Лекція 11 (2 год)

ТЕМА 13. Технологія виробництва молока та яловичини

ПЛАН

1. Способи і системи утримання ВРХ. Організація годівлі.

2. Технологія виробництва молока.

3. М’ясна продуктивність ВРХ.

4. Вирощування та відгодівля на м’ясо худоби.

5. Нормативи продуктивності і здавальної маси на відгодівлі.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Карасюк І. М. Технологія виробництва продукції сільського господарства, ст.180-182

2. Ярош Ю. М. Технологія виробництва сільськогосподарської продукції, ст. 424-430

1. Способи і системи утримання ВРХ

У тваринництві рік поділяють на два пері­оди: зимово-стійловий (205 — 210 днів) і літній (150—155 днів).

У практиці молочного скотарства існує кілька систем утримання худоби:

- цілорічна стійлова,

- стійлово-пасо­вищна,

- стійлово-табірна.

Незалежно від системи худобу утримують двома способами — прив'язним та безпри­в'язним.

Прив'язне утримання передбачає постійне місце від­починку, годівлі та доїння корови. При цілорічній стій­ловій системі утримання незалежно від пори року худо­ба перебуває на прив'язі у приміщеннях. Для прогуля­нок будують на території ферми спеціальні вигульні майданчики, де корови перебувають у період між техно­логічними циклами годівля — доїння.

При безприв'язному утриманні корові згодовують корм у спеціальних приміщеннях, на кормових майданчиках чи в приміщеннях, де місце від­починку (бокс) має годівницю або бокси розміщені так що корів годують у проходах між рядами боксів.

У районах з великою розораністю земель практикують стійлову чи стійлово-табірну систему. При стійловій системі утримують на прив'язі в закритих приміщеннях з обов'язковими щоден­ними прогулянками на вигульних майданчиках, споруджених біля приміщень.

Стійлово-табірна передбачає утримання в стійло­вий період у капітальних приміщеннях на прив'язі, а влітку тварин переводять до таборів, розміщених біля полів кормової сівозміни з культурами зеленого конвеєра. Протягом доби їм надають активний моціон.

Стійлово-пасовищну систему застосовують у господарствах, які мають природні та штучні пасовища. Тварин утримують у примі­щеннях, а влітку їх випасають на пасовищах, що знаходяться непо­далік ферми.

● Прив'язне утримання дає можливість ретельно нормувати годів­лю, роздоювати корів, спостерігати за станом здоров'я, проявом охо­ти, здійснювати догляд з урахуванням індивідуальних особливос­тей. Але воно потребує значно більших затрат праці на роздавання кормів, доїння, видалення гною, проведення прогулянок.

Навантаження на одну доярку за прив'язного утримання стано­вить 20 - 25 корів, а затрати праці на 1 ц молока — 3-4 люд.-год. Отже, навантаження на одного працівника менше, а затрати праці на 1 ц молока з однаковими надоями в 1,3 — 1,6 рази більші, ніж за безприв'язного утримання.

Прив'язне утримання не дає повної можливості створити для тварин нормальний повітряно-світловий режим у приміщенні й за­безпечити їх активним моціоном. Тварини мало піддаються ультрафіолетовому опроміненню, під дією якого в організмі утворюється вітамін Б, що бере участь у регу­люванні мінерального обміну.

При безприв’язному утриманні корів, на відміну від традиційного прив’язного, тварини знаходяться ніби на самообслуговуванні. Це спрощує і зменшує щоденну кількість операцій, які необхідні для догляду за худобою. Кількість обслуговуючого персоналу на фермі скорочується в 2 – 2,5 рази, знижується собівартість молока. Безприв’язне утримання корів у зимовий та літній періоди року більше, ніж прив’язне, відповідає основним положенням інтенсивної мало затратної технології виробництва молока.

Організація годівлі.

Серед заходів, спрямованих на підвищення молочної продуктивності, найважливіша роль належить годівлі корів. Більшість вчених вважають, що молочна продуктивність на 55 – 60 % визначається рівнем та повноцінністю годівлі, частка впливу породи в селекційній роботі становить 25 – 30% , а спосіб утримання та технологія – 15 – 20%.

● Повноцінною вважають годівлю, коли тварини в раціоні одержують всі поживні та біологічно активні речовини в їх оптимальному співвідношенні і згідно з потребами організму.

● Повноцінна, збалансована годівля корів має забезпечуватися при різному типі їх годівлі. Тип годівлі характеризується співвідношенням різних видів кормів (грубих, соковитих, концентрованих тощо) у відсотках від загальної енергетичної поживності раціону.

Залежно від переважання в раціоні корів того чи іншого виду кормів розрізняють:

• сінажний;

• силосний;

• силосно-коренеплодний;

• силосно-сінажний;

• силосно-жомовий та інші.

Найбільш біологічно повноцінними вважають раціони, які зимою включають помірну кількість силосу (20 кг на одну голову за день), необхідну кількість високоякісного сіна (4 – 6 кг), коренеплодів (10 -25 кг) та комбікормів – концентратів, що містять перетравного протеїну 140 – 150 г на 1 корм. од.

● Раціони з більшою питомою вагою соковитих і грубих кормів та помірною концентрованих сприяють підвищенню перетравності поживних речовин, забезпечують добрий фізіологічний стан і багаторічне використання корів

● Концентрований, особливо силосно – концентрований тип годівлі негативно впливає на здоров’я корів, порушує відтворні функції і спричинює вибракування корів внаслідок порушення обміну речовин.

Основни­ми соковитими кормами є силос, коренебульбоплоди, грубими — солома, сіно (лучне, злакове, бобове), сінаж.

З метою забезпечення продуктивності корів 3500 - 4000 кг моло­ка на стійловий період необхідно заготовити кормів: грубих — 14 ц, соковитих — 80 - 120, концентрованих — 12-14 ц.

Послідовність роздавання кормів може бути різною. Але найдо­цільніше згодовувати спочатку концентровані, потім коренеплоди й силос і в останню чергу грубі корми. Невелику кількість певного кор­му розділяють на одну-дві даванки.

Одержання високих надоїв залежить від організації годівлі в різні фізіологічні періоди. В окремі періоди забезпечення тварин поживними речовинами повинно бути вищим за існуючі норми, а в інші – нижчим.

Тільних корів запускають за 45 – 60 днів до отелення. Під час запуску корів змінюють частоту, час і техніку доїння та годівлі. Коли ж це не допомагає, знижують рівень годівлі: спочатку з раціону виключають соковиті корми, потім концентрати, а іноді сіно замінюють соломою.

Годують тільних сухостійних корів 2 – 3 рази на добу і забезпечують вдосталь водою.

● Годівля дійних корів. На фермах застосовують групову годівлю корів, а для високопродуктивних — індивідуальну.

Підвищення молочної продуктивності корів після отелення значною мірою визначається повноцінною їх годівлею протягом лактації. На початку лактації корови використовують енергії і поживних речовин із раціону на 10 – 20 % менше, ніж витрачають на утворення молока. Нестачу поживних речовин тварини поповнюють за рахунок резервів свого тіла, втрачаючи при цьому 40 – 90 кг живої маси. Низька забезпеченість корів енергією на початку лактації часто призводить до відносно раннього настання піку надоїв і швидкого спаду лактаційної кривої. Проте й поліпшувати годівлю тварин шляхом раннього включення молокогінних кормів у раціони не слід. Підготовку корів до переходу на підвищений рівень годівлі починають з родильного відділення (табл.. 1)