6. Татарбунарська зрошувальна система

Татарбунарська зрошувальна система, розміщена на землях Кілійського, Татарбунарського і Арцизького районів Одеської області, збудована у 1962-1975 рр.

Поверхня зрошуваного масиву – пологохвиляста рівнина, де виділяються два рівні: північний – корінне вододільне плато (абсолютні відмітки поверхні досягають 70-80 м над рівнем моря), розчленоване густою річковою мережею, ярами і балками, і південний – верхньопліоценові тераси. Ґрунтовий покрив представлений чорноземами південними карбонатними, сформованими на лесовидних суглинках.

Джерело зрошення – р. Дунай, вода з якої підводиться до вододілу системи двома каналами: Міжгосподарським та Дунайським.

Татарбунарська зрошувальна система є триярусною системою машинного зрошення, підйом і розподіл води на якій здійснюється насосними станціями. При цьому геодезична висота подачі води над її рівнем у Дунаї досягає 70 м. Тоді головні насосні станції (відповідно першого, другого і третього підйомів) забезпечують послідовне перекачування води з Дунайського каналу в Дракулівське водосховище. Крім заповнення водосховища, ці насосні станції забезпечують також подачу води на зрошувані площі в межах зон їх дії.

Підйом і розподіл води на поля господарств-водо­ко­ристу­вачів здійснюються насосними станціями підкачки.

7. Фрунзенська зрошувальна система

Меліоративна система в Дніпропетровському, Магдалинівському, Новомосковському та Царичанському районах Дніпропетровської області. Будівництво велось у дві черги: першу введено в дію 1970 р., другу – 1975 р. Загальна площа зрошуваного масиву 35,3 тис. га (20,1 тис. га і 15,2 тис. га).

Розташований масив в основному на другій надзаплавній терасі Дніпра і частково на вододільному плато річок Кільчень та Чаплина. Поверхня рівнинна, розчленована яружно-балковою мережею. Ґрунти незасолені. Ґрунтовий покрив складають переважно чорноземи звичайні мало- і середньогумусні потужні. Гідрогеологічні умови відзначені наявністю водоносного горизонту в антропогенових відкладах на глибині 2-15 м, на вододільному плато – до 45 м. За хімічним складом вода сульфатно-гідрокарбонатна та кальцієво-натрієвого типів з мінералізацією 0,6-0,9 подекуди 1,7-3,5 г/л.

Джерелом живлення Фрунзенської зрошувальної системи є Дніпровське водосховище (озеро ім. Леніна) з якого вода по каналу довжиною 4,25 км самопловно надходить до головної насосної станції № 1 (ГНС-1) і її подають у магістральний канал першої черги (довжиною 26,8 км). Річище підвідного каналу земляне. Канал розрахований на пропуск до 20м³/с води.

Головна насосна станція оснащена вертикальними осьовими насосами і подає воду в голову магістрального каналу першої черги, на якому розташовано ще дві насосні станції підкачки. У кінці магістрального каналу споруджено насосну станції підкачки № 4, що подає воду у три розподільники. Всього на першій черзі системи працює вісім насосних станції підкачки.

У приймальний басейн головної насосної станції другої черги вода надходить за допомогою 3 насосних станцій підкачування. Магістральний канал другої черги (довжиною 28,1 км) – перший в Україні канал зрошувальної системи, де створено каскадне регулювання з гідравлічними затворами-автомата­ми.

У міжгосподарські розподільчі канали та закриту внутрішньогосподарську мережу (довжиною 6106 км) воду подають за допомогою насосних станцій підкачування.

Магістральні і розподільчі канали (загальною довжиною 47 км) Фрунзенської зрошувальної системи споруджено з протифільтраційним покриттям переважно з залізобетонних плит, укладених по поліетиленовій плівці, а також у лотках (5,2 км).

Дренажну мережу виконано на площі 24,6 тис. га, що дає змогу підтримувати на зрошуваних і прилеглих територіях оптимальний водно-сольовий режим. Уздовж магістрального каналу першої черги створено відсічний горизонтальний дренаж (3,6 км). По межах полів насаджено лісосмуги.