Висновки

Таким чином, єдиним доречним напрямом профілізації літературної освіти можна вважати нарощення обсягу навчальних компетенцій (знань, умінь, навичок) учнів довкола якогось загальнонаціонального ядра (загальнодержавних куррикулуму, стандарту, програми для ЗНЗ тощо), а не шляхом розмивання чи дифузії цього ядра.

До цього ядра (але у жоднім разі не замість нього!) доречно додавати якісь навчальні сегменти, курси посилення: елективні, факультативні, спеціальні тощо.

Особливо актуальною проблема збереження згаданого ядра літературної освіти є в умовах нещодавно запровадженого зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників шкіл.

Специфічними ж завданнями профілізації саме літературної освіти (на відміну від освіти загальної, непрофільної) можна назвати:

• профорієнтацію учнів;

• удосконалення їх загальнокультурної (у т.ч. літературної), гуманітарної підготовки.

Це – нагальна вимога часу, адже, за відомим висловом, «або ХХІ століття буде гуманітарним, або його не буде взагалі».

У основу статті покладені виступи

на семінарах зав. кабінетами ОІППО

(Київ, 2003; Черкаси, 2008)

1 Цит. за вид.: Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. – К.: Оріяни, 2000. – С.139.

2 Інформаційний збірник МОНУ, 2001. – №9. – С.18.

3 Інформаційний збірник МОНУ, 2002. – №24. – С.16.

4 Вочевидь, тут спрацьовував і певний стереотип за формулою “ми кажемо Джойс – маємо на увазі “Улліс”…”, адже більшість дисертацій і монографій було написано до 1968 року (бо лише тоді, через 27 років після смерті автора, майже як у детективі, відомий американський джойсознавець Р.Елманн отримав текст “Джакомо Джойса”).

5 Тим більше, що й ми в освітній галузі “не без гріха”. Так, у нас нещодавно була (та й значною мірою залишилася) своя “освітня Ахіллесова п’ята”. Передовсім це соціологізаторство у викладанні шкільних дисциплін, зокрема – літератури. Такі поняття, як класовість і партійність літератури, соціалістичний реалізм і т.п. зараз сором’язливо не вживаються, але ж ще вчора вони були в усіх підручниках, про них писалося в товстих розумних монографіях відомі нині людей, за ними захищалися дисертації тощо.

6 Звичайно, вивчення повних текстів – найкращий варіант, і це також аксіома. Але, по-перше, вивчення усіх повних текстів усіма учнями класу є міфом, а, по-друге, жоден обсяг хрестоматії не витримає репрезентації усіх програмових текстів без купюр.

7 Тут поки що імпліцитний, але вже досить чіткий зв’язок: чим масовішим є “вживання” дайджестів/кліпів замість повних текстів, тим більша частина суспільства деградує, а відтак має шанс потрапити до школи “другого коридору”.