11. Чому на політичній карті Європи кінця 18 ст. Немає Речі Посполитої? Не помилка це?:

12. Переяславська Рада: приєднання чи возз’єднання? Відповідь аргументуйте:

Ситуація ускладнилася в період гучного святкування З00-річчя Переяславської ради, під час якого ця акція була піднята на рівень всесвітньої події, яка за своїм значенням майже дорівнювалася найвизначнішим революційним переворотам в історії людства. Ревізія уявлень, які панували в радянській науці до кінця 1947 р., знайшла, між іншим, і термінологічний вияв: замість загальновживаного слова "приєднання" України до Росії був декретований термін "возз'єднання" України з Росією, який і став обов'язковим для всіх текстів. Треба відзначити, що ця термінологічна реформа була здійснена всупереч активному протесту з боку переважної більшості спеціалістів, але на цей протест в умовах культу особи не зважали, і питання було розв'язане адміністративним порядком. Звичайно, з погляду філологічного ця зміна виглядає як абсолютна нісенітниця. Адже "возз'єднуватися" можуть лише частини чогось цілого, єдиного. Аби не бути обвинуваченим у суб'єктивізмі, звернімося до тлумачних словників. Академічний словник російської мови слово "воссоединять" тлумачить таким чином: "Вновь соединять разделенные части целого, снова собирать воедино распавшееся целое". Отже, йдеться про возз'єднання народу, а не народів. З погляду історичного застосування цього визначення до події, що нас цікавить, є елементарним невіглаством: Україна і Росія сформувалися після розпаду Русі в умовах роздільного існування; до 1654 р. вони ніколи не були об'єднані. Тлумачний словник Д. М. Ушакова слово "воссоединение" визначає: "соединение вновь, присоединение отторгнутого". Але дефініція не рятує справи: Україна ніколи не була відторгнута від Росії; йдеться про різні народи, що сформувалися незалежно один від одного і в різних історичних умовах. Отож, можна говорити про возз'єднання російських земель в Московській державі протягом ХІV-ХV ст., можна і треба говорити про возз'єднання всіх українських земель в єдиній українській радянській державі; можна було б, зважаючи на відносну єдність Русі Х-ХІІІ ст., говорити про возз'єднання давньоруських земель, коли б Русь у ХVІІ ст. становила собою історичну реальність.

13. Березневі статті 1654р. Зміст, оцінки в історіографії:

Березне́ві статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорозького», «Переяславські статті») — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами, правда з дозволу царського уряду і не мав права на зносини з Польщею та Туреччиною. Гетьман обирався на козацькій раді пожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину. При виборах наступних гетьманів приймалися договірні статті, в яких ряд пунктів Березневих статей скорочувався, вводилися нові статті. Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала сепаратне Андрусівське перемир'я з Річчю Посполитою. Серед істориків є певна дискусія чим були Березневі статті — військовим союзом між двома державами Україною та Московією чи договором, який регламентував широку автономію Гетьманщини у складі Московської Держави. Проте, серед 11 пунктів Березневих статей нема жодного, в якому би йшлося про приєднання України до Московії чи їх возз'єднання.

Зміст статей:

• Збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести українським урядовцям.

• Установлювалася платня у розмірі:

• військовому писарю та підпискам — 1000 польських злотих;

• військовим суддям — 300 польських злотих;

• судовим писарям — 100 польських злотих;

• польським писарям та хорунжим — 50 польських злотих;

• сотенним хорунжим — 30 польських злотих;

• гетьманському бунчужному — 50 злотих.

• козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини;

• Установлювалася платня генеральному обозному у розмірі 400 злотих і генеральному хорунжому — 50 злотих;

• Заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

• Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли;

• Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 року;

• Передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

• Гетьманський уряд просив установити платню: полковим у розмірі 100 єфимків талерів; полковим осавулам — 200 польських злотих; військовим осавулам — 300 польських злотих; сотникам — 100 польських злотих; кожному козакові у розмірі 30 польських злотих.

однак це прохання було відкладене до перепису всіх прибутків, які мали надходити до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків;

• у випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати проти них спільні походи як з боку України, так і Московської держави;

• Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців, виконання цього прохання також було відкладене до окремого рішення. Тут же містилася вимога до гетьмана негайно почати укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків, і після завершення роботи треба було надіслати його до Москви