Вступ до меліорації

1. Предмет, завдання та потреба у сільськогосподарських меліораціях

2. Види та комплексність меліорації

3. Класифікація земель, що потребують меліорації

4. Історія розвитку меліорацій. Стан та перспективи розвитку меліорації в Україні і в світі

5 Науково – технічний прогрес в меліорації

Слово “меліорація” має латинське походження і в перекладі означає поліпшення, покращення (“melioratio”).

В сучасному трактуванні сільськогосподарські меліорації – це комплекс заходів, спрямованих на докорінне та довгострокове поліпшення несприятливих природних умов (гідрологічних, грунтових, агрокліматичних) з метою найбільш ефективного використання земельних ресурсів.

Головним завданням меліорації є регулювання водно - повітряного режиму кореневмісного шару грунту. Разом із зміною водного режиму відбуваються позитивні зміни у повітряному, тепловому, поживному режимах, покращується мікроклімат меліорованої ділянки, її поверхня, сольовий склад грунту та інші компоненти агроекосистеми. Водночас, при нераціональному та необґрунтованому використанні меліоративних заходів існує небезпека прояву їх негативних наслідків. А саме: підтоплення території, зміни режиму поверхневих і ґрунтових вод, зникнення малих річок, вторинне засолення та осолонцювання грунтів, погіршення їх водно – фізичних властивостей; розвиток ерозійних процесів, мікробіологічні зміни та інші деградаційні процеси, що відбуваються на зрошених та осушуваних землях.

Проте, як свідчать наукові дослідження та фактичний досвід, вказані негативні зміни та деградаційні процеси в грунтах не є неминучими при постійному грунтово-екологічному моніторингу та здійснені на належному рівні меліоративних робіт.

Тому перед спеціалістами агрономічного профілю постає завдання ретельно засвоїти основні положення дисципліни, з’ясувати конкретні практичні заходи щодо поліпшення природних умов земель сільськогосподарського використання з максимальною користю для людини та мінімальною шкодою для природи.

Чи існує потреба в сільськогосподарських меліораціях в Україні ? В яких ґрунтово-кліматичних умовах здійснюється землеробство в Україні ? Давайте проаналізуємо.

Для агрокліматичної зони степу і частково лісостепу характерна недостатня і нестійка природна зволоженість. Середньорічна сума опадів у степу становить 350-450 мм. Випаровування тут удвічі перевищує надходження вологи, що призводить на площі 15-18 млн. га земель до майже щорічного дефіциту вологозабезпечення.

Недостатня кількість опадів під час вегетації часто супроводжується великими, тривалістю до 30-70 днів бездощовими періодами, суховіями та періодичними посухами. Це зумовлює низьку продуктивність землеробства і значне коливання врожайності.

У гумідній зоні України – областях Полісся, Прикарпатському і Закарпатському регіонах та частково в лісостепу кількість опадів збільшується до 600-1000 мм на рік, що при меншій випаровуваності призводить до перезволоження земель. Посилює цей процес і те, що понад половини вказаних опадів випадає в теплий період року, (інколи в вигляді злив), а також слабка дренованість території. Надлишкове і нерівномірне зволоження земель спричиняє нестійке ведення землеробства і значне зменшення його продуктивності.

Радикальним заходом для поліпшення умов ведення сільськогосподарського виробництва при недостатньому та надлишковому природному зволоженні земель є водні меліорації – зрошення в посушливих умовах (арідна зона) та осушення чи регулювання водно-повітряного режиму грунтів у гумідній зоні.