3. Службовий твір

Службовий твір - твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. Існує дві основні концепції, стосовно до авторського права на службовий твір. Перша - характерна для країн, що підтримують традиції континентального права. Суть підходу полягає в тому, що первісний володіння авторськими правами належить автору. Тобто за автором зберігаються особисті немайнові права. Але всі майнові права належать роботодавцю. Друга концепція спирається на традиції англосаксонського права. Модель copyright характерна, перш за все, для таких країн, як США і Великобританія. Відповідно до цієї традиції "у разі, якщо творча діяльність здійснюється на підставі трудової угоди або замовлення, то роботодавець вважається автором після придбання первинного правообладания на copyright, якщо не обумовлено інше". Відповідно, в такій моделі і майнові, і немайнові права на службовий твори, належать роботодавцю.

У ст.37 Проекту про типових положеннях Всеросійського товариства з інтелектуальної власності (ВОІВ) у сфері авторських прав від 11 серпня 1989 закріплені обидва існуючі варіанти. ЗоАП РФ передбачає перший варіант, тобто зберігає за автором службового твору набір особистих немайнових прав, а майнові права на твір закріплює за роботодавцем. Це положення не поширюється на створення в порядку виконання службових обов'язків або службового завдання роботодавця енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних і триваючих збірників наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань (п.4 ст.14). На цей рахунок в юридичній літературі існує кілька точок зору. Е.П. Гаврилов, наприклад, вважає, що на складні твори, такі як газета, журнал чи збірка, виняткові права належать видавцеві. Точка зору А.П. Сергєєва полягає в тому, що "журналіст або фотограф, що знаходиться в штаті газети, не має права, спираючись на п.2 ст.14 ЗоАП РФ, претендувати на отримання особливої ​​винагороди за використання газетою матеріалу, створеного ним в порядку виконання службових обов'язків або службового завдання свого роботодавця ", [4] т.к праця вже оплачений газетою і їй придбані виключні права на використання твору.

Одним із головних джерел авторського права є ЗУ «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року. Норми авторського права містять деякі спеціальні ЗУ: «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 р. та «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17 січня 2002 р. Також існує низка законів, норми яких тим чи іншим чином регулюють авторське право. Це Закони «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про театри і театральну справу» та інші.Важливе значення у регулюванні відносин авторського права мають й підзаконні нормативно­правові акти, такі, як наприклад, як постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фоно грам» від 4 листопада 1997 р., «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 грудня 2001р., «Про затвердження мінімальних ставок винаго роди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміж них прав» від 18 січня 2003 р. Особливу групу джерел сучасного авторського права станов лять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літера турних та художніх творів (1886); Всесвітня конвенція про авторське право (1952); Римська конвенція з охорони прав артистів­виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961); Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (1971), Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (1996); Договір Всесвітньої організації інтелектуаль ної власності про виконання і фонограми (1996); Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав, укладена в рамках СНД, (1993) та інші.

Стаття 5 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що у випадку коли міжнародним договором, учасником якого є Україна, установлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право, то застосовуються правила міжнародного договору.