“Основи інженерного забезпечення загальновійськового бою”

Мета та основні завдання інженерного забезпечення загальновійськового бою. Стислі відомості з історії інженерних військ.

Протягом усієї iсторiї збройної боротьби, особливо у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, а також у локальних війнах i збройних конфліктах останніх років, роль i значення інженерного забезпечення бойових дій постійно зростали.

Термін “інженерне забезпечення”почав використовуватись лише у XX ст. До цього усі інженерні завдання та заходи об’єднувались загальним поняттям –військово-інженерне мистецтво.

Військово-інженерне мистецтво - це теорія і практика військово-інженерної підготовки території країни до війни, організація будівництва та озброєння інженерних військ, їхнього застосування в бою і операції, інженерного забезпечення бойових дій.

В дорадянський період основним завданням військово-інженерного мистецтва було укріплення місцевості, і насамперед - спорудження фортець та інших оборонних споруджень, які виконували важливу роль в боротьбі із супротивником.

Велика Вітчизняна війна показала, що досягнення успіху в бою багато в чому залежить від того, як швидко війська спроможні пересуватися на місцевості з великою кількістю природних перешкод та інженерних загороджень, як своєчасно вони можуть здійснити інженерне обладнання місцевості з метою захисту техніки та особового складу від усіх засобів ураження, від здатності військ у високих темпах долати водні перешкоди, руйнування і завали та від їхніх можливостей вирішувати інші задачі інженерного забезпечення.

Якщо раніше, як було зазначено, основним завданням інженерного забезпечення було закріплення мiсцевостi, і перш за все влаштування різноманітних захисних фортифікаційних споруд, то зараз комплекс інженерних завдань значно поширився. В сучасних умов інженерне забезпечення є одним з основних видів бойового забезпечення. Воно являє собою низку інженерних завдань і заходів, що виконуються для досягнення успіху в бою.

Теорія і практика інженерного забезпечення загальновійськового бою в сучасних умовах розвиваються під впливом змін багатьох застарілих положень з тактики та оперативного мистецтва, що відбуваються останнім часом. Інженерне забезпечення загальновійськового бою набуває подальшого розвитку під впливом об’єктивних потреб удосконалення способів нанесення противнику ураження, ускладнення його маневру і зниження ефективності його зброї, підвищення живучості своїх військ.

Зараз, в результаті подальшого розвитку Сухопутних військ й оснащення їх, в перспективі, новими засобами боротьби, виконання завдань, що постають перед підрозділами родів військ та спеціальних військ, перетворилося у більш складну проблему, ніж то було раніше. Це підтверджує закономірність розвитку форм і методів інженерного забезпечення бойових дій підрозділів та частин Сухопутних військ. Сутність цієї закономірності полягає в тому, що зі збільшенням бойових можливостей загальновійськових та спеціальних підрозділів, завдання інженерного забезпечення не спрощуються, а навпаки – ускладнюються: інженерні заходи щодо забезпечення бойових дій проводяться на більшому просторі, включаючи і повітряний простір, обсяги їх значно збільшуються, а терміни виконання різко скорочуються. Необхідність забезпечувати дії всіх родів військ і спеціальних військ на всю глибину бойових порядків обумовлює різноманіття завдань і специфіку їх виконання.

Важливою особливістю інженерного забезпечення бойових дій військ в локальних війнах і воєнних конфліктах сучасності є те, що вони розпочинаються і ведуться звичайно в умовах мирного часу, при відсутності на загрозливих напрямках достатньої кількості розгорнутих угруповань військ, в тому числі частин і з’єднань інженерних військ. Бойовий досвід особового складу, як правило, відсутній. Ці обставини, вимагають значно більшого, порівняно зі звичайними умовами, залучення інженерних сил і засобів, нестандартних прийомів і способів їх бойового застосування і організації інженерного забезпечення у цілому.

Виходячи з загальних цілей операцій, що проводяться визначається основна мета інженерного забезпечення бойових дій з’єднань та підрозділів Сухопутних військ це:

• створення необхідних умов для своєчасного і організованого висування військ в райони їхнього призначення, підвищення їх захисту і прихованості на шляхах руху та у вихідних районах;

• підвищення бойової ефективності сил і засобів, що залучаються під час виконання постановлених задач.;

• забезпечення високої мобільності військ і раптовості їхніх дій;

• нанесення противнику втрат і ускладнення його дій інженерними силами і засобами.

В сучасних умовах, в результаті подальшого розвитку Сухопутних військ України та їх поступового оснащення, новими засобами збройної боротьби, підвищується значення інженерного забезпечення бою, а виконання завдань, що постають перед підрозділами перетворилося на ще складнішу проблему, ніж то було раніше. Зараз інженерні заходи щодо забезпечення бойових дій здійснюються на великому просторі, включаючи повітряний простір, їх обсяги значно збільшуються, а терміни виконання різко скорочуються. Необхідність забезпечувати дії всіх родів військ та спеціальних військ на всю глибину бойових порядків обумовлює різноманіття завдань інженерного забезпечення та специфіку їх виконання.

Під інженерним забезпеченням розуміється сукупність інженерних завдань та заходів, що виконуються підрозділами (частинами, з’єднаннями) родів військ і спеціальних військ з метою досягнення успіху в бою.

Метою інженерного забезпеченняє створення необхідних умов для своєчасного і прихованого висування, розгортання, маневру своїх підрозділів, створення міцної та стійкої оборони, підвищення захисту військ і військових об’єктів від усіх засобів ураження, ефективного застосування бойової техніки, а також для нанесення противнику найбільших втрат і ускладнення його дій.

Зазначена мета досягається проведенням комплексу різноманітних інженерних завдань і заходів щодо обладнання районів (позицій), займаних підрозділами. частинами та з’єднаннями, спрямованих на забезпечення раптовості дій і широкого маневру військ під час бойових дій, протитанкової оборони і захисту особового складу, бойової техніки, транспортних і спеціальних машин від сучасних засобів ураження, в першу чергу від високоточної зброї.

Основними завданнями інженерного забезпечення бою є:

- інженерна розвідка противника, місцевості й об’єктів;

- фортифікаційне обладнання районів, рубежів і позицій, які зайняті підрозділами, районів розгортання пунктів управління та об’єктів тилу;

- створення та утримування проходів в інженерних загородженнях, завалах і руйнуваннях;

- підготовка та утримування шляхів для руху військ, маневру, підвозу й евакуації;

- устаткування та утримування переправ під час форсування водних перешкод;

- улаштування та утримування загороджень і створення руйнувань;

- добування й очищення води та влаштування пунктів водопостачання;

- виконання заходів щодо маскування підрозділів і військових об’єктів та їх захисту від високоточної зброї;

- постачання військ засобами інженерного озброєння та їх ремонт.

Інженерне забезпечення здійснюється на підставі рішення загальновійськового командира і містить підготовку та здійснення цілого комплексу інженерних заходів і завдань.

Значну частину завдань інженерного забезпечення бойових дій в сучасних умовах здатні виконувати частини та підрозділи усіх родів військ і спеціальних військ. В усіх видах сучасного загальновійськового бою повинні вміти власними силами й засобами в найкоротші строки влаштовувати споруди для ведення вогню і спостереження, укриття для особового складу, техніки і запасів матеріальних засобів; прикривати інженерними загородженнями і ретельно маскувати табельними і підручними засобами свої позиції і райони розташування; прокладати і позначати колонні шляхи для свого руху; долати інженерні загородження й природні перешкоди; форсувати водні перешкоди бродом, під водою і на бойовій техніці, що плаває; добувати та очищувати воду з використанням табельних засобів на місцевих джерелах води.

Підрозділи інженерних військ виконують найбільш складні завдання, які потребують спеціальної підготовки особового складу і залучення інженерної техніки та спеціальних боєприпасів, наносять втрати противнику мінно-вибуховими загородженнями.

Для виконання завдань інженерного забезпечення вони використовують інженерні боєприпаси, збірні конструкції інженерних споруджень, засоби маскування, здобуття та очищення води, інженерне майно і будівельні матеріали.

Завдання інженерного забезпечення підрозділи та частини родів військ повинні виконувати із широким застосуванням засобів механізації робіт та інженерної техніки, з дотриманням максимальної самостійності і забезпеченням постійної бойової готовності. При цьому на підрозділи інженерних військ зазвичай покладається виконання найбільш складних завдань, які потребують залучення інженерної техніки і боєприпасів, спеціального оснащення і добре підготовленого особового складу. При необхідності такі підрозділи підсилюються механізованими, танковими чи іншими підрозділами.

Успіх виконання завдань інженерного забезпечення досягається:

• правильним усвідомленням командирами всіх ступенів завдань інженерного забезпечення;

• умілим застосуванням інженерних підрозділів і чіткою їх взаємодією з іншими бойовими та спеціальними підрозділами;

• вмілим використанням місцевості і місцевих матеріалів із метою виконання інженерних завдань;

• високою інженерною підготовкою особового складу.

Необхідність забезпечувати дії родів військ і спеціальних військ на всю глибину бойових порядків обумовлює різноманітність завдань інженерного забезпечення і специфіку їх виконання.

Слід, однак зауважити, що на рубежі століть, особливо у зв’язку зі складним економічним становищем України, повільного реформування ЗС України збалансований розвиток усієї системи інженерного забезпечення і підтримування раніше досягнутого рівня є дуже проблематичним. В сучасних умовах першочергового значення набуває планування розвитку та експлуатації ЗІО.

Доцільно більш широко застосовувати техніку подвійного призначення, що дозволить найбільш раціонально витрачати кошти, що виділяються, зберегти науково-виробничу базу і підготовлені мобілізаційні ресурси. При цьому значною мірою скорочується потреба у запасах техніки.

Як першочергові проблеми інженерного забезпечення бойових дій усіх видів і родів військ, які виникли і потребують вирішення, можливо визначити наступні:

- підвищення темпів просування військ в умовах масових загороджень і руйнувань;

- підвищення ефективності МВЗ для сковування маневру військ противника і нанесення йому втрат;

- скорочення часу на обладнання оборонних смуг і рубежів, підвищення ступеню захисту від засобів ураження противника (в тому числі від високоточного);

- досягнення прихованості бойової діяльності військ і введення противника в оману.

Основними завданнями інженерного забезпечення сучасного бою є:

• інженерна розвідка противника, місцевості й об’єктів;

• фортифікаційне обладнання районів зосередження, оборонних рубежів, опорних пунктів та позицій, які займані загальновійськовими підрозділами, районів розгортання пунктів управління, медичних пунктів і об’єктів тилу, а також місць привалів та відпочинку;

• створення й утримування проходів у інженерних загородженнях, завалах і руйнуваннях, влаштування переходів через перешкоди;

• підготовка і утримування шляхів для руху військ, маневру, підвозу й евакуації;

• устаткування та утримування переправ через водні перешкоди під час форсування водних перешкод;

• виконання інженерних заходів щодо ліквідації наслідків ядерного нападу противника;

• улаштування та утримування загороджень і створення руйнувань;

• здобуття й очищення води та влаштування пунктів водопостачання;

• виконання заходів щодо маскування підрозділів і військових об’єктів та їх захисту від високоточної зброї;

• розмінування місцевості й об'єктів

Однак, залежно від виду бою кожному з них більш властиві окремі завдання, які суттєво розрізнюються за змістом та специфікою їх виконання.

Інженерні заходи в обороніздійснюються з метою забезпечити її високу стійкість і створити умови для найбільш ефективного застосування усіх видів зброї, ускладнити й скувати дії противника, нанести йому втрат інженерними боєприпасами і створити умови для переходу в рішучий наступ. Тому,основними завданнями оборонимеханізованих (танкових) підрозділів є: фортифікаційне обладнання опорних пунктів (районів оборони); влаштування інженерних загороджень; підготовка і створення руйнувань; підготовка шляхів маневру, підвозу та евакуації; виконання інженерних заходів із маскування; здобуття та очищення води, устаткування пункту водопостачання.

Виходячи із ходу ведення оборонного бою загальновійськовими підрозділами інженерне забезпечення оборони може розподілятися на:

- інженерне забезпечення відбиття атаки противника перед переднім краєм;

- інженерне забезпечення бою за утримання позицій;

- інженерне забезпечення контратаки підрозділів другого ешелону;

- інженерне забезпечення закріплення на рубежах, що зайняті у результаті контратаки.

Характер завдань інженерного забезпечення під час підготовки та ведення наступузагальновійськовими підрозділами є зовсім іншим. В наступі воно здійснюється з метою створення необхідних умов для розгрому у стислі терміни противника, що протидіє й оволодіння важливими районами й рубежами.Головними з них є:інженерна розвідка противника, місцевості й об’єктів, фортифікаційне обладнання районів розташування механізованих (танкових підрозділів), які вони займають до початку наступу, і здійснення заходів щодо тактичного маскування; підготовка й утримування шляхів висування бойових частин (підрозділів) до переднього краю оборони противника; пророблення проходів у загородженнях і руйнуваннях, влаштування переходів через перепони; устаткування й утримування переправ; улаштування інженерних загороджень і створення руйнувань під час закріплення захоплених в ході наступу рубежів; здобуття й очищення води та обладнання пункту водопостачання.

В ході наступу основними завданнями інженерного забезпечення є: інженерна розвідка противника, місцевості й об'єктів,

фортифікаційне облаштування районів привалів, денного і нічного відпочинку; утримування шляхів висування бойових підрозділів до переднього краю оборони противника; пророблення проходів у загородженнях й зруйнуваннях, влаштування переходів через перешкоди і важко прохідні ділянки; устаткування й утримування переправ; улаштування інженерних загороджень і зруйнувань на можливих напрямках контратак противника, а також при закріпленні на захоплених у ході наступу рубежах.

По етапах ведення наступу загальновійськовими підрозділами інженерне забезпечення наступу можливо розподілити на:

- інженерне забезпечення висування, розгортання і переходу в наступ;

- інженерне забезпечення зустрічного бою;

- інженерне забезпечення подолання зони прикриття;

- інженерне забезпечення прориву передового і проміжного рубежів;

- інженерне забезпечення форсування водних перешкод;

- інженерне забезпечення відбиття контратаки противника;

- інженерне забезпечення введення в бій підрозділів другого ешелону;

- інженерне забезпечення закріплення на захоплених рубежах.

Інженерне забезпечення маршутанкового (механізованого) підрозділу передбачає: створення сприятливих умов, що забезпечують високі темпи руху, прихованість маршу, збереження особового складу, техніки й бойової готовності танкових (механізованих) підрозділів. При цьомуголовними завданнями інженерного забезпеченняможуть бути інженерна розвідка ділянок доріг; мостів; ділянок маршруту, які проходять по цілині, заболоченій місцевості та в лісі; бродів; загороджень; об‘їздів можливих зруйнувань; заражених ділянок і шляхів обходу, виконання різноманітних інженерних завдань: усування мінно-вибухових та інших загороджень і завалів на дорогах, ремонт і підсилення окремих ділянок дороги, що існує, прокладання шляху по цілині, устаткування переправи, ремонт, підсилення або побудова мостів малих прольотів, позначення шляхів. Важливим завданням є також підготовка табельних і заготівля підручних засобів та матеріалів, що необхідні для забезпечення безперешкодного руху колісних і гусеничних машин.

Обсяг і характер завдань інженерного забезпечення в сучасному бою визначається багатьма факторами, основними з яких є: характер дій військ противника, складу і можливостей своїх військ, обстановка що склалася, умови місцевості, кліматичні умови, наявність часу.

Особливо слід зауважити те, що умови місцевості, в будь-якому виді бою, надають суттєвого впливу на характер дій бойових та спеціальних підрозділів, можуть сприяти або навпаки заважати успіху виконання завдань інженерного забезпечення. Тому, урахування і правильне використання умов і особливостей місцевості, а також здійснення відповідних інженерних заходів щодо їх зміни в інтересах виконання поставлених завдань щодо забезпечення бойових дій, пересування й розташування підрозділів у призначених ним районах набуває великого значення. Інженерне устаткування місцевості містить проведення важливих заходів, що позитивно впливають на успіх ведення наступу загальновійськовими підрозділами та частинами, створюють вигідні умови для найбільш ефективного застосування бойової техніки й озброєння танкових (механізованих) підрозділів і створення міцної оборони. Виконання таких заходів значною мірою сприяє підвищенню захисту особового складу й бойової техніки танкових підрозділів, а також зашкоджує діям противника.

Виконання завдань інженерного забезпечення, в сучасних умовах, потребує своєчасного залучення відповідних засобів і використання способів з широким використанням приоритетних досягнень науки в нашій країні та іноземних країнах.

Інженерні війська, стислі відомості з історії їхнього розвитку.

Інженерні війська -спеціальні війська. що призначені для інженерного забезпечення бойових дій. Зараз, підрозділи й частини інженерних військ є в арміях більшості країн світу. Вперше вони були створені у Франції в 17 ст., в Росії – з початку 18 століття.

Першим письмовим документом, у якому достатньо докладно і директивно описані не тільки інженерні заходи забезпечення бою, але й організація, завдання та обов'язки нженерних підрозділів Росії був «Статут ратних, гарматних та інших справ, що відносяться зо військової науки». Автором статуту був воєвода боярин Онисим Михайлов. Виданий на початку XVIIстоліття цей документ був основним, і скоріше єдиним документом, що регламентував бойову діяльність і організацію російського війська аж до видання військового статуту Петра І. У Статуті Михайлова були визначені три типи інженерних підрозділів: шанцекопи (сапери), горокопи (мінери) і понтонери. їх місце в організаційній структурі армії - у складі артилерії, чисельність — на облогову армію чисельністю 60-80 тис. чоловік мати чотири прапори шанцекопів (чотири загони саперів), прапор горокопів, прапор понтонерів. Усього чисельність інженерних підрозділів визначалася у 1800 осіб (3% загальної чисельності армії). Письмових документів, із яких було б видно діяльність нженерних військ у російському війську до часів Петра І практично не збереглося, але що вони існували і широко застосовувалися, можна не сумніватися. Адже ще при штурмі міста Казань у 1552 році російські мінери, проробивши чотири підкопи, підірвали в декількох місцях стіни казанського Кремля, що обумовило успіх штурму.

В часи створення російської Армії Петром І, вже під час ри першої облоги Нарви в 1700 році, згадується про використання мінерів. Ряд істориків указує на існування мінерної роти в 1702 році. Цікаво, що раніше перших згадок про самі інженерні підрозділи, з'являється -нагадування про створення навчального закладу для підготовки військових інженерів. У 1701 році 21 (10) січня Петро Iвидає Указ про створення в Москві "Школи пушкарською наказу", у якій готували офіцерів артилерії і військових інженерів. В цей день у Російській Федерації та Республіці Білорусь святкується День інженерних військ, який встановлено Указами Президентів Російської Федерації та Республіки Білорусь.

Слід зазначити, що в ті часи (як і раніше) інженерна справа вважалася частиною артилерійської науки, і інженерні підрозділи тривалий час входили до штатів артилерійських частин. Це не випадково, тому що саме артилерія, в першу чергу, мала потребу в дорогах, переправах, фортифікаційних спорудах, прикритті позицій. Крім того, інженерна справа, як і артилерійська, потребувала людей письменних, досвідчених.

Самим раннім документом, що стосується інженерних військ, виявленим в архівах петровських часів, є список чинів мінерної роти 1710 року.

У 1712 році Петро Iвирішив упорядкувати структуру Російської Армії. Він видає

штати полків (штат — документ, у якому розписується, скільки і які підрозділи мати у полку, чисельність кожного підрозділу). Штат артилерійського полку, який був затверджений 8 лютого 1712 року, крім артилерійських підрозділів, складався з мінерної роти (75 чоловік), інженерної команди (35 чоловік) і понтонної команди (36 чоловік). Інженерні підрозділи складали 14% чисельності особового складу полку.

У 1713 році Петро Iвидає ряд указів, що потребують від унтер, і обер-офіцерів піхоти і кавалерії вивчення інженерної справи аж до погрози не представляти в такі чини тих, хто не склав іспиту з інженерного мистецтва.

16 січня 1712 року Петро Iнаказав відокремити інженерну школу від школи Пушкарського наказу і розширити її. Слідом він створює і Санкт-Петербурзьку інженерну школу (у 1719 році), у 1723 році передислокує Московську школу до Санкт-Петербургу і об’єднує їх. У цих школах готували унтер і обер-офіцерів інженерних військ. Для підвищення принадності цих шкіл і щоб підкреслити значимість інженерних військ, Петро І у своєму Табелі про ранги офіцерів інженерних військ (утім, як і артилеристів) числить на ранг вище від офіцерів піхоти і кавалерії."...Инженерные и минерные офицеры како в рангах, так и в окладах от армейских офицеров вьіше за то, што оне протчих офицеров, кои токмо одинарною шпагою служат, наукою превышают... А офицеры армии инженерству должно обучены, когда в высшие чины обретаются...".

З 1724 року починається повільний процес відокремлення інженерних військ від артилерії. Це диктувалося .тим, що інженерні підрозділи були потрібні не тільки артилерії, але й іншим військам.

У тому ж році створюється інженерний полк і окрема мінерна рота. Рота нараховувала 89 чоловік. Приблизний штат інженерного полку складався тільки з офіцерів і кондукторів унтер-офііцерів) числом 236 осіб, солдатів там не було. Цей полк, власне, являв собою резерв спеціалістів інженерної справи. При необхідності, для виконання конкретного завдання з полку виділявся кондуктор або офіцер, йому додавалася необхідна кількість солдатів, селян, місцевих жителів. Поза чисельності полку в кожній фортеці по штату були один або декілька військових інженерів (кондуктор, обер-або штаб-офіцер). Також у кожній губернії був свій військовий інженер. З 1722 року такого військового інженера мав у своєму штаті кожний піхотний і кавалерійський полк.

До 1725 року інженерні війська нараховували 12 штаб-офіцерів, 67 обер-офіцерів і 274 кондуктори. Центральним органом інженерних військ була Канцелярія головної артилерії та фортифікації.

Характерним явищем післяпетровського часу (утім, це характерно і для сучасності) стало періодичне та різке скорочення інженерних військ та їх авральне нарощування. Скорочення відбувалося в мирний час, нарощування у воєнний.

1753 році начальником інженерної школи призначається інженер-генерал Ганібал

Абрам Петрович (1697-1781). відомий як «арап Петра Великого», прадід О.С.Пушкіна. У 1760 році з цієї школи випускається інженерним прапорщиком князь Михайло Іларіонович Голенищев-Кутузов, який був направлений служити в Астраханський полк. Командиром цього полку був у той час полковник О.В.Суворов.

До початку Семирічної війни з Пруссією (1756-1763) в армії були тільки мінерна рота (120 чол.) і понтонна команда (30 чол.), але вже в 1757 році мінерна рота була розгорнута в інженерний полк у складі шести рот чисельністю 1830 чоловік, а понтонна команда в понтонну частину чисельністю 300 чоловік. Тоді ж інженерні війська, крім шанцевого (лопати, кирки, пили, сокири), вимірювального і найпростішого вантажопідйомного інструменту, отримують на озброєння парусиновий понтонний парк (набір елементів для наведення наплавного мосту) конструкції капітана Андрія Німого. Цей парк знаходився на озброєнні Російської Армії більше 150 років і тільки у 1903 році ним озброїли свої інженерні частини армії Європи.

Після закінчення Семирічної війни про інженерні війська знову забули, значно скоротили їхню чисельність, і тільки один із найсвідоміших у військовій справі людей кінця ХVІІ століття імператор Павло І вважав інженерні війська невід'ємним елементом сучасної армії. Він у 1797 році формує перший піонерний полк трьохбатальйонного складу (кожний батальйон складався з трьох піонерних (передових саперних) рот і однієї мінерної роти). Яскравим прикладом правильного та успішного застосування інженерних військ є штурм Ізмаїла у 1790 році. Суворов наказав організувати ретельну інженерну розвідку фортеці, сапери недалеко від фортеці збудувати подібні укріплення, на яких тренувалися війська під час підготовки до штурму. Для завалювання ровів перед стіною фортеці сапери заготовили велику кількість фашин (пучки хмизу, перев'язані мотузками), штурмових східців, збудували польові укріплення для облогових гармат, прикрили шляхи можливих вилазок турок рогатками, вовчими ямами. Сапери ж протягом декількох тижнів щоночі освітлювали місцевість освітлювальними ракетами, імітуючи початок штурму, щоб виморити гарнізон. До складу штурмових колон були залучені піонерні підрозділи із завданням пророблення проходів у загородженнях, підривання стін. Свої завдання вони виконали успішно і багато в чому забезпечили успіх штурму.

Син Павла І імператор Олександр І, який отримав стараннями батька гарну військову освіту продовжив батьківську справу упорядкування армії. Він створює військове міністерство, у якому серед інших відділів на правах самостійних відділів існували артилерійська та інженерна експедиції. Кожна з експедицій відповідала за свій рід військ, його навчання, комплектування й озброєння. Так, до 1802 року відбулося повне відділення інженерних військ від артилерії. У артилерійському відомстві залишалися лише лише понтонні підрозділи. Проте, аж до 1918 року інженерні війська носили артилерійську форму, яка відрізнялась лише срібним кольором металевого приладу обмундирування (проти золотого в артилерії) і емблемами (схрещені сокири замість схрещених гармат).Олександр І. пам’ятаючи настанови батька і продовжуючи його справу щодо удосконалення армії, поряд з іншими заходами, до 1803 року розгортає інженерні війська до двох піонерних полків.

Усього до початку війни 1812 року в російській армії було в польових військах 10 піонерних і мінерних рот, декілька понтонних рот. У фортецях знаходилося ще 14 піонерних і мінерних рот. В цих ротах не було солдатів, а були тільки спеціалісти: офіцери і кондуктори. Робоча сила для інженерних робіт набиралася з числа місцевих жителів та солдатів піхоти.

Вже в процесі відходу військ за кордон інженерні війська багато в чому сприяли успіху цього маневру. Тільки мостів вони збудували 178, доріг відремонтували 1920 верст, відступаючи, вони спалювали на шляху рушення французів мости, підривали фугаси на дорогах, руйнували дороги тощо.

Будучи за освітою військовим інженером, фельдмаршал Кутузов прекрасно уявляв собі, яку роль можуть зіграти в боях інженерні підрозділи. Вступивши в командування російською армією Кутузов об'єднує під єдиним командуванням генерала Івашова всі піонерні роти у двох військових бригадах. У ці бригади були включені, як постійні, піхотні роти для виконання необхідних робіт. Ці бригади зіграли велику роль у підвищенні оборони російської армії на Бородінському полі, обладнавши цілу систему польових укріплень. Основні бої розгорілися за володіння Шевардинським редутом, батареєю Раєвського, Багратіоновими флешами. Об ці укріплення весь день Бородинського бою розбивалися атаки наполеонівської піхоти.

Готуючи контрнаступ, Кутузов,^-для підвищення рухомості військ, наказав Івашову створити кінний інженерний загін чисельністю 600 чоловік, завданнями якого були: ведення кінної розвідки попереду наступаючих військ, відновлення доріг та мостів, пошук бродів для військ, перешкоджання зруйнуванню мостів французами.

Олександр І, вражений ефективністю дій інженерних частин, у грудні 1812 року наказав створити Лейб-Гвардії саперний батальйон.

До початку закордонного походу інженерні війська були розгорнуті у два піонерних і один саперний полки. Таким чином, число інженерних рот було доведено до 40. Війна показала недостатню кількість інженерних офіцерів та зростаючу роль інженерних військ.

Різнобій у системі підготовки військових інженерів припиняється в 1819 році зведенням всіх інженерних шкіл у Головне інженерне училище. Це училище було розташоване в замку імператора Павла І, який з тих часів одержав найменування - Інженерний, замок. Училище стало основним навчальним закладом інженерних військ на багато десятиліть і проіснувало в цьому замку аж до 1962 року.

Училище стало одночасно навчальним закладом двох рівнів підготовки. У кондукторському відділенні училища молоді люди за три роки отримували офіцерське звання. Офіцерське відділення надавало вищу освіту.

Олександр І, продовжуючи упорядкування армії та створюючи її струнку структуру,

дійшов висновку про громіздкість штатів інженерних полків. У 1819 році він ввів батальйонну структуру інженерних військ. Було створено інженерні батальйони по числу армійських корпусів (по одному батальйону на-корпус). А для того, щоб у мирний час батальйони .(до яких піхотному керівництву не було справи) знаходилися під наглядом, зводили їх у три інженерні бригади. У 1822 році Олександр І передав понтонні частини з артилерійського в інженерне відомство.

До кінця правління імператора Олександра І чисельність інженерних військ перевищувала 21 тис. чоловік (2,3% загальної чисельності російських військ).

До початку Кримської війни1853-1856 років у російській армії було 9 саперних батальйонів, один навчальний батальйон, два резервних батальйони і два кінно-піонерних дивізіони. Основною подією Кримської війни була оборона Севастополя.

У мирний час була допущена серйозна помилка в створенні Севастополя як фортеці. Фортечні споруди не передбачали штурму фортеці із суші. Оборонні споруди Севастополя стали спішно зводитися з початком війни польовими інженерними частинами. Керував ними талановитий військовий інженер - генерал Е.І. Тотлебен. Створена їм система укріплень виявилась настільки ефективною, що об неї розбивалися колони атакуючих англійців і французів майже рік.

Коли атаки російських укріплень виявилися .безуспішними, англійці і французи

вирішили вести підземно-мінну війну. Вони стали створювати підкопи під російські укріплення. проте російські сапери і тут виявилися на висоті. Вони успішно вели контрмінні галереї, копали їх швидше і, використовуючи електричний засіб підриву, зривали спроби противника зруйнувати наші укріплення. Достатньо сказати, що противник усього проклав 1280 метрів підземних галерей, а російські сапери аж 6889 метрів.

У другій половині XIXстоліття, інженерні війська, що зародилися в складі артилерії,

стають основою для нових родів військ. Розвиток науки і техніки в XIXстолітті призвів до появи електричного телеграфу і телефону. Природно, що армії моментально оцінили ці

винаходи і стали використовувати їх у військових цілях. Освоєння нових технічних засобів у російській армії було покладено на інженерні війська. Найбільш технічно підготовлені офіцери та письменні солдати були зосереджені в інженерних військах (ще в першій половині ХVIIстоліття було заборонено направляти неписьменних рекрутів в інженерні частини). Не хотілось би принижувати враження про освіченість артилеристів, які ні в чому не поступалися в освіченості й письменності саперам, але, оскільки артилеристи були основною вогневою силою російської армії, покладати на них завдання засвоєння нової техніки було недоцільно.

У 1870 році у складі інженерних військ з'являються залізничні підрозділи, а з 1876 - залізничні батальйони. Тоді ж формуються 9 військово-похідних телеграфних парків. Кожен з них мав 35 кілометрів звичайного кабелю і 1 кілометр підводного. Для підготовки з числа солдатів спеціалістів-електротехніків створюється технічна гальванічна школа. Її авторитет стає настільки великим, що унтер-офіцерів цієї школи запрошували читати лекції з електротехніки в університеті.

До початку російсько-турецької війни 1877-1878 р.р. кожний корпус російської армії був укомплектований саперним батальйоном (три саперні роти й одна телеграфна). У ході

цієї війни саперам найбільшою мірою видалось займатися гірськими дорогами, будувати

велику кількість мостів, забезпечувати телеграфний зв'язок, що швидко оцінило команду-вання російській армії, тому що оперативність зв'язку створювала явну перевагу російським військам.

Застосування електрокерованих фугасів для відбиття атак турків під час оборони

Шипкинського перевалу дозволило відбити декілька атак військ Сулейман-паши взагалі без застосування артилерії і рушничного вогню. Сапери придумали і навчили російські війська в цій війні застосовувати самоокопування під час закріплення позицій, що різко скоротило втрати від вогню турків. З цього моменту в російській армії були введені малі піхотні лопатки, до складу обов'язкового майна піхотних рот були введені комплекти шанцевого інструменту, а один взвод у піхотній роті мав навчатися виконанню основних завдань інженерного забезпечення сучасного бою. Коли перед початком Першої світової війни російський військовий аташе у Франції граф Ігнат'єв показав ці лопатки і комплекти

шанцевого інструменту французам, то для них це стало повною несподіванкою (утім як і польові кухні). Втім, французи віддали перевагу загибелі тисяч своїх солдатів від рушничного вогню німців, які сиділи у відритих своїми лопатками окопах, ніж прийняти на озброєння винаходи "варварської" Росії.

До початку XXстоліття російська армія нараховувала 30 батальйонів, 27 парків і 7 окремих рот, зведених у 7 саперних бригад. Саперна бригада складалася з 2-3 саперних

баталйіьйонів. 1-2 понтонних батальйонів, 2-3 телеграфних та 1 інженерного парків. Парк відрізнявся від батальйону тим, що був свого роду рухомим складом інженерного майна з якого, при необхідності, створювалися інженерні підрозділи. До цього часу понтонери вже

відмовилися від парусинового парку Німого, що вважався в Європі найкращим (утім, цей парк європейці вважали своїм винаходом) і одержали на озброєння металевий понтонний парк Томиловського (цей парк був на озброєнні німецької армії в 1939-45 роках). Сапери до цього часу одержали на озброєння пересувні електростанції, аеростати. Розпочалося формування в саперних бригадах повітроплавальних загонів.

Інженерне училище випускало високоосвічених військових інженерів, що працювали не тільки у військовій галузі. Достатньо сказати, що зі стін училища вийшли в різні часи геній будівельної механіки Г.Є.Паукер, залізничний інженер А.І.Квіст, винахідник електричної лампочки П.П. Яблочков, великий російський фізіолог І.М. Сєченов, письменники Ф.М. Достоєвський і Д.В. Григорович, композитор Ц.А.Кюї. У 1855 році з училища офіцерське відділення було виділено в першу в Росії військову академію - Інженерну. Саме в її стінах працював великий хімік Д. І. Менделєєв.

Винахід радіо першими оцінили військові, тому що вони давно потребували підвищення оперативності зв'язку. Вже перед початком російсько-японської війни до складу саперних батальйонів додаються так звані іскрові роти. Це були перші підрозділи радіозв'язку.

Розвиток повітроплавання наприкінці XIXсторіччя, коли практичне застосування повітряних куль для аерофотозйомки показало їхню придатність для ведення розвідки, спонукало інженерне відомство до створення повітроплавальних загонів у Російській армії. Для ведення фоторозвідки повітроплавці мали аерофотоапарати системи інженера С. Ул'яніна.

14 грудня 1903 року аероплан братів Райт вперше відірвався від землі. У 1911 році італійці у війні проти Туреччини застосували аероплани для ведення розвідки і бомбардування турецьких об'єктів. Успішне зруйнування з повітря віадука Альбано привернуло увагу військових усіх країн. У війні балканських країн проти Туреччини в 1912 році над полем бою літали вже десятки аеропланів. Російська Армія в цій війні випробовувала своїх перших льотчиків, напрацьовувала досвід застосування аеропланів різних типів. Завдання освоєння нових технічних засобів ведення війни було також покладене на інженерні війська. Вже в 1912 році під Севастополем діє Качінська авіаційна школа інженерного відомства. Слідом відкривається школа в Гатчині та інші. У 1902 році чисельність інженерних військ складала - 24964 чоловік. В умовах зростання чисельності армії та підвищення її технічного оснащення цього було недостатньо. Усього нараховувалося: 31 саперний батальйон, 8 понтонних батальйонів, 12 залізничних батальйонів, 1 окрема саперна рота. 1 окрема залізнична рота, 14 саперних рот фортець. 13 мінних рот. 10 рот зв'язку. 7 повітроплавальних відділень.

У Маньчжурській російській армії до початку бойових дій із японцями було всього 2 саперних батальйони (5 саперних рот і 2 телеграфні роти). Цих сил було явно недостатньо для розвитку мережі доріг для підвозу військ, боєприпасів, харчів. Нікому було наводити переправи, будувати мости, забезпечувати просування військ через, численні болота, сопки. найгострішою проблемою була проблема постачання питної води.

В умовах переходу артилерії до стрільби із закритих позицій у російській армії зовсім не приділялося уваги проведенню інженерних заходів з маскування. У наслідок цього війська несли величезні й невиправдані втрати від артилерійського й рушничного вогню японців.

Іженерні війська в умовах відступу російської армії займалися прикриттям відступу. Вони підривали мости, руйнували дороги та залізничні споруди.

Особливу роль інженерні війська зіграли під час оборони фортеці Порт-Артур. Крім зведення фортифікаційних споруд (форти, люнети, укриття артилерійських батарей), вони широко використовували інженерні загородження. Наприклад, на ділянці від батареї літери «А» до форту №4 було влаштоване електричне загородження - дротовий паркан під напругою 3000 В. Не був забутий досвід підземно-мінної війни. Коли японці почали підводити підкопи під форти, російські сапери дуже успішно їм протидіяли.

Під час оборони гірських ділянок сапери часто використовували фугаси. Офіцером військ капітаном Л.М. Гобято був сконструйований міномет, який успішно застосовувався при знищенні японців у сапах (сапа - траншея, що прокопується в напрямку противника з тим, щоб впритул і без втрат підібратися до ворожих позицій).

В Радянському Союзі інженерні війська утворювались в процесі побудови структур Радянської Армії. Під час Великої Вітчизняної війни з’єднання, частини та підрозділи інженерних військ виконували завдання інженерного забезпечення бойових дій в складних й різноманітних умовах бойової обстановки. За мужність, відвагу і героїзм, проявлені в роки війни 642 воїна інженерних військ були відзначені званням Героя Радянського Союзу, 266 стали повними кавалерами орденів Слави; 6 інженерних бригад, 190 інженерно-саперних і понтонних батальйонів отримали звання гвардійських.

Інженерні війська сучасних армій складаються із з’єднань, частин і підрозділів різноманітного призначення: інженерно-саперні (саперні), штурмові, загороджень і розгородження, інженерно-дорожніх, містобудівних (мостових), понтонно-мостових (понтонних), переправно-десантних (амфібій них), маскувальних, польового водопостачання (добування й очищення води), інженерно-будівельних та інших частин.

В арміях деяких іноземних держав створені інженерні частини та підрозділи для використання ядерних мін (фугасів).

Організаційно інженерні війська входять до складу об’єднань, з’єднань і частин видів Збройних Сил і Резерву Головного командування.

В бою і операції вони повинні виконувати найбільш важливі завдання інженерного забезпечення, які потребують спеціальної підготовки особового складу, використання різноманітної інженерної техніки та інженерних боєприпасів.

Інженерна підготовка- навчання особового складу підрозділів, частин і з’єднань родів військ і спеціальних військ виконанню завдань інженерного забезпечення під час підготовки і в ході бойових дій (з фортифікаційного обладнання і маскування районів розташування, пророблення та долання загороджень і природних перешкод, влаштування загороджень, прокладання колонних шляхів та іншого).

Здійснюється на спеціальних заняттях (підривне діло, інженерна розвідка, фортифікація, військові дороги і колонні шляхи, військові мости, польове водопостачання, маскування, машини інженерного озброєння) й вдосконалюється в ході тактичних і тактико-спеціальних навчань.

Розподіл і спеціалізація інженерних військ за бойовим призначенням та організаційною належністю.

Інженерні війська - це війська переднього краю. Вони йдуть у бій одночасно з вояками механізованих підрозділів і танкістами, а часто й раніше за них. Не випадково в Табелі про ранги, яка діяла за часів Петра 1, офіцери інженерних військ стояли на один чин вище офіцерів піхоти і кавалерії.

Саме інженерні війська першими засвоювали новітні засоби ведення війни, упроваджували їх в арсенал армії. З інженерних військ виділилися в самостійні роди військ залізничні війська, війська зв'язку, автомобільні війська. І взагалі зовсім фантастикою покажеться твердження про те, що й авіація народилась в надрах інженерних військ. І тим часом це так. Завдання створення і бойового застосування спочатку повітроплавальних, а потім і аеропланних загонів була покладена саме на інженерні війська. Аж до кінця Першої Світової війни авіаційні частини залишалися у веденні Головного Інженерного управління.

Утім, справедливості заради, слід зазначити, що саме інженерні війська народилися, виходячи з потреб артилерії, у надрах артилерії. Тому вони аж до початку 19 століття були її складовою частиною.

Інженерні війська єдиний рід військ, для якого війна не кінчається ніколи.

Під час підготовки та вході бойових дій підрозділи й частини інженерних військ виконують найбільш складні завдання інженерного забезпечення, що потребують спеціальної підготовки особового складу, застосування інженерної техніки і спеціальних інженерних боєприпасів. Крім того, вони завдають ураження техніці й особовому складу противника мінно-вибуховими засобами.

Інженерна розвідка місцевості проводиться різними способами і методами (вивчення місцевості по карті, аерофотознимкам, військово-географічним описам; спостереженням, діями інженерно-розвідувальних дозорів і т.п.).

Результатом інженерної розвідки місцевості є відповідь на питання про прохідність місцевості для особового складу і техніки, про можливість маскування особового складу і техніки (як своїх, так і чужих). Для цього треба одержати відомості про рельєф місцевості (наприклад, крутість пагорбів); наявність і пропускну здатність доріг; про можливість руху поза доріг (чи не заболочена місцевість, чи глибокий сніг, є чи яри); про наявність водних перешкод (річки, струмки, озера, зони затоплення); про густоту лісів та їхню пожежну небезпеку.

Загалом, місцевість, на якій мають вестися бойові дії, варто ретельно вивчити і з’ясувати - як вона може вплинути на вирішення бойових завдань.

Способи ведення інженерної розвідки залежать від того виду бою або маневру, що має бути проведений (наступ, оборона, відхід, марш). Для ведення інженерної розвідки в частинах і підрозділах можуть організовуватися інженерні спостережливі пости (ІСП), інженерні розвідувальні дозори (ІРД), пости фотографування (ІПФ), інженерні розвідувальні групи (ІРГ), групи глибинної розвідки (ГГР), вертолітні дозори (ВД).

Звичайно ці пости і групи створюють інженерні підрозділи механізованого (танкового) з’єднання (об’єднання). У механізованих (танкових) частинах (підрозділах) виконання завдань інженерної розвідки звичайно покладається на звичайні розвідувальні пости і групи. Для цього до складу постів і груп залучаються солдати й сержанти інженерно-саперної роти частини.

Фортифікаційне устаткуванняє одним з найважливіших елементів інженерного забезпечення бою. До нього входять риття окопів для стрільців, бойової техніки, устаткування укриттів для техніки, сховищ для особового складу, ходів сполучення (траншей), устаткування спостережних і командно-спостережних пунктів.

Значну частину робіт щодо фортифікаційного обладнання виконує особовий склад механізованих (танкових) підрозділів, підрозділів інших родів військ. Роль навіть найпростіших фортифікаційних споруджень у досягненні перемоги в бою дуже велика. Досить сказати, що втрати від вогню противника укритої піхоти в порівнянні з невкритою в 4-6 разів нижче, а від ядерної зброї зменшується в 10-15 разів.

Роботи з фортифікаційного обладнання розпочинаються одразу після заняття підрозділом даного району й організації системи вогню. Вони продовжуються увесь час, поки підрозділ займає цей район. Ці роботи є дуже трудомісткими і займають багато часу. Досить сказати, що для риття окопу для танка потрібно перемістити до 28 м³ землі. Якщо врахувати, що танковий екіпаж складається з трьох чоловік, то кожний з танкістів повинний перемістити 9 м³ґрунту. Одна людина за годину, працюючи в середньому ґрунті, може перемістити до 1 кубометра. Виходить, на риття окопу для танка вручну буде потрібно від 10 до 30 годин. Але це того коштує. Танк в окопі успішно розправляється з трьома - чотирма наступаючими танками супротивника.

У ряді випадків (поспішне заняття оборони, близькість противника і т.п.) часу для цього не вистачатиме. Для скорочення часу фортифікаційного обладнання позицій залучаються інженерні війська. Так, інженерно-саперна рота танкового полку для цих цілей має можливість використовувати бульдозерне устаткування, що навішується на танк, машини ПЗМ-2 (полкова землерийна машина). Така машина відриває траншею зі швидкістю до 300 метрів за годину, при ритті котлованів її продуктивність 150 м³. за годину (для порівняння - екскаватор тільки 40).

Інженерні війська для забезпечення можливості швидкого влаштування сховищ для особового складу забезпечені не тільки землерийною технікою, але і готовими наборами елементів бліндажів і сховищ, а також лісопильними і лісообробними інструментами для роботи на передньому краї або поблизу нього. Також вони мають у розпорядженні засоби і можливості для улаштування цих укриттів і окопів безпосередньо під вогнем противника. Наприклад, окопний заряд (ОЗ-1) дозволяє за допомогою спрямованого вибуху за 2-3 хвилини відрити вибуховим способом окоп для стрільця для стрільби стоячи (глибиною 1 м 10 см).

Крім окопів і укриттів у районі оборони споруджується велика кількість інших споруджень. Це, насамперед спостережні і командно-спостережні пункти, що відрізняються від укриттів і окопів незначно (так укритий спостережний пункт являє собою бліндаж із встановленим усередині перископом; відкритий КСП командира полку - це ділянка траншеї з осередками для офіцерів штабу, декількома укриттями для радіостанцій, одним притулком).

Влаштування й утримування інженерних загороджень, створення руйнувань.

Влаштування й утримування інженерних загороджень є одним з основних завдань підрозділів інженерних військ. Насамперед, це установка мінних полів. Мінні поля відіграють дуже істотну роль у прикритті позицій військ від атак противника. Багаторічний досвід ведення воєн показує, що мінна небезпека може дуже значно впливати на дії противника. Міни не настільки багато наносять реальної шкоди противнику, скільки впливають на психіку особового складу. Досвід показує, що досить підриву на мінах двох-трьох танків, щоби цілком зірвати атаку танкової роти. Досвід війни в Афганістану свідчить про те, що було достатньо підриву на міні однієї машини на дорозі для того, щоб швидкість руху колони наших військ знизилася до 1-2 кілометрів на годину. Тоді швидкість руху визначалася здатністю саперів перевіряти дорогу на наявність мін.

Зараз мінна небезпека підсилюється тим, що розвиток техніки й електроніки дозволяє створювати так звані “інтелектуальні міни”. Це реальність, що міна не реагує на солдата своєї армії, мирного жителя, але моментально спрацьовує при наближенні противника і вибухає в самий вигідний момент. Крім того, на сьогоднішній день немає жодного досить надійного способу виявлення мін, і навіть при виявленні міни немає способів їхнього надійного знешкодження. Мини можуть мати датчики що розпізнають - ціль це чи мінний трал, можуть розпізнавати значимість цілі, можуть мати прилад кратності (пропустити визначену кількість цілей і під наступною вибухнути). Мини можуть по радіосигналу переводитися в бойовий або безпечний стан, чи самоліквідуватися. Для установки мінних полів чи окремих мін зовсім не обов'язкова присутність сапера на місці установки. Мини можна встановлювати дистанційно (закидати навіть на територію противника за допомогою артилерії чи авіації). Мінами можна в дуже короткий термін прикрити дуже великі ділянки фронту. Якщо на початку шістдесятих років саперна рота за ніч могла установити один кілометр мінного поля, то зараз - за годину до 10-15 кілометрів. Зараз це можливо виконати за рахунок застосування систем дистанційного мінування. Однак ці системи встановлюють міни на ґрунт, що дозволяє противнику часто виявляти і знищувати міни.

Мінні поля необхідно не тільки встановлювати, але й утримувати. Утримування мінного поля містить контроль за його станом, установку нових мін замість тих, що вибухнули, захист поля від його розмінування противником, огородження поля знаками для того, щоб на мінах не підірвалися свої машини чи особовий склад, своєчасне зняття цих знаків, переведення мінного поля в бойовий або безпечний стан (якщо таке мінне поле встановлене як кероване), відкриття і закриття проходів у мінному полі, пропуск своїх військ через проходи.

Однак встановленням мін не обмежується бойове застосування інженерних військ. Інженерні війська споруджують і невибухові загородження (колючий дріт, протитанкові рови, ескарпи і контрескарпи, барикади, завали на дорогах, райони заболочування і затоплення), створюють різноманітні руйнування для ускладнення просування противника (руйнування доріг, мостів, завали на дорогах); руйнують інфраструктуру (знищення будинків, залізничних і автодорожніх споруджень, систем водопостачання, газопостачання, електропостачання, ємностей з пальним, нафтопромислів). Для виконання цих завдань інженерні війська забезпечені різними вибуховими речовинами, спеціальними інженерними боєприпасами (заряди різної потужності і способів приведення в дію).

Завдання щодо створення руйнувань і мінування інженерні війська вирішують не тільки на своїй території, під час підготовки місцевості до оборони, але і на території противника з метою ускладнити противнику ведення бойових дій, нанести йому втрат, чи зробити неможливим його маневр (відхід, перекидання частин на загрозливі ділянки, підвезення боєприпасів, підхід резервів).

Основним завданням інженерних військ є пророблення проходів у мінних полях і загородженнях противника, розчищення завалів і руйнувань для забезпечення руху своїх військ, розмінування місцевості, будинків, доріг, аеродромів, залізничних станцій, вулиць і т.п.

У бойових умовах атаку починають саме інженерні війська. Вони проробляють проходи в загородженнях противника перед його переднім краєм і в глибині оборони, забезпечують мотострільцям і танкістам просування вперед. В роки Великої Вітчизняної війни, мабуть, єдиним способом пророблення проходів у мінних полях було ручне зняття мін саперами в ніч перед атакою. Саме полон німецького сапера в ніч на 5 липня 1943 року дозволило маршалу Г.К. Жукову визначити точно час початку наступу гітлерівців на Курській дузі.

Зараз існує ряд способів пророблення проходів у мінних полях противника. Так для пророблення проходів інженерно-саперна рота частини має трали КМТ-7 (котково-ножові) і КМТ-6 (ножові). Ці трали навішуються на танки, що можуть долати мінні поля, а по їхніх слідах це здатні робити і інші танки.

Крім того, інженерна частина з’єднання має установки розмінування УР-67, УР-77. Вони являють собою легко броньовані машини, що несуть на собі ракети з прикріпленими до них шлангами, які заповнені вибухівкою. Перед початком атаки ці машини запускають ракети, що доставляють на мінні поля шланги з пластичною вибухівкою. Під час вибуху цих шлангів міни детонують і створюються проходи шириною до 6 метрів. Далі установки розмінування просуваються в бойових порядках танків і при виявленні мінних полів у глибині оборони противника влаштовують проходи в них.

Для долання військами протитанкових ровів, водних перешкод шириною до 20 метрів інженерні війська мають у своєму розпорядженні танкові мостоукладач типу МТ-55А. Це машина на базі танка, що має зверху замість танкової башти металевий міст довжиною 20 м. За 3-5 хвилини екіпаж машини встановлює міст, не виходячи з машини.

Для більш широких перешкод інженерні війська мають важкий механізований міст ТММ-3. Це 4 автомобілі КрАЗ-255 (КрАЗ-260), з розташованими на кожній з них 10,5 метрів моста з твердими опорами. За 50-60 хвилин з комплекту ТММ-3 можливо встановити міст довжиною 40 метрів. Для пророблення проходів у завалах інженерно-саперна рота частини має один могутній бульдозер БАТ-2. Він здатний прокладати колонний шлях зі швидкістю до 5 км/год.

Підготовка й утримування шляхів руху військ, підвозу й евакуації.

Існуюча на місцевості мережа доріг, побудованих у мирний час, як правило, не задовольняє потреби військ. По-перше, ця мережа відома противнику, а тому може знаходитись під постійним спостереженням, бути пристріляною, спорудження на ній зруйновані. По-друге, напрямки доріг часто не відповідають розташуванню військ та їхнім завданням. Наприклад, ділянка оборони полку за статутом має довжину по фронту 10-15 кілометрів. Для забезпечення підвозу продовольства, боєприпасів, евакуації поранених, маневру підрозділів полку потрібна одна рокада (дорога уздовж фронту) на відстані 4-6 кілометрів від переднього краю довжиною 15-18 км, і полкова фронтальна дорога (що прямує з тилу до переднього краю) довжиною 10-15 км. Крім того, необхідні дороги в райони оборони батальйонів, в опорні пункти рот. Готують і утримують ці шляхи інженерні війська. Зрозуміло, що це не ті дороги, до яких звикли люди в мирний час. Частіше, це просто позначені на місцевості напрямку руху з улаштованими переходами через важко прохідні місця (переходи через яри, струмки, згладжені круті підйоми і спуски, проходи в завалах). Особливе значення прокладка і зміст шляхів руху набуває в зимовий час. Також велику складність у вирішенні завдань утримування руху являє собою маскування цих шляхів. Розкриття противником мережі шляхів означає розкриття всієї системи оборони наших військ.

Для виконання таких завдань інженерно-саперна рота полку оснащена шляхопрокладачем БАТ-2, який спроможний розчищати шляху зі швидкістю 5-10 км/год., очищати дороги від снігу глибиною до 1 метра зі швидкістю до 15 км/год. Крім того, рота має у своєму розпорядженні мотопили й інший інструмент.

Варто мати на увазі, що ці роботи проводяться узоні артилерійського, мінометного вогню, а часто і стрілецької зброї противника. У випадках активного впливу противника для вирішення цих завдань можуть залучатися інженерні машини ІМР-2 (інженерна машина розгородження). Базою цієї машини є танк, що має потужне бульдозерне устаткування і маніпулятор (механічну руку) вантажопідйомністю 2 тони.

Устаткування й утримування переправ при форсуванні водних перешкод.

Однією з найскладніших задач під час наступу військ є форсування (подолання) водних перешкод (рік, озер, водоймищ). Звичайно вони використовуються противником як основа оборонної лінії.

З появою на озброєнні загальновійськових підрозділів бронетранспортерів, що плавають, і бойових машин піхоти, завдання форсування водних перешкод, особливо широких не стало простіше. У військах дуже багато техніки, що не здатна плавати, але без який неможливо вести подальший наступ (танки, артилерійські гармати, автомобільний транспорт і т.п.). Та й берега рік далеко не завжди дозволяють машинам, що плавають, спуститися до води чи виїхати на беріг.

Для вирішення завдань устаткування і утримування переправ залучаються інженерні війська. З цією метою залучаються переправно-десантні батальйони, понтонно-мостові батальйони і полки, мостобудівні батальйони і полки.

У переправно-десантних батальйонах на озброєнні знаходяться гусеничні транспортери, що плавають ПТС-2. Ця машина в стані зі швидкістю 10 км/год. переправити через водну перешкоду будь-якої ширини 72 піхотинця, чи гармату калібром до 203 мм., чи автомобіль типу Урал-4320. Вантажопідйомність ПТС-2 на воді 10 тонн. Ця машина здатна плавати і по морю при хвилюванні до 4 балів.

Для переправи через водні перешкоди танків, самохідних гармат та іншої гусеничної техніки вагою до 50 тонн використовуються гусеничні самохідні машини ПММ-2. Ці машини на марші висуваються у танковій колоні і вирішують завдання переправи важкої техніки. Швидкість на плаву до 12 км/год.

Для переправи через водні перешкоди шириною до 227 метрів інженерні війська мають у своєму розпорядженні понтонний парк ПМП-М. З комплекту цього парку, що перевозиться на 32 автомобілях КрАЗ-255 за 15-30 хвилин збирається наплавний міст вантажопідйомністю 60 тон і довжиною 227 метрів або вантажопідйомністю 20 тон й довжиною 382 метра. Для переправи військ через більш широкі перешкоди з цих понтонів можна збирати пороми різної вантажопідйомності (від 10 до 170 тон). Для буксирування цих поромів понтонний батальйон має 12 катерів.

Для влаштування стаціонарних переправ, переправ через перешкоди, де є неможливим застосування техніки, що плаває, використовуються установки будування мостів УСМ, що дозволяють будувати дерев'яний 60-т. міст на пальових опорах зі швидкістю до 60 метрів за годину.

Інженерні заходи щодо маскування військ і об'єктів.

Маскуванням називається комплекс заходів, що призначені приховати від противника наявність і місця розташування наших військ, дії і наміри наших військ або ж ввести противника в оману відносно чисельності, дій, розташування, намірів наших військ. Метою маскувальних заходів є змусити противника розташувати свої війська самим невигідним для нього способом, у самих невигідних для нього місцях, змусити противника нанести удари по порожніх місцях, підставити противника під удари наших військ.

Виконання інженерних заходів з маскування може нерідко зіграти вирішальну роль у досягненні успіху в бою. Коли командування Червоної Армії в роки Великої Вітчизняної війни зуміло до кінця оцінити роль маскування і широко розгорнути маскувальні заходи при підготовці бойових дій, то зуміло домогтися вирішальних успіхів.

Так, проведеними заходами удалося приховати від німців будівництво по лівому березі Волги залізниці на Сталінград, що дозволило в короткий час перекинути і зосередити поблизу міста велику кількість військ. Доповіді своїх розвідників про зосередження радянських військ поблизу міста німецьке командування розцінювала як дезінформацію. Вони знали, що командуванню Червоної Армії не було чим перекинути туди багато військ, а нова залізниця, по якій йшло перекидання, була надійно прихована від німецької авіарозвідки.

Під час підготовки оборони на Курській дузі інженерні війська створили величезну кількість фальшивих об'єктів (ліній траншей, танкових окопів, аеродромів, доріг, місць зосереджень військ, танків, артилерії). Німецькі розвідники, авіарозвідка, виявляючи ці об'єкти поряд зі справжніми, доповідали своєму командуванню, і Верховне командування Вермахту вирішило, що Червона Армія, здогадуючись про намір німців завдати удару під Курськом намагається ввести їх в оману і створити враження наявності в своєму розпорядженні значної кількості військ під Курськом. Тим часом, дійсно Червона Армія створила там велике угруповання військ, але воно було сховане серед величезного числа хибних об'єктів.

Генерал Громов під час однієї з операцій проти душманів в Афганістану замаскував свій задум викидом хибного повітряного десанту. На парашутах спускалися не люди, а ляльки. Душмани перекинули свої сили в район висадження "десанту", інтенсивним вогнем по "парашутистах" дозволили виявити їхні вогневі точки. Таким чином, до початку реальної атаки сили противника були розташовані не кращим чином, частина боєкомплекту була витрачена, вогневі точки накриті вогнем радянської артилерії. Результат бою був визначений.

Інженерні війська виконують лише свою частину маскувальних заходів. Для цієї мети в РГК (резерві головного командування) є інженерні маскувальні батальйони.

На озброєнні інженерних військ маються різні імітатори роботи радіозасобів, імітатори інфрачервоного випромінювання об'єктів, радіолокаційні відбивачі, легкозбірні комплекти фальшивих об'єктів (техніки, будинків, мостів). Наприклад, маскувальний аеродромний взвод своїми засобами на непідготовленій місцевості за 1-2 доби розгортає хибний військовий аеродром з імітацією базування на ньому винищувальної авіаційної дивізії. Причому імітуються не тільки наземні об'єкти і літаки на землі, але і польоти літаків поблизу аеродрому.

Добування і очищення води, устаткування пунктів водопостачання.

Узагалі це скоріше завдання тилових служб, але всі спроби передати їм вирішення цього завдання моментально приводили до зриву постачання військ водою. Так було в 1939 році в боях на річці Халхін-Гол, під час радянсько-фінської війни 1940 року, так відбулося й у 1945 році під час руху радянських військ через пустелю Гобі. Зрештою, було вирішено, що постачання військ питною водою є питанням не тилового, а бойового забезпечення, тому що відсутність води до кінця третьої доби приводило до великих втрат в особовому складі.

Не слід вважати, що питання добування й очищення води відіграє істотну роль тільки в умовах пустелі, в літню пору або в умовах Арктики узимку. Людям, що звикли до того, що в будь-який момент можна відкрити кран і потече чиста питна вода, чи на худий кінець узяти цебра й піти з ними до колодязя, важко собі уявити собі проблему питної води. Але уявіть собі село з одним колодязем, у яке увійшов полк. Одному солдату потрібно від 8 до 15 літрів питної води в добу. Полк споживає близько 8-10 тон чистої води на добу. Колодязь спорожніє вже у перші півгодини, а людям треба пити, їсти й вмиватися. Для цього потрібна не просто вода, а чиста питна вода.

Для вирішення цього завдання інженерні війська мають у своєму розпорядженні великий арсенал технічних засобів видобутку й очищення води. Для видобутку води з-під землі, для дрібних підрозділів використовуються бурові ручні пристрої (МТК-2) які дозволяють буравлення шпар глибиною до 7 метрів і відкачування з них води. Є механізовані пристрої для буравлення шпар глибиною до 200 м., різні засоби (насоси) для підйому води. Для очищення води застосовуються малорозмірні фільтри, що здатні забезпечити чистою водою дрібні підрозділи безпосередньо на позиціях.

Для забезпечення водою загальновійськової частини інженерно-технічна рота має у своєму складі відділення польового водопостачання, що має на своєму озброєнні машину ВФС-2,5. Машина ВФС-2,5 здатна за годину очистити до 2,5 тон води незалежно від її первісного забруднення (у тому числі очищає воду від радіоактивного забруднення).

Крім вирішення безпосередніх завдань інженерного забезпечення бою на інженерні війська покладене завдання забезпечення інших родів військ шанцевим інструментом, електротехнічними засобами (від ліхтариків і батарейок до пересувних електростанцій), забезпечення частин і підрозділів електроенергією. Для цього інженерні війська мають пересувні електростанції потужністю від 500 Вт до 5 МВт. Офіцери інженерних військ відповідають за навчання особового складу інших родів військ умінню вирішувати завдання інженерного забезпечення бою в межах їхніх можливостей.

Структура підрозділів інженерних військ

Організаційно-інженерні війська Збройних Сил України в даний час складаються з підрозділів і частин, що входять до складу механізованих (танкових) з'єднань; інженерних частин, що входять до складу армійських об'єднань, оперативних командувань, а також інженерних частин і з'єднань , що безпосередньо підпорядковуються Генеральному штабу.

У штаті механізованого (танкового) з'єднання є інженерно-саперні взводи механізованих (танкових) батальйонів і група інженерного забезпечення.

У штаті армійського корпуса є інженерний полк.

Залежно від поглядів на організаційно-штатну структуру та їхнє застосування інженерні частини (підрозділи) можуть бути: понтонно-мостові полки (ПОМП), переправно-десантні батальйони (ДЕСПБ), інженерні батальйони загороджень (ІБЗ), інженерно-маскувальні батальйони (ІмаскБ), мостобудівні батальйони, інженерно-дорожні батальйони, інженерні батальйони обладнання пунктів управління (ІбоПУ), роти польового водопостачання; взводи, підрозділи і частини розмінування місцевості, підрозділи і частини спец.призначення.

У ряді випадків інженерні частини зводяться в інженерні бригади. Крупніше інженерних бригад формувань в інженерних військах у даний час немає, та й існування їх недоцільне.

З підрозділів (частин) інженерних військ можуть створюватись: група розгородження- тимчасове формування, яке призначене для пророблення проходів у загородженнях, руйнуваннях і завалах. Створюється з підрозділів інженерних військ. До її складу можуть залучатися підрозділи хімічної та радіаційної розвідки, а також механізовані й танкові підрозділи;група загороджень -підрозділ або тимчасове формування, яке призначене для влаштування загороджень, мінування і руйнування доріг, мостів й ін. Вона створюється з підрозділів інженерних військ при відході або веденні стримуючих дій. Група загороджень залучається до складу передового загону або ар’єргарду. Загін забезпечення руху (ЗЗР) - тимчасове формування, що складається частіше за все з інженерно-дорожніх підрозділів, які підсилені інженерно-саперними, механізованими (танковими) підрозділами, підрозділами РХБ захисту й іншими формуваннями. У випадку призначення для підготовки таі утримування маршруту в придатному для пересування військ стані, ЗЗР веде розвідку маршруту, влаштовує проходи у загородженнях і руйнуваннях, відновлює пошкоджені ділянки доріг, влаштовує переходи через природні перешкоди (вузькі річки, канави, яри та ін.), прокладає колонні шляхи поза доріг, а також в обхід загороджень, руйнувань, завалів, районів пожеж.

Інженерний резервпризначений для виконання завдань інженерного забезпечення, що виникають раптово і для нарощування зусиль інженерних військ в ході бою на найважливіших напрямках; загін розгородження (розмінування) - тимчасове військове формування, яке створюється для пророблення проходів в загородженнях і руйнуваннях, очищення місцевості від мін, снарядів, що не вибухнули, авіабомб, фугасів та інших вибухонебезпечних предметів. Основу загону розгороджень зазвичай складають підрозділи інженерних військ із засобами розвідки загороджень і розгородження (розмінування). До його складу можуть залучатись підрозділи хімічної й радіаційної розвідки, механізовані й танкові підрозділи.Рухомий загін загороджень (РЗЗ) - тимчасове військове формування, яке створюється в частинах (з’єднаннях) Сухопутних військ для влаштування мінно-вибухових загороджень і створення руйнувань в ході бою. РЗЗ є елементом бойового порядку військ.

Основу РЗЗ складають підрозділи (частини) інженерних військ. Свої завдання РЗЗ виконує у взаємодії з військами 1-го й 2-го ешелону, загальновійськовим і протитанковим резервами, інколи – самостійно. Інженерна розвідувальна група (ІРГ)- орган інженерної розвідки, що призначається для добування відомостей про ступень інженерного забезпечення позицій та районів, які займає противник, систему його інженерних загороджень, стану доріг і мостів, різних перешкод, а також щодо запасів місцевих матеріалів, які можуть бути використані з метою інженерного забезпечення бойових дій. ІРГ у складі до взводу висилається від частин і підрозділів інженерних військ; інженерний розвідувальний дозор (ІРД), висилається для добування інженерно-розвідувальних відомостей про противника і місцевість в районі бойових дій. Склад ІРД – від відділення до взводу інженерних військ. Під час ведення розвідки в розташуванні противника ІРД діє сумісно з органом розвідки загальновійськового з’єднання (частини).Інженерний пост спостереження (ІСП)- орган інженерної розвідки, який складається з 2-3 спостерігачів і призначений для ведення інженерної розвідки шляхом спостереження.

Принципи інженерного забезпечення та бойового застосування інженерних військ.

Найбільш важливими принципами інженерного забезпечення і бойового застосування підрозділів інженерних військ є:

• зосередження основних зусиль підрозділів (частин) щодо інженерного забезпечення на головному напрямку, на вирішенні завдань від яких залежить успіх бою і в інтересах частин та підрозділів, які виконують найбільш складні завдання;

• тверде і безперервне керування з‘єднаннями (частинами, підрозділами) інженерних військ і родів військ під час виконання ними завдань інженерного забезпечення;

• тісна взаємодія частин (підрозділів) інженерних військ між собою і частинами (підрозділами) родів військ;

• забезпечення максимальної самостійності частин (підрозділів) родів військ у виконанні ними завдань інженерного забезпечення;

• висока бойова готовність всіх частин (підрозділів) інженерних військ і родів військ до виконання завдань інженерного забезпечення за будь-яких умов обстановки;

• своєчасне і повне забезпечення засобами інженерного озброєння та їх ремонт;

- наявність і своєчасне відновлення інженерного резерву сил та засобів.

Як вже відмічалося, успіх інженерного забезпечення сучасного бою багато в чому залежить від правильного застосування наявних інженерних сил та засобів, вмілого керування ними. Бойове застосування частин та підрозділів інженерних військ із метою інженерного забезпечення бойових дій загальновійськових частин та підрозділів, а також і підрозділів спеціальних військ, повинне передбачати їх обґрунтований розподіл щодо завдань, які виконуються, вибір найбільш раціональних способів підсилювання ними інших частин (підрозділів) з урахуванням їх організаційно-штатної структури, визначення порядку постановки завдань за формою, змістом, обсягом та часом.

Підрозділи інженерних військ, виходячи зі своєї штатної структури, виконують завдання щодо ведення інженерної розвідки, побудови спеціальних споруджень і сховищ для захисту особового складу і техніки, підготовка шляхів руху і переправ через водні перешкоди, виконання більшості завдань з тактичного та оперативного маскування, розмінування місцевості та різних важливих військових об‘єктів.

Вони повинні застосовуватись централізовано або виділятись для підсилювання загальновійськових (танкових) з‘єднань і частин у суворій відповідності з їх штатним призначенням і бойовими можливостями.

Підрозділи інженерних військ діють у тісній взаємодії з частинами та підрозділами родів військ і спеціальних військ. Для цього їхні дії повинні узгоджуватись з діями частин та підрозділів родів військ за цілями, часом та місцем, а також бути погодженими по завданнях, рубежах і напрямках. Взаємодію організовує командир тієї частини (підрозділу) якій підрозділ інженерних військ приданий.

Під час організації взаємодії узгоджуються питання прикриття вогнем і діями піхоти, артилерії, а також танків дії підрозділів інженерних військ під час виконання ними бойових завдань, забезпечення частин (підрозділів) родів військ елементами збірних споруджень і конструкцій, місця заготівлі будівельних матеріалів, порядок сумісних дій щодо ліквідування наслідків застосування противником ядерної зброї.

Загальновійськовий командир бере особисту участь в організації інженерного забезпечення, як під час підготовки, так і в ході бою. Він здійснює керування своїми підрозділами й приданими підрозділами інженерних військ, як правило через начальника штабу батальйону.

Організація інженерного забезпечення в механізованому (танковому) батальйоні містить:

• збір, аналіз і оцінку даних інженерної обстановки;

• прийняття командиром рішення на інженерне забезпечення бою;

• постановку завдань з інженерного забезпечення підлеглим підрозділам;

• планування заходів щодо інженерного забезпечення;

• організацію взаємодії між своїм підрозділом та приданим інженерним підрозділом під час виконання завдань інженерного забезпечення;

• організацію керування підрозділами при виконанні завдань інженерного забезпечення;

• організацію інженерно-технічного забезпечення;

• практичну роботу командира в підлеглих підрозділах і здійснення контролю.

З метою організації інженерного забезпечення командир загальновійськового підрозділу зобов’язаний враховувати та використовувати данні інженерної обстановки під час прийняття рішення; визначати найбільш важливі завдання інженерного забезпечення бойових дій і доводити їх до своїх підлеглих, розглядати та затверджувати рішення щодо організації інженерного забезпечення бою; організовувати взаємодію між своїми підрозділами та підрозділами інженерних військ, контролювати хід виконання завдань інженерного забезпечення.

Інженерні війська діють у тісній взаємодії із з’єднаннями і частинами родів військ і спеціальних військ.

Для цього повинні бути узгоджені з діями части і підрозділів і діями спеціальних військ за ціллю і місцем.

Такувзаємодію організує командир частини (підрозділу), який підрозділи інженерних військ придані.

Взаємодію між частинами інженерних військ організує начальник інженерної служби, усередині частин – їх командири.

Таким чином, інженерні війська, що відносяться до спеціальних військ і в бою діють у тісній взаємодії з частинами інших родів військ.

Для досягнення найбільшого успіху інженерні війська мають застосовуватись:

• масовано – на головному напрямку у наступі й на важливіших ділянках в обороні та інших видах бою;

• централізовано – або розподілятися між загальновійськовими (танковими) з’єднаннями і частинами для їх посилення;

• у суворій відповідності до їхнього призначення і бойових можливостей;

Подрібнення підрозділів інженерних військ менш ніж на взводи, як правило, не рекомендується.