1-2009

Однак «батьком» фармакогнозії вважається грек за походженням – знаменитий лікар римської армії Діоскорид (І ст. н. є.).

Він у своїй праці «Materia medica» (Про лікарські

Approvedзасоби) описав понад 600 видів рослин, дав їх рисунки і обгрунтував застосування. Ця книга була дуже

добрим посібником аж до XVI ст., а деякі її твердження актуальні й тепер.

Особливі заслуги в розвитку фармакології, фармакогнозії і фітотерапії належать видатному римському природодосліднику й лікарю Клавдію Галену (131–201 pp. н. є.), автору багатьох творів з медицини і фармації, який вважався найбільш

авторитетним у практичній медицині аж до XIX ст. ApprovedВін створив власне вчення про методи і засоби

лікування хвороб рослинами, основою якого було твердження про те, що в рослинах є два «начала» – одне з них корисне або діюче, друге – некорисне або навіть шкідливе для організму.

Виходячи з цього, Гален запропонував відокремлювати корисне від некорисного рідиною – водою чи вином, за допомогою, оцту чи меду. Одержувані препарати відомі як галенові.

ApprovedПізніше їх стали одержувати також за допомогою спирту, що

запропонував Парацельс.

Серед лікарських форм галенові та новогаленові препарати в більшості країн світу значно поширені й тепер .

Відповідний внесок у розвиток цих наук Approvedзробили й інші народи та цивілізації . Так,

деякі дані з стародавньої фармакотерапії євреїв наведено в Талмуді – збірнику роз'яснень, переказів, рішень рабинів, повне зібрання яких між 200 і 250 pp. н.є. називали «мішною» (вважається втраченим). Звідси відомо, що талмудисти використовували оливкову олію, вино, ароматичні речовини з рослин.

У великій пошані людства й медицина та фітотерапія Тібету, які ввібрали в себе надбання індійської, що проникла туди

разом з буддизмом (VI–V ст. до н.е.), та

китайської, яка має свою специфіку та Approvedособливості. Відома тібетська книга

«Чжуд–ші» (чотири основи) складена на основі «Аюрведи». В фармакогнозії її другого тому описано 525 лікарських препаратів, із них 110 – з дерев, рослинних соків і коренеплодів, 133 – з лікарських трав, 129 – з продуктів тваринного походження. У тібетську рецептуру увійшло 25 % китайських рослин, однак ні опію, ні женьшеню там немає.

Разом з буддизмом тібетська медицина проникла до Японії і Росії (у Бурятію).

Бурятські монахи–ламаїсти

Approvedстаранно вивчили місцеву флору і ввели в арсенал тібетсько–

бурятської медицини 50 % забайкальської флори, що описано в їхньому атласі «Брита», який нині зберігається в Улан–Уде. До знаменитої книги «Чжуд–ші» видано розширений коментар

«Вайдур'я–онбо» (1688–1689 pp.) і

доповнено унікальним атласом

(«Атлас тібетської медицини»),

що містить понад 10 тис. рисунків.

ApprovedНеабияке значення у розвитку цих наук мають роботи видатних мислителів Сходу,

зокрема середньовічного вченого Ібн Сіни, відомого як Авіценна, який присвятив питанням медицини близько 20 праць.

Серед них всесвітньовідомим став

«Канон лікарської науки» (у п'яти томах),

який у XII ст. був перекладений латинською мовою і служив посібником для лікарів більше п'яти століть. У другому та п'ятому томах викладено відомості з фармакології і фармакогнозії.

Другий середньоазіатський

вчений–енциклопедист і лікар ApprovedБіруні написав капітальну працю

«Фармакогнозія – Китай ассайдіна», де описав 950 засобів рослинного походження.

ApprovedДуже вагомий внесок у розвиток цих наук зробив видатний лікар і природодослідник

Пилип Ауреол Теофраст фон Гогенгейм,

відомий як Парацельс (1493–1541 pp.). Він ввів у фармакологію багато лікарських засобів, секрети багатьох з них не з'ясовані ще й нині . Парацельс вперше сформулював вчення про дози: «Все є отрутою і всьому притаманна

отруйність, лише доза робить отруту непомітною».

Він широко використовував лікарські рослини, хоча й притримувався помилкового,

містичного вчення про знаки природи (сігнатури), згідно з якими форма рослини, колір, смак, запах свідчатьApprovedпро захворювання, яке слід лікувати

цими ж рослинами. Однак він вважав, що хвороба

– це порушення хімізму і лікувати її необхідно хімічним шляхом, оскільки реакції, що відбуваються у хімічній колбі, відповідають таким у живому організмі. Парацельс наголошував на тому, що досвід є єдиним джерелом поповнення фармакологічних знань. Він висунув ідею специфічного лікування хвороб впливом на причину хвороби, а не на її прояви, вніс і багато інших розробок у лікарську практику.