З історії питання

Саме на часі кинути погляд на Захід, де, як зазначалося, профільне навчання має традицію. Цікавий факт: профілізація навчання на Заході – це атрибут школи для “низів”, тоді як “верхи” отримують переважно універсальну, “пре-університетську” освіту, після якої тільки й можна там отримати престижну вищу освіту.

У відомій (від з’яви 1971 р. витримала близько 20 перевидань!) роботі французьких соціологів К.Бодло і Р.Естабль сучасна французька середня школа (включаючи профільну, ліцеї тощо) влучно названа “школою двох коридорів”. Ось що, наприклад, пишуть про профільну літературну освіту західні експерти: “Оволодіння філологічною спадщиною (виділення моє. – Ю.К.) дозволяє культурній еліті виробити спосіб висловлювання, заснований на відсиланнях, на алегоріях, на морфологічних і синтаксичних натяках, на цілому арсеналі риторичних фігур, для чого і потрібні рудименти латини й іноземних мов. Це дає не лише поверхневі вигоди пишного езотеризму. Панівний клас має потребу в цьому літературному корпусі для посилення своєї ідеологічної єдності, для розпізнавання один одного, щоб відрізнятися від підлеглих класів і стверджувати своє панування над ними. Бути буржуа – означає знати Расіна і Малларме”¹. Цікава оцінка ролі літературної освіти, чи не так? Чи не так може бути і в Україні років через 30-40, та ще й з урахуванням “профілізації навчання”? І чи не тому повноцінну літературну освіту усім давати просто не хочуть – адже в такім разі «знати Расіна і Малларме» будуть усі, то як тоді розрізняти «патриціїв від плебеїв»?

А ось профілізація (тобто фактичне дроблення універсуму на “фахи”, “профілі”, «сегменти») замість появи дійсно освіченої людини може призвести до з’яви т. зв. “вузького спеціаліста”, якого вельми влучно описав відомий іспанський філософ-екзистенціаліст Ортéга-і-Гасéт: “Спеціаліст є яскравим, конкретним прикладом “нової людини”... Його не можна назвати освіченим, бо він повний невіглас в усьому, що не входить до його спеціальності; але він і не невіглас, адже він усе-таки “людина науки” і досконально знає свій крихітний куточок всесвіту. Ми мали б назвати його “ученим невігласом” (виділення моє. – Ю.К.), і це дуже серйозно, це значить, що в усіх питаннях, йому невідомих, він поведеться не як людина, незнайома зі справою, але з авторитетом і амбіціями, властивими знавцю і фахівцеві... Досить глянути, як нерозумно поводяться сьогодні у всіх життєвих питаннях – у політиці, у мистецтві, у релігії – наші “люди науки”, а за ними лікарі, інженери, економісти, учителі... Як убого і безглуздо вони мислять, судять, діють! Невизнання авторитетів, відмова підкорятися будь кому – усі ці типові риси людини маси – досягають апогею сáме в цих досить кваліфікованих людей. Сáме ці люди символізують і значною мірою здійснюють сучасне панування мас, а їхнє варварство – безпосередня причина деморалізації Європи” (т.с.,135).

Отже, профілізація школи – це не лише освітянська, а й гостра соціальна проблема (структурування українського суспільства), і навіть міжнародна: якими стануть українці через 40-50 років: банановою республікою? Натовпом із фізіологічними потребами споживачів сумнівних продуктів НТП залежним від чиїхось маніпуляцій? Чи інтелектуальною, шанованою в світі спільнотою, що здатна знайти своє місце серед лідерів світової культури й цивілізації?