attachments_13-10-2012_13-33-33 / Лекц_вир.менеджмент / Лекція 1

Тема 1. Теоретичні основи виробничого менеджменту

1. Сутність і зміст виробничого менеджменту

2. Основні функції підприємства і виробничих менеджерів

3. Предмет, методи і функції виробничого менеджменту.

4. Ситуаційний та процесійний підходи у виробничому менеджменті.

1. Виробництво — одна із трьох базових функцій будь-якої організації. Виробнича і організаційна функції створюють товари і послуги за рахунок перетворення (кон­версії) входів (необхідних ресурсів будь-яких видів) у виходи (готові товари і послуги). Діяльність по створенню товарів і послуг існує у всіх організаціях, і їх виробнича діяльність очевидна, тому що вона постачає на ринок конкретні товари і послуги. Для такої діяльності краще всього використовувати термін — виробничий менеджмент.

В інших організаціях, які не виробляють фізичні товари, виробничі функції менш очевидні, бо вони "сховані" від публіки і кожного покупця, наприклад, діяльність, яка здійснюється в офісі, коледжі.

Така діяльність називається сервісом і має відношення до операції або операційного менеджменту. У зв'язку з цим людину, яка керує процесом на рівні виконання окремих операцій, або часткових виробничих процесів називають операційним менеджером.

Виробничий менеджмент бере свій початок з часів Тейлора (1865-1915рр.). Система Тейлора полягає в нових ролях для управлінців і також для робітників. Ідеї: більш високий вихід продукції, більш низька собівартість продукції, вища з/п, гармонія у відносинах між управлінцями і робітниками.

Отже, метою операційного менеджменту є забезпечення високої продуктивності. В свою чергу продуктивність – це критерій ефективності, що показує відношення всіх кінцевих продуктів до всіх затрачених факторів виробництва.

Розрахувати продуктивність можна за наступною формулою:

Пр = Вт/П+К+Е+Тх+М, Вт- вироблені товари або послуги, П – праця, К – капітал, Е – енергія, Тх – технологія, М – матеріали (сировина).

2. Суть управління полягає в досягненні підприємством його мети при найбільш оптимальному використанні ресурсів і максимальному виході цільового продукту, керування цим забезпечить ефективне використання на ринку основних функцій підприємства.

Тому до основних функцій адміністративного менеджменту відносять:

вир.-тех;

комерційна;

маркетингова;

фінансово-економічна;

облікова;

страхова;

гарантування безпеки;

адміністративно-правова;

управлінська.

Порівнюючи виконаня цих функцій в ринкових умовах та за радянських часів, можна побачити, що в минулому комерційні і маркетингові функції, страхування і гарантія безпеки здійснювались державою.

Фінансово-ек., виробничо-тех. функції регламентувались також державою. Управлінська функція здійснювалась виключно зверху і ретельно контролювалась. Надмірна ценралізація певною мірою обмежувала проявлення творчості та ініціативності.

Для виконаня осн. функцій підприємства виробничі та операційні менеджери на основі розробленої разом з керівниками стратегії у своїй діяльності викорстовують принципові положення сучасного менджементу.

3. Виробничий менеджмент є важливою складовою системи управління виробн-госп. діяльністю і являє собою сукупність принципів, методів, засобів управління виробництвом з метою його ефективності та збільшення прибутку. Для реалізації основних функції і прийнятих рішень виробничо-операційні менеджери широко використовують різні методи. Сукупність цих методів і прийомів, специфічних для різних функцій управління, складає методологію і методичний апарат менеджменту.

Основними функціями операційного менеджменту є:

1) планування - формування цілей та завдань підприємства, розробка стратегій і дій, складання необхідних планів та програм;

2) організація - формування структури сиситеми управління підприємством, забезпечення її діяльності необхідною документацією, оргвнізація власне виробничого процесу, реалізація розроблених планів та прграм;

3) координація - управління спільною трудовою діяльністю працівників;

4) облік і контроль - це систематичний процес, за допомогою якого операційні менеджери регулюють діяльність організації, забезпечуючи її відповідність планам, цілям і нормативним показникам. Для цього розробляють стандарти та комунікаційні мережі. Головне завдання контролю -виявлення помилок та відхилень від існуючих стандартів, визначення причин і можливих шляхів виходу із негативної ситуації;

5) мотивація - створення відповідних мотивів і стимулів з метою забезпечення їх високої активності та якості праці;

Методи менеджменту — це система правил і процедур виконання різних задач управління з метою вироблення раціональних управлінських рішень. Методи менеджмен­ту вносять певну упорядкованість, обгрунтованість і ефективну організацію будови системи управління на виробництві.

Менеджмент використовує як загальні методи, котрі використовують в усіх сферах діяльності (організаційні, адміністративні, економічні, соціально-психологічні, адміністративно-правові, наукові та інші), так і спеціальні, які відображають специфіку певної діяльності.

1) організаційні - це сукупність важелів, статутів, положень, наказів, письмових і усних розпоряджень, які визначають функції, права, обов'язки і завадання окремих працівників трудових колективів;

2) адміністративні ( методи владної мотиваці). Умовами застосування таких методів є переважаання однозначних способів вирішення завдань, відхилення від яких недопустиме. Тому на практиці ці методи реалізовуються у форму конкретних безваріантних завдань, що допускають самостійність виконавця, внаслідок чого вся відповідальність покладається на керівництво, що віддають розпорядження;

3) економічні - передбачають непрямий вплив на об'єкт, дозволяючи самим виконавцям проявити ініціативу на основі матеріальної зацікавленості та відповідати за прийняті рішення;

4) соціально-психологічні зводяться до 2-х осн. напрямків:

- формування сприятливого моральнопсихологічного клімату в колективі, який сприяє більшій віддачі при виконанні роботи;

- появі і розвитку індивідуальних здібностецй кожного, які забузпечать максимальну самореалізацію особистості у виробничому процесі.

Основний набір методів і методик, які використовуються у виробничому менеджменті:

1) визначення думок (інтерв'ю, анкетування, метод вибраних питань, експертиза);

2) аналіз ситуації (системний аналіз, написання сценарію, метод мережного планування, функціонально-вартісний аналіз, метод економічного аналізу);

3) оцінка рішень та ситуацій (оцінка продукту, оцінка науково-техю. рівня виробництва);

4) методи генеруання ідей (мозкова атака, метод 6-3-5, синектика, морфологічний аналіз, ділова гра);

5) прийняття рішень (ек.-мат.моделі, таблиці рішень, будова дерева рішень, порівняння альтернатив);

6) прогнозування ситуації ( експертні моделі прогнозування, екстраполяція аналогії, метод Дельфи, регресивний аналіз, економетричні моделі, імітаційні моделі);

7) методи наукового подання (графічні моделі, фізичні моделі, посадові описи та інструкції);

8) методи аргументації (презентування, проведення переговорів).

4. Теорія систем представляє менеджерові, які саме елементи виробництва та їх взаємодія особливо важливі для того, щоб досягнути своїх цілей. Науковим прикладом процесу побудови структур є реструктуризація підприємства, якщо вона зроблена неправильно, то не зможемо повністю оцінити порівняльні характеристики або пристосувати методи виробництва до ситуації. Якщо можна проаналізувати ситуацію, це дасть змогу уникнути помилок від здогадок для знаходження більш прийнятного розв’язання виробничих проблем.

Ситуаційний підхід пов'язує конкретні прийоми з конкретними ситуаціями для того, щоб забезпечити досягнення цілей виробничої системи найефективніше за існуючих обставин. Він концентрується на ситуаційних різницях між підприємствами і всередині самих підприємств.

Важливим елементом ситуаційного підходу є визначення основних ситуаційних змінних із наявної кількості всіх змінних, що впливають на виробничу систему. Буквально кожне попереднє рішення щодо виробничої діяльності і всього, що відбувається у зовнішньому оточенні виробництва, певним чином впливає на кожне подальше прийняття рішень менеджерами. Для практичних цілей менеджери можуть розглядати лише найвагоміші фактори для даної виробничої системи в даний час її діяльності, які найімовірніше можуть вплинути на її успіх. Нехтуючи тисячами незначних різниць між видами систем (автомобільна, будівельна, університет, банк тощо) і ситуаціями, ми скорочуємо кількість змінних до розумних меж без відчутної втрати точності.

Конкретний вибір менеджером змінних обмежується не більше, ніж десятьма факторами, які можна згрупувати за двома основними класами: внутрішні і зовнішні змінні.

Внутрішні змінні є характеристикою самої виробничої системи. До них належать цілі, ресурси, „горизонтальний" і „вертикальний" поділ праці тощо. Ці змінні певною мірою контрольовані. Вони є результатом управлінських рішень, тобто відомо, що має робити підприємство, хто має виконувати на цьому підприємстві ту чи іншу роботу. Рішення, що їх приймає менеджер стосовно внутрішніх змінних визначає на скільки буде результативна, ефективна і продуктивна робота цього підприємства, порівняно з іншими. Сьогодні вирішальною проблемою, від якої залежить ефективність підприємницької діяльності в агро бізнесі залишається налагодження системи їх постачання с/г технікою, паливно-мастильними матеріалами та ін. матер.-тех. ресурсами.

У зовнішньому середовищі „виживає" той, хто має конкурентоспроможну продукцію (послугу): якість вища або на рівні світових досягнень, а ціна нижча відносно інших аналогів. Змінними факторами зовнішнього середовища, які суттєво впливають на діяльність виробничої системи, можна вважати постачальників (трудових ресурсів, матеріалів, капіталу), споживачів, конкурентів, державні органи, законодавчо-нормативні акти, науково-технічний прогрес, соціально-політичне становище. Зовнішнє середовище діє на підприємство, тому ці фактори необхідно ретельно вивчати і регулювати свою діяльність залежно від глибини їх дії та швидкості зміни впливу.