10. Проблемні питання утримання (аліментування) учасників сімейних правовідносин

Більш ретельно врегульовані Сімейним кодексом України права та обов’язки подружжя по утриманню. Так, відповідно до ч.2 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Той з подружжя, який є непрацездатним, повинен одночасно потребувати матеріальної допомоги. Сама по собі непрацездатність при відсутності ознаки нужденності, також як і нужденність одного з подружжя в разі його працездатності, недостатня для присудження матеріального утримання.

Дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного (ч. 1 ст. 75 СК України). Вирішення питання щодо конкретних спо­собів такої підтримки безпосередньо залежить від подружжя. Ра­зом із тим, законодавство передбачає певні правові механізми, які забезпечують право кожного з подружжя на утримання. У першу чергу законодавство встановлює загальні правила щодо взаємного утримання подружжя. Згідно з ч. 2 ст. 75 СК право на утримання один із подружжя набуває за наявності пев­них підстав. До них, зокрема, належать: а) непрацездатність од­ного з подружжя; б) потреба у матеріальній допомозі (нуж­денність); в) здатність другого з подружжя надати матеріальну допомогу. Непрацездатним визнається той з подружжя, який досяг пен­сійного віку, встановленого законом (60 років для чоловіків, 55 років для жінок) або є інвалідом І, II чи III групи (ч. 3 ст. 75 СК). Що стосується другої умови — потреби у матеріальній допомозі, то новий СК чітко визначає умови, за наявності яких один із под­ружжя може вважатися таким, що її потребує. Це випадки, коли його доходи (заробітна платня, пенсія, доходи від використання майна тощо) не забезпечують йому прожиткового мінімуму, вста­новленого законом (ч. 4 ст. 75 СК). Останньою умовою надання одному з подружжя утримання є здатність другого з подружжя надати таке утримання.

Новий СК безпосередньо називає два види договорів подружжя, які пов’я­зані з їх взаємним утриманням: а) договір подружжя про надання утримання (ст. 78 СК); б) договір про припинення права на утри­мання взамін набуття права власності на нерухоме майно або одер­жання одноразової грошової виплати (ст. 89 СК).

Право на отримання аліментів у судовому порядку може бути збережено за одним з подружжя і після розірвання шлюбу за наявності обставин, які дають йому можливість отримува­ти аліменти й у шлюбі.

По-перше, законодавець визначає коло осіб, які мають право вимагати отримання аліментів у судовому порядку від другого з колишнього подружжя. До їх числа віднесені колишні з под­ружжя: а) які є непрацездатними (тобто укладали шлюб, будучи непрацездатними чи стали непрацездатними під час перебу­вання у шлюбі); б) які стали непрацездатним протягом року після розірвання шлюбу; в) які стали інвалідами після спливу одного року після ро­зірвання шлюбу, якщо інвалідність настала внаслідок проти­правної поведінки колишнього з подружжя під час шлюбу; г) яким на момент розірвання шлюбу залишилося не більше як п’ять років до досягнення встановленого законом пенсійного віку. По досягненні пенсійного віку ці особи мають право на утримання за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менше десяти років; д) з якими проживають діти віком до трьох років (а якщо діти мають вади фізичного чи психічного характеру — до шести років); є) колишня дружина в період вагітності; ж) той з подружжя, з яким проживають діти-інваліди.

По-друге, колишній з подружжя має право вимагати сплати аліментів у судовому порядку, якщо він потребує матеріальної допомоги. Ця умова не поширюється: на вагітну дружину, на того з подружжя, хто проживає з малолітньою дитиною віком до трьох років (а якщо дитина за медичними показаннями потребує догляду — до шести років), а також на того з подружжя, який проживає з дитиною-інвалідом.

По-третє, обов’язок сплачувати аліменти може бути покла­дено на одного з колишнього подружжя лише в тому разі, якщо він має можливість надавати матеріальну допомогу. Колишній з подружжя може вважатися таким, що здатний надавати допомогу, якщо у нього після сплати аліментів іншо­му з колишнього подружжя, а також іншим особам, яких він за законом повинен утримувати (непрацездатні батьки, непра­цездатні, неповнолітні діти та ін.), залишаться кошти, необхід­ні для його існування.

Якщо у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік (дружина) може надавати матеріальну допомогу (ч.4 ст.76 СК України).

Згідно зі ст. 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Стаття 189 СК України визначає договір між батьками про сплату аліментів на дитину: Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені СК України. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. У ст. 190 СК передбачене припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з придбанням права власності на нерухоме майно, який необхідно розглядати як окремий випадок ст. 189 СК, який вважається доцільним на­звати «аліментним договором».

При цьому потрібно установити, що в основі цього договору лежить припинення обов'язків по аліментах, що погашаються на майбутній період у до­бровільному порядку за рахунок об'єкта нерухомості, а інша сторона бере на себе зобов'язання щодо сумлінного їх використання на утримання дитини і належний догляд за нею. Зокрема, такий договір може мати практичне застосування при виїзді громадян за кордон. Уведення цієї норми варто вважати правильним і цілком адекватним характеру аліментних зобов'язань кроком. Це нововведення дозволить вирішувати питання про утримання дитини не тільки зі стягненням заборгованостей по аліментах, але й заздалегідь передбачити і забезпечити її утриман­ня. Крім того, аліменти не потрібно буде оплачувати як «по лічильнику»¹³⁸.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 СК України (ст. 184 передбачає визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі). Це є значним кроком вперед порівняно з попереднім КпШС, в якому цей мінімум ста­новив 1/2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV "Про виконавче провадження" він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.

Статтею 196 СК України передбачена відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати, зокрема, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені), якщо заборгованість за аліментами виникла з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду. Стягнення неустойки при виникненні заборгованості за аліментами з вини платника аліментів є новелою сімейного законодавства України, тому в правозастосовній практиці ще не склалося єдиних підходів щодо обчислення розміру неустойки, застосування позовної давності тощо. У зв’язку з тим, що у судовій практиці застосовуються різноманітні підходи до обчислення розміру неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, викликає інтерес позиція Верховного Суду України з цього приводу. Так, в Ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 березня 2010 року зазначається, що з урахуванням того, що згідно з положеннями СК України аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісяця, тому за змістом ст. 196 СК України пеня нараховується не на всю суму заборгованості, а її нарахування обмежується лише сумою несплачених аліментів за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається за наступні, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того, скільки днів прострочено до сплати певної суми заборгованості¹³⁹.  Отже, сума несвоєчасно виконаного аліментного зобов’язання визначається відповідно на 1 число місяця, який слідує за місяцем, коли необхідно було сплатити аліменти. Відповідно така сума заборгованості й помножується на один відсоток (розмір пені) та на кількість днів, які пройшли до погашення заборгованості платником аліментів або до пред’явлення позову одержувачем аліментів.

Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 СК України. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Згідно зі ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.