attachments_13-10-2012_13-33-33 / Лекц_вир.менеджмент / Лекція 4

Тема 4. Управління використанням виробничих ресурсів.

1. Класифікація виробничих ресурсів.

2. Нормативний метод управління виробництвом (за відхиленням).

3. Управління виробничими запасами, логістика та складське господарство в аграрному виробництві.

4. Визначення потреби в оборотному капіталі.

5. Маржинальна калькуляція витрат по експлуатації основних засобів.

1. Основою будь-якої підприємницької діяльності є ресурси підприємства, до яких входять земля, праця, капітал. В сільському господарстві земля — головний засіб виробництва. Її роль визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість — родючість. Завдяки цій властивості земля активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва. Земля як продукт природи не має вартості, не переносить її, як звичайні засоби праці, на продукцію, в створенні якої вони брали участь. У процесі виробництва вона за правильного її використання підвищує свою родючість, а тому є вічним засобом виробництва. Однак вона обмежена в просторі і штучно не відновлюється. Як матеріальну основу розвитку сільськогосподарського виробництва землю не можна замінити жодними іншими засобами праці. Крім того, в сільському господарстві земля водночас є і предметом праці.

Трудові ресурси – представляють люди, їх майстерність, освіта - є найбільш важливим складовим елементом продуктивних сил, що визначально впливає на стан економічного розвитку підприємств та конкурентоспроможність їх продукції.

Залежно від умов найму працівників (без визначення або з визначенням строку їх зарахування до складу трудового колективу) їх класифікують за такими категоріями: 1. Постійні працівники — ті, які є членами підприємства або прийняті на роботу по найму на тривалий термін без його точного визначення.

2. Тимчасові працівники — ті, яких зараховують до складу трудового колективу тимчасово на термін до двох місяців.

3. Сезонні працівники — ті, яких зараховують до складу трудового колективу на термін від двох до шести місяців для виконання сезонних робіт.

Знаряддя і предмети праці, виражені у вартісній формі, разом з грошовими ресурсами, що обслуговують процес виробництва, становлять поняття виробничих фондів.

Основні виробничі фонди (основний капітал) — це грошовий вираз знарядь праці. Вони беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натурально-речову форму.

Залежно від цільового призначення основні фонди поділяють на дві групи:

• основні виробничі фонди;

• основні невиробничі фонди.

За своїм економічним змістом категорія оборотного капіталу може бути визначена як сукупність оборотних фондів і фондів обігу.

Оборотні фонди — це грошовий вираз предметів праці, що знаходяться на стадії виробничих запасів і незавершеного виробництва, які беруть участь лише в одному циклі виробництва і повністю переносять свою вартість на створюваний продукт.

Фонди обігу не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, а лише обслуговують його, будучи водночас результатом цього виробництва. До фондів обігу включають готову продукцію, товари, одержані векселі, дебіторську заборгованість за розрахунками та іншу поточну дебіторську заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти в національній і іноземній валюті, інші оборотні активи.

• нематеріальні ресурси (активи), під якими розуміють немонетарні засоби, що не мають фізичної, тілесної форми, визнаються об’єктом права власності юридичної чи фізичної особи, мають вартість і можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства), використовуються підприємством більше року і приносять власникові певну економічну вигоду, яку у світовій практиці називають роялті. Отже, роялті — це винагорода підприємства за використання або надання дозволу на використання нематеріальних активів (прав інтелектуальної власності).Сюди відносять: право користування природними ресурсами, право користування майном; право на знаки для товарів і послуг ;право на об’єкти промислової власності — право на винаходи і корисні моделі, право на промислові зразки, право на нові сорти рослин, породи і лінії тварин, ноу-хау (англ. know-how «знати як») і т. д.;авторські та суміжні з ним права — право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, право на різні бази даних тощо;інші нематеріальні ресурси.

2. Нормативний метод є похідним від методу управління за відхиленнями. Сутність нормативного управління полягає в управлінні на підставі інформації про відхилення від заздалегідь визначених параметрів норм (кошторису, стандарту тощо).

Нормативний метод характеризується тим, що на підприємстві по кожному виду виробу складається попередній норматив калькуляції, тобто калькуляція собівартості, обчислюється по нормах витрати сировини, що діють на початок місяця, матеріалів і інших витрат. Важливими завданнями нормативного методу є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок тощо). При нормативному методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм. Цей облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій. Пропонована нормативним обліком інформація охоплює значно ширше коло питань, ніж звичайний облік витрат виробництва. Дані нормативного методу обліку на попередній стадії його здійснення дають повну і всеохоплюючу інформацію, яка пов’язана з підготовкою виробництва і його оперативним плануванням, розрахунком потреб виробничих ресурсів на основі змін норм витрат, прогнозування результатів роботи окремих підрозділів господарства. Отже, ті якості, які вважаються в умовах ринкових відносин для обліку найбільш бажаними – підготовка даних для оперативного управління виробництвом, притаманні саме нормативному методу обліку.

Норма являє собою інструментарій управління. У найзагальнішому розумінні норма являє собою міру належного (необхідного). І нормативне управління полягає у встановленні міри належного — норми, за допомогою якої здійснюється вплив на об'єкт управління з метою зміни сутнісного і перевіряється результат цього впливу шляхом зіставлення сутнісного з належним.

3. Виробничі запаси – це засоби виробництва, які поступили на склади підприємства, але ще не вступивши в виробничий процес. Створення таких запасів дозволяє забезпечити відпуск матеріалів в цехи і на робочі місця у відповідності з вимогами технологічного процесу. На створення запасів відвертається значна кількість матеріальних ресурсів.

Зменшення запасів скорочує витрати на їх утриманню, знижує витрати, прискорює обертання обігових коштів, що в кінцевому результаті підвищує прибуток і рентабельність виробництва. Тому дуже важливо оптимізувати величину запасів.

Управління виробничими запасами виконує наступні функції:

розробка норм запасів по всій номенклатурі матеріалів, які використовуються на підприємстві;

правильне розміщення запасів на складах;

організація діючого оперативного контролю за рівнем запасів і прийняття мір для підтримки їх стану;

створення необхідної матеріальної бази для розміщення запасів і забезпечення кількісного і якісного зберігання

Логíстика — галузь бізнесу, функцією якої є забезпечення переміщення та зберігання продукції та сировини для забезпечення виробництва та продажу. В більш широкому сенсі логістикою називають будь-які процеси пов’язані з транспортуванням, зберіганням та обробкою будь-яких предметів.

Сучасне уявлення про логістику включає планування, закупки, транспортування та зберігання.

Логістика – наука про оптимальне управління матеріальними, інформаційними та фінансовими потоками в економічних адаптивних системах із синергічними зв’язками. Об’єкт логістичних операцій та логістичних функцій – матеріальний потік – являє собою сукупність сировини, матеріалів, складових частин, напівфабрикатів, готових виробів, що рухаються від постачальників через виробничі підрозділи до споживачів. Інформаційний потік відповідає матеріальному потоку і розглядається як сукупність циркулюючих в логістичних системах, між ними та у відносинах із зовнішнім середовищем повідомлень, необхідних для управління та контролю за логістичними операціями.

Логістична система – складається, переважно, з декількох підсистем і має досить розвинуті зв’язки із зовнішнім середовищем. Як логістичну систему можна розглядати промислове підприємство, територіально-виробничий комплекс, торговельне підприємство і т.ін.

Під логістичною операцією слід розуміти відособлену сукупність дій, скеровану на перетворення матеріального та інформаційного потоку. Традиційними логістичними операціями вважаються: складування, транспортування, комплектація, навантаження, розвантаження, внутрішні переміщення сировини, матеріалів, напівфабрикатів у виробничому процесі, а також збір, збереження та обробка даних інформаційного потоку.

Складське господарство - це мережа складів зі спеціальними пристроями та обладнанням для переміщення, штабелювання і зберігання матеріалів, а також з ваговим та вимірювальним обладнанням, обчислювальною технікою, протипожежними засобами.

Основними завданнями складського господарства є:

акумуляція матеріальних ресурсів в обсязі, необхідному для забезпечення виробництва сировиною, обладнанням, комплектуючими виробами;

організація зберігання матеріальних цінностей;

безперебійне обслуговування виробничого процесу;

підготовка матеріалів до споживання;

підвищення продуктивності праці та поліпшення умов праці робітників.

Основними функціями складського господарства є зберігання, облік і контроль руху матеріально-технічних цінностей, що надходять на підприємство, та готової продукції. Ці функції складське господарство має виконувати якісно, у встановлені строки та мінімальними затратами.

Складські операції здійснюються за плановими та лімітними картами.

Основним шляхом удосконалення організації складських робіт є їх механізація та автоматизація. Сучасний склад - це складське господарство, до складу якого входять вертикальні стелажні конструкції, автоматичні штабеліруючі машини з програмним управлінням, спеціальна тара, перегрузочне обладнання, технічні засоби системи автоматичного управління складом.

4. У процесі сільськогосподарського виробництва незамінну роль відіграє оборотний капітал як один з найважливіших факторів, що значно впливає на формування собівартості продукції. Оборотний капітал підприємств представлений такими активами, що призначені для виробничого споживання чи реалізації протягом операційного циклу або протягом 12 міс. з дати балансу, а також грошовими коштами та їх еквівалентами. При цьому під операційним циклом розуміють проміжок часу з моменту прид­бання запасів для здійснення господарської діяльності до часу отримання коштів від реалізації виробленої за їх участю продукції. За своїм економічним змістом категорія оборотного капіталу може бути визначена як сукупність оборотних фондів і фондів обігу¹.

Оборотні фонди — це грошовий вираз предметів праці, що знаходяться на стадії виробничих запасів і незавершеного виробництва, які беруть участь лише в одному циклі виробництва і повністю переносять свою вартість на створюваний продукт. Оборотні фонди з економічного погляду є авансованою вартістю на стадії виробництва. За своєю функціональною роллю вони істотно різняться між собою в процесі виробництва. Відповідно до вказаної ознаки виділяють такі їх групи: виробничі запаси, незавершене виробництво і тварини на вирощуванні та відгодівлі. В активі балансу підприємств оборотні фонди відображаються в розділі II «Оборотні активи», підрозділі «Запаси». До складу цього підрозділу включена і готова продукція, хоч за своїм економічним змістом цей вид оборотних засобів слід було б розглядати як елемент фондів обігу.

На практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний .

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції на підприємстві створюються виробничі запаси. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Забезпеченість підприємства оборотним капіталом визначається за такими показниками:

фондооснащеність виробництва, що визначається діленням середньорічної вартості оборотного капіталу на площу сільськогосподарських угідь підприємства;

ступінь забезпеченості підприємства оборотним капіталом, що розраховується як частка від ділення його фактичної наявності на кінець року на сукупний норматив цих засобів;

вартісне співвідношення між оборотними й основними фонда­ми, яке визначається діленням середньорічної вартості оборотних фондів на середньорічну вартість основних виробничих фондів.

Збільшення вкладень в оборотний капітал є доцільним тоді, коли воно веде до зростання валової продукції випереджаючими темпами. Тому для оцінки й аналізу рівня ефективності використання оборотного капіталу визначається показник фондовіддачі діленням валової продукції в порівнянних цінах на середньорічну вартість цього ресурсу. Зростання даного показника свідчить про більш ефективне його використання в підприємстві, і навпаки.

Оборотні фонди в процесі виробництва сільськогосподарської продукції виробничо споживаються і набувають форми матеріальних витрат, що включаються в собівартість продукції. Для того щоб оцінити, як використовуються спожиті оборотні фонди, визначають показники матеріаловіддачі (відношення валової продукції до матеріальних витрат виробництва) і матеріаломіст­кості (обернена величина показника матеріаловіддачі).

5. Потреба в основному капіталі визначається при створенні, розширенні підприємства, а також у разі додаткових капіталовкладень. Розрахунок потреби в капіталі виконується після того, як визначена ефективність запланованих інвестицій. Потреба визначається шляхом складання вартості придбаних об’єктів основного капіталу.

Джерелами простого і розширеного відтворення основних засобів можуть бути власні, позичкові і залучені кошти та цільові надходження і благодійні внески.

До власних джерел відносять прибуток від основної операційної та іншої операційної діяльності; від фінансово-інвести­ційної діяльності та від позареалізаційних операцій; амортизаційні відрахування; надходження від реалізації вибулих основних засобів. Специфічним джерелом фінансування відтворення основних засобів, що не вимагає вкладень, є їх індексація. До позичкових коштів відносять кредити банків та інших фінансово-кредитних установ, а до залучених — випущені підприємством акції й облігації.

Головним джерелом відтворення основних засобів є амортизаційні відрахування і прибуток. Саме завдяки їм підприємство може здійснювати не лише просте, а й розширене відтворення цього ресурсу. Прийнято вважати, що амортизаційні відрахування є джерелом здійснення простого відтворення основних засобів. Проте вони нерідко можуть стати і джерелом розширеного відтворення у випадках, коли підприємству ще немає потреби замінювати працюючі основні засоби, а отримані суми амортизаційних відрахувань завдяки введенню прискореної амортизації є досить значними і можуть бути використані для придбання додат­кової кількості основних засобів.

В умовах ринкової економіки підприємства, як правило, не акумулюють амортизаційні відрахування у спеціальному амортизаційному фонді з цільовим реноваційним призначенням, а здійснюють просте і розширене відтворення в міру потреби за рахунок наявних власних або зовнішніх джерел фінансування. Проте підприємство може ввести в практику своєї діяльності закріплення фінансових ресурсів за формами відтворення основних засобів. В економічній літературі виділяють таких три форми їх відтворення:

підтримання основних засобів у придатному для експлуатації стані без зміни їх первісної корисності. Для цієї мети може створюватися фонд ремонтних робіт;

реновація основних засобів, тобто заміна фізично і морально зношених основних засобів новими нерідко з кращими технічними характеристиками. Джерелом цієї форми відтворення є амортизаційні відрахування, надходження від реалізації потриманих основних засобів;

розширене відтворення основних засобів на існуючій та новій технічній основі (здійснення модернізації , переоснащення виробництва). Воно здійснюється за рахунок прибутку підприємства і частково амортизаційних відрахувань, а також позичкових і залучених коштів.

В умовах, коли багато аграрних підприємств ще економічно не зміцніли, важливим напрямом забезпечення розширеного (а нерідко і простого) відтворення основ­них засобів може стати лізинг.

1 У вітчизняній науці і практиці, замість поняття «оборотний капітал», використовувалося поняття «оборотні засоби». За своїм економічним змістом вони ідентичні.