3. Історичні типи стратифікації.

У соціології відомі чотири головних типи стратифікації — рабство, касти, стани та класи. Перші три характеризують закриті суспільства, а останній тип — відкриті.

Закритим є таке суспільстві, де соціальні переміщення з нижчих страт у вищі або повністю заборонені, або істотно обмежені. Відкритим називається суспільство, де переміщення з однієї страти в іншу ніяк офіційно не обмежені.

Рабство - економічна, соціальна і юридична форма закріпачення людей, що граничить із повним безправ’ям і крайнім ступенем нерівності. Рабство історично еволюціонувало. Розрізняють дві його форми.

При патріархальному рабстві (примітивна форма) раб мав всі права молодшого члена родини: жив в одному будинку з господарями, брав участь у суспільному житті, одружувався з вільними, успадковував майно хазяїна. Його заборонялося вбивати. При класичному рабстві (зріла форма) раба остаточно закабалили: він жив в окремому приміщенні, ні в чому не брав участь, нічого не успадковував, у шлюб не вступав і родини не мав. Його дозволялося вбивати. Він не володів власністю, але сам уважався власністю господаря («знаряддя, що говорить»).

На зрілій стадії рабство перетворюється в рабовласництво. Коли говорять про рабство як історичний тип стратифікації, мають на увазі його вишу стадію. Рабовласництво — єдина в історії форма соціальних відносин, коли одна людина виступає власністю іншої, і коли нижчий шар позбавлений усяких прав і свобод. Такого немає в кастах, станах, класах.

Кастовий лад не такий давній, як рабовласницький лад, і менш розповсюджений. Якщо через рабство пройшли практично всі країни, то касти були виявлені тільки в Індії й почасти в Африці. Індія - класичний приклад кастового суспільства. Воно виникло на руїнах рабовласницького в перші століття нової ери. Кастою називають соціальну групу (страту), членством у якій людина зобов’язана винятково своїм народженням. Вона не може перейти зі своєї касти в іншу при житті. Для цього треба народитися ще раз. Кастове положення закріплене індуською релігією. Відповідно до її канонів, люди проживають більше, ніж одне житгя. Кожна людина попадає у відповідну касту залежне від того, якою була її поведінка у попередньому житті. Якщо поганою, то після чергового народження вона має потрапити в нижчу касту, і навпаки.

Стани передують класам і характеризують феодальні суспільства, які існували в Європі з IV по XIV століття. Стан-соціальна група, що має права й обов’язки, які закріплені звичаєм або юридичним законом та передані в спадщину. Для станової системи, що включає кілька страт, характерна ієрархія, що виражається в нерівності положення та привілеїв. Класичним зразком станової організації була Європа, де на рубежі ХІУ-ХУ століть суспільство ділилося на вищі стани (дворянство та духівництво) і непривілейований третій стан (ремісники, купці, селяни). У Х-ХІІІ століттях головних станів було три: духівництво, дворянство та селянство. У Росії із другої половини XVIII століття затвердився становий розподіл на дворянство, духівництво, купецтво, селянство і міщанство (середні міські верстви). Стани ґрунтувалися на земельній власності.

Права й обов’язки кожного стану визначалися юридичним законом і освячувалися релігійною доктриною. Членство в стані визначалося спадщиною. Соціальні бар’єри між станами були досить жорсткими, тому соціальна мобільність існувала не стільки між, скільки усередині станів. Кожний стан включав безліч верств, рангів, рівнів, професій. Так, державною службою могли займатися лише дворяни. Аристократія вважалася військовим станом (лицарство). Чим вище в суспільній ієрархії стояв стан, тим вище був його статус. На противагу кастам, міжстанові шлюби цілком допускалися. Іноді допускалася індивідуальна мобільність. Проста людина могла стати лицарем, купивши в правителя спеціальний дозвіл.

Клас розуміють у двох змістах — широкому й вузькому. У широкому значенні під класом розуміють велику соціальну групу людей, що володіють або не володіють засобами виробництва, що займають певне місце в системі суспільного поділу праці й характеризуються специфічним способом одержання доходу.

Оскільки приватна власність виникає в період зародження держави, вважається, що вже на Древньому Сході й в античній Греції існували два протилежних класи - рабів і рабовласників. Феодалізм і капіталізм не є виключенням - і тут існували антагоністичні класи: експлуататорів й експлуатованих. Такою є точка зору К. Маркса, якої дотримуються й сьогодні не тільки вітчизняні, але й багато зарубіжних вчених соціологів. Першу типологію класів в США запропонував в 40-і роки XX століття американський соціолог Ллойд Уорнер:

верхній-верхній клас включав так звані «старі родини». Вони складалися з найбільш процвітаючих бізнесменів і тих, кого називали професіоналами. Проживали вони в привілейованих частинах міста;

нижній-верхній клас за рівнем матеріального благополуччя не уступав верхньому-верхньому класу, але не включав старі родові родини;

верхній-середній клас складався із власників і професіоналів, які мали менший матеріальний статок у порівнянні з вихідцями із двох верхніх класів, але вони брали активну участь у суспільному житті міста;

нижній-середній клас складають службовці і кваліфіковані робітники; верхній-нижній клас включав мапокваліфікованих робітників, зайнятих на місцевих фабриках;

нижній-нижній клас складають ті, кого прийнято називати «соціальним дном» - це мешканці підвалів, горищ, нетрів і інших малопридатних для життя місць. Вони постійно відчували комплекс неповноцінності внаслідок безпросвітної бідності та постійних принижень.

Пропонуються й інші схеми, але важливо усвідомити собі два принципових положення:

• як би не називали класи, але основних тільки три: багаті, заможні й

бідні;

• неосновні класи виникають за рахунок додавання страт або верств, що лежать усередині одного з основних класів.

Термін «верхній-верхній клас» означає, по суті, верхній шар вищого класу. У всіх двоскладних словах перше - позначає страту або верству, а друге - клас, до якого дана верства відноситься. «Верхній-нижній клас» іноді називають так, як він є, а іноді позначають їм робітничий клас. Середній клас (із властивими йому верствами) завжди відрізняють від робітничого класу. Але й робітничий клас відрізняють від нижчого, куди можуть входити непрацюючі, безробітні, бездомні, злиденні і т.ін. Як правило, висококваліфіковані робітники включаються не в робітничий клас, а в середній, але в нижчу його страту, що заповнюють головним чином малокваліфіковані працівники розумової праці - службовці. Можливий інший варіант: робітників не включають у середній клас, але залишають дві верстви в загальному робітничому класі. Фахівці входять у наступну верству середнього класу, адже саме поняття «фахівець» припускає як мінімум рівень освіти в обсязі коледжу. Верхню страту середнього класу заповнюють «професіонали». Професіоналами за рубежем називають людей, що мають, як правило, університетську освіту та великий практичний досвід, що відрізняються високою майстерністю у своїй області, зайняті творчою працею та відносяться до так званої категорії самонайнятих, тобто мають свою практику, свою справу. Це юристи, лікарі, учені, викладачі і т.ін. Іменуватися «професіоналом» дуже почесно. їхнє число обмежене й регулюється державою.

Середній клас - унікальне явище у світовій історії. Він з’явився лише в XX столітті. У суспільстві він виконує специфічну функцію. Середній клас

• стабілізатор суспільства. Чим більше він, тим менше ймовірність того, що суспільство будуть трясти революції, міжнаціональні конфлікти, соціальні катаклізми. Він складається з тих, хто зробив долю власними руками й, отже, хто зацікавлений у збереженні того ладу, що надав подібні можливості. Середній клас розводить два протилежних полюси, бідних і багатих, і не дає їм зштовхнутися. Чим тонше середній клас, тим ближче один до одного полюси стратифікації, тим імовірніше їхнє зіткнення. Середній клас - найбільш широкий споживчий ринок для дрібного та середнього бізнесу. Чим більшим є цей клас, тим впевненіше стоїть на ногах малий бізнес. Як правило, у середній клас входять ті, хто має економічну незалежність, тобто володіє підприємством, фірмою, офісом, приватною практикою, своєю справою, учені, священики, лікарі, адвокати, середні менеджери, дрібна буржуазія - соціальний хребет суспільства.