного права України базуються на положеннях основних конституційних норм, які закріплюють інформаційні права та свободи, гарантують їх здійснення, а також на особливостях та юридичних властивостях інформації як об’єкта правовідносин.

Загальні принципи інформаційного права обумовлені положеннями Конституції України не тільки про інформаційні відносини, але і про систему державної влади й управління в цілому. Вони спрямовані на закріплення основних механізмів і способів реалізації інформаційних відносин.

Більшість принципів цієї групи встановлюються конституційно-правовими нормами і є конституційно-правовими основами інформаційних відносин. Також ці принципи можуть визначатися Законами України, зокрема, Законом України «Про інформацію».

Важливо відзначити, що ця група принципів є універсальними базовими положеннями в регулюванні інформаційних відносин, оскільки не тільки визначає зміст, цілі, завдання й функції інформаційного права, але і реалізується в аспектах його формування, організації і функціонування.

При цьому, згідно з ст. 5 Закону України «Про інформацію» класифікація основних принципів інформаційних відносин є наступною:

• гарантованість права на інформацію;

• відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

• об’єктивність, вірогідність інформації;

• повнота і точність інформації;

• законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Також, слід зазначити, що зафіксовані в цьому Законі принципи інформаційних відносин є неповними та не відповідають потребам сьогодення і тому потребують доповнення та удосконалення.

Можна погодитись з А. Мережко, який «виділяє наступні ознаки, характерні для загальних принципів права: вони мають юридичну (а не яку-небудь іншу, скажімо, моральну) природу; є засадами позитивного, а не природного права; ці принципи задають найбільш загальні параметри для розвитку і функціонування системи права; вони мають об’єктивний характер і т.д.».

Як говорить, А.М. Колодій «принципи права вносять одноманітність у всю систему юридичних норм і забезпечують єдність правового регулювання суспільних відносин, цементують усі компоненти юридичної надбудови».

У юридичній літературі існує багато поглядів щодо визначення поняття принципів права. Зокрема одні вчені звертають увагу на те, що «принципи – це категорія об’єктивна, інші тлумачать принципи як основні ідеї і навіть як поняття, що виражають сутність історичного типу держави». Деякі визначення вказують, що принципи є сферою правосвідомості, правової ідеології і науки. Деякі вчені не бачать юридичні принципи поза безпосереднім (вольовим) змістом діючого права, яке розуміється досить широко.

Загальні принципи мають фундаментальне значення для всієї галузі інформаційного права, адже за їх допомогою воно пов’язується з іншими галузями права.

Вочевидь, діалектика взаємовпливу загальних принципів права і принципів галузі права відповідає діалектиці категорій «загальне» і «одиничне».

«Загальне» виступає як сутність одиничного і загальна властивість для всіх одиничних. «Загальне» може проявитися тільки через одиничне. З іншої сторони будь-яка нова закономірність спочатку виступає в дійсності через появу в одиничному, а в подальшому в процесі інтеграції властивостей ряду одиничних формулюється загальне.

Все це повною мірою відповідає співвідношенню загальних принципів права і принципів галузі права. Тому загальні принципи права повинні знаходити відображення при формулюванні принципів будь-якої галузі права, визначаючи загальні правові ідеї, положення, підходи до побудови і змісту галузі права.

Інформація являє собою основу не тільки будь-якої професійної діяльності, але й основу існування всієї цивілізації, усього соціального співтовариства.

Саме інформація, накопичена тисячоліттями, структурована й систематизована у вигляді знань, дозволяє здійснити процес духовного розвитку людського суспільства, його науково-технічний прогрес.

Тому основним принципом правового регулювання відносин в інформаційній сфері є принцип свободи інформації.

Суть даного принципу полягає в тому, що природне право людини на інформацію, складову основу її життєдіяльності, повинне знайти своє втілення в системі позитивного права.

Сьогодні принцип свободи інформації закріплений в основних міжнародних правових документах (Загальній декларації прав людини, Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права), Конституції України і деяких законах України.

«Відкритий і безперешкодний доступ до суспільно значимої інформації гарантує ефективне управління і вільний розвиток суспільства, сприяє освіті громадян, стимулює прогрес і допомагає розв’язанню складних економічних, наукових і соціальних проблем. У демократичних суспільствах потреба громадян мати доступ до інформаційних джерел пов’язана з функціонуванням демократичних інститутів, демонструє рівень їх ефективності».

Принцип свободи інформації визначається наступними правами й свободами, закріпленими в Конституції України:

• свободу думки й слова (ч. 1 ст. 34);

• право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ч. 2 ст. 34);

• право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена (ч. 2 ст. 50).

Принцип об’єктивності, достовірності, повноти, точності та своєчасності інформації означає, що суб’єкт доступу отримує весь спектр інформації, яку він вимагає або запитує, чітко у межах строків, передбачених законодавством або договором.

Принцип обов’язковості публікації інформації означає, що інформація, яка має важливе суспільне значення, має бути обов’язково опублікована та доведена до відома суспільства. Так, наприклад, ст. 57 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Принцип заборони виробництва та розповсюдження інформації, яка є шкідливою або небезпечною для окремих осіб, суспільства та держави має на меті захист прав та законних інтересів особи, суспільства або держави від впливу небезпечної інформації, наприклад, конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини. Це закріплено у ст. 46 Закону України «Про інформацію».

У рамках інформаційного права пріоритетним можна назвати принцип забезпечення інформаційної безпеки. Цей принцип досягається завдяки проведенню єдиної державної політики в галузі забезпечення інформаційної безпеки, системою організаційно-правових, економічних та інших заходів, адекватних загрозам життєво важливим інформаційним інтересам особи, держави та суспільства.

Цей принцип закріплено в ч. 1 ст. 17 Конституції України, згідно з якою забезпечення інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Для створення та підтримки необхідного рівня захисту об’єктів інформаційної безпеки країни необхідно розробити систему правових норм, які дозволять врегулювати важливі відносин у сфері інформаційної безпеки. Крім того, слід визначити основні напрями діяльності відповідних державних органів у цій сфері, сформувати органи забезпечення інформаційної безпеки й механізм правового контролю та нагляду за їх роботою.

Принцип рівності громадян перед законом полягає в тому, що не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, соціального походження та іншими ознаками.

Цей принцип закріплено у ст. 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

При цьому, згідно з ст. 45 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що загальні принципи інформаційного права виконують вагому роль у регулятивному впливі інформаційного права на інформаційні відносини. Ці принципи слугують загальними орієнтирами у правотворчості та правозастосуванні.

Таким чином, на підставі проведеного дослідження Д.Л. Каденюк визначає таку класифікацію загальних принципів інформаційного права України:

• принцип свободи інформації;

• принцип об’єктивності, достовірності, повноти, точності та своєчасності інформації;

• принцип обов’язковості публікації інформації;

• принцип заборони виробництва та розповсюдження інформації;

• принцип забезпечення інформаційної безпеки;

• принцип рівності громадян перед законом [10].

*   *   *

І.В. Панова зазначає, що серед принципів інформаційного права можна виділити загальні і спеціальні. Загальні принципи мають фундаментальне значення для всієї галузі інформаційного права, адже за їх допомогою воно пов’язується з іншими галузями права. Як правило, вони виявляються і деталізуються в принципах спеціальних, характерних для окремих інститутів інформаційного права: у сфері телебачення і радіомовлення, сфері масової інформації, сфері таємної, конфіденційної, технічної інформації тощо.

Насамперед слід висвітлити загальні принципи, оскільки саме вони найповніше характеризують юридичну природу в цілому галузі інформаційного права. Також слід зазначити, що вичерпний перелік цих принципів в українській правовій науці ще не сформувався.

Тож, до загальних принципів можна віднести наступні:

1. Принцип законності, який слід розглядати як утвердження верховенства вимог і положень Конституції та законів України в ході правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері.

Принцип законності означає, що всі органи виконавчої влади, як і інші державні органи, створюються відповідно до закону, який також наділяє їх відповідними повноваженнями. Не може бути повноважень поза законом. Окрім цього, надалі повноваження повинні здійснюватися у межах і в спосіб, визначені законом. Тобто рішення і дії мають бути пройняті ідеологією панування законності при неухильному дотриманні прав і свобод громадян, законних інтересів усіх учасників інформаційних правовідносин.

Водночас цей принцип не можна тлумачити однобічно – лише щодо державних органів. Він стосується також громадян, які щоденно стикаються з цими органами. Щодо них громадяни повинні бути лояльними, сумлінно виконувати покладені на них правом обов’язки. І це лише основні положення принципу законності.

2. Принцип пріоритету та захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянинавипливає з положень ст. 3 Конституції України: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність є найвищою соціальною цінністю. Цей важливий принцип зумовлює такий характер взаємовідносин людини і держави, за якого остання повинна спрямовувати свою діяльність на втілення в життя конституційних прав і свобод громадян. Тобто принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина полягає у створенні таких умов, за яких кожна особа в інформаційній сфері могла б самостверджу ватись як гідний член суспільства. Даний принцип також означає, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право ознайомлюватися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

3. Принцип рівності громадян перед закономвиявляється в тому, що не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, соціального походження та іншими ознаками. Усі громадяни мають рівні права й обов’язки у сфері інформаційно-правових відносин: право доступу громадян до інформації, право власності на інформацію, обов’язок відповідати за правопорушення в інформаційній сфері. Цей принцип має забезпечувати однакові «стартові» умови кожному громадянину для самореалізації в суспільстві. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації (ст. 45 Закону України «Про інформацію «).

4. Принцип взаємної відповідальності держави і людиниозначає, що держава і особа пов’язані взаємокореспондуючими правами і обов’язками. Порушення однією із сторін своїх інформаційно-правових обов’язків тягне за собою юридичну відповідальність. Зокрема держава зобов’язана відшкодувати людині завдану їй матеріальну і моральну шкоду (ст. 56 Конституції України та ст. 47, 49 Закону України «Про інформацію»).

5. Принцип вільного одержання, використання, поширення та зберігання будь-якої інформації, не обмеженої законодавством України. Встановлюється заснована на положеннях Конституції України закономірність, яка є підґрунтям демократичної держави, обмеження або позбавлення свободи створення та розповсюдження інформації можливо тільки у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Усі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій (ст. ст. 30, 31 Закону України «Про інформацію»). «Відкритий і безперешкодний доступ до суспільно значимої інформації гарантує ефективне управління і вільний розвиток суспільства, сприяє освіті громадян, стимулює прогрес і допомагає розв’язанню складних економічних, наукових і соціальних проблем. У демократичних суспільствах потреба громадян мати доступ до інформаційних джерел пов’язана з функціонуванням демократичних інститутів, демонструє рівень їх ефективності».

6. Принцип заборони створення та розповсюдження інформації, яка є шкідливою або небезпечною для окремих осіб, суспільства та держави. Такий принцип має за мету захист прав та законних інтересів особи, суспільства або держави від впливу шкідливої інформації, наприклад, пропаганди війни, насильства, жорстокості тощо. Розповсюдження такої інформації може призвести до порушення прав і свобод громадян у сфері інформації, дестабілізації суспільства, порушення стабільності та недоторканності держави (ст. 46 Закону України «Про інформацію»). Водночас не слід розглядати будь-яку інформацію, що шкодить особі, в контексті даного принципу. Так, не можна визнати шкідливою інформацію про зловживання владою окремих посадових осіб, хоч така інформація і шкодить іміджу держави.

7. Принцип гарантованості права на інформаціюпередбачає обов’язок органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення; вільний доступ суб’єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством; створенням механізму здійснення права на інформацію (ст. 10 Закону України «Про інформацію»).

8. Принцип об’єктивності, достовірності, повноти, точності та своєчасності інформаціїозначає, що суб’єкт доступу отримує весь обсяг інформації, яку він вимагає або запитує, чітко у межах строків, передбачених законодавством або договором.

9. Принцип обов’язковості публікації інформації, яка має важливе суспільне значення. Так, наприклад, ст. 57 Конституції України закріплює, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Таким чином, у регулюванні інформаційних правовідносин принципи права мають значення вихідних ідей, положень механізму правового регулювання, що відбивають у нормах інформаційного права закономірності та тенденції розвитку суспільного життя, сприяють глибшому розумінню та постійному вдосконаленню галузі інформаційного права, її інститутів, механізмів правотворчості й правозастосування, зміцненню в цілому законності в інформаційно-правовому просторі. Крім того, враховуючи сучасні реформаційні процеси у сфері державного управління, загальні принципи інформаційного права, мають бути спрямовані на ідеологічне оновлення діяльності всіх державних і правових інститутів суспільства в руслі пріоритету прав і свобод людини й громадянина.

Варто також звернути увагу на те, що однією з причин низької ефективності процесу правового регулювання інформаційних правовідносин в Україні є незавершеність процесу узгодження існуючих принципів інформаційного права, закріплених у різних нормативно-правових актах, а також процесу виявлення нових принципів та способів їх впровадження на сучасному етапі. Адже далеко не всі названі принципи інформаційного права закріплені в галузевому законодавстві. Крім того, лише Закон України «Про інформацію» формально і чітко закріплює деякі названі принципи, в інших законодавчих актах відсутні навіть згадки про них. Тому і варто констатувати потребу у посиленні уваги науки інформаційного права до проблеми вихідних засад – принципів даної галузі права [11].

*   *   *

На думку Д.Л. Каденюка до спеціальних принців інформаційного права можна віднестиосновні принципи інформаційних відносин, закріплені у Законі України «Про інформацію». Так, у ст. 2 вказаного закону закріплено, що основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Гарантії права на інформацію є одним з фундаментальних принципів інформаційного права. Продовженням гарантій прав на інформацію є принцип відкритості, доступності інформації та свободи обміну інформацією. У сучасних умовах прозорість та відкритість є одним із міжнародних стандартів в сфері діяльності державних органів, тому з метою імплементації світових вимог до українського правового кола, в України було розроблено законопроект «Про відкритість і прозорість діяльності органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування». Доступність інформації, на нашу думку, є шляхом реалізації принципу відкритості, то саме забезпечення доступу до інформації і є напрямком забезпечення її відкритості.

Щодо свободи обміну інформацією, то незважаючи на її законодавче застосування, сама категорія «обмін інформацією» не має чіткого нормативного та наукового визначення, проте у різноманітних джерелах надається трактування такої інституції як інформаційний обмін.

Достовірність і повнота інформації, на наш погляд, є не тільки спеціальним принципом інформаційного права, але й виступають однією з ключових вимог щодо інформації взагалі. При цьому достовірність інформації є досить істотним принципом інформаційних відносин та основоположною вимогою щодо інформації, у зв’язку з чим потребує свого законодавчого визначення у Законі України «Про інформацію», зокрема, у такому формулюванні як відповідність, адекватність та ідентичність отриманих даних фактичним умовам. Повнота є також однією із складових умов щодо інформації. Тому у більшості законодавчих джерел вона застосовується у сукупності із достовірністю. Проте, на наш погляд, якщо достовірність інформації характеризує відповідність першоджерела із кінцевим результатом інформаційного процесу, то повнота інформації визначає необхідну кількість інформації. У зв’язку з чим повнота інформації є властивістю інформації, що показує співвідношення наявної інформації та ступінь забезпеченості завдань прогнозу достовірною вихідною інформацією.

Щодо свободи вираження поглядів і переконань, то цей принцип скоріше слід назвати не спеціально-інформаційним, а міжгалузевим, оскільки від походить від конституційного та міжнародного принципу свободи слова, та цей принцип прямо закріплений у Конституції України та міжнародних актах.

Принцип правомірності одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації витікає із видів інформаційної діяльності, які були закріплення у старій редакції Закону України «Про інформації» від 02.10.1992 р. У новій же редакції закону «Про інформацію» усі норми щодо інформаційної діяльності та її видів відсутні, проте серед основних принципів інформаційних відносин, закріплених у ст. 2 цієї редакції закону, принцип правомірності одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації зберігся, хоча й не знайшов свого подальшого детального трактування та нормативного регулювання.

Останнім спеціальним принципом інформаційного права, закріпленим у Законі України «Про інформацію» є захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. Цей принцип, як й принцип свободи вираження поглядів та переконань, можна по праву назвати міжгалузевим, оскільки він знаходить своє втілення й у конституційних нормах, й у положення міжнародних актів, й у галузевих законах. Окрім за це, вказаний принцип також знайшов своє закріплення в таких міжнародних актах, як Загальна декларація прав людини, Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права.

Проте зазначена система принципів, закріплена у Законі України «Про інформацію» не є повною, оскільки не втілює такі міжнародновизнані інформаційні принципи, як принцип вільного виробництва і розповсюдження будь-якої інформації, принцип вільного доступу (відкритості) інформації, принцип забезпечення інформаційної безпеки тощо. У зв’язку з чим, принципи інформаційного права потребують своєї подальшої систематизації, приведення у відповідність до міжнародних стандартів та нормативного закріплення у спеціальному інформаційному законі, зокрема, в Інформаційному кодексі України [12].