Медіаосвіта та медіаграмотність

Людство постійно розвивається. До того ж темп змін невпинно пришвидшується. І для людини, і для країни стає дедалі важливіше вміти реагувати на ці зміни, щоб не залишитися осторонь прогресу. Один з дослідників вдало зазначив, що середньовічний англійський селянин зустрічав протягом життя менше людей, аніж сучасна людина за один день. Але це стосується міжособистісного спілкування. Коли ж мова йде про масове, то тут зміни ще разючіші. Ми спостерігаємо появу нових і нових медіа, які використовують технології, що ще вчора здавалися казковими.

Нашу добу не даремно називають інформаційною. І справа тут не тільки в тому, що значна частка національного багатства сучасних країн створюється в сфері інформаційних технологій. Сучасна людина для успішної життєдіяльності не може бути осторонь інформаційних потоків. Але головна складність нині не в тому, щоб отримати певну інформацію, а

втому, щоб визначити, яка інформація потрібна. Величезний надлишок інформаційної пропозиції призводить до того, що сучасна людина ризикує «потонути» в інформаційному морі. До цього додається загроза повірити брехливій інформації. На жаль, багато сучасних медіа не перевіряють достовірність оприлюднених даних, нормою стало використання численних маніпулятивних технологій, спрямованих або на безпідставне формування позитивного іміджу замовників, або на очорнення їхніх конкурентів.

Особливе значення грамотна робота з інформацією має, коли йдеться про дітей та підлітків. У них нема ще життєвого досвіду, вони ще схильні до сліпого наслідування привабливих образів. Велика проблема пов’язана з віртуальними інтерактивними іграми. В усьому світі звертають увагу на те, що діти нерідко ототожнюють себе з образами (аватарами) в цих іграх, промінюючи реальні успіхи і боротьбу за гідне місце в своїй соціальній групі на примарні титули та здобутки.

Але, звичайно, це зовсім не означає, що треба ховатися

вмушлю та ізолюватися від інформаційних потоків. Тепер таке і не можливо. Треба вміти працювати з інформацією. Саме на це спрямовані уроки з медіаграмотності, які вже кілька де-

сятиліть стали частиною шкільної програми в США, Великій Британії, Німеччині, Австралії, країнах Північної Європи. Нарешті, до цього руху приєднується й Україна. Ми маємо готувати дітей до вдалого освоєння світу. А сьогодні найважливіший складник цього опанування — вміння грамотно працювати з інформацією.

Авторський колектив сподівається, що цей підручник дасть базу для підготовки до викладання медіаграмотності у сучасній школі. Будемо щиро вдячні за ваші відгуки та зауваження, які просимо надсилати на адресу info@aup.com.ua

ЧАСТИНА І.

ВСТУП ДО МЕДІАОСВІТИ ТА МЕДІАГРАМОТНОСТІ

Глава І. Медіаосвіта та медіаграмотність як освітні категорії

Питання до розгляду

Історія розвитку медіаосвіти Суспільне значення медіаосвіти Визначення та сутність поняття «медіаграмотність».

Напрацювання західних науковців у сфері медіаосвіти Медіаосвіта в Росії Медіаосвіта в Україні

Історія розвитку медіаосвіти

Важливу роль у становленні та розвитку медіаосвіти відіграло ЮНЕСКО. Вважається, що вперше термін «ме- діаосвіта» вжито 1973 року на спільному засіданні сек- тору інформації ЮНЕСКО та Міжнародної ради з кіно, телебачення та аудіовізуальної комунікації. Втім деякі науковці вказують, що першу навчальну програму з ме- діаосвіти розробив канадець М. МакЛюен 1959 року, а її активне застосування в навчально-виховному процесі розпочалося в 60-х роках ХХ ст. у Великій Британії, Ка- наді, Німеччині, США, Франції.

Попри те, що теорію та практику медіаосвіти в сві- ті розробляють уже протягом тривалого часу, остаточної визначеності стосовно цього терміну ще немає.

На думку фахівців ЮНЕСКО, медіаосвіта — части- на основних прав кожного громадянина будь-якої країни світу на свободу самовираження і права на інформацію та інструмент підтримки демократії. При цьому медіаосві- ту вони рекомендують усім державам запровадити в свої національні навчальні плани, в систему додаткової, не- формальної та «пожиттєвої» освіти. Тут особливо важлива

думка про те, що медіаосвіта належить до основних прав людини й вона повинна мати пожиттєвий характер.

ЮНЕСКО пройшло чотири стадії формалізації кон- цепції медіаосвіти.

Першою стадією була Грюнвальдська декларація 1982 року, яка виокремила галузь медіаграмотності, при- вернувши увагу до впливу медіа на освіту.

Другою — Тулузька конференція1990 року, щоспри- яла систематизації та точнішому овизначенню галузі.

Третя стадія — Віденська конференція 1999 року — запропонувала новий погляд на медіаосвіту в контексті технологічних досягнень і нової ери комунікації, що стала результатом застосування цифрових технологій.

Четвертою стадією став семінар ЮНЕСКО в Севільї 2002 року, на якому адаптовано визначення галузі Віден- ської конференції. Семінар підкреслив потребу активно просувати програми в п’яти напрямках: 1) дослідження, 2) навчання (тренінги), 3) співпраці між школами, ЗМІ, неурядовим сектором і державними установами, 4) кон- солідації та просування громадського сектору та його співпраці з засобами масової інформації.

2007 року ЮНЕСКО прийняла Паризьку програму, що містила дванадцять рекомендацій з медіаосвіти, зо- крема: інтегрувати медіаосвіту на начальному етапі під- готовки педагогів, розвивати ефективні педагогічні ме- тоди, мобілізувати всіх зацікавлених осіб в освітній та соціальній сфері, практикувати пожиттєву медіаосвіту.

Європейський парламент ухвалив 2008 року резо- люцію з медіаграмотності в світі цифрових технологій, в якій підкреслив, що медіаграмотність — базовий елемент політики в сфері споживання інформації, й вона має охо- плювати всі категорії людей протягом усього їхнього жит- тя, для того щоб допомогти їм практично та творчо вико- ристовувати медіа. Щодо медіаосвіти, то стверджується, що вона має стати компонентом формальної освіти, до- ступної всім учням, обов’язковою частиною навчальної програми на кожному ступені шкільного навчання. Євро- парламент рекомендував Єврокомісії внести в програму навчання вчителів обов’язкові модулі з медіаосвіти.

Суспільне значення медіаосвіти

Причина актуальності медіаосвіти полягає в тому, що інформаційна революція та глобалізація зробили наше сприйняття світу значною мірою залежним від того, як його подають медіа. На жаль, останні належно не відре- агували на зростання відповідальності: матеріали часто погано перевіряють, вони містять елементи маніпуляції та підтасувань. У цих умовах медіаосвіта — шлях до того, щоб людина дістала змогу самозахиститися від недобро- совісної медіаінформації.

У документах ЮНЕСКО вказано, що медіаосвіта — це навчання теорії та практичних умінь для опанування сучасних мас-медіа, розглядуваних як частина специфіч- ної, автономної галузі знань у педагогічній теорії та прак- тиці. Її слід відрізняти від використання медіа як допо- міжних засобів у викладанні інших галузей знань, таких як, наприклад, математика, фізика чи географія. Як бачи- мо, фахівці ЮНЕСКО чітко відділяють опанування медіа від їх використання як знаряддя у навчанні інших наук.

Згідно з напрацюваннями Віденської конференції, медіаосвіта — частина базових прав кожного громадя- нина в кожній країні світу на свободу висловлювання та на доступ до інформації; інструмент розбудови та дотри- мання демократії. Спостерігаючи невідповідності між сутністю та розвитком медіаосвіти в різних країнах сві- ту, учасники секції «Освіта для медіа та цифрової доби» Віденської конференції рекомендували запровадження узгоджених навчальних курсів як у національних освіт- ніх програмах, так і у вторинній, неформальній та само- стійній освіті.

Учасники конференції визначили такі ролі, що ме- діаосвіта відіграє в суспільстві:

•Медіаосвіта сприяє збагаченню людей різним куль- турним досвідом за допомогою споживання медіа- повідомлень усіх типів (друкованого слова, зобра- жень, аудіо та рухомих зображень).

•У країнах, що застосовують новітні технології, ме- діаосвіта допомагає громадянам представляти їхні

культури та традиції.

•Медіаосвіта створює додаткові можливості людям у будь-якому суспільстві та уможливлює доступ до

медіа людям з особливими потребами або економіч- но неспроможним верствам населення.

•Медіаосвіта відіграє найважливішу роль у здатності людей оцінювати й реагувати на інформацію про соціальні та політичні конфлікти, війни, природні лиха, екологічні катастрофи тощо.

•У ситуаціях, коли доступу до електронних і цифро- вих технологій нема або він обмежений, медіаосвіта може базуватися на доступних їм технологіях і фор- мується під впливом наявних контекстів.

За висновками Віденської конференції ЮНЕСКО,

медіаосвіта пов’язана з вивченням усіх медіакомуніка- цій та охоплює друковане слово, графіку, звук й рухомі зображення, що доставляються за допомогою будь-яких технологій. Медіаосвіта дає людям змогу зрозуміти спосо- би роботи мас-медіа, застосовувані в суспільстві, та опа- нувати навички з використання цих медіа у спілкуванні з іншими.

Медіаосвіта має надавати знання щодо того, як: 1) аналізувати, критичноосмислюватиістворювати медіатексти; 2) визначати джерела медіатекстів, їхні політичні, соціальні, комерційні, культурні ін- тереси й контекст; 3) інтерпретувати медіатек- сти й цінності, що несуть в собі медіа; 4) добирати відповідні медіа для створення та розповсюдження власних медіатекстів і залучення зацікавленої в них аудиторії; 5) уможливлювати вільний доступ до медіа для споживання та виробництва власної медіапродукції.

Більшість західних дослідників погоджуються з думкою, що медіа не завжди відповідно репрезентують навколишній світ, і для людини вкрай важливо зберігати свою автономію щодо мас-медіа. Головне у цьому погля- ді, безперечно, не роль медіа (відбиття чи репрезентації того, що відбувається в дійсності), а активне ставлення людини до пізнання медіа. Останні тут виступають само- стійним утворенням, щодо якого важливо зберігати са- мостійність і сприймати його критично.