4. Виборчі системи

Вивчаючи партійні системи, а, зокрема, процес їх ста­новлення та розвитку, дуже важливо звернути увагу на проблему взаємозв'язку типів партійної системи та видів виборчої системи, під якою розуміється певний порядок формування представницьких органів влади. У цьому зв'язку одним із найцікавіших у сучасній політичній на­уці є так званий «закон Дюверже», відповідно до якого двопартійна система складається переважно в країнах з ма­жоритарною (фр. тарпіе — більшість) виборчою системою відносної більшості. Дана система, яка припускає обрання кандидата (партії, блоку), що одержав на виборах біль­шість голосів виборців, призводить до укрупнення най­більш сильних партій, практично позбавляючи можливості участі у владі дрібних партій (тому що виборець, який прийшов на вибори, не бажаючи ризикувати своїм голо­сом, робить свій вибір на користь тієї або іншої великої партії, що має більші шанси на перемогу). Мажоритарна система абсолютної більшості, що припускає обрання кан­дидата (партії, блоку), який отримав більше 50% голосів виборців, призводить до формування багатопартійної сис­теми, що складається з декількох партій. На відміну від системи відносної більшості, при якій немає необхідності в союзах і об'єднаннях, дана виборча система стимулює діалог між партіями для створення парламентської коалі­ції. І, нарешті, пропорційна (лат. ргорогііо — співвідношення)

виборча система, що передбачає розподіл депутатських мандатів між партіями в пропорційній залежності від числа поданих за них голосів виборців, призводить до формуван­ня багатопартійності, за якої партії є максимально авто­номними, не схильними до блокування й створення перед­виборчих коаліцій.

Виборча система— це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів. Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Мажоритарна система(фр. majогіtе — більшість) — система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) отримують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Мажоритарні системи можуть бути: а) відносної більшості (обраним вважається депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, а у випадку рівності голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів ( більшість країн світу); б) абсолютної більшості (обраним вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли на вибори, тобто 50% + 1 голос. У разі, якщо жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, організовуються повторні вибори, в яких беруть участь 2 кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів (Франція, вибори Палати представників Австралії); в) мажоритарна система кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат або список, який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну (2/3, ¾). Така система зустрічається дуже рідко через її низьку результативність. Застосовується у Чилі, до 1993 року в Італії при виборах Сенату.

Пропорційна система(лат. proportіo — співрозмірність) — система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорсткими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетні вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна). Система префенцій (лат. praeferre — перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Система напівжорстких списків передбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і визначати префенції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).

Змішана система— система визначення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем. Використовується у понад 20 країнах світу.

Одним із найпоширеніших варіантів змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої — пропорційним. Так обираються парламенти ФРН, Литви, Болгарії, Грузії, України. Але існують і інші: а) система з єдиним голосом (у багатомандатному окрузі виборець голосує лише за одного кандидата, а не за список); б) система з обмеженим голосуванням (виборці мають право обирати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше ніж кількість місць для заповнення (вибори в Україні до обласних рад); в) кумулятивна система (виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і він може їх поділили між усіма кандидатами, а може віддати всі свої голоси одному кандидату).