Відповіді до історії української культури

1.Основні завдання та методологічні основикурсу.  Ознайомлення із фундаментальними досягненнями української культури, розкриття єдності й багатогранності світової та української культур, виявлення значимості культури в життєдіяльності людини, в гуманізації суспільних відносин. Можливість доторкнутися до скарбниці світової та української культури, створюваної протягом тисячоліть, відкрити для себе своєрідні моделі культури з особливим образом світу й усвідомленням місця людини в ньому, що має важливе значення для морального й естетичного виховання особистості, формування її світогляду. Мета курсу – застосовуючи концепцію ментальності як один із підходів у дослідженні історії культури, вивчити основні етапи становлення української культури від ранніх форм до нашого часу в загальносвітовому культурному контексті. Завдання курсу: сформувати у студентів знання про основні риси української ментальності крізь призму факторів її формування, про особливості світосприйняття, світорозуміння представників української культури в різні історичні періоди; досягти усвідомлення зв’язку конкретного ментального типу із особливостями культурного розвитку в певну історичну епоху; ознайомити студентів з видатними пам’ятками вітчизняної культури; сформувати навички аналізу різноманітних виявів української культури через світоглядні особливості й ціннісні орієнтації її представників; розвивати естетичний смак і здатність адекватно сприймати твори мистецтва; виховувати повагу до культурних надбань України й людства загалом. 2.Сутність поняття культура. Культура та цивілізація.  Культура – важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного знання про суспільство. З’ясовуючи зміст цього поняття важливо врахувати два моменти:динаміку становлення і розвитк у поглядів на культуру в історії філософсько-культурологічної думки і складність змісту культури як феномена суспільного життя. 

Культура відображає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людей, виражених у формах організації життядіяльсті людей, у створюванних ними матеріальних і духовних цінностях. Форми існування культури: матеріальна, духовна. У науковий обіг поняття культура вперше ввів Цецерон: «культура душі», поступово зміст терміна розширювався, у значенні близькому до сучасного це слово стало вживатися у 17 ст. і насамперед у працях німецького юриста, історика, філософа Самуеля Пуфендорфа.

Форми вияви культури: мистецтво, релігія, мова + літ-ра, фольклор, мораль, наука.

3.Мистецтво, як основний елемент художньої культури. Функції мистецтва.  Мистецтво — одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах,відповідно до певних естетичних ідеалів. У широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність.

Функції мистецтва –виховальна, пізнавальна, комунікативна, функція насолоди, естетична(головна функція мистецтва, складає сутність художньої творчості), суспільно-перетворча, художньо-концептуальна, компенсаторна (Розвиток людини обмежено багатьма факторами - суспільством, місцем проживання і т.д. Мистецтво руйнує ці обмеження, відновлює цілісність, повноту особистості. Досвід, емоційні переживання персонажу читач, глядач сприймає як власний.), гедоністична (мистецтво доставляє людині насолоду, вчить насолоджуватися знаками краси, які створює мистецтво.)

Мистецтво формує художні смаки, здібності й потреби людини, надає значимість світу в цілому і всім його проявам. Мистецтво пробуджує творчій дух особистості, бажання змінювати світ за законами краси й гармонії. 4. З історії формування знань по українську культуру.  Основні джерела знань –найдавніші пам’ятки, літописи, творчість письменників та археологічні відкриття. Слід також визначити різні культурологічні думки таких діячів, як Гердер, Грушевський, Мілюков та Пресняков. 

Перші відомості про укр.. культуру були пов’язані з етнографією

Етнографія - суспільствознавча наука, об'єктом дослідження якої є народи, їхня культура і побут, походження (етногенез), розселення, процеси культурно-побутових відносин на всіх етапах історії людства.

У 60ті рр.. 19 ст. етнографія вже існувала як наука. При Харківському університеті діяв гурток «Любителів укр. народності», етнограф. Експедиції (Павло Чубинський), етнограф. Комісія (Іван Франко), було надруковано 10ки томів етнограф. описів. На початку 20 ст. розвивається більш широкий погляд що до вивчення укр.культури. Написано низку досліджень з різних питань з історії укр. культури. Іван Огієнко – «Укр.культура»,1918; Дмитро Антонович, 1940р; М.Грушевський – «Історія укр. культури», 50-60ті рр.. 5.Концепція ментальності, як один із підходів у вивченні історії української культури.  Ментальність – це специфічний спосіб мислення, своєрідне світосприйняття властиве представникам певної культури. Ментальність відбивається у важко вловних особливостях нац..характеру. Ментальність формується у витокі зародження культурної спільноти, яскрави виявляється в УНТ на рівні мовленевої системи, у традиціях, побуті.

Що ж до ментальності українців, Г.Лозко слушно зазначає, що родючі ґрунти України сприяли «закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою». Проте відзначається й відсутність активності, адже «плодюча земля обдаровує людину без особливих на те потуг».

Флора і фауна впливають на формування релігійних вірувань і пов’язаних із ними магічно-обрядових дій і ритуалів. Звірі й птахи, асоціюючись із тією чи іншою стихією, допомагають людині освоювати часопростір. Важливим чинником формування ментальності є також релігійний. Будь-яка релігійна система дає людині, яка сповідує відповідну віру, уявлення про світоустрій, визначає статус людини у світі. Слід зазначити, що всі фактори, які формують ментальність, виступають як певний комплекс, у межах якого спрацьовують досить складні механізми.

Сприйняття часу, простору й людини, а також уявлення про прекрасне й потворне, властиве кожному типу культури, своєрідно втілюються в музиці, архітектурі, живописних творах, скульптурі, літературі тощо.

6.Фактори формування ментальності (на прикладі українського етносу)  Ментальність – це специфічний спосіб мислення, своєрідне світосприйняття властиве представникам певної культури.

Фактори формування ментальності:

- географічний Що ж до ментальності українців, Г.Лозко слушно зазначає, що родючі ґрунти України сприяли «закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою». Проте відзначається й відсутність активності, адже «плодюча земля обдаровує людину без особливих на те потуг».

- історичний Географічний фактор тісно пов’язаний з історичним. Українські війни, роздібленість, боротьба за землю і тп

- економічний Географічний та історичний фактори певною мірою визначають фактор економічний. Торгівельні путі із варяг до греків і бла бла бла

- релігійний Будь-яка релігійна система дає людині, яка сповідує відповідну віру, уявлення про світоустрій, визначає статус людини у світі. . У християнській традиції норми людської поведінки визначаються десятьма Новозавітними Заповідями, віддається перевага духовній красі над тілесною, земне життя людини сприймається як час духовного самовдосконалення на шляху до вічного життя у Царстві Божому. 7.Витоки української культури. Найдавніші етнічні спільноти на території України.  Слід відмітити таки етнічні спільноти, як трипільці та скіфи. Трипільці належать до середземноморського антропологічного типу. Від трипільців північно-східні скотарські племена засвоїли високу хліборобську культуру, виготовлення глиняного посуду, виплавку міді тощо. Від скіфів слов’яни засвоїли звичай ховати померлих у ґрунтових ямах замість кремації. За часив скіфів держава стала централізованою, було започатковано карбування монети. Основою суспільства у скіфів була сім\я. Вони вірили у потойбічне життя, тому облаштовували й підземні житла. Слов\яни – предки 15 сучасних європейських народів, у тому числі й українців. Це видатні племена, чий вплив на укр..культуру неможливо перебільшити. Також нашими прадідами являються кіммерійці і сармати. 8.Найдавніші слов’янські археологічні культури.  Серед найдавніших слов’янських культур відомі зарубинецька (безкурганний могильник, осілий спосіб життя,вживання заліза, землеробський спосіб господарства, виготовлення кераміки ) тачерняхівська (великі неукріплені поселення, вироблення посуду на гончарномуколі, розвинута економіка, інтенсивний зв’язок з античним світом, безкурганний могильники, розміщення поселень на схилах річок, вироби з металу та кістки), скіфські кургани, наприклад, курган Товста могила Дніпропетровської області (скіфська пектораль), 9.Особливості міфологічних уявлень слов’ян. Міф. Міфологічна модель світу. Відбиття міфологічних уявлень українців у символіці.  Міф – сакральна історія, яка пояснює усі явища навколишнього світу. міф – це форма культури (порівняно з іншими – найбільш рання), спосіб людського буття. Коли міфологічний світогляд вичерпав себе, міф втратив функції сакрального знання й, поступово обростаючи новими сюжетами, перетворився на казку. Отже, в казках (а також інших фольклорних творах) можна простежити залишки міфологічного світогляду. міфологічна модель світу – уявлення людини про впорядкований час і простір

Міфологічна модель світу є універсальною в тому плані, що, незважаючи на різноманітність сюжетів космогонічних міфів, у них можна простежити уявлення про: а) першостихію – стихію, з якої починалося зародження Всесвіту; б) першоелемент – предмет, який виник першим і зумовив виникнення інших реалій світу; в) сакральних творців – безпосередніх учасників акту створення світу; г) наявність чотирьох просторових координат; ґ) наявність трьох просторових координат –по вертикалі. Універсальними для всього людського суспільства образами впорядкованого на три частини світу є Світове Дерево; д) сакральні числа, які є своєрідним кодом впорядкованого простору.

Універсальна модель світу знайшла відображення в багатьох скульптурних пам’ятках, в орнаменті посуду, у візерунках народної вишивки, у розмалюванні писанки, в організації простору житла тощо. Найбільш показовим є «Збруцький ідол». Чотири грані й звернені на чотири сторони світу обличчя, ймовірно, означали для наших пращурів, що магічна сила цього ідола поширюється на весь світ. По вертикалі стовп ділиться на три частини: верхня зображує чотирьох богів «верхнього світу», середня відводиться людям (жіночі й чоловічі фігурки тримаються за руки в ритуальному хороводі), а нижня являє собою потойбічний світ. Ця пам’ятка втілює ідею цілісного Космосу. Аналогічне уявлення про світобудову простежується в орнаменті трипільської керамки. Орнамент писанки з міфологічними мотивами. Найдавніші орнаменти української писанки також відображають міфологічний світогляд наших пращурів. Яйце (першооснова життя й першоелемент міфологічної моделі), прикрашене орнаментом із космічною символікою, є магічним втіленням сакрального Космосу.

10.Відображення ранніх релігійних вірувань в українському фольклорі й сучасній культурі.  Міфі відбилися у численних прикметах, забобонах (бо Живий – зозуля, скільки жити залишилось). На ранніхе тапах людина намагалася зрозуміти світ з точки зору власної практики. Інформацію про себе людина переносила на явища зовнішнього світу. Такий спосіб уявлення про душу поширився на навколишній світ, відбулося одухотворенн природного середовища. Із цього виникли декілька типів вір – Анімізм, Фетишизм,Тотемізм та магія. Ритуал – основна форма суспільного буття людини в первісній культурі. Сутність ритуалу – реальність те, що відбувалося в ньому мало забезпечити успіх людини в певних діях людини в майбутньому. В ритуалах зароджувалися різні види мистецтва.

Ритуал-обряд-традиція-гра 11.Історична трансформація первісних ритуалів і табу. Її відбиття в усній народній творчості й календарній обрядовості українців.  Ритуал – це основна форма суспільного буття людини в первісному суспільстві. В основі ритуалів є принципнаслідування явищ природи (копіювання рухів тварин тощо). Зміст ритуалу –пісні, ритмічні рухи, словесні супроводи, молитви. Поступово, з розвитком людства, ритуал втрачав сакральність і перетворився в звичайну традицію.  чтоб зима ушла раньше какому-то богу приносили жертвы, сейчас мы сжигаем чучело масленицы.

Там прыгаем через костры чтоб отчиститься, тогда тоже такое делали, раньше были ритуалы всякие, сейчас мы просто водим хороводы, вот к примеру даже наши вызывания Бога Колений - это тоже трансформация прошлого. Табу - ...с этим сложнее, ну можно что-то про суеверие сказать, можно сказать за цветок папоротника и все такое...сейчас мы на все забиваем просто. Табу– этнографическое понятие, касающееся и языка. Табу означает запрет, возникающий в сфере общественной жизни на разных ступенях развития общества. В случае смерти вождя нельзя дотрагиваться до его тела, трогать его вещи, входить в его дом, говорить с его женой и произносить его имя, так как факт смерти – это проявление деятельности духов и вступать с ними в противоречие нельзя, иначе вызовешь их гнев.

Подлежат запрету (табуированию) обозначение смерти, название болезней, имена богов и духов; часто табуируется название того животного, которое служит основным объектом охоты данного племени. Все это основано на наивном отожествлении этих «вещей» и слов, их называющих, что часто ведет к табуированию других созвучных слов или тех же слов в других значениях. 12.Чинники культурного розвитку Київської Русі.  Чинники – спадщина слов’янських племен (формування державного утворення), введення християнства (централізація земель, візантійські традиції будівництва, розвиток живопису,поширення літератури, поширення способу життя, який відповідає християнському світогляду). Слід відокремити також православно-язичницький синкретизм танамагання давніх русичів не копіювати християнське віровчення, а переосмислити його.  Розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін. Феномен культури Київської Русі мав такі характерні риси та особливості:- Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер;- . Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. 13.Своєрідність середньовічного світогляду давніх русичів. Її відбиття в літературі.  Тілесне начало в людини не сприймалося як джерело гріха, тобто протиставлення «тіло-душа» не було настільки загостреним, як у візантійський релігійній традиції. Це можна помітити у«Сказанні про Бориса і Гліба». Православно-язичнецький синкретизм, сенс віри пов\язан з не стільки ідеалом аскетичного життя та зречення світу земного, скільки з утвердженням краси в душі людській. Ідеал людини втілюється в образі святого. Розвивається агіографічна література- патерики, житія і подвиги святих, різні сказання, розвинутість патріотичної ідеї. «Слово про закон і благодать», Ілларіон(Ідея єдності „землі Руської”, почуття особистої причетності до її долі, відповідальності за те, що в ній відбувається дістали свій подальший розвиток у давньоруській писемності), «Повчання дітям», Володимир Мономах. 14.Храмове будівництво у Київській Русі. Софія Київська з позиції втілення релігійних уявлень і проявів художньої майстерності.  В основі християнського храму– базиліка. У давньому Римі це було місце зборів християнської общини. Пізнішецій тип храму трансформувався в «хрестовий храм». У Київській Русі розповсюдився як раз хрестовий тип храму.  Софія Київська багато в чому наслідувала Софію Константинопольську, оскільки сама ідея храму як гармонізованого космосу. Розвиток споглядального характеру східнохристиянського духовного життя призвів до формування уявлення про храм як „символічний образ людини”. Центральний, стрижневий образ храму – Боголюдина Ісус, хресна смерть якого перекинула (як вважають християни) єдиний місточок спасіння крізь прірву, що відділяє грішну людину („земля”) і святого Бога („небо”).. У членуванні горизонтальної площини храму простежувалося сприйняття часу не тільки як спрямованого в одному напрямку – від створення світу до Страшного суду (цей час людина „переживала”, просуваючись поступово від входу до вівтаря). Але присутнім є і циклічний час. Вертикальна структура інтер’єру храму символізує сходження від „земного”, тлінного – через циклічне – до позачасового, вічного, вселенського рівня. Пірамідальність зовнішніх форм давньоруського храму, з одного боку, дає ефект стягнення всіх зовнішніх векторів до вершинної символіко-смислової точки собору – хреста на головному куполі, з іншого боку – створює своєрідний ритм у внутрішньому просторі споруди. Хоча Софійський собор не раз перебудовувався й дійшов до нас в „убранні” стилю українського бароко ХVІІ-ХVІІІ ст., він не має собі рівних серед давньоруських пам’яток щодо збереженості монументального живопису. Образ Оранти в Софії Київській винесений на чільне місце – він прикрашає вівтарну частину храму

Разом із проявами високого уміння колористичного втілення ідеї деякі риси мозаїчних зображень сприймаються як архаїчні.

Серед таких стилістичних особливостей – площинність зображення, відсутність лінійної перспективи (наявна зворотня перспектива – див. композицію „Євхаристія”), симетричність композиції, що зумовлена значною мірою повіствувальністю зображуваного (так, у композиції „Євхаристія” представлений обряд причастя апостолів за допомогою двох сюжетних центрів: в одній частині композиції зображено, як Ісус Христос дає апостолам хліб, а у другій – Ісус Христос подає апостолам вино). 15.Проявисередньовічного канону у давньоруських пам’ятках монументального й станковогоживопису. Своєрідність цих пам’яток.  Для середньовіччя характерназворотна перспектива, площинність зображення (дозволяє підкреслити ідеюбезтілесності). Середньовічне мистецтво пов’язане чіткими канонами (правилами).Ці правила виявляються у таких пам’ятках, якСпас Нерукотворний, Одигіртія, Милування.  16.Ідеал людини, вироблений давньоруськоюкнижною традицією.  Як свідчать культурніпам’ятки, домінувальним в оцінці людинибув саме етичний критерій. У межах дружинної моралі найвищими цінніснимихарактеристиками людини виступали поняття „честі і слави” („Слово о полкуІгоревім”). Разом із цим істотну роль в етичних поглядах Київської Русівідіграє розробка образу святого. Темі святості присвячувалась агіографічналітература. Святість сприймалась як втілений моральний ідеал поведінки,особлива позиція, що розуміється як жертовність, яка надихається цінностями „невід світу цього”, але здійснюється тут, на землі.  17.Розвиток освіти й книжкової справи уКиївській Русі.  Найбільш освіченим на Україніу той період було духовенство. Школи існували при монастирях, церквах. Людиотримували там елементарні знання. Багато вихідців з України здобувало освіту узарубіжних університетах. Виникає новий тип школи – греко-слов’яно-латинська.Також у розвитку освіти відіграли важливу роль братські школи.  Розвиток освіті тісно пов’язанз розвитком друкарської справи. Розвиватися друкарська справа почала по всійЄвропі з винаходженням технології друкарського процесу.  18.Культура Галицько-Волинського князівства.  Київ втрачає значеннярелігиозного центру. Населення мігрує на західні землі і на північ. Закнязюванням Данила Романовича було побудовано багато міст, розвинувсяархітектурній стиль у якому поєднались романський та візантійський стилі.З’явився Галицько-Волинський літопис.  19.Особливостікультурного процесу в Україні у 14-16 ст.  Особливості – формуваннягуманістичного світогляду, індивідуалізм, відновлення чуттєвої картини світу,єдність тілесного і духовного начала, віра в те, що усі вчинки людини з самогопочатку є правильними.  20.Витоки драматичного мистецтва в Україні.Найдавніші жанри (інтермедія, вертеп).  Драматичне мистецтво берепочаток ще з Давньої Греції. У Європі воно набуло популярності у 5-6 століттях.Це було пов’язано з необхідністю боротьби с проявами язичницького світогляду,із діяльністю скоморохів – ініціювання подій народження Христа у церквіотримало назву Різдвяної драми. Потім почали писати п’єси за типом релігійноїдрами. Розвивається таке явище, як «мандрівні студенти».  Вертеп – ляльковий театр. Інтермедія(лат. intermedius — проміжний, середній) — невеличкийрозважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави.  21.Вплив ідей Ренесансу та Реформації на розвиток української культури.  Характерними ознакамипоширення ідей Ренесансу та Реформації було активне поширення ідей гуманізму таяскраво виражений антропоцентризм ренесансного мислення. Найбільш яскраво всеце проявлялося у літературі. Розвивається ідеал гуманістичного патріотизму.  22.Діяльність українських учених-гуманістів у14-16 ст.  Діяльність українськихвчених-гуманістів в основному мала націоналістичний характер і діяли вони вмежах елітарної течії. У їхній творчості виявлялись тенденції секуралізації суспільної свідомості. У їх роботах виявлялась витончена інтелекталізованість, вони відстоювали гідність особистості, її свободу, преділяли увагу дослідженням проблем природи. . У своїх наукових та художніх творах Ст. Оріховський, Ю. Дрогобич, П. Русин, Г. Тичинський прославляли науку, розум, мудрість, справедливість і вважали, що від розвитку цих якостей залежить могутність держави, а з їхнім занепадом настає загибель навіть найбільших держав.

С. Оріховський-Роксолан – належав до еліти європ. Гуманістів, діячів реформації, один з перших полемістів, які виступали проти догматів католицизму, відстоювали першовартість світської влади, яка повинна працювати на користь усьому.

П.Русин - перший гуманістичний поет України.

Ю.Дрогобич – написав першу друковану книгу, автор якої укр.. за походженням («Прогностична оцінка поточного 1483р»), в цій книзі досить яскраво відбивається вплив Ренесансного світогляду., викладено наукові знання з астрономії і географії. 23.Діяльність братств. 

Братства – організації православних міщан, по-перше, для допомоги, релігійна роль дуже велика, друк книг, шпиталі існували при братствах, школи і тд.

Братства - це важливий механізм збереження укр. самобутності.

К.16ст. – Львівське Успенське братство засновує школу (перший в Укр. всестановий навчальний заклад, утримувався на громадські кошти), в якій початкове навчання поєднувалося зі школою вищого типу. Майже всі вчителі походили з місцевого населення.

На п.17 ст. численність братських шкіл зростало на всій тер-рії Укр. (м.Київ, Київське братство, м.Вінниця, м.Галич, м.Луцьк та інш.)

Діячі братського руху сприяли формуванню в Укр. Ренесансного індивідуалізму (його проявом було усвідомлення важливості власної творчості, значення особистого авторства), тому в цей період (к.16-п.17ст) вперше більшість передмов до укр.. друкованих книг і значна частина творів письменників були підписані авторами. Поступово у братських школах виник інтерес до пізнання природи, суспільства. На приклад, ці мотиви наявні у творчості Мелетія Смотрицького, Касіяна Сановича, Кирила Ставровецького.

В межах братських шкіл здійснювалися переклади. Пересопницьке Євангеліє (рукописна пам\ятка). Мова цієї книги близька до тогочасної народної.

24.Розвиток освіти і поширеннякниго друкування в Україні у 15-16 ст.  Головними осередками культуризалишалися князівські двори, монастирі та церкви. У них зосереджувалисяосвічені люди, велось літописання, переписували й перекладали книги.Важливу роль у розвитку культури відігравали міста Галицької землі – Галич, Холм, Перемишль, Львів. Найбільш освіченим на ту порубуло духовенство. Багато вихідців з України навчалося у іноземних університетах. Сформувався новий тип школи – греко-слов’янсько-латинська, і окремий тип –братська школа. В умовах релігійного гніту розвиток освіті здійснювався дуже повільно. К.16ст. – Львівське Успенське братство засновує школу (перший в Укр. всестановий навчальний заклад, утримувався на громадські кошти), в якій початкове навчання поєднувалося зі школою вищого типу. Майже всі вчителі походили з місцевого населення. Щодо поширення друкування, то почалося воно зі винаходом технології друкарського процесу у 16 віці. Точна дата невідома. Найбільшзнаменита подія того часу – наприкінці 1754 року Іван Федоров видав Апостол та Буквар у Львові. 

1581- друк Острозької Біблії це перше повне видання Біблії церковно-слов\янською; на той час повного тексту Біблії не було в жодного православного народу. 25.Історичні умови культурного розвитку України у 17 – перш. половина 18 століття.  Культурне піднесенняперебувало у складних умовах – соціальна та національно-визвольна боротьба (зТуреччиною, Кримським ханством, з Річчю Посполитою) мала великий вплив, але незважаючи уваги на це, на той період Україна перебувала на рівні найбільшосвічених країн Європи. Друга половина XVII -XVIII ст. були насичені політичними подіями. Козацько-селянські повстання, національний рух під проводом БХ. Під час Руїни (1657-1687) культур-но-національна еліта пережила певне розчарування у козацтві як надійній підпорі національного поступу, хоча продовжувала спиратися на козацтво з метою протистояння авторитарній стратегії Москви. Всередині самого козацтва відбувалися процеси соціальної диференціації, так що інтереси старшини все частіше суперечили інтересам простих козаків. Усе це в сукупності працювало на погіршення культурного клімату всередині українського суспільства. Відносне покращення культурної ситуації відбулося лише за гетьманування Івана Мазепи (1687-1709), І.Скоропацького (п.п.18ст), К.Розумовського (с.18ст). В Україні осмислення історичної ситуації (експансія османської імперії й католицького світу, війни за гетьманську владу) також відбувалося в категоріях барокової світобудови. 26.Специфіка барокового світогляду в українській культурі.  Укр. бароко, стиль бароко відбив особливості наці. Ментальності, в укр. культурі виявився досить своєрідно, порівняно із західноєвропейською культурою, але при цьому важливісвітоглядні елементи виявились у багатьох пам’ятках мистецтва. особливості світовідчуття представників епохи Бароко знайшли відображення в мистецтві: 1.Краса й вишуканість живописних, архітектурних, скульптурних творів мистецтва – це віддзеркалення краси навколишнього світу. 2. Світ сповнений руху, боротьби – твори мистецтва також сповнені динаміки й напруження (динамічні композиції живописних, архітектурних, скульптурних творів). 3. Світ складний, дивовижний, непередбачуваний – таким же складним, дивовижним є мистецтво цієї доби. 4. Світ сповнений різноманітних контрастів – і в мистецтві ми бачимо контрасти розміру, кольору, форм, реального й ірреального тощо. Життя й смерть, мука й насолода, містичний екстаз і плотське начало, реальність і видіння. 27.Прояви стилю бароко у літературі.  Риси стилю бароко – пишність,вибагливість, намагання прикрасити висловлене, складні синтаксичні конструкції.Ці риси виявляються у козацьких літописах (Літопис Самовидця).  28.Бароковий іконопис в Україні.  Іконопис цього періодухарактеризується яскравою своєрідністю в української культурі – схильність доалегорично символічних зображень. Відбувся перехід від умовних прийомівВізантійського живопису до більш реалістичного зображення.  29.Барокова архітектура в Україні.  Мазепинське бароко –поширювалася на архітектуру козацьких церков. Це можуть бути спіралеподібні колони, різноманітні волюти, вигнуті контури обрамлень, розірвані фронтони тощо. Розірваний фронтон – досить характерна для барокової архітектури деталь, яка, ніби розпадаючись на очах у глядача, нагадує про ті просторові виміри, що є непідвладними людині.

Уявлення про безмежний бурхливий простір втілюють і розкішні барокові інтер’єри з розписаними плафонами, які створюють враження запаморочливої висоти; і каскади фонтанів, які своїм падінням тяжіють до хтонічних глибин. Образ ірраціонального безкінечного простору створюють і українські козацькі барокові храми (наприклад, Преображенський собор у Великих Сорочинцях, Миколаївський собор у Ніжині, Катерининська церква в Чернігові, Юріївська церква Видубицького монастиря в Києві). Не маючи яскраво вираженого центрального фасаду, такі споруди ніби обертаються навколо своєї осі назустріч людині, не даючи обійти себе по колу, викликають своєрідний «ефект запаморочення»: здається, що обійти такий храм неможливо, як неможливо пережити вічність.

В деяких спорудах особливості бароко перекликалися з рисами рококо. Рококо-пізній етап бароко. В Україні бароко і рококо існують в поєднанні (Свято Юрський собор у Львові(с.18ст)-перед входом стоїть статуя Георгія Победоносца, який вбиває змію. 30.Види парсуни у українському мистецтві.  До живопису парсунного типу належать ікони цього періоду, а також світський живопис – портети державних діячів, отців церкви, представників козацтва. Основними видами портретів парсунного типу є: 1. Сарматський портрет

2. Ктиторський портрет (ктитори – це люди, які надали матеріальну допомогу церкві, за що вдячна церква їх вшановувала). 3. Портрет-епітафія (написаний на згадку про померлу людину).

Оскільки парсуна створювалася в епоху Бароко, художник як представник цієї епохи втілював у своєму творі барокове світовідчуття, яке ми можемо простежити, аналізуючи композицію твору, його колорит, особливості зображення зовнішності людини, розкриття її внутрішнього світу. Парсуна – це портрет людини, яка жила безпосередньо в епоху Бароко. Отже, парсуна уособлює людину доби Бароко – і в образі портретованої особи, і в образі самого художника, який цей образ створив і сам незримо присутній на картині. 31.Дума, як оригінальній жанр народної творчості українців.  Дума (козацька дума) — жанр суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники. Домінантний елемент дум — словесний, а не музичний, і формується він до певної міри імпровізаційно, тому рими часто риторичні. Рими в думах переважно дієслівні. Стиль дум підкреслено урочистий, піднесений, чому сприяєвживання певних поетичних форм, крім традиційних епітетів.

32. Народна картина «Козак Мамай». Її зміст та символічність образів

У багатовіковому історичному поступові цей загадковий образ виявився духовним символом українців, уособленням звитяжницьких ідеалів народу, його світоглядних орієнтирів. Набувши значного поширення в УкраїніХVІП— ХІХст., народна картина "Козак Мамай" освячувала мало не кожну українську хату Виступ гайдамаки Мамая мав місце і широкий розголос на правобережній Україні. Для панства цей народний герой був злим і жорстоким розбійником. Саме слово "Мамай" навіювало на них страх розправи, ставши синонімом слова "гайдамака". Ця назва з Правобережної України могла потрапити й на Лівобережжя, де, за браком часу, змогла утвердитися лише частково в усній традиції. Козака Мамая на картинах завжди малювали з кобзою, що є символом співучої душі народу. Кінь на картині символізував народну волю, дуб – його могутність. Спис з прапорцем, козацького штофа і чарки – речі пов\язані зі смертю козака.Спис ставили на місці поховання, штроф і чарку клали в могилу – вони нагадували про скороминущість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю.

41. Стильові напрямки в укр.Мистецтві 20 ст. (модерн, авангард, соцреалізм, постмодернізм)

На рубежі XIX—XX ст. все більше митців відмовляються від традиційних форм виразності і шукають нові естетичні зображальні засоби, відмінні від реалістичних. У цей час виникає велика кількість несхожих між собою художніх напрямів, які прийнято називати терміном «модернізм». Модернізм характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, відмовою від відтворення чуттєво-конкретної дійсності, предметності світу. Модернізм відмовляється від правдоподібності, відображення реальних узагальнених образів та форм реального життя.

Модернізм — це своєрідна художньо-естетична реакція на економічну, політичну, духовну кризу буржуазного суспільства XX ст. Культуру від 70-х pp. XX ст. до наших днів прийнято називати культурою постмодернізму. Модернізм виявився в усіх галузях художньої творчості. Основні естетичні принципи модернізму в літературі — потік свідомості, в образотворчому мистецтві — заперечення зображальності, у музиці — заперечення звукової організованості. Часто формалістичне новаторство для митців ставало самоціллю. Зґявляються нові жанри: колаж, інсталяція, хепенінг, перформанс тощо. Для модернізму характерні елітарність, відстороненість від масової культури. Після скасування заборон на публікування творів письменників доби Розстріляного відродження та емігрантів, їх заново відкриті твори стали впливовими орієнтирами для сучасних письменників. Для покоління вісімдесятників важливим автором був Микола Зеров.

Масова культура твориться з розрахунку на комерційний успіх і дуже часто є високопрофесійною, створеною талановитими кінорежисерами, письменниками акторами, композиторами, співаками. Твори масової культури, як правило, мають розважальний характер. У мистецтві початку XX ст. виникає також авангардизм

що обґєднав найрадикальніші кола модерністів, які прагнули докорінно оновити художню практику, шукали новаторські засоби вираження форми і змісту творів, боролися за все нове у мистецтві

Авангардизм складається з таких літературних течій, як абстракціонізм, кубізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, конструктивізм, експресіонізм.

Традиційно вважається, що початок нового українського мистецтва – це нонконформізм 60-х рр., який складався з «неофіційного мистецтва» та андеграунду. «Нонконформізм був явищем соціально-статусним, йому не відповідав певний стиль. Він складався з моральної позиції, тоді як естетичні вподобання авторів могли змінюватися у широкому диапазоні модерністських течій.» Нонконформісти протистояли офіційному радянському мистецтву соцреалізму, використовуючи надбання західного модернізму. Сама роль письменника у суспільстві, якому, як в офіційному соцреалізмі, так і в середовищі в значній мірі опозиційних шістдесятників, надавалася особлива виховна функція, зазнала серйозного перегляду. Письменники-постмодерністи цілеспрямовано руйнували міф про українського письменника-героя-страждальця. Місце патетики посіли іронія та пародія. В кінці 1990-х років низка письменників виступила за повернення автора до заангажованості (І. Андрусяк, С. Процюк). Пізнаше вирізняється інший напрямок українскьої культури — сюрреалізм.

Сюрреалізм - явище парадоксальне і неоднозначне за своєю суттю. В українському письменстві зацікавлення сюрреалізмом з'явилося ше у повоєнний час. Зразком слугували теоретичні засади французьких сюрреалістів, хоча водночас зазнавали значної редакції, усунення надмірної агресії. На відміну від модернізму постмодернізм менш елітарний і більше орієнтований на комерцію. Для постмодернізму головне не проголошення кризи людського буття, а «...заперечення старого, аналіз деформації самих принципів розуміння людського життя, зміна суті, якою керувався раніше гуманізм, пошук нових моральних регуляторів та їх нове обґрунтування».