24-02-2013_22-36-31 / 5. гром. сусп

Лекція6. Громадянське суспільство

1. Поняття громадянського суспільства. Риси

2. Громадянське суспільство: основні віхи становлення теоретичної концепції.

3. Групи інтересів та групи тиску

1. Поняття громадянського суспільства

З давніх часів мислителі мріяли про побудову ідеальної держави і суспільства, в яких кожний громадянин почував би себе вільною, культурною, відповідальною особистістю. Ідеалом держави, до якої прагне людство, є правова держава, а ідеалом суспільства прийнято вважати громадянське суспільство.

Громадянське суспільство – це сукупність усіх громадян, їх вільних об’єднань та асоціацій, пов’язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею.

Український політолог С.Рябов до основних ознак громадянського суспільства

- відокремлена від держави структура суспільства, яка складена з розмаїтих асоціацій, добровільних об’єднань людей;

- відповідальний вільним відносинам обміну суспільний лад, політична система, в якій держава є похідною від громадянського суспільства та процесів у ньому;

- царина безпосередніх і розмаїтих інтересів, можливості їх виражати та здійснювати;

- компонентами громадянського суспільства є ринок, вільна конкуренція, відносини обміну діяльністю та її продуктами між незалежними власниками;

- свобода особистості; форма безпосереднього спілкування людей;

- цінування громадянських прав, які вважаються вищими, ніж державні закони; сукупність усіх неполітичних відносин у суспільстві;

- плюралізм;

- життя індивідів як приватних осіб;

- багатство соціальних ініціатив;

- царина життя, де дії людей регулюються безпосередньо самими ж людьми, невідчужено, перш за все через норми моралі.

Так, енциклопедичний словник з політології визначає громадянське суспільство як суспільство з розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, але таке, що взаємодіє з нею, суспільство громадян високого соціального, економічного, політичного культурного і морального статусу, які створюють спільно з державою розвинуті правові відносини.

Становлення громадянського суспільства починається лише тоді, коли з’являється громадянин як самостійний суб’єкт, який усвідомлює себе членом суспільства, наділеним певним комплексом прав і свобод.

Історично це співпадає з руйнуванням традиційного суспільства, що будувалось на феодальній залежності людей, з перетворенням людини – підданого на людину – громадянина.

2. Громадянське суспільство: основні віхи становлення теоретичної концепції.

Один з основоположників концепції громадянського суспільства І.Кант (вважає людину від природи швидше злою, аніж доброю. Недружність, марнославство, жадібність поєднуються в людині з прагненням до згоди, тому громадянське суспільство стає єдиним шляхом узгодження свободи одного зі свободою іншого). зазначав, що для його існування необхідними є:

• свобода кожного члена суспільства як людини;

• рівність його з іншими як підданого;

• самостійність кожного члена суспільства як громадянина.

Г. Гегель розглядає громадянське суспільство як таке, що перебуває не „під державою”, а поруч з нею. Громадянське суспільство є системою індивідів, котрі своєю працею не лише задовольняють власні потреби, але й потреби інших. Громадянин, який платить податки, має право вимагати від держави звіту за їх використання і впливу на вироблення державних рішень.

До державної сфери Г. Гегель відносить урядову владу, адміністрацію, а до громадянської – поліційну і судову владу. Якщо держава втручається у справи громадянського суспільства, наприклад, доручаючи армії виконання поліційних функцій або втручаючись у судові рішення, то вона, тим самим, виступає проти суспільства.

К. Маркс вважав громадянське суспільство середовищем, у якому відбуваються революційні зміни, що призведуть до відмирання держави. Держава, за К. Марксом, неспроможна змінюватися, оскільки виражає інтереси лише одного (панівного) класу, тоді як у громадянському суспільстві репрезентовано інтереси усіх суспільних класів. Втім, К. Маркс вважав, що громадянське суспільство – це інституція, притаманна суспільствам, у яких залишаються суттєві суспільні суперечності, в тому числі й пов’язані з приватною власністю. В суспільстві комуністичному зникне потреба примусу одних членів суспільства з боку інших, отже – зникне держава. Але водночас зникне й громадянське суспільство, оскільки воно базується на приватній власності.

В. Гавел вживав поняття громадянського суспільства у взаємозв’язку з ідеєю „антиполітичної” активності. В есе „Сила безсилих” (1978 р.) В. Гавел обгрунтував концепцію „антиполітики”, що забезпечила теоретичне віднайдення засобів для демократичної опозиції у всій підкомуністичній Європі. Джерела спротиву тоталітаризмові він вбачав у „дополітичній” сфері індивідуального розуму, моралі, свідомості, вартостей життя, приватності, де людина прагне бути сама собою.

Неполітична громадянська активність має бути справою кожної людини, а не лише професійних політиків і партійних діячів. „Правда” має бути основою практикування „антиполітичної” поведінки; вона проростає знизу, виходить „із глибини серця, а не з дисертації чи тези”.

Передумови становлення громадянського суспільства

Тобто, як зазначалось вище, не держава формує і визначає громадянське суспільство, а громадянське суспільство зумовлює і визначає державу. Можна сказати, що чим розвинутіше громадянське суспільство, тим досконаліша держава, тим ширше основа для розвитку демократії. При цьому громадянське суспільство забезпечує права людини, держава – права громадянина.

В цілому ж можна говорити про цілу низку передумов формування громадянського суспільства: економічних, соціальних, політичних, духовних.

1. Вільне співіснування різних форм власності, зокрема – приватної, що гарантує громадянам можливості реалізації власних економічних інтересів, право вибору різних форм економічного буття.

2. Політичною передумовою виступає децентралізація державної влади, передача значної частини її повноважень органам громадського самоврядування. Це сприяє формуванню у громадян відповідальності за вирішення багатьох суспільних проблем, сприяє подоланню їх відчуження від влади і становленню відповідної політичної культури.

3. становлення вільної людини-громадянина.

4. формування середнього класу, тобто досить великої групи людей із достатніми і стабільними доходами. Для подальшого розвитку громадянського суспільства важливими стають: рівень економічного розвитку суспільства, який забезпечує громадянам достойні умови існування, зміни в системі соціальної стратифікації, орієнтація перш за все на економічну та професійну, а не на політичну стратифікацію.

Чим краще живе людина, тим більше у неї можливостей для прояву своїх інтересів і здібностей, для власного саморозвитку і самовдосконалення. Саме на цьому рівні і виникають різноманітні об’єднання, фонди, спілки, клуби за інтересами, які дозволяють громадянам реалізувати свої соціальні, економічні та духовні потреби і звільняють державу від частини її проблем, дозволяючи активніше працювати в тих сферах, де це більш необхідно і доцільно.

3. Групи інтересів та групи тиску

Групи інтересів – неурядові і непартійні суспільні об’єднання, що виражають інтереси певних соціальних груп у відносинах з політичними інститутами, а також з іншими соціальними групами.

Отже, суспільство розглядається як сукупність різних груп інтересів, які прагнуть реалізувати свої інтереси шляхом впливу на політичний курс.

ВИДИ:

1. Первинні невпорядковані, стихійні групи (мітинги, демонстрації, збори) яким властиві нестійкість, неасоціативні (етнічні, конфесійні, територіальні, професійні), діяльність яких має епізодичний характер – не мають формальної організації.

2. Організовані – об’єднання, що мають чітку структуру. До них відносять інституціональні групи (церква), асоціативні (профспілка, різні об’єднання, рухи).

Організовані групи інтересів для реалізації своїх цілей створюють спеціальні структури – групи тиску.