Профілізація літературної освіти: загрози

Якщо вести мову про профілізацію саме літературної освіти, то тут важливо уникнути, крім згаданих, ще кількох небезпек. Передовсім – прагнення до ствердження свого «вузького» бачення проблеми, сказати б, «на кістках» освіти загальної, замінити усталену методику викладання предмета на якусь новаторську або однобоку.

Так, іноді пропонується перетворити урок літератури на гурток літературної творчості: писати з учнями новели й вірші, шукати свої, «свіжі», щойно народжені метафори, епітети і порівняння. Хто ж проти творчості? Але, знову-таки, не замість, а поруч із загальнодержавною програмою з літератури. Це радше робота для літературної студії, адже не всі мають хист до письменницького фаху, до пошуку єдиного слова у тисячах тон словесної руди (В.Маяковський). А якщо чесно, то хто з учнів вигадає метафору, кращу за Кальдеронову або алітерації та асонанси, милозвучніші за звукопис Верлена чи Тичини? Отже слід не руйнувати шкільний курс, а «ставати на плечі» геніїв, а потім уже створювати своє, «творити, а не витворяти».

Ще одну небезпеку утилітарного-прагматичного підходу до профілізації літературної освіти ілюструє такий конкретний випадок із практики. Якось прийшов до нас на кафедру (ми мали право грифування авторських програм) викладач столичного коледжу і попросив розглянути щодо надання відповідного грифу його програму. Питаю в нього, чому в ній Флобер (реалізм) замінений на Золя (натуралізм). А він прямо каже, що його в принципі й абсолютно не цікавлять ані реалізм, ані натуралізм, ані увесь світовий літературний процес. А суть цієї заміни у тім, що в Золя є твори про шахтарів, а в його коледжі є група “шахтарів”. Ось тобі й уся «логіка профілізації»...

Якось у відділі рідкісної книги Центральної наукової бібліотеки НАН України я знайшов цікавий методичний документ. Виявляється, у радянській школі ще в 1930-ті роки проводився експеримент щодо викладання літератури за т. зв. “уклонами” (укр. – “ухилами”, щось схоже на нинішні профілі). І мені запам’яталися серйозні рекомендації тодішнього освітянського керівництва, які нині скидаються на анекдот. Так, рядок із вірша Миколи Нєкрасова “баба порезала ноженьку босую” рекомендувалося вивчати у класах… з медичним “уклоном”. Теж “дуже логічно” – адже порізана нога є проблемою медичною. То за такою «залізною логікою» слід вивчати “Гаргантюа і Пантагрюеля” Ф.Рабле – у кулінарних училищах, Бальзакового “Гобсека” – в банково-економічних коледжах, а “Запахи…” П.Зюскінда – у парфюмерно-косметичних ПТУ. У якому ж тоді «профілі» тоді вивчати відому твір Панаса Мирного?..

Отже, не можна допустити розтягування художньої літератури по, образно кажучи, “фахових печерах”, бо це було б профанацією профілізації навчання як такої.

Ще однією небезпекою є «регіоналізація» літературної освіти. Так, зовсім непогано, коли якісь нові, поглиблені теми, курси, персоналії і твори уводяться довкола якогось сталого, незмінного загальнонаціонального ядра (куррикулуму, стандарту, загальнодержавної програми для ЗНЗ тощо). Але абсолютно неприпустимою є руйнація цього ядра, уведення не поруч із ним, а замість нього якихось місцево-регіональних курсів, заснованих на поглибленому вивчення якоїсь персоналії (хай навіть це письменники першого ешелону, національна гордість України). Так, Черкащина має змогу вивчати творчість Т.Шевченка не лише як загальноукраїнського генія, а як свого земляка, Буковина – посилену увагу приділити творчості Ольги Кобилянської, Чернігівщина – Михайла Коцюбинського, але це не означає, що творчу спадщину усіх цих згаданих і багатьох не згаданих письменників не вивчатимуть школярі в інших регіонах України. Така з дозволу сказати «профілізація» призвела б до розмивання загальнонаціонального культурного коду, до регіоналізації і партикуляризації держави, фактично вона є дорогою в нікуди.

Отже, профілізація навчання – проблема непроста, і її доречним напрямом можна вважати нарощення обсягу компетенцій (знань, умінь, навичок) довкола якогось загальнонаціонального ядра (куррикулуму, стандарту, програми для ЗНЗ тощо), а не шляхом розмивання чи дифузії цього ядра. До цього ядра (але у жоднім разі не замість нього!) можуть додаватися якісь навчальні сегменти, курси посилення: елективні, факультативні, спеціальні тощо курси тощо.

Особливо актуальною проблема збереження згаданого ядра літературної освіти є в умовах нещодавно запровадженого зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників шкіл.