5. Канали, фільтри, принципи мобільності.

Оскільки вертикальна мобільність присутня тією чи іншою мірою в будь-якому суспільстві й оскільки між шарами повинні існувати якісь «отвори», «сходи» або «шляхи», по яких дозволене індивідам переміщатися нагору або вниз із одного шару в інший, то слід розглянути питання про те, які ж у дійсності ці канали соціальної циркуляції. Функції соціальної циркуляції виконують різні соціальні інститути. З їхнього числа, які існують як у різних, так і в тому самому суспільстві, але в різні періоди його розвитку, завжди є кілька каналів, найбільш характерних для цього суспільства. Найважливішими із цих соціальних інститутів є: армія, школа, політичні, економічні і професійні організації, церква. Доступність шляхів для соціальної мобільності залежить як від індивіда, так і від структури суспільства, у якому він живе.

Індивідуальні здібності не допоможуть людині у підвищенні соціального статусу, якщо суспільство розподіляє винагороди на основі запропонованих ролей. З іншого боку, відкрите суспільство мало допомагає індивідові, що не підготовлений до боротьби за просування до вищих статусів. У деяких суспільствах амбіції молодих людей можуть знаходити один або два можливих, відкритих для них каналу мобільності. У той же час в інших суспільствах молодь може скористатися сотнею шляхів для досягнення вищого статусу. Одні шляхи досягнення вищого статусу можуть бути закриті у зв'язку з етнічною або соціально-кастовою дискримінацією, інші - тому, що індивід через індивідуальні особливості просто нездатний застосувати свої таланти.

Однак, для того щоб повністю змінити соціальний статус, в індивідів часто виникає проблема входження в нову субкультуру групу з більш високим стагусом, а також пов’язана із цим проблема взаємодії із представниками нового соціального середовища. Для подолання культурного бар’єру й бар’єру спілкування існує кілька способів, які використовують індивіди в процесі соціальної мобільності.

1. Зміна способу життя. Недостатньо просто заробляти і витрачати великі гроші в тому випадку, коли індивід зрівнявся в доходах із представниками більш високого соціального шару. Для засвоєння нового статусного рівня йому необхідно прийняти новий матеріальний стандарт, що відповідає цьому рівню. Обладнання квартири, покупка книг, машини і т.ін.

• все має відповідати новому, більш високому статусу. Матеріальна побутова культура - це не дуже помітний, але досить значний спосіб прилучення до більше високого стаїусного рівня. Але матеріальний спосіб життя - тільки один з моментів пристосування до нового статусу і сам по собі, без зміни інших компонентів культури небагато значить.

2. Розвиток типової статусної поведінки. Орієнтована на вертикальну мобільність особистість не буде прийнята в більше високий соціально- класовий шар доти, поки не засвоїть зразки поведінки цієї верстви настільки, щоб дотримуватися їх без яких-небудь зусиль. Зразки одягу, словесні звороти, дозвілля, манера спілкуватися - все це вимагає перегляду і має стати звичним і єдино можливим типом поведінки. Дітей часто готовлять спеціально до засвоєння поведінки, характерної для високої соціально- класової верстви, навчаючи музиці, танцям і гарним манерам. Правда, не всі аспекти субкультури соціальної верстви або групи можуть бути освоєні в результаті навмисного навчання і свідомого наслідування, але такі зусилля можуть прискорити процес прийняття індивідом субкультури більш високого соціального шару.

3. Зміна соціального оточення. Цей спосіб заснований на налагодженні контактів з індивідами й асоціаціями тієї статусної верстви, в якій соціалізується мобільний індивід. Ідеальною умовою входження в нову верству є ситуація, коли індивід повністю оточений представниками тієї верстви, куди він прагне потрапити. У цьому випадку субкультура засвоюється дуже швидко. Однак позитивним моментом налагодження зв’язків завжди служить те, що нове знайомство може створити сприятливу суспільну думку на користь новачка.

4. Шлюб із представником більш високого статусного шару. За всіх часів такий шлюб служив найкращим засобом подолання бар’єрів, що існують на шляху соціальної мобільності.

По-перше, він може значною мірою сприяти прояву талантів, якщо надає матеріальне благополуччя.

По-друге, він надає індивідові можливість швидкого підйому, часто минаючи кілька статусних рівнів.

По-третє, шлюб із представником або представницею більш високого статусу значною мірою розв'язує проблеми соціального оточення й швидкого освоєння зразків культури вищої статусної верстви.

Подібного роду шлюби дозволяли людям долати важкі соціальні бар’єри в кастовому суспільстві, а також проникати в елітні верстви. Але такий шлюб може бути корисним тільки в тому випадку, якщо індивід з більш низької статусної верстви підготовлений до швидкого засвоєння нових зразків поведінки й способу життя нового для нього соціального оточення. Якщо він не може швидко засвоювати нові культурні статуси й стандарти, те цей шлюб нічого не дасть, тому що представники вищої статусної верстви не будуть вважати індивіда «своїм».

Загальні принципи вертикальної мобільності.

1. Не існує суспільства, соціальні верстви якого були б абсолютно закритими, тобто в якому була б відсутня вертикальна мобільність у її трьох основних іпостасях - економічній, політичній й професійній.

Те, що внутрішні верстви первісних племен були цілком проникними, випливає з того факту, що усередині багатьох з них спадкування високого положення було відсутнім; вождів часто обирали, а структури були далеко не постійними, і особисті якості індивіда відігравали вирішальну роль при підйомі або спуску по соціальних сходах. Ближче всіх розташоване до абсолютно нерухливого суспільства, тобто без усякої вертикальної мобільності, так зване кастове суспільство. Його найбільше яскраво виражений тип існує в Індії. Тут вертикальна мобільність дійсно є дуже слабкою. Але навіть стосовно до цього суспільства не можна сказати, що вона відсутня у ньому зовсім.

2. Ніколи не існувало суспільства, у якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з однієї соціальної верстви в іншу здійснювався б без усякого опору.

Будь-яке організоване суспільство є ^ратифікованим організмом. Якби мобільність була б абсолютно вільною, то у суспільстві не було б соціальних страт. Воно нагадувало б будинок, у якому не було б стелі-підлоги, що відокремлює один поверх від іншого. Але всі суспільства стратифіковані. Це значить, що усередині них функціонує свого роду «сито», що «просіває» індивідів, дозволяючи деяким підніматися наверх, залишаючи інших на нижніх «поверхах», і навпаки.

3. Інтенсивність і загальність вертикальної соціальної мобільності змінюється від суспільства до суспільства, тобто в просторі.

Якщо порівняти індійське кастове суспільство і нинішнє американське в політичній, економічній та професійній сферах в обох суспільствах, то буде зрозуміло, що всі вони в Індії визначені фактом народження і є тільки трохи «вискочок», які досягли високого положення, піднімаючись із самим нижчих шарів суспільства. Тим часом як у США серед керівників промисловості і фінансів біля 40% починали бідняками. Різниця в інтенсивності вертикальної мобільності обох країн та ж сама. В Індії переважна більшість зайнятого населення успадковує і зберігає професійний статус своїх батьків; у США більшість населення змінює свою професію принаймні один раз у житті.

4. Інтенсивність і швидкість вертикальної мобільності - економічної, політичної й професійної — коливаються в рамках того самого суспільства в різні періоди його історії. Наприклад, у кризові часи великих соціальних потрясінь і революцій вертикальна соціальна мобільність по своїй інтенсивності та швидкості, звісно, набагато вище, ніж у періоди порядку і миру.

5. У вертикальній мобільності в її трьох основних формах (економічній, політичній, професійній) немає постійного напрямку ні убік посилення, ні убік ослаблення її інтенсивності і швидкості. Це припущення дійсно для історії будь-якої країни, для історії великих соціальних організмів і, нарешті, для всієї' історії людства.