2. Функції еліти в суспільстві та основні типи еліт

Еліта є необхідним елементом соціальної структури будь-якого суспільства, яка виконує специфічні і необхідні функції. Серед таких слід зазначити особливу роль еліти в суспільстві як референтної групи, зразка суспільної поведінки, морально- психологічного мобілізатора і провідника мас. Головна ж функція еліти полягає в управлінні суспільством, точніше, в управлінні функціонуванням суспільства. Це управління в залежності від стану суспільства та особливостей самої еліти може вестись різними способами і методами. Ще від Н.Макіавеллі йде поділ еліт на два типи:

• еліта "лисиць", яка править переважно в спокійні, мирні часи. Ця еліта діє помірковано, виважено, хитро, уміючи підтримувати в суспільстві рівновагу. Вона схильна до компромісів, узгодження інтересів різни груп, в тому числі і у власному середовищі.

• - еліта "левів" діє в суспільстві в кризові, важкі часи. Своє головне завдання вона вбачає в наведенні порядку, боротьбі з ворогами, а не в досягненні компромісу. Для такої еліти більш характерні "силові" методи, рішучі, відкриті дії.

Оскільки кожне суспільство переживає різні часи, можна казати і про певну періодичність, циклічність, з якою міняються політичні еліти, коли на зміну "левам" приходять "лисиці" і навпаки.

Виходячи з ролі конкретної групи в той чи інший період розвитку суспільства, можна зробити ще один поділ - на правлячу еліту та контреліту. Контреліта - це політична еліта,яка вже відсторонена від влади або ще тільки намагається її здобути. Це перш за все лідери опозиційних партій, певна частина інтелектуальної еліти, верхівки соціальних груп, які з певних причин втратили колишнє привілейоване становище.

Правляча еліта - це більш-менш стабільна група, яку об'єднують спільні інтереси, пов'язані з володінням важелями реальної влади, намагання зберегти монопольний доступ до них.

Кожна політична еліта - це досить велика і складна соціальна група, яка певним чином структурована, ієрархована. Тому має сенс і аналіз політичних еліт з точки зору їх власної організації. За цим критерієм розрізняють три типи еліт:

1. фрагментовані або деконсолідовані політичні еліти, коли біля влади знаходяться роздроблені, неоднорідні групи, які не мають іншої спільної цілі, окрім утримання влади, не мають єдиних принципів діяльності. В такій еліті часто не існує чіткої внутрішньої структури /наприклад, поділу на фракції/, кожен сам за себе і ніхто нікому не довіряє, окрім найближчого оточення.Фрагментована еліта рідко працює на суспільство, його проблеми вона рівно настільки, наскільки це необхідно, щоб утриматись біля влади. У неї завжди існує проблема легітимності, адже питома вага переконаня і згоди у неї мінімальна. Діє така еліта найчастіше методами насильства, примусу.

2. нормативно інтегровані або консолідовані еліти єдині щодо принципів та методів діяльності, У такої еліти є певна внутрішня структура; норми, на яких вона будується, є визнаними у суспільстві, мета діяльності еліти не обмежується збереженням доступу до влади. Така еліта зазвичай є легітимною, визнається масами, а тому її влада базується на законності, а основними методами діяльності виступають компроміс і переконання.

3. ідеологічно інтегровані або надконсолідовані еліти виключають будь-який поділ всередині себе /коли створення фракції чи групи розцінюється як зрада чи злочин і є приводом для розправи/, єдина у визначенні основних системних цінностей, веде чіткий контроль за дотриманням їх власними членами. В суспільстві така еліта діє як одна людина і вся її діяльність спрямована на досягнення єдиної мети. Ідеологічно інтегрована еліта зазвичай дуже консервативна, рідко поповнюється, причому і шляхи її поповнення є зарані узгодженими і не підлягають перегляду. Такі еліти найбільш характерні для тоталітарних та авторитарних режимів і одним з яскравих прикладів може бути партійна верхівка колишнього СРСР. Для таких еліт найбільш відповідним буде означення "номенклатура" -коли існує визначений перелік посад, які затверджуються і заміщуються лише за рішенням /чи погодженням/ вищого керівного, найчастіше - партійного,органу.

Оскільки в кожному суспільстві еліта є досить складним утворенням, дослідники вважають більш коректним говорити не про еліту, а про еліти, особливо, коли мова йде про сучасне суспільство.А політична еліта, як одна з них, включає в себе представників різних еліт - військової, технічної, наукової, культурної тощо. На сьогодні можна говорити не тільки про вертикальний шлях в еліту / тобто рух вгору - з неелітних груп в еліту/, а і про горизонтальний - як переміщення з однієї елітної групи в іншу. При цьому на певних етапах розвитку суспільства та чи інша "галузева" еліта може повністю контролювати політичне життя, становлячи фактично політичну еліту, або ж інтенсивно її поповнювати, додаючи їй легітимності та популярності, добиваючись консолідаціїї суспільства. Так, свого часу, в СРСР політичну еліту складали військові, потім технічна інтелігенція, що давало привід називати цю владу технократією. Цікавим прикладом поновлення політичної еліти у критичні часи був прихід в урядові структури та до ВР СРСР, пізніше - України, Росії та інших пострадянських республік представників наукової та культурної еліти/ С.Федоров, Д.Сахаров, Р.Биков, І.Драч, Б.Олійник, В.Яворівський, Р.Паулс, Ч.Айтматов, С.Говорухін/, людей, які мали авторитет, повагу в суспільстві і несли в елітні структури нові ідеї, уособлюючи собою новий політичний курс, нові моральні засади носіїв влади.

Підсумовуючи, можна сказати, що висока мобільність, поновлення і змішування елітних груп є характерною особливістю сучасного суспільства.

Що стосується політичної еліти сучасної України та принципів її формування, слід зазначити, що ця еліта близька до деморатичної. Щодо принципів організації - вона скоріше фрагментована, хоча очевидною є тенденція до об"єднання, інтеграії навколо досить плідної і привабливої ідеї національного державотворення / що, однак, не виключає входження в еліту людей, які виступають, наприклад,за реставрацію СРСР/. До принципів формування сучасної української еліти можна також віднести:

• досвід попередньої роботи, взаємні зобов"язання,які нерідко визначають рух в еліту /а не професійні якості/;

• особисту відданість як критерій відбору на управлінські посади;

• клановість та протекціонізм;

• регіональну роздробленість /коли окремо спвіснують, а інколи і протистоять столична, "дніпропетровська", кримська, львівська еліти тощо/;

• певна несамостійність, коли при прийнятті важливих рішень еліта орієнтується на досвід та оцінку Заходу чи то Росії.

Всі ці принципи випливають скоріше з відносної "молодості" української еліти, оскільки говоримо про десятилітній вік цієї еліти, і вона не може повністю відмовитись від приципів та методів діяльності попередніх еліт, тим більше, що навіть особистісний склад її змінився не повністю.