18

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

Реферат на тему: "СЦІЄНТИЗМ ТА АНТИСЦІЄНТИЗМ ЯК СВІТОГЛЯДНІ ОРІЄНТАЦІЇ XX СТ."

Аспіранта Скнар Світлани Володимирівни

Кафедри годівлі тварин та технології кормів

ім.П.Д. Пшеничного

Науковий керівник доктор

сільськогосподарських наук, професор,

академік НААН Ібатуллін

Ільдус Ібатуллович

Київ – 2010

Зміст

Вступ

1. Сцієнтизм 6

   1. Ідейні витоки сцієнтизму 6

   2. Посутні риси сцієнтизму 8

2. Антисцієнтизм 10

   1. Ідейні витоки анти сцієнтизму 10

   2. Посутні риси анти сцієнтизму 14

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У сучасній культурі чітко виявила себе дилема: сцієнтизм антисцієнтизм, що має безпосереднє відношення до проблеми співвідношення науки й мистецтва.

У нашій філософській літературі має широке поширення наступна точка зору на місце науки в системі сучасної культури: "Мир знання багатий і різноманітний. Однак, коли говорять або пишуть про знання, то, як правило, мають на увазі під ним знання наукове. У цьому, втім, немає нічого дивного, оскільки наука в наші дні займає особливе місце в житті людей. Вона перетворюється у своєрідний епіцентр культури, впливає на сприйняття людиною навколишнього світу" (4, с. 12).

Швидше за все тут бажане видається за дійсне, тому що насправді ситуація складніша. Більш адекватно її охарактеризував Дж. Холтон, що вважає, що в США й у Росії поширюється містицизм, астрологія, історії про відвідування нашої планети космічними прибульцями, про зцілення вірою, хіромантія та інші подібні речі. Складається подання, продовжує Холтон, що марновірства перемагають науку (5, с.27). Нинішній стан він визначає як існування як би в "киплячій суміші" з різних духовних комплексів. Холтон зафіксував головне – невідмінність різних духовних комплексів у широкій суспільній свідомості, прагнення людей покладатися на всяке знання без розбору, аби тільки воно приносило користь.

У зв'язку із цим у сучасній ситуації виникає необхідність відрізнити, розрізняти науку від інших форм пізнання. При цьому головне полягає в тім, щоб визначити, як сама наука відрізняє себе від інших форм збагнення буття.

Це питання має певні історичні коріння, тобто, насамперед, треба врахувати історично сформовану дилему "сцієнтизм-антисцієнтизм". Сцієнтизм склався в рамках позитивістської традиції і являє собою позицію світогляду, відповідно до якої конкретно-наукове знання в наявній сукупності його результатів і способів їхнього одержання є найвищою культурною цінністю й достатньою умовою світоглядної орієнтації людини (3, с.173). Для сцієнтизму характерне перебільшення ролі науки в пізнанні навколишнього світу й людини, оголошення її вершиною розвитку культури, переконання в непотрібності інших сфер культури (О. Конт), тому що наука, відповідно до цього напрямку, більш успішно виконує всі культурні функції різноманітного духовного миру людства. Протилежним сцієнтизму напрямком орієнтації світогляду є антисцієнтизм, заснований на недовірі до можливостей науки й розуму, на критику наукових методів пізнання. Перевага тут віддається позанауковим засобам освоєння буття, особливо міфу, символу, мистецтву. Антисцієнтиський напрямок розвивався в XIX - XX ст. у концепціях таких західноєвропейських мислителів, як Ф. Шеллінг, А. Шопенгауєр, С. Кьерксгор, Ф. Ніцше, Э. Гуссерль, М. Хайдеггер, К. Ясперс. Сюди ж примикає А. Бергсон з його навчанням про художню інтуїцію, що має, на думку французького філософа, незаперечна перевага перед практичним інтелектом і здатної відкривати завісу над таємницями буття. Крім М. Хайдеггера й К. Яснерса, антисцієнтистські погляди на основі екзистенціалізму розвивали також Ж.-П. Сартр й А. Камю, що вважали, що саме мистецтво, особливо така форма літератури як роман, дозволяє проникнути в сутність екзистенції. У цьому ж напрямку розробляли свої концепції й деякі представники Франкфуртської школи, наприклад: Т. Адорно, В. Беньямін і М. Хоркхаймер.

Розкол між сцієнтизмом й антисцієнтизмом має певну об'єктивну основу: істотне розходження предметів і методів пізнання в природних і соціально - гуманітарних наук і ще більш істотне розходження в методах пізнання в науці й позанаукових формах знання. Це визначило, зокрема, значну розбіжність науки й мистецтва, що склали як би дві культури в суспільстві.

Уже наприкінці XVIII-го століття, як реакція на крайній раціоналізм, з'явилася незадоволеність науковими методами вивчення людини і його духовного миру. Це виразилося згодом у появі відповідних філософських концепцій - романтичних, антропологічних, феноменологічних, "філософії життя", екзистенціалістських, що орієнтувалися на інші форми й методи пізнання, ніж наука.

У філософській традиції ця переорієнтація була названа "поворотом до людини", хоча справжньою поворотною крапкою в цьому змісті з'явився світогляд И. Канта. В XX столітті найбільш яскраво виразив "переоцінку цінностей" в області пізнання А. Камю, що вважав, що завдання полягає не в тім, щоб пізнати навколишній світ, а в тім, щоб роз'яснити людині, як їй вижити в цьому світі. Отже, найвищою цінністю, на думку А. Камю, володіють ті форми пізнання, які здатні відповісти на це питання: мистецтво, міф, інтуїція взагалі.

Наприкінці XIX-го століття в руслі неокантіантства була почата спроба (і досить успішна) розмежувати "науки про природу" (природознавство) і "науки про дух" ("науки про культуру").

Розглянута проблема стала й предметом досліджень Э. Гуссерля, що вважав, що традиційна наука є знанням про факти природної дійсності, але далека від найбільш важливих питань життя людини. Тому він запропонував нове розуміння раціональності, що повинне бути засноване на загальній науці, що включає в себе й питання буття, і проблеми людського існування.

Сцієнтизм – це система переконань, котра затверджує основну роль науки як джерела знань і суджень про світ. Сцієнтизм ставить науку головною в культурному житті суспільства.

Ідейні витоки сцієнтизму

Сцієнтизм (лат.scientia – знання, наука) – поняття, запропоноване у другій половині XIX ст. французьким неокантіанцем Ш. Ренувє, яке означає найбільше поцінування наукових знань, абсолютизацію соціокультурної ролі науки. Як і протилежне поняття – антисцієнтизм, воно було відображенням характерної для середини XX ст. в індустріально розвинутих країнах загальної філософсько-світоглядової позиції стосовно місця, призначення науки в житті суспільства. Але від початку 70-х років протистояння сцієнтизм – антисцієнтизм перекривається появою нових підходів, форм раціоналізованої свідомості.

Як відображення специфічної світоглядової орієнтації суспільної свідомості індустріально розвинутих країн XX ст., сцієнтизм безпосередньо був пов'язаний із усе ще впливовим на той час неопозитивізмом, з позитивістською абсолютизацією науки та наукового знання, постулюванням їх як підтверджуваних, надійних орієнтирів творчості взагалі. Витоки сцієнтизму – у перебільшенні ролі "точного" природознавства (насамперед математичного), як норми наслідування для знання гуманітарного, стилю мислення і наукового методу природознавства, як буцімто ефективних у будь-яких наукових, у тому числі й гуманітарних та соціальних, дослідженнях (використання, наприклад, формально-логічних методів). Природознавство XX ст., технічні науки і пов’язана з ними інженерна, інженерно-конструкторська діяльність для прибічників сцієнтизму були визначальними життєвими орієнтирами, реальним підтвердженням можливостей науки. Крім того, технократичні концепції (Гелбрейта Дж. та ін.), концепція постіндустріального суспільства Д. Белла великою мірою також зініційовували формування сприятливої для сцієнтизму атмосфери. Адже технократизм та індустріалізм утвердились під впливом ідей наукового управління суспільством, яке завдяки цьому, вважали його прихильники, зрештою, позбавитися від суперечностей і катаклізмів; а науковий і технічний прогрес розглядалися як реальні засоби розвитку "суспільства загального благоденства".

Наприклад, у США на початку XX ст. у працях автора концепції технократії Т. Веблена обстоювалася ідея, що раціональна, технічно доскональна організація і є найбільш прийнятною формою життєдіяльності сучасного суспільства. Він вважав, що технічні спеціалісти поступово стають провідною соціальною силою, лише за їх участю успішно здійснюються усі прогресивні зміни, і, отже, майбутнє за "технократичним суспільством". У 60-70-ті роки минулого століття у США також широковідомими були ідеї "наукократії", зокрема, завдяки вже згадуваній теорії Дж. Гелбрейта нового індустріального суспільства: техніко-економічне зростання, не обмежуване освоєння наукових і технічних відкриттів, розширення виробництва буцімто поступово витісняє орієнтацію на отримання надприбутку. Роль останньої, безперечно, зберігається, але підпорядковується потребам організаційного, технічного удосконалення корпорації. А до керівництва у корпораціях все активніше залучається наукова і технічна інтелігенція. Влада у корпораціях поступово зосереджується в руках інженерно-технічної інтелігенції спеціалістів, експертів, це "мозок підприємства", і саме за ними в сучасних умовах останнє слово при ухваленні рішень, а не за акціонерами, які у дійсності лише пасивно слідують за інженерами, плановиками, менеджерами. Техноструктура, як "сплав знання і досвіду", стає джерелом влади в сучасних умовах, наголошував Дж. Гелбрейт.

Ідеї "наукократії" в цей період у США тією чи ншою мірою поділялися й такими дослідниками, як З. Бжезинський, Г. Кан, У. Ростоу та інші.

До того ж і з боку самих природодослідників досить часто у цей період висловлювалися думки, у яких на науку покладалися найоптимістичніші надії і сподівання. Так, на переконання Ф. Жоліо-Кюрі, наука здатна забезпечувати "величезну радість життя" усім людям. Адже наука "щомиті" буде приносити нові відкриття, що позбавлять від жаху природних катаклізмів та захворювань і разом з тим наукові відкриття скоротять до мінімуму час, необхідний для створення необхідних засобів існування, "вивільнять кожного від матеріальних тягарів, дозволять віддатися вищій радості – відкривати й творити".

Посутні риси сцієнтизму. Прибічники сцієнтизму вважали, що завдяки науці, науковим знанням створюються більш сприятливі умови для життєдіяльності, творчості людини. Бо і за її природою, і як реальний чинник соціокультурних процесів наука відзначена позитивними, або ж, принаймні, переважно позитивними рисами і можливостями. Під її впливом життя людини стає дедалі більшою мірою раціональним, передбачуваним, організованим і впорядкованим. Завдяки науковим знанням, науково-технічному прогресу людські потреби задовольняються дедалі ефективніше, постійно вдосконалюється матеріальне виробництво, зростає продуктивність праці. Людина отримує можливості що більшою мірою зосереджуватися на своєму інтелектуальному розвитку, формах духовної творчості. А відтак, уважали сцієнтисти, наукові знання і методи діяльності є для сучасності визначальними, у тому числі і в формі світогляду, раціоналізуючі свідомість, висвітлюючи світлом позитивного знання усі її "темні закутки".(2, с. 188)

Сцієнтизм - світоглядна позиція, в основі якої лежить представлення про наукове знання як про найвищу культурну цінність і достатню умову орієнтації людини у світі. Ідеалом для сцієнтистів виступає не всяке наукове знання, а насамперед результати і методи природничонаукові пізнання. Представники сцієнтизму виходять з того, що саме цей тип знання акумулює в собі найбільш значимі досягнення всієї культури, що він достатній для обґрунтування й оцінки усіх фундаментальних проблем людського буття, для вироблення ефективних програм діяльності (8, с. 29).

Як усвідомлена орієнтація сцієнтизм затверджується в буржуазній культурі наприкінці XIX cт., причому одночасно виникає і протилежна світоглядна позиція -- антисцієнтизм. Останній підкреслює обмеженість можливостей науки, а у своїх крайніх формах тлумачить її як силу, далеку і ворожу справжньої сутності людини. Протиборство сцієнтизму і антисцієнтизму приймає особливо гострий характер в умовах сучасної науково-технічної революції і в цілому відбиває складний характер впливу науки на громадське життя. З одного боку, науковий прогрес відкриває усе більш широкі можливості перетворення природної і соціальної дійсності, з іншої сторони -- соціальні наслідки розвитку науки виявляються далеко неоднозначними, а в сучасному капіталістичному суспільстві нерідко ведуть до загострення корінних протиріч суспільного розвитку. Саме суперечливий характер соціальної ролі науки і створює живильний ґрунт для сцієнтизму і антисцієнтизму. При цьому сцієнтизм висуває науку як абсолютний еталон усієї культури, тоді як антисцієнтизм усіляко третирує наукове знання, покладаючи на нього відповідальність за різні соціальні антагонізми. Конкретними проявами сцієнтизму служать концепція науки, що розвивається в рамках сучасних шкіл неопозитивізму, технократичні тенденції, властиві деяким шарам бюрократії і науково-технічної інтелігенції в сучасному буржуазному суспільстві, а також устремління ряду представників гуманітарного знання, що намагаються розвивати соціальне пізнання строге за зразком природних наук. Позиції антисциєнтизму захищають деякі напрямки сучасної буржуазної філософії (насамперед екзистенціоналізм), а також представники буржуазної гуманітарної інтелігенції (7, с. 86).

Марксистська філософія відкидає обидві ці форми абсолютизації соціальної ролі науки. Підкреслюючи виняткову роль науки в суспільному житті, марксизм-ленінізм розглядає її в зв'язку з ін. формами суспільної свідомості і показує складний, багатобічний характер цього зв'язку. З цього погляду, наука виступає як необхідний продукт розвитку людської культури і разом з тим -- як одне з головних джерел і стимуляторів щирого прогресу самої культури, матеріальної і духовний. Звідси глибокий взаємозв'язок науки із світоглядом, величезний вплив, що роблять суспільні науки на весь хід суспільного розвитку, на боротьбу ідей у сучасному світі. У марксистсько-ленінській філософії оцінка соціальної ролі науки дається в реальному контексті конкретних соціальних систем, що обумовлюють істотно різну, нерідко протилежну роль наукового знання в житті суспільства (1, с.56).