2. Електроміографія

Для вивчення діяльності м'язів в процесі виконання рухового акта використовується електроміографія. Ще в 1884р.Н. Е.Введенськимописаний досвід телефоніческого прослуховування потенціалів дії м'язів людини, а в 1907 р. німецький фізіолог вперше зареєстрував їх за допомогою струнного гальванометра. Однак практичну значимістьелектроміографічні дослідження придбали лише з 30-х років після створення спеціалізованих підсилювачів біопотенціаліві концентричних голчастих електродів, що дозволили не тільки досліджувати функцію рухової одиниці, а й розшифрувати значення компонентів електроміограма (ЕМГ), знятої нашкірними електродами.

Відведення електроміограма в даний час здійснюється двома способами: нашкірному і голчастими електродами, що дозволяють вибірково реєструвати активність однієї рухової одиниці. Застосування нашкірного біполярного відведення з межелектродним відстанню 20-25 мм дозволяє реєструвати сумарну активність багатьох рухових одиниць. Розвиток електроміографії привело до появи спеціальної галузі клінічної електрофізіології - клінічної електроміографії, що знаходить широке застосування в нервовій та хірургічної клініки, в ортопедії і протезуванні, у клінічній та спортивної біомеханіки. В останні роки область застосування методу електроміографії істотно розширилася за рахунок використання біопотенціалів м'язів в якості показника в системах адаптивного регулювання м'язового тонусу.