16. Зробіть порівняльний аналіз між абсолютитською самодержавною Росією і козацькою республікою другої половини 17 століття:

У 17 столітті територія Московської держави значно розширилась за рахунок приєднання Сибіру та колонізації цих земель. Російські землепрохідці дістались берегів Північного Льодовитого і Тихого океанів, річки Амур, а в 1697 заснували перше поселення на Камчатці. У 1654 Московська держава, підписавши Переяславську угоду 1654, уклала воєнно-політичний союз з гетьманом України Б.Хмельницьким. У 1654-57 Гетьманщина і Московія спільно вели воєнні дії за звільнення українських земель з-під влади Речі Посполитої. У цій війні Москва намагалася також приєднати Білорусь і повернути собі Смоленську землю. За Андрусівським перемир'ям 1667 до Московської держави відходили Смоленська земля, Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом та Київ (на два роки) з прилеглою до нього територією на правому березі Дніпра. Остаточно московсько-польські відносини були врегульовані після підписання «Вічного миру» 1686, за яким Лівобережна Україна та Київ мали назавжди залишатись за Московським царством. За умовами «Вічного миру» Московія приєдналася до «Священної Ліги» — антитурецької коаліції європейських держав, що складалася під час розпочатої у 1683 війни Австрії та Польщі проти Туреччини. У 1687 і 1689 московські та українські війська здійснили безуспішні походи проти турецького васала — Кримського ханства (див. Кримські походи 1687 і 1689). У другій пол. 17 ст. у Лівобережній Україні остаточно ліквідовано залишки політичної автономії: у 1764 скасовано гетьманство, у 1781-83-ліквідованополково-сотенний устрій та козацькі полки, у 1775- знищено Запорозьку Січ. За правління Катерини II Р. проводила активну зовнішню політику, яка, в основному, зводилась до оволодіння Чорноморським побережжям. Успішні війни з Туреччиною (1768-74, 1787-91) призвели до ліквідації Кримського ханства (1783) та загарбання Р. Приазов'я і Північного Причорномор'я. Російська імперія взяла активну участь у трьох поділах Речі Посполитої (1772, 1793, 1795), внаслідок яких були захоплені Правобережна Україна (Київське, Брацлавське, Волинське та Подільське воєводства), Білорусь, частина Латвії та Литви. Ві́йсько Запоро́зьке — у XVI столітті офіційна назва козацького війська з центром у Запорозькій Січі, а з середини XVII століття — української козацької держави на чолі з гетьманом. Через руїну всередині цієї держави, розділилося на Військо Запорозьке Городове — власне Гетьманщину або Наддніпрянську Україну та Військо Запорозьке Низове — Запорозьку Україну з Січчю. У другій половині XVI—XVII століттях запорозькі козаки здійснили десятки походів до Очакова, Кілії, Ізмаїлу, Акермана, инших твердинь Османської імперії на Північному Причорномор’ї, досягли берегів Малої Азії, зокрема, фортець Сінопа і Трапезунда. Наприкінці XVI — на початку XVII століть запорозькі козаки були втягнуті у військові кампанії Речі Посполитої у Лівонії, Московському царстві. Запорожці брали активну участь у козацько-селянських повстаннях в Речі Посполитій, так, саме на Січі у 1648 році почалося повстання Богдана Хмельницького. З 1649 року Запорозька Січ була складовою Гетьманату. У 1711 році Січ опинилося під кримською протекцією, а в 1734 увійшла до складу Російської імперії. Закінчилася історія Запорозької Січі у 1775 році — коли фортеця запорожців була зруйнована царським військом.