«Робота командира взводу щодо організації виконання завдання»

«Підготовка інженерно-саперного взводу до виконання завдань»

Мінно-вибухові загородження мають високу бойову ефективність, є такими, які важко долаються особовим складом і бойовою технікою противника, порівняно легко встановлюються, допускають багаторазовість застосування і можливість комбінування з іншими видами загороджень.

Мінно-вибухові загородження встановлюються як перед переднім краєм, так і в глибині оборони. З найбільшою щільністю такі загородження влаштовуються на танконебезпечних напрямках. Вони розташовуються в поєднанні з природними перешкодами і ретельно маскуються. В розташуванні загороджень не має бути шаблону. На напрямках передбачуваного маневру і контратак з боку противника влаштовуються керовані мінно-вибухові загородження, а в некерованих мінних полях під час встановлення залишаються проходи, які готуються до швидкого закриття.

Мінні поля для прикриття позицій військ встановлюються зі щільністю: протигусеничні міни - 550-1000 шт. на 1 км; протиднищеві міни - 300-400 шт. на 1 км; осколкові міни - 100-300 шт. на 1 км.

Протитанкові мінні поля з протигусеничних мін встановлюються, як правило, в три-чотири ряди, відстань між рядами від становить від 10 до 40 м, крок мінування 4 або 5,5 м. Загальна глибина мінного поля може складати від 20 до 120 м і більше.

Протитанкові мінні поля з протиднищевих мін встановлюються також в три-чотири ряди, відстань між рядами від 10 до 40 м, крок мінування 9-12 м.

Осколкові міни спрямованої дії встановлюються групами або поодинці.

Встановлене мінне поле у поєднанні з природними перешкодами має прикрити основний танконебезпечний напрямок. Мінне поле звичайно встановлюється на відстані, що забезпечує його прикриття вогнем військ, які обороняються.

Встановлення зазначених мінних полів здійснюється із застосуванням мінних загороджувачів або вручну.

Розвідка, розбивка і позначення рядів мін у мінному полі.

Після отримання завдання на встановлення загороджень проводиться інженерна розвідка намічених ділянок мінування з метою отримання необхідних даних про характер місцевості та уточнення меж ділянок, які є зручними для мінування. На ділянці розбиваються і позначаються ряди мін, здійснюється прив'язка контурів мінних полів до наявних постійних орієнтирів, намічаються місця для розташування польових складів мін.

Мінні поля мають забезпечувати:

- найбільшу бойову ефективність;

- стійкість від дії вибуху ядерних та звичайних боєприпасів, зарядів розмінування або сусідніх мін;

- найбільшу складність щодо їхнього виявлення і пророблення в них противником проходів;

- можливість швидкого відшукування і розмінування їх своїми військами.

Найбільша бойова ефективність мінних полів забезпечується максимальною ймовірністю ураження об'єктів, проти яких вони призначені та високою уразливою здатністю мін, які застосовуються.

Стійкість мінних полів від вибуху ядерних і звичайних боєприпасів, зарядів розмінування або сусідніх мін досягається застосуванням стійких до вибухів мін; встановленням мін уґрунт (сніг); розосередженим розташуванням мін в рядах і рядів в мінному полі.

Найбільша складність виявлення мінних полів і пророблення противником проходів в них досягається:

- різноманітністю схем розташування мін;

- ретельним маскуванням мін;

- установкою хибних і змішаних мінних полів;

- встановленням різноманітних мін-сюрпризів;

- застосуванням мін з багатотактними зривниками;

- збільшенням глибини мінного поля до розмірів, що перевищують найбільшу довжину зарядів розмінування, які застосовуються противником .

Можливість швидкого знаходження мінних полів і розмінування їх своїми військами забезпечується ретельною фіксацією кожного мінного поля і всіх встановлених в ньому мін з елементами, що не дозволяють їхнє вилучення та мін-сюрпризів.

Мінні поля мають встановлюватися з таким розрахунком, щоб мінімальна відстань тильного ряду мінного поля від позиції, що займана своїми військами, виключала б ураження особового складу ударною хвилею або осколками, які утворюються під час вибуху мін. Як правило, вона має бути не менше 10 м, а для осколкових мін не менше ніж радіус суцільного ураження міни.

Способи встановлення мінних полів

Протитанкові мінні поля встановлюються, як правило, з чотирьох рядів мін. Відстань між рядами мін приймається рівною 10-30 м, протигусенічні міни в ряді встановлюються на відстані 4-6 м, а протиднищеві 8-10 м одна від одної. Загальна глибина мінного поля має бути від 30 до 100 м.

Під час встановлення мінних полів із застосуванням мінних загороджувачів міни можуть встановлюватись у 3-4 ряди, в окремих випадках — у два ряди.

Протипіхотні мінні поля встановлюються не менше ніж в два ряди. В мінних полях з мін натискної дії відстань між мінами в ряді має бути не менше 1 м, а між рядами 2-4 м, з осколкових мін - у ряді 10-15 м, між рядами 10-20 м.

Сигнальні міни встановлюються в 1-2 ряди. Відстань між мінами в ряді приймається 10-15 м, між рядами 2-3 м

У змішаних мінних полях основу складають протитанкові міни, між рядами яких перед зовнішньою границею і на флангах встановлюються протипіхотні міни. Відстань між рядами протитанкових і протипіхотних мін має бути не менше 5 м.

Хибні мінні поля влаштовуються шляхом створення на місцевості окремих демаскуючих ознак мінування (горбки ґрунту, підняті дернини, натягнуті дроти, сліди уздовж рядів, елементи огородження та позначення мінного поля і т. п.).

Керовані протитанкові і протипіхотні мінні поля встановлюються із застосуванням спеціальних комплектів засобів керування і, як правило, спеціально підготовленими з цією метою інженерно-саперними або іншими підрозділами.

З метою ускладнення дій противника щодо виявлення і розмінування наших мінних полів необхідно: застосовувати різноманітні схеми встановлення мінних полів; протитанкові мінні поля прикривати протипіхотними, а ті й інші — сигнальними мінними полями; застосовувати змішані мінні поля; встановлювати в мінних полях міни, які не можливо вилучати з місця встановлення або знешкоджувати, причому більшу частину таких мін встановлювати в зовнішніх рядах мінного поля; застосовувати стійкі до вибухів міни; застосовувати протитралові міни, особливо в зовнішніх рядах мінного поля; застосовувати комбіновані загородження; широко застосовувати хибні мінні поля.

Залежно від обстановки і місця розташування мінно-вибухові загородження можуть встановлюватись в різних ступенях готовності:

— перший ступінь готовності — загородження приведені в повну бойову готовність: в мінних полях некеровані міни встановлені в остаточно спорядженому стані; керовані мінні поля (міни) переведені в бойовий стан; проходи закриті; огородження зняті; намічені до руйнування об'єкти повністю підготовлені до вибуху (міни сповільненої дії встановлені і замасковані, їхні механізми включені; в заряди ВР вставлені детонатори);

— другий ступінь готовності — загородження підготовлені до швидкого приведення в повну бойову готовність; в мінних полях некеровані міни встановлені в остаточно спорядженому стані, але самі мінні поля захищені; керовані мінні поля (міни) знаходяться в безпечному стані; в об'єктах, підготовлених до вибуху, заряди вибухових речовин

встановлені, детонатори підключені до вибухових мереж, але в заряди не вставлені, підривні станції обладнані; міни сповільненої дії встановлені і замасковані, але їхні механізми не включені.

В смузі забезпечення (виключаючи шляхи відходу передових загонів), на передовій позиції, перед позиціями бойової охорони, перед переднім краєм і на першій позиції першої смуги оборони, а також на відкритих флангах з'єднань (частин), що обороняються, мінно-вибухові загородження влаштовуються, як правило, в першому ступені готовності; другому ступеню готовності загородження влаштовуються на шляхах відходу передових загонів, бойової охорони, підрозділів, що обороняють передову позицію, а також на другій й інших позиціях.

Додатково до мінних полів, що встановлені завчасно, частина мінних полів встановлюється в ході бою. Для цього в резерві завжди має зберігатися відповідна кількість мін, які при потребі видаються рухомому загону загороджень або іншим інженерно-саперним підрозділам, що залучаються для мінування в ході бою.

Система загороджень створюється таким чином, щоб не перешкоджати активним діям своїх військ. Протитанкові загородження з найбільшою щільністю встановлюються на танконебезпечних напрямках. Глибина оборони, на яку загородження встановлюються завчасно, визначається з урахуванням забезпечення свободи маневру своїх військ, а також з урахуванням можливості своєчасного нарощування загороджень в ході бою. Протипіхотні мінні поля встановлюються лише перед переднім краєм оборони і на підходах до тих об'єктів тилу, які можуть бути метою нападу диверсійних груп і повітряних десантів противника.

На напрямках, де передбачається маневр і проведення контратак наших військ влаштовуються керовані мінно-вибухові загородження, а в некерованих загородженнях залишаються проходи, які швидко закриваються.

При розташуванні загороджень на місцевості, окрім їх обов'язкової ув'язки з системою вогню, враховуються розташування природних перешкод і вимоги щодо їхнього маскування.

Мінні поля повинні бути розташовані не далі 100-150 м від позицій наших військ, з тим щоби забезпечити добрий огляд і обстріл мінних полів та підходів до них (особливо вночі) і ускладнювати можливість розвідки і розгородження їх противником. В той же час мінні поля не повинні бути розташовані дуже близько до наших позицій, щоб не допустити ураження мінами особового складу своїх військ.

Особливості мінування на зараженій місцевості взимку, в лісі, у горах, на зараженій місцевості. Раніше було зазначено, що встановлення мінних полів в даних умовах здійснюється в основному із застосуванням мінних загороджувачів за допомогою спеціально обладнаних вертольотів і в окремих випадках вручну. Особовий склад, що виконує завдання з встановлення мінних полів на радіоактивно зараженій місцевості, повинен добре уміти користуватися індивідуальними захисними засобами.

З цією метою перед початком мінування проводиться радіаційна розвідка, а в ході мінування - контроль за опромінюванням особового складу.

Крім того, необхідно:

- маскувальний шар ґрунту при встановленні мін вручну відгортати у підвітряний бік;

- склади інженерних боєприпасів розташовувати за можливості поза меж зараженої місцевості (зони).

У зимових умовах міни встановлюються на поверхню ґрунту, а при сніговому покриві товщиною понад 25 см міни ставляться на ущільнений шар снігу або на підкладки, що збільшують опорну площу міни, і маскуються шаром рихлого снігу завтовшки 10-15 см. Протіднищеві міни в рихлий сніг не встановлюються.

У лісі протитанкові мінні поля встановлюються на прохідних для танків просіках, лісових дорогах, полянах і узліссях.

У горах протитанкові мінні поля встановлюються на дорогах і в прохідних для військ ущелинах. На гірських дорогах мінуються круті повороти, серпантини і перевали. Для збільшення ділянок руйнування міни ставляться з додатковими зарядами ВР.

Утримування й охорона мінних полів

Утримання мінних полів звичайно здійснюється інженерними підрозділами. Воно полягає у регулярній перевірці і підтримуванні у бойовій готовності мінних полів; переведенні мінних полів з одного ступеня готовності в інший; організації перепуску своїх військ по проходах та їх швидкому закритті.

Мінні поля, як правило, перевіряються:

- після ядерних ударів, артилерійського обстрілу та нальотів авіації;

- після дій противника щодо пророблення проходів;

- після сильних дощів, снігопадів, заморозків і при підйомі ґрунтових вод;

- після відбиття наступу противника.

Перевірка інженерних загороджень організовується начальниками інженерних служб і командирами інженерних частин і підрозділів.

«Послідовність і зміст роботи командира взводу щодо організації встановлення мінно-вибухових загороджень»

Завдання на встановлення загороджень ставить начальник інженерної служби відповідно з рішенням загальновійськового командира. На встановлення мінних полів звичайно призначаються інженерно-саперні роти у повному складі. Діючи перед переднім краєм оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником, інженерно-саперна рота може встановити 750-900 протитанкових мін протягом ночі (4-5 год. темного часу). Діючи в глибині оборони, інженерно-саперна рота може встановити 1800-2000 протитанкових мін за день (10-12 год.). Під час мінування інженерно-саперна рота звичайно діє повзводно. Кожен взвод встановлює мінне поле на відведеній йому ділянці.

Командир інженерно-саперної роти, отримавши завдання на влаштування мінно-вибухових загороджень, прибуває разом з командирами взводів до командира частини (підрозділу), перед фронтом яких має здійснюватись мінування і на місцевості уточнює необхідні відомості про противника, креслення нашого переднього краю, намічені місця встановлення мінних полів. Якщо роботи з мінування будуть здійснюватись перед переднім краєм оборони, то уточнюється також порядок виходу інженерно-саперних підрозділів на передній край, порядок прикриття їхніх дій вогнем й інші питання взаємодії з підрозділами, що обороняються. Тут же командир інженерно-саперної роти вказує командирам взводів ділянки, способи і щільність мінування. При цьому він особливу увагу звертає на орієнтування місць стиків ділянок мінування сусідніх взводів. Крім того, командир роти вказує час початку і закінчення робіт, місце тимчасового складування мін, своє місцезнаходження і порядок подання донесень.

Робота командира взводу після отримання завдання

Командир взводу під час отримання завдання від старшого начальника з'ясовує:

- місце встановлення мінного поля, його характеристику (протяжність, глибину, крок мінування, кількість і місця розташування мін, що встановлені в положення, що не допускає їхнє вилучення з місця встановлення);

- порядок мінування, кількість і місця проходів, що залишаються;

- час початку та закінчення мінування;

- порядок постачання й отримання інженерних боєприпасів, місця їхнього складування та піднесення до ділянок мінування;

- організацію взаємодії з підрозділом родів військ, що обороняється, і вогневого прикриття взводу під час встановлення мінного поля;

- порядок передачі загороджень.

Після з'ясування завдання командир взводу визначає заходи, які необхідно вжити негайно (отримання інженерних боєприпасів, підготовка пристосувань та інструменту для виконання завдання, перевірка технічного стану засобів мінування і т. п.), оцінює обстановку.

З'ясувавши отримане завдання командир взводу віддає попередні розпорядження командирам відділень в яких орієнтує їх про завдання, що має бути виконане, час готовності до його виконання, надає вказівки щодо підготовки матеріальної частини (шанцевого інструменту, орієнтирних знаків) і підготовки інженерних боєприпасів.

Під час оцінки обстановки командир взводу уточнює дані про противника, характер його дій, віддалення від місця здійснення мінування, встановлює зв'язок з командирами підрозділів родів військ, що діють на даному напрямку, вивчає місцевість і умови маскування, а також намічає шляхи висунення свого підрозділу і вивезення інженерних боєприпасів до наміченого рубежу мінування.

Після постановки командирами відділень завдань на підготовку матеріальної частини особовий склад взводу під головуванням заступника командира взводу готує мінні шнури, споряджає міни зривниками, а командир взводу з командирами відділень висуваються на ділянку мінування для проведення рекогносцировки і розбивки мінного поля.

Під час рекогносцировки, на основі з'ясування завдання й оцінки обстановки командир ухвалює рішення на виконання завдання.

Він вказує командирам відділень:

- орієнтири;

- положення противника і його найближчих вогневих засобів;

- передній край і положення підрозділів, що обороняються;

- завдання взводу і сусідніх підрозділів, що здійснюють мінування;

- завдання відділенням під час підготовки до мінування (хто і як здійснює розбивку мінного поля, порядок постачання мін), щодо безпосереднього мінування (ділянки мінування відділень, відстань між розрахунками і напрямок їхнього переміщення) і з фіксації мінного поля;

- час початку і закінчення робіт;

- місця складування мін;

- сигнали виклику і припинення вогню;

- своє місце під час роботи і порядок підтримки зв'язку.

У випадку необхідності він уточнює у командира підрозділу, що обороняється, порядок вогневого прикриття, місця розташування вогневих засобів, сигнали для відкриття вогню і пропуску саперів на передній край і у зворотному напрямку.

Під час розбивки ділянки мінування намічаються орієнтири, а при їхній відсутності азимути мінування, установлюються розбивочні знаки (репери) з номерами через 4 або 5,5 м на бруствері траншеї (на вихідній лінії).

Після рекогносцировки і розбивки мінного поля командир взводу на місцевості віддає командирам відділень бойовий наказ на встановлення мінного поля.

Під час постановки бойового завдання командирам відділень командир взводу вказує:

- необхідні відомості про противника і положення своїх військ;

- ділянки мінування, способи встановлення мінних полів і порядок їхньої фіксації;

- місця складування інженерних боєприпасів і шляхи піднесення мін від польового складу;

- терміни виконання завдань;

- порядок дій у випадку нападу противника;

- своє місцезнаходження;

- сигнали сповіщення та керування.

Після отримання бойового наказу командири відділень ставлять завдання особовому складу, призначають розрахунки для мінування, перевіряють готовність матеріальної частини.

Командир взводу організує піднесення мін саперами з місця складування мін на ділянки мінування відділень, для чого може залучатися особовий склад загальновійськового підрозділу, що обороняється.

Крім того, визначає порядок доставки мін і вибухових речовин, надання медичної допомоги і винесення поранених, час і місце подання донесень про виконання поставленого завдання.

Під час влаштування мінно-вибухових загороджень інженерно-саперний взвод діє у повному складі, при цьому кожному відділенню може призначатися своє завдання.

При незначній відстані до місця складування мін або при наданні допомоги в піднесенні мін особовим складом інших підрозділів встановлення мінного поля здійснюється трьома відділеннями. При значному віддаленні місця складування мін і при піднесенні мін тільки солдатами інженерно-саперного взводу мінування проводиться двома відділеннями, а третє відділення підносить міни.

Командир взводу контролює правильність встановлення мінного поля і здійснює його фіксацію.

У ході виконання завдання командир взводу знаходиться на одній з ділянок у відділенні, яке виконує найбільш важливе й трудомістке завдання. Він керує діями підрозділу, забезпечує безперебійне постачання мін на ділянки мінування, організовує безпосередню охорону й при необхідності через командира підрозділу, що обороняється, викликає вогонь для прикриття дій саперів.

Після закінчення мінування командир взводу доповідає про виконання завдання командиру роти, здає на місцевості встановлені загородження загальновійськовому командиру (або здійснює їхнє утримання силами взводу), оформлює і подає безпосередньому начальнику донесення і формуляри на встановлені загородження.

«Дії взводу під час виконання завдання щодо встановлення ПТМП»

При влаштуванні мінно-вибухових загороджень перед переднім краєм оборони інженерно-саперна рота діє «по-взводно». При цьому кожному взводу призначається своя ділянка мінування.

Командир роти під час одержання завдання від командира батальйону або начальника інженерної служби усвідомлює місця встановлення мінних полів, порядок мінування, час початку і закінчення мінування, місця складування мін, вогневі засоби прикриття, порядок виклику вогню.

Під час оцінки обстановки командир роти уточнює дані про противника, його вогневих засобах, установлює зв'язок з командирами підрозділів, що обороняються на ділянках мінування, вивчає місцевість і умови маскування, а також намічає шляхи висування саперів і піднесення мін до місця мінування.

Потім командир інженерно-саперної роти разом з командирами взводів і командирами загальновійськових підрозділів, на ділянці оборони яких проводиться мінування, уточнює місця встановлення мінних полів, порядок прикриття вогневими засобами, при необхідності вирішує питання про виділення саперам на допомогу для піднесення мін солдатів від підрозділів, що обороняються, і ставить завдання командирам взводів.

Під час постановки завдань взводам командир роти вказує: відомості про противника і положення своїх військ, ділянки мінування взводів, способи встановлення мінних полів і

порядок їхньої фіксації, шляхи піднесення мін, строки виконання завдання, порядок дій у випадку нападу противника, своє місце, сигнали, а також місця складування мін і підходи до них. Крім того, визначає порядок доставки мін. порядок медичної допомоги і виносу поранених, час і місце подання донесень про виконання поставленого завдання.

При безпосередньому зіткненні з противником мінування протитанковими, протипіхотними мінами здійснюється по мінному шнуру, що укладається перпендикулярно фронту.

Перед початком встановлення протитанкового мінного поля відділення розбиваються на розрахунки по дві особи в кожному. Командири відділень керують діями своїх підлеглих і виставляють орієнтирні знаки, що вказують напрямки розгортання мінних шнурів. Відділення оснащується: піхотними лопатами на кожного солдата, мінними шнурами - по одному на кожен розрахунок і орієнтирними знаками - по одному на відділення.

Перед початком мінування командир відділення на відведеній йому ділянці розставляє розрахунки в заздалегідь встановлених відміток.

У призначений час за сигналом командира взводу першим із траншеї (вихідної лінії) висувається командир відділення і 1-й номер 1-го розрахунку. Командир відділення, маючи з собою орієнтирний знак, рухається на обраний орієнтир або по компасу, а 1-й номер, закріпивши кінець шнура зі шпилькою до поясного ременя і взявши дві міни, висувається за ним доти, поки повністю не розмотається мінний шнур; після чого командир відділення встановлює орієнтирний знак праворуч (ліворуч) на відстані 4 або 5.5 м; цей знак є орієнтиром і командою для початку висування 1-го номера 2-го розрахунку; 1-й номер закріплює в ґрунт шпилькою кінець мінного шнура і тут же встановлює першу міну; командир відділення після установки орієнтирного знака по шнурі 1-го розрахунку повертається в траншею; 2-й номер 1-го розрахунку, закріпивши котушку з мінним шнуром, починає висуватися по шнуру з двома мінами до бирки з трьома кільцями; 1-й номер 2-го розрахунку, орієнтуючись на встановлений командиром відділення орієнтирний знак, починає рух з двома мінами, розмотуючи за собою мінний шнур, і при повному розтяганні закріплює його кінець шпилькою і встановлює орієнтирний знак для 3-го розрахунку.

При наступних заходах усі перші номери спочатку пересувають орієнтирний знак, а потім проводять встановлення мін.

Перші номери всіх розрахунків після встановлення мін наприкінці шнуру повертаються з другою міною назад, тримаючись за мінний шнур лівою рукою, і, відчувши бирку з одним кільцем, установлюють міну ліворуч від неї на відстані 1-1,3 м. після чого повертаються в траншею, тримаючись лівою рукою за мінний шнур.

Другі номери розрахунків, висунувшись до бирки з трьома кільцями, встановлюють міну праворуч від кілець на відстані 1-1,35 м. після чого пересуваються до бирки з чотирма кільцями і на відстані 2-2,7 м установлюють другу міну.

Розрахунок, що закінчив установку мін, повертається у вихідне положення, змотує шнур і переходить до наступної відмітки в траншеї і, орієнтуючись по раніше виставленому орієнтирному знаку, приступає до чергового заходу. Командири відділень керують діями розрахунків, здійснюють контроль за правильністю встановлення мін і дотриманням мір маскування на мінному полі.

Встановлення мінних полів по мінному шнуру, що укладається перпендикулярно фронту:

а - ПТМП: б - ППМГІ; 1 - мінний шнур; 2 - міни, що встановлюються 2-м номером розрахунку: 3 - міни, що встановлюються 1-м номером розрахунку; 4 - орієнтирний знак;

5 - кільця мінного шнуру; цифри в колах – номери розрахунків

Встановлення протипіхотних мінних полів із фугасних мін натискної дії по мінному шнуру, то укладається перпендикулярно фронту, організується у взводі і відділеннях так само, як і під час встановлення протитанкового мінного поля.

Перші номери розрахунків, закріпивши кінці мінних шнурів до поясних ременів, беруть із собою по чотири міни і короткими перебіжками, переповзанням висуваються вперед на всю довжину шнура, тримаючи напрямок по орієнтирному знаку (командиру відділення).

Закріпивши кінці шнурів до землі, вони, рухаючись в зворотному напрямку, приступають до встановлення мін у відповідних відміток і тільки праворуч від шнуру.

Другі номери після закріплення шнура в траншеї (на вихідній лінії) висуваються по шнуру до його кіпця і приступають до встановлення мін ліворуч від шнуру у визначених відміток. Безпека мінування забезпечується тим, що кожен номер розрахунку пересувається тільки з одного боку від шнуру і встановлює міни на відстані не менш 0,5 м від нього.

Командир взводу контролює правильність встановлення мінного поля і проводить його фіксацію.

Командир роти (взводу) у ході мінування знаходиться на одній з ділянок, керує діями підрозділу, забезпечує безперебійну доставку мін на ділянки мінування, організує безпосередню охорону і при необхідності через командира підрозділу, що обороняється, викликає вогонь для прикриття дій саперів.

По закінченні мінування командир роти (взводу) доповідає про виконання задачі командирові батальйону (роти), здає на місцевості встановлені загородження загальновійськовому командиру, оформлює й подає безпосередньому начальнику донесення й формуляри мінних полів.

Встановлення протитанкових мінних полів уручну стройовим розрахунком

Встановлення ПТМП стройовим розрахунком здійснюється поза зіткнення з противником. При мінуванні остаточно спорядженими мінами командири відділень входять до складу розрахунків. При встановленні не остаточно споряджених мін командири відділень в розрахунки не включаються, а керують діями своїх відділень і видають підривники.

Від польового складу до місця мінування залежно від віддалення складу і підготовленості особового складу кожний солдат переносить дві або чотири міни. Після виходу на вихідну лінію особовий склад шикується в одну шеренгу з інтервалами 4 кроки; при цьому проводиться розрахунок на перший і другий. За наявності у кожного солдата по дві міни встановлення мінного поля здійснюється у наступній послідовності. За командою командира взводу (роти) шеренга, дотримуючи інтервали, висувається на 10—15 кроків вперед, після чого перші номери кладуть ліворуч від себе на відстані одного кроку по одній міні.

Потім шеренга просувається ще на 30—40 кроків; другі номери кладуть по одній міні ліворуч від себе. Після цього шеренга просувається ще на 30—40 кроків вперед; другі номери кладуть праворуч від себе другі міни і залишаються на місці; перші ж номери просуваються вперед ще на 30—40 кроків, кладуть другі міни праворуч від себе і також залишаються на місці.

По команді «До встановлення—ПРИСТУПИТИ» перші і другі номери відривають лунки і встановлюють в них міни; командири відділень видають зривники і перевіряють правильність установки мін та їх маскування. При мінуванні остаточно спорядженими мінами після встановлення їх в лунки зривники переводяться в бойовий стан, а міни маскуються.

Після встановлення перших мін по команді командира взводу шеренга переміщається у зворотному напрямку, спочатку перші, а потім другі номери (коли перші порівняються з ними) підходять до раніше укладених на ґрунт мін, відривають лунки, встановлюють в них міни і маскують їх. Після цього спочатку другі, а потім перші номери (після того, як другі порівняються з ними) виходять з мінного поля на вихідну лінію. Командир правофлангового (лівофлангового) відділення під час установки мін позначає межі замінованої ділянки віхами, які знімаються при подальшому заході взводу на мінування.

Встановлення чотирирядного мінного поля інженерно-саперним взводом стройовим

розрахунком при піднесенні кожним солдатом двох мін:

1 — базисна лінія; 2 — напрямок руху номерів розрахунку; 3 — віха

Час на встановлення мінного поля з 200 ТМ-62 (без піднесення мін) взводом

у ґрунт з маскуванням — 1—2 год.

Якщо не вистачає часу міни можуть встановлюватися безпосередньо на ґрунт і при

нагоді маскуватися. Після виходу всіх номерів з мінного поля і по пред'явленні ними запобіжних чек командир взводу спрямовує їх на польовий склад ІБП за черговою партією мін і організовує наступний захід на мінування. Надалі мінування здійснюється в такому ж порядку, як при першому заході.

Встановлення чотирирядного мінного поля інженерно-саперним взводом стройовим розрахунком при піднесенні кожним солдатом чотирьох мін

Час на встановлення мінного поля з 250 ТМ-62 (без піднесення мін) взводом в ґрунт

з маскуванням 1 - 2 год.

За певних умов при встановленні стройовим розрахунком в денний час чотирирядного (трирядного) протитанкового мінного поля установка мін може здійснюватись починаючи з четвертого ряду і закінчуватися першим рядом. Після закінчення встановлення мін першого ряду за командою командира підрозділу номери розрахунку у встановленому командиром порядку повертаються у вихідне положення за черговою партією мін і продовжують мінування на наступній ділянці мінного поля.

Встановлення мінних полів з протиднищевих мін стройовим розрахунком проводиться в тій же послідовності, що і при встановленні протигусеничних мін.

З метою дотримання мір безпеки під час мінування протиднищевими мінами кожний номер розрахунку за один захід встановлює лише одну міну. Зривники номерам розрахунку видаються тільки після встановлення мін в лунки; після остаточного встановлення мін номери розрахунку відходять від них убік на один-два кроки.

При встановленні протитанкових мінних полів стройовим розрахунком в нічний час порядок дій взводу залишається попереднім, але кожний солдат несе з собою дві міни до першого (дальнього) ряду, де встановлює одну з них, а з іншою повертається до другого ряду і встановлює її. З метою дотримання мір безпеки межі мінованої ділянки позначаються односторонніми знаками, що світяться, які після закінчення мінування знімаються.

Встановлення трирядного ПТМП з протиднищевих мін стройовим розрахунком.