Політичні партії, ідеології

1. Партії в політичній си­стемі: поняття, ознаки, функції

2. Класифікація партій, політичні ідеології

3. Партійні системи

4. Виборчі системи

1. Партії в політичній си­стемі: поняття, ознаки, функції

Як складовий елемент політичної системи, партії вини­кли порівняно недавно. Так, відомий французький політо­лог Моріс Дюверже відзначав, що «ще в середині XIX ст. жодна країна світу (за винятком США) не знала політич­них партій: існували різні течії суспільної думки, народніклуби, філософські товариства, але аж ніяк не партії в су­часному смислі цього слова». А, тим часом, вже менш ніж через століття політичні партії функціонують у більшості цивілізованих країн світу.

Власне, самий термін «партія» (лат. рагііз -- частина, група) виникає ще за часів античності — у Стародавньому Римі цим словом позначали об'єднання вільних громадян, які відстоювали свої інтереси.

Що стосується виникнення політичних партій, то перші об”єднання, що були близькі до такої характеристики, виникли ще в Древньому Римі, але вони не були суттєвим і необхідним елементом політичного життя . В середньовічній Італії формування таких організованих груп відбувалось на фоні протистояння сторонників сильної імператорської влади(гібелліни) та торговельно-ремісничих верств (гвельфи). Прототипи сучасних політичних партій (як, власне і використання самого терміну “партія” для характеристики політичного життя) з”являються набагато пізніше -в ХУІІ – на початку ХУІІІ століття.І можна сказати, що політичні партіі у своєму розвитку пройшли такі етапи:

1)конфесійно-масонські угрупування аристократії, яка в умовах абсолютизму та громадянської війни, зародження капіталізму намагалась повернути або поновити втрачені привілеї та могутність,боролась з конкуруючими кланами за вплив на державну владу та маси, стверджуючи свою ідеологію. Прикладом можуть служити польські конфедерації шляхти,католицькі ордени /особливо єзуїтські/ ,масонські ложі, протестантські та інші секти, мафіозні організації. Всі ці угрупування відзначались жорсткою організованістю та дисципліною, вузькою корпоративністю інтересів і діяльності, звичаями помсти та невиказування “своїх”.

Для них була також характерна двохступенева структура: еліта, “втаємничені” - керівники та ідеологи та “низи” - рядові члени, “невтаємничені” маси, які фанатично віддані керівникам своєї організації і служать останнім сліпим знаряддям, яке не посвячується в істинні плани і витрачається безжально, макіавеллістськи. В цих структурах існує, відповідно, і “подвійна мораль” та цинічно-прагматистські норми взаємовідносин та цінності, що лише формально прикриваються релІгійно-містичною символікою. Досить характерними були і методи діяльності таких організацій: таємного проникнення, інформування і розкладу зсередини структур противника, використання “службового становища” в органах влади, провокування безпорядків, терор з використанням цілих армій “бойовиків”.

2) Політичні клуби та салони буржуазії, що економічно перемогла і приходить або вже прийшла до політичної влади. Політичні клуби та салони існували в умовах значних змін в соціальній структурі суспільства /зникали стани і формувались класи/ і росту конкуренції в політиці. Вони були ширші за складом і демократичніші за своїми ідеологічними та організаційними засадами, ніж попередники, але не мали подвійної моралі /одна – для еліти, інша – для мас/ і ступенів “втаємничення”, були менш централізовані і явно поступались у виконавській дисципліні, проте були більш гнучкими й творчими, діловими та далекоглядними, подекуди мали навіть програму і статут, - а це у нових умовах давало більше політичного зиску, аніж тактика змов.

Методи їх політичної діяльності: участь насамперед у парламентській боротьбі /а не у виборах, бо виборче право було обмеженим і боротьби практично не відбувалось/, а також – закулісний, “лобістський” вплив на державних лідерів у процесі прийняття політичних рішень. Політичні клуби тяжіють до двохполюсної /не “багатопартійної”/ системи і при достатньо довгому існуванні формують відповідну політичну культуру суспільства, напрацьовують політичний лексікон, процедури і традиції, вирощують і висувають політичних діячів.

3) Масові партії виникають, коли остаточно створюються основні суспільні класи, і саме ці класи вони і репрезентують. Формування пролетаріату як класу пов’язане із початком його організованої боротьби за свої інтереси /переважно у вигляді страйків/, першим результатом якої в політицї стає впровадження загального виборчого права. У свою чергу участь мас у виборах приводить до виникнення політичних організацій /партій/, які націлюються на максимальне збільшення свого членства та використання переваги у чисельності в боротьбі за голоси виборців. Масові партії вперше провадять так звану публічну політику /тобто розраховану на зовнішнє враження та симпатії публіки/, але не відмовляються і від жорсткої дисципліни у виконанні рішень керівництва /особливо пролетарські партії/.

Відповідно формуються два типи партій за ідеологічним спрямуванням: “праві”, ліберально-демократичні /що виступають за свободу підприємництва та елітаризм/ і “ліві”, соціалістичні /що виступають за соціальну справедливість та егалітаризм/. Методи діяльності обох типів партій – легальні, хоча з”являються і їх крайні, екстремістські відгалуження /праві та ліві радикали/.

4) Кадрові партії виникають, коли в суспільстві повністю урівноважуються всі політичні сили, оскільки всі можуть існувати легально. Ці партіі складаються з професійних політиків, а тому вони малочисельні за своїм сладом, твердо дотримуються програмних принципів і прагнуть не до всебічної влади, а лише в межах свого місця в політичній системі. Ці партії не виражають нічиїх особливих інтересів /але – всього суспільства/, розробляють свої теорії і намагаються переконати маси, вести їх , а не потурати їх настроям . Вони взаємно чергуються біля керма влади, вирішуючи почергово ті проблеми суспільства, які не в змозі розв”язати в рамках власних принципів конкуренти.

Перші партії в сучасному розумінні цього слова виникають тільки в XIX ст. на базі так званих політичних клубів -- політичних угруповань, що виражали, як правило, інтереси окремих політичних лідерів. Так, у США в 1828 р. на базі клубу федералістів виникає демократична партія (одним з лідерів якої був Т. Джефферсон), а в 1854 р. на базі клубу антифедералістів формується республіканська партія на чолі з А. Лінколь­ном. У Європі першою політичною партією стала англійсь­ка ліберальна партія, яка виникла в 1861 р. на базі утворе­ного раніше політичного клубу вігів. Дещо пізніше -в 1867 р. — виникає англійська консервативна партія (на базі політичного клубу торі), а в 1863 р. з'являється й пер­ша у світі масова робітнича партія — Загальний германсь­кий робітничий союз, заснований німецьким соціалістом Ф. Лассалем. У Російській імперії процес формування по­літичних партій також відноситься до середини XIX ст., а на початку XX ст. вже активно функціонувала безліч по­літичних партій різної спрямованості -- октябристи, ка­дети, соціал-демократи, трудовики та ін.

Отже, виходячи з основних ознак політичної партії, можна дати таке загальне визначення: політична партія — це добровільна політична організація, що представляє ін­тереси певної соціальної групи й ставить своєю метою їх реалізацію шляхом досягнення політичної влади.

основні ознаки.

На відміну від інших організованих соціальних груп, що виражають інтереси людей (груп інте­ресів; суспільно-політичних рухів, союзів, об'єднань), полі­тична партія має цілу низку специфічних, тільки їй прита­манних властивостей.

По-перше, будь-яка партія характеризується особливою спрямованістю своєї діяльності — прагненням до особистої участі в прийнятті й реалізації політичних рішень. Таким

чином, головною метою політичної партії виступає бороть­ба за владу. Ця ознака відрізняє партію від усіх громадсь­ких організацій (екологічних, антивоєнних, правозахисних, феміністичних та ін.), до завдання яких не входить полі­тична боротьба.

По-друге, політична партія має особливий соціальний статус. Специфіка її положення обумовлена тим, що саме партія здійснює зв'язок між громадянським суспільством і державою, представляючи інтереси громадян у політич­ній системі. Зароджуючись у суспільстві, власне так само, як і інші суспільні об'єднання, партії згодом розгортають свою діяльність у політичній сфері, прагнучи потрапити в політичну систему, зайняти ключові пости в апараті дер­жави та, використовуючи державну владу, реалізувати про­голошені цілі й завдання.

По-третє, політичну партію характеризує наявність со­ціальної бази — певного прошарку суспільства, тих або ін­ших соціальних груп, інтереси яких і представляє партія.

Нарешті, політичну партію відрізняє організаційна структура, наявність програми діяльності (уставу) та пар­тійної символіки.

Організації, що претендують на роль політичних партій, але не мають організаційної структури, реальної соціаль­ної бази, програмних цілей — досить розповсюджене яви­ще в сучасному політичному житті. Чимало таких квазі-партій і в Україні. До таких, зокрема, відносилися (і від­носяться) «Політична партія «За красиву Україну»» і «По­літична партія «Красива Україна»», «Партія Свідомості Третього Тисячоліття» і «Партія «Світло зі Сходу»», «Полі­тична партія «Русь єдина»» і «Політична партія «Єдина Київська Русь»», «Партія інтелігенції України» і «Партія комуністів (більшовиків) України», «Прогресивно-Автомо-більна партія України» і «Українська морська партія».

Функції політичної партії

соціального представництва

рекрутування політичної еліти

розробки й здійс­нення політичного курсу

соціальної інтеграції та соціалізаці

боротьби за політичну владу