7 Ю.І.Ковбасенко. Актуальні проблеми профільного викладання літератури Актуальні проблеми Профільного викладання літератури

Проблема профілізації освіти є актуальною не лише для освітян (зокрема словесників), оскільки вона сьогодні сприймається ледь не як символ, атрибут демократизації суспільства. Якщо в тоталітарному суспільстві людина вважалася «коліщатком і гвинтиком» державної машини, то демократичному в суспільстві більшою мірою враховуються індивідуальні запити й уподобання кожного індивідууму. Так ось щодо освіти ця різниця іноді мислиться як антитеза: з одного боку, уніфікована загальноосвітня школа як атрибут тоталітарного суспільства, де всі громадяни отримують нібито однакову освіту, з другого боку, західна модель профільної школи з її неодмінними атрибутами: індивідуальною траєкторією навчання, «кейсовим методом», елективною складовою тощо. Але чи так це є насправді? Чи не спрощена така схема?

Так, щодо науковців “профілізація” (читай «вузька спеціалізація») дозволяє їм не розпорошувати увагу на одразу багатьох питаннях або галузях, а сконцентруватися на глибинному проникненні у конкретну проблему, і це гарно. Проте є тут і мінуси, бо «вузький спеціаліст» часто не бачить своєї «однобічної» проблеми у ширшому контексті, а це вже погано. Недаремно ж на Заході учених такого типу порівняли зі сліпим конем у тупчаку, який все своє життя ходить по чітко окресленому колу, приводячи в рух нафтодобувний станок і жодного разу не вийшовши за це коло.

Щодо середньої освіти, то в ній антитеза універсалізм («загальноосвітність») – вузька спеціалізація (профільність) теж не є новою. Орієнтація чи то на “енциклопедичну” (її ще називають «університетською»), чи то на профільну освіту здавна утілювалася в різних типах навчальних закладів. Так, у Російській імперії ХІХ ст. середні навчальні заклади, залежно від орієнтації на згадані два полюси, ділилися на два типи: 1) класичні гімназії (повноцінна освіта «університетського» типу); 2) реальні училища (редукована освіта прикладного характеру, як іноді дехто сприймає профільність нині). До слова, до університету тоді можна було потрапити тільки після закінчення виключно класичної гімназії, ось і вся правда з приводу «величезного» потенціалу профільної освіти.

Звичайно, в ідеалі наш учень мав би органічно поєднати ці два полюси, тобто бути за широтою знань енциклопедистом (університетська освіта), а за глибиною – вузьким спеціалістом (профільна, або спеціалізована освіта). Але це можливо в єдиному випадку: коли він отримує глибші знання з якогось профілю не шляхом редукції знань з інших профілів, а шляхом додавання знань понад загальноосвітній рівень.

У радянській школі був проголошений і втілювався принцип єдиної загальноосвітньої школи, і водночас існувала система поглибленого вивчення окремих дисциплін. Зараз у нас радянську систему поступово замінюють на, здавалося б, схожу, але принципово відмінну – т. зв. “профільне навчання”. Що ж це таке? В чому його плюси і мінуси? Як його здійснювати? Розглянемо цю проблему передовсім на прикладі предметів літературного циклу.