1.Яєчні

Основною господарсько корисною ознакою яєчних курей є висока несучість і невелика маса тіла. Кури цих порід характеризуються ранньою статевою зрілістю й здатністю до тривалої безперервної продуктивності.

До яєчних порід курей відносяться:

4. леггорн;

5. російська біла.

Леггорн —порода яйцевого напряму продуктивності. Виведена у США схрещуван­ням завезених з Італії курей з місцевими та іншими породами. Метою виведення було одержання найбільш несучої породи. Поширена у більшості країн світу.

Жива маса у річному віці півнів — 2—2,7, курок - 1,8-2 кг. Несучість — 220—240, а окремих ліній — 280г кращі несучки дають до 300 яєць на рік. Маса яйця 57—60 г. Леггорни скороспілі, починають нестись в 4— 5-місячному віці.

В Україні селекційна робота з леггорнами спрямо­вана на виведення птиці невеликої маси і підвищення несучості.

Російська біла — порода яйцевого напряму продук­тивності з добрими м'ясними якостями. Виведена схре­щуванням місцевих курей з породою леггорн з наступ­ним розведенням «у собі».

Жива маса півнів — 2,9—3,2, курок — 2,2—2,4 кг. Несучість — до 200 яєць і більше. Маса яйця 60—65 г. Кури починають нестися з 5-місячного віку.

Кури цієї породи добре пристосовуються до різних природно-кліматичних умов, швидко відгодовуються, відзначаються високою життєздатністю, запліднюваністю яєць.

Птахофабрики яєчного напряму продуктивності зараз працюють в основному з кросами: Білорусь-9, Зоря-17, Ломан Браун та ін.

Поняття кроса включає в себе гібрид птиці, який одержують схрещуванням ліній однієї чи різних порід, а також самі вихідні батьківські форми. Залежно від кількості ліній, які використовують для схрещування, розрізняють "дво-", "три-" і "чотирилінійні" кроси птиці. Кроси створюються в середині однієї породи (прості) або на основі 2-3 порід (синтетичні).

2. М’ясні

М’ясні породи – корніш, плімутрок. Маса півнів 4-5 кг і більше. Середньорічна несучість 110-150 яєць.

Для виробництва бройлерів використовують кроси порід корніш і плімутрок ,наприклад, „Бройлер-6”, Семена, Гібро-6, „Балтика – 4”, які в 2 місячному віці мають живу масу 1,5-1,8 кг.

3. м’ясо-яєчні.

До м’ясо-яєчних порід відносять: полтавська глиняста, первомайська, нью-гемпшир, суссекс, московські чорн, род-айланд.

Залежно від породи жива маса півнів становить 2,5 – 3,8, курок – 2,1- 3,5 кг; несучість – 150 – 200 яєць. Птиця наведених порід придатна для одержання яєчних і м’ясних гібридів.

Найбільше значення для промислового птахівництва мають три породи курей - корніш, леггорн і плімутрок.

Більшість домашніх порід качок виведені з одомашненої качки-крижня.

За напрямом продуктивності породи качок розділяють на три типи:

4. М’ясні (пекінська, українська, чорна білогруда);

5. М’ясо-яєчні (дзеркальні, хакі-кемпбел);

6. Яєчні (індійські бігуни).

Пекінська — найкраща порода м'яс­них качок, що походить з Китаю Качки скороспілі, витривалі і невибагливі до умов годівлі і утримання. Жива маса качурів — 3,5—4, качок — З—3,5 кг. Несучість—100—140 яєць на рік. Маса яй­ця—80—100 г.

Каченята в 50-денному віці досягають живої маси 2—3 кг, і їх можна забивати на м'ясо. Забійний ви­хід— 88—90%. Витрати корму на 1 кг приросту — 3—4 кг.

Крос «Медео». До його складу входять дві заводські лінії: пекінської породи М1 - батьківська, має високу інтенсивність росту, М2- материнська, має високу пло­дючість. Несучість качки за 40 тижнів становить 175 яєць. Качки батьківської лінії у віці 44 днів мають жи­ву масу 3,1 кг при витратах корму 3 кг на 1 кг при­росту.

Для виробництва м’яса індиків використовуються такі породи:

7. біла широкогруда;

8. бронзова широкогруда;

9. північнокавказька біла;

10. московська бронзова;

11. московська біла.

Московська біла виведена в Москов­ській області відтворювальним схрещуванням місцевих білих порід із самцями голландської і белтовільської дрібної білої породи. Одержані помісі розводили «в собі». Жива маса дорослих індиків—12—15, індичок_6—7 кг. Несучість —до 90—100 яєць на рік. Індики цієї породи скороспілі, мають добрі м'ясні якості, пристосо­вані до пасовищного утримання.

Бронзова. Батьківщина цієї породи — США. Жива ма­са самців— 12—16, самок —9 кг. Колір пір'я чорний з мідно-бронзовим полиском. Несучість — 80—90 яєць. Кращі несучки дають більш як 100 яєць за рік Маса яйця — 80 г.

Північнокавказька. Виведена в Ставропольському краї схрещуванням місцевих порід індиків з бронзови­ми широкогрудими. Помісі розводили «в собі», доби­раючи за живою масою, несучістю і кольором оперення.

Забарвлення пір'я темно-коричневе з білими пля­мами і бронзовим полиском, а також біле. Жива маса дорослих індиків— 10—12, індичок — 6—8 кг Се­редня несучість — 80, а окремих — 100—110 яєць на рік.

Порід та породних груп гусей в Україні нараховується близько двадцяти. Домашні гуси походять від диких сірих гусей. Розводять гусей, як і качок, в основному для отримання м'яса.

Для одержання м’яса використовують такі породи :

12. велика сіра;

13. горьківська;

14. італійська біла;

15. кубанська;

16. угорська біла;

17. тулузька;

Велика сіра. Створена в дослідному господарстві Ін­ституту птахівництва схрещуванням роменських гусок з тулузькими. Пір'я сіре, на животі світліше, ноги оран­жево-червоні. Жива маса гусаків — 7—8, гусок — 6 кг. Гусенята у 2-місячному віці мають живу масу в серед­ньому 4 кг. Несучість — 30- 35 яєць.

Роменська. Місцева українська порода, що виведена в Сумської області.

Зверху оперення сіре, тулуб білий. Ознаки продуктивності: жива маса гусок близько 5,0, гусаків 5,5 кг; несучість 29 яєць, масою 160 г.

Холмогорська. Оперення біле або сіре. Голова велика з "шишкою" на лобі, шия довга з великою висячою складкою ("гаманцем") у верхній частині. Жива маса гусей 5,0-5,6 кг. Несучість 20-40 яєць, масою 160-180 г.

Кращими породами в Україні є також оброшинські, горьківські, кубанські та завезенні із-за кордону рейнські, італійські, ландшські породи гусей.

Яйцева продуктивність.

Високопродуктивні курки несучих порід несуть яйця щодня протягом тривалого часу (іноді бувають паузи на кілька днів). За періодом яйцекладки настає велика пауза, яка співпадає з осінньо-зимовим сезоном і пов­ним линянням птиці.

В яйцекладці курок спостерігаються цикли, які рит­мічно відбуваються один за одним. Цикл триває кілька днів. Перерви між циклами називаються інтервалами. Чим довші цикли і коротші інтервали, тим вища яйцева продуктивність птиці. Відомий випадок, коли курка по­роди леггорн несла яйця щодня без перерви протягом 235 днів.

Загальна несучість птиці зв'язана з віком початку яйцекладки. Вона залежить також від виду, віку, поро­ди та індивідуальних особливостей птиці. Найбільша несучість у курок, потім у качок, індичок та гусок, мак­симальна — у курок, качок та індичок у перший рік яйцекладки. У наступні роки вона зменшується на 10—15 % і більше. У гусок найвища несучість на другому і третьому роках яйцекладки.

Для точного визначення продуктивності птиці, особ­ливо племінної, проводять індивідуальний облік її не­сучості.

При оцінці птиці за несучістю враховують не тільки кількість знесених яєць, а й масу їх, міцність шкаралупи.

М'ясна продуктивність. За інтенсивністю росту пер­ше місце належить бройлерам, які мають добрі м'ясні якості й ефективно використовують корми. За 60 днів вирощування жива маса їх збільшується в 40 разів по­рівняно з масою при виведенні. Висока інтенсивність росту у качок, індиків і гусок. Швидкість росту залежить від спадкових особливостей птиці, умов годівлі та утри­мання.

Жива маса дорослої птиці залежить від виду і по­роди. Маса дорослої птиці менше впливає на загальне виробництво м'яса, ніж інтенсивність росту і маса мо­лодняка.

М'ясну продуктивність визначають за масою тушок, вгодованістю, співвідношенням їстівних і неїстівних час­тин (за забійним виходом).

Біле м'ясо курей та індиків вважають дієтичним продуктом. Качине і гусяче м'ясо має високу енергетич­ну цінність. Вміст жиру у м'ясі залежить від вгодова­ності і віку птиці.

2. Відтворення і структура стада.

При відтворенні птиці застосовують природне пару­вання і штучне осіменіння.

Залежно від призначення птиці і її оцінки за продуктивними і племінними якос­тями застосовують стадне, групове та індивідуальне па­рування.

При природному паруванні добирають самців з розрахунку:

- один півень на 15 курок;

- качур — на 7 ка­чок;

- гусак — на 3 гуски;

- індик—на 10—12 індичок.

■ Перевагу в господарствах надають груповому пару­ванню птиці, за якого у пташнику утримують багато самок і відповідну кількість самців. При груповому па­руванні походження птиці можна визначити тільки по матері за умови, що у пташнику є контрольні гнізда і кури закільцьовані.

Для оцінки батьків за якістю нащадків птицю утри­мують в секціях (гніздах) або в індивідуальних клітках.

■ Застосування штучного осіменіння дає змогу збіль­шити виробництво інкубаційних яєць, підвищити точ­ність оцінки птиці, а також у 4-5 разів збільшити кіль­кість самок на одного самця, швидше одержати від цінної птиці більшу кількість молодняка одного віку, збільшити економічний ефект за рахунок зменшення кіль­кості самців, зниження витрат кормів на їх утримання.

Півнів для парування можна використовувати не ра­ніше річного віку і до 3—4 років. Найбільший вихід курчат з яєць курок 2—3-річного віку. Кращих курок-несучок у племінному стаді використовують 4—5 років, а в товарному—3—4 роки.

Індиків раннього виведення можна парувати починаючи з річного, а пізнього — з півторарічного віку. Індики старшого віку швидко жи­ріють, тому їх використовують як племінних лише про­тягом 2—3 сезонів. Індичок допускають до парування починаючи з другого року яйцекладки, але також прак­тикують для парування індичок раннього виведення, оскільки вони раніше починають яйцекладку і дають більше яєць, ніж індички старшого віку. Індичок у пле­мінному стаді утримують до 4 років.

Селезнів допускають до парування з річного віку і використовують як племінних 2—3 роки. На промисло­вих птахофабриках качок використовують для розве­дення з першого року яйцекладки, а на племінних — з 2-річного віку і використовують 3—4 роки.

Гусаків використовують на розплід з двох до трьох років, а гусок — з двох до 8—10 років.

У птахівництві структура стада встановлюється тіль­ки для дорослого поголів'я і зумовлюється строками його використання.

Залежно від виробничого напряму господарства у ньому кури першого року використання становлять 60— 90 %, другого— 10—30, третього—10 %. До основного стада відбирають добре розвинених здорових самців, що походять від несучок-рекордисток. На товарних фер­мах можна щороку замінювати все маточне стадо курей.

Дорослих гусей доцільно використовувати 3—4 роки при щорічному вибракуванні їх до 33 %.

Строк використання качок та індиків у товарному стаді не перевищує 1—1,5 року.

Півнів і курок спаровують у віці одного року і використовують 3-4 роки, індиків у віці 1-1,5 і використовують 2-3 роки, качок - 1-річному віці і використовують 2-3 роки.

ІНКУБАЦІЯ ЯЄЦЬ

Інкубація — це виведення молодняка з яєць птиці.

При природній інкубації молодняк виводиться із яєць під квочкою, а при штучній — у спеціальному апараті — інкубаторі, за допомогою якого можна виводити молод­няк птиці в усі пори року і в потрібній кількості.

Успіх інкубації залежить від повноцінності яєць і режиму інкубування. Для інкубації потрібні високоякіс­ні свіжі запліднені яйця (1—5 днів після їх знесення).

Для інкубації відбирають яйця з масою не менш як: курячі — 62 г, качині — 65, правильної форми (дуже довгі і круглі вибраковують) і прогляда­ють їх на овоскопі. У запліднених яєць при просвічу­ванні видно зародок. Свіже яйце має невелику повітряну камеру — до 1—1,5 см в діаметрі. Якщо камера ве­лика або знаходиться збоку, то яйце для інкубації не­придатне.

Яйця, що закладаються в інкубатор, повинні бути свіжими (не більше 2-3 днів), чистими, їх не можна мити чи витирати. Яйця закладають за певним графіком - по кілька лотків кожного дня, з інтервалом 3-4 доби або за один раз.

У камерах інкубатора підтримуються певні умови для виведення молодняку з яєць, який називається режимом інкубації.

Режим інкубації включає регулювання температури, відносної вологості повітря, вентиляцію, періодичне перевертання яєць.

Режими інкубації для різних видів птиці різні: для качок - температура 37,5 °С, тривалість 27 діб; гусей - 39,5 °С, тривалість 30 діб; індиків - 37,5 °С, тривалість 27 діб.

Для курячих яєць в інкубаторі підтримується температура 37,5 °С, відносна вологість повітря 55%. Тривалість інкубації 21 доба, за яку необхідно провести 12 перевертань.

Інкубацію яєць проводять у шафових інкубаторах «Універсал-48», «Універсал-50» та кімнатному «Рекорд-За».

Режим інкубації передбачає регулювання темпера­тури, яку підтримують з 1-го до 12—14-го дня близько 37,5—38 °С, з 13—15-го до 18—20-го дня — 38—38,5 °С, з 19—21-го до 28—29-го дня — 38,5—39 °С. Відносна во­логість повітря має становити 50—70 %.

Яйця в лотках періодично перевертають.

Під час інкубації проводять біологічний контроль яєць — просвічують їх овоскопом. Перший раз курячі яйця просвічують на 6-й, а інших видів сільськогоспо­дарської птиці — на 8—9-й день інкубації. З інкубатора видаляють яйця із загиблими зародками. Другий раз яйця просвічують тільки в контрольних лотках. Востан­нє розвиток зародків перевіряють, коли перекладають яйця на вилуплювання (при появі перших накльовів).

Інкубація курячих яєць триває 20—21 день;

індичих і качиних — 27—28;

гусячих — 29—31 день.

При правиль­ному режимі інкубації вилуплювання молодняка триває 18—24 год. За цей період 2—3 рази вибирають молод­няк.

Кондиційний молодняк передають на вирощування, а слабкий — знищують.