Подольська - Філософія, 2006

Розділ третій. Особливості розвитку та основні моделі класичної філософії

зу людської психіки, правил пізнання і основних моментів пра! ва як вчення про взаємовідносини людей. Шаррон вважав, що людина метушлива та несильна, схожа на тварину, є її «сусід% кою та ріднею». У той же час людина горда та пихата і може підкорюватись голосу істинної моралі. Основа цієї моралі – наслідування природі. Причиною всіх вад та хиб у поведінці людини є відволікання від природи, її сутності. Людина – час% тина природи, і в кожній людині є частина природи. Істинна мораль випливає з природи, а не з релігії. Наслідування при% роді та «здоровий глузд» Шаррон тлумачить як «насолоду».

Таким чином, філософська думка епохи Відродження все більше відходить від схоластики і наближається до пізнання людини, її здібностей, потреб, вчинків. На противагу теологіч% ному тлумаченню явищ природи, що його давала схоластика, на перший план висувалися спроби їх наукового пояснення.

Епоха Відродження – це початок формування нового типу виробництва, епоха формування європейських націй. Соціаль% но%економічні зміни, які сталися в епоху Відродження, відоб% разилися в соціальних концепціях, що презентували суспільство як суму ізольованих індивидів. У цей період виникли соціальні утопії (Т. Мор, Т. Кампанелла), що проповідували ідеї рівності людей, ліквідації приватної власності, соціально%корисне засто% сування досягнень науки. Можна виділити три напрямки по% будови соціальних концепцій: концепції централізованої держави, теорії природ% ного права і утопічні соціалістичні теорії.

Уже в кінці XV ст. в Італії виявилася гостра потреба в сильній, централізованій державі, яка б могла політично об’єднати країну. Тому ідеї державного абсолютиз% му знаходили велику підтримку. Автора% ми цих теорій були італієць Н. Макіа% веллї та француз Ж. Боден.

Нікколо Макіавеллі (1469–1527) відокремлює політику від теологічних уявлень. Політика – автономна частина

121

Є. А. Подольська «Філософія»

людської діяльності. Вона є втіленням вільної людської волі в межах необхідності («фортуни»). Політику визначає не Бог, не мораль, а практика, природні закони життя і людська психоло% гія. Мотивують політичну діяльність, за Макіавеллї, інтереси, потреби, потяг до збагачення.

Правитель нового типу, який став на шлях «долі», «форту% ни», не повинен пов’язувати себе правовими приписами, нор% мами, релігією або власним словом. Він керується тільки фак% тами і має право бути грішним, жорстоким, нещадним. Термін «макіавеллізм» став синонімом політики, яка керується принци% пом «мета виправдовує засоби».

Ще одну концепцію абсолютизму запропонував Жан Боден (1530–1576), який теж інтереси держави ставив вище релігій% них. Основою держави є сім’я. Державу він визначає як право% ву владу над соціальними питаннями кількох родин. Монарх – єдине, абсолютне джерело права, суверенності.

Вепоху Відродження активно обговорювались і проблеми права. На той час існувало два тлумачення права: як вияв Бо% жого суду і тому воно мало характер необхідності, абсолютності

івічності (так було в середні віки) і як продукту угоди людей, який є відносним, може змінюватись (цей підхід зустрічаємо вже за давніх часів). Але існує ще й третя інтерпретація, згідно з якою право має людське походження, але, не дивлячись на це, воно необхідне, бо його сутність витікає з загальної людської природи. Це так зване «природне» право. Цієї концепції дот% римувався голандський юрист, історик і політик Гуго Гроцій (1583–1645), який визнає існування Божого права і права людського. У людському праві він розрізняє громадянське і при% родне право. Громадянське право виникає історично, обумов% лене політичною ситуацією, а природне право витікає з природ% ного характеру людини і є предметом не історії, а філософії.

Вепоху Відродження, пов’язану з первинним накопичен% ням капіталу, виникають теорії, які критично реагували на соц% іальну диференціацію. В них висловлюються ідеї соціальної рівності людей. Ці теорії одержали назву утопічних. Термін «утопія» (неіснуюче місце) походить від назви фантастичного

122

Розділ третій. Особливості розвитку та основні моделі класичної філософії

острова з однойменного твору (1516) англійського філософа Томаса Мора, де ніби%то було створено ідеальний суспільний лад. Надалі термін «утопія» був поширений на всі науково нео% бґрунтовані проекти взірцевого суспільного устрою. Корінь зла Мор вбачав у приватній власності. Він говорив, що держава – це змова багатіїв задля гноблення простого народу. Ідеалом суспільного устрою для Мора були суспільна власність, високо% організоване виробництво, доцільне керівництво, яке гарантує справедливий і рівний розподіл суспільного багатства.

Т. Кампанелла у своїй праці «Місто Сонця» (1623) також висунув ідею рівності людей, виступав проти приватної влас% ності, проти багатих і бідних. Нове суспільство засноване на засадах загальної праці, яка є найбільш почесною справою. Мета «Міста Сонця» – земні благополуччя, добробут його жителів («солярійців») і розвиток культури. Таким чином, у цих пер% ших соціалістичних утопіях проголошено вимоги щодо вста% новлення повної рівності, добробуту, миру, щодо розвитку ду% ховних сил людства.

Взагалі ж філософська думка епохи Відродження відійшла від схоластики і наблизилась до пізнання людини, її вчинків, потреб і прихильностей.

Сімнадцяте століття відкри% ває наступний період у розвит% ку філософії, який прийнято на% зивати філософією Нового часу. Період XVI–XVII ст. – це пері% од зародження і становлення ка% піталістичних виробничих

відносин. У XVI ст. відбувається буржуазна революція в Нідер% ландах, у XVII ст. буржуазна революція розгортається в Англії, найбільш розвинутій у промисловому відношенні країні. Нарешті, французька буржуазна революція (1789–1794). Селянська війна в Німеччині, повстання під керівництвом Роберта Кета в Англії та інші виступи народних мас прискорюють процес розкладу фе% одальних відносин, змінюють становище церкви в суспільстві. І тільки в XVII ст. духовна диктатура церкви була підірвана.

123

Є. А. Подольська «Філософія»

Розвиток нового буржуазного суспільства породжує зміни не тільки в економіці, політиці і соціальних відносинах, він змінює свідомість людей. Найважливішим фактором такої зміни є наука, перш за все експериментально%математичне природо% знавство, яке започаткувалось у XVII ст. Не випадково XVII ст. називають епохою наукової революції. У XVII ст. поділ праці в промисловості викликає необхідність раціоналізації промисло% вих процесів і, як наслідок, розвиток науки, яка могла б цю раціоналізацію стимулювати.

Розвиток науки Нового часу, соціальні перетворення, які були пов’язані з розкладанням феодальних суспільних відно% син, а також послаблення впливу церкви зумовили нову оріє% нтацію філософії. Якщо в середні віки філософія виступала в союзі з богослов’ям, в епоху Відродження – з мистецтвом та гуманістичними знаннями, то тепер вона головним чином спи% рається на науку.

У кінці XVII ст. та в першій половині XVIII ст. в Західній Європі формуються прогресивні напрями у філософії, що були пов’язані з досягненнями природознавства і ворожі середнь% овічній схоластиці.

Щоб зрозуміти проблеми, які розглядає філософія XVII ст., потрібно звернути увагу, по%перше, на специфіку нового типу науки – експериментально!математичного природознавства,

основи якого закладаються в цей період; по%друге, на те, що оскільки наука посідає провідне місце у світогляді епохи, то у філософії на перше місце виходять проблеми теорії пізнання (гносеології), особливо проблема наукового методу. Вже в епо% ху Відродження середньовічну схоластичну освіченість підда% вали постійній критиці. Ця критика ще більш гострою стає у XVII ст., але незважаючи на це, хоч і в новій формі, продов% жується середньовічна полеміка між двома течіями філософії: номіналізмом, який спирається на досвід, та реалізмом, який абсолютизує розум. Ці два напрями у XVII ст. трансформують% ся в емпіризм та раціоналізм.

Таким чином, варто зазначити, що філософія Нового часу обумовлена, по%перше, розвитком капіталізму (Нідерландська

124

Розділ третій. Особливості розвитку та основні моделі класичної філософії

буржуазна революція 1566–1609 рр. і Англійська буржуазна революція 1640–1688 рр.); по%друге, розвитком експеримен% тально%математичного природознавства, а також, по%третє, по% слабленням впливу церкви.

Засновником емпіризму був англійсь% кий філософ Френсіс Бекон (1561–1626). За політичними поглядами він був ідеоло% гом буржуазії. Основні філософські погля% ди Бекона викладені в працях «Досліди, або повчання моральні і політичні» (1597), «Новий органон наук» (1620), «Про гідність і примноження наук» (1623) та «Нова Атлантида» (видана посмертно в 1627 р.) При дворі Якова і Стюарта Бе% кон зробив кар’єру, став лордом%канцле% ром, одержав титул віконта.

Бекон рішуче виступив проти релігійно%ідеалістичного світогляду, схоластичної філософії, відірваної від життя. Він називав схоластику неплідною, «як присвячену Богу монахи% ню, замість плодів вона приносить чортополох та колючки су% перечок та непогоджень».

Як і більшість мислителів Нового часу, він вважав, що зав% дання філософії – створити новий метод наукового пізнання, переосмислити завдання науки. Союз філософії з природознав! ством він називав «весільним храмом Духа та Всесвіту», і по% бажання на такому весіллі полягають у тому, щоб з’явились засоби допомоги для людства в цілому і винахідників у їх дослідній праці. Мету наукового пізнання він вбачає у прине% сенні користі людству. На відміну від тих, хто бачив у науці самоціль, Бекон підкреслював, що наука має служити практиці і тільки в цьому знаходити своє виправдання. Завдання науки полягає в поглибленні влади людини над природою. Об’єктом науки є природа, а її мета – перетворити природу в царство людини. Наука – засіб, а не мета сама по собі, її місія полягає в тому, щоб пізнати причинний зв’язок природних явищ задля їх використання на користь людства. Бекону належить відомий

125

Є. А. Подольська «Філософія»

афоризм «Знання – сила», в якому відобразилася направленість науки. Він вказував, що «правильно знати – це знати опосе% редковано причинами», і закликав застосовувати такі нові ме% тоди пізнання, як індукція, дедукція, експеримент.

Розглядаючи історію науки, Ф. Бекон установив, що в ній виразно простежуються два шляхи пізнання: догматичний та емпіричний. Він показує, що вчений, який дотримується догма! тичного методу, нагадує павука, який тче павутину із самого себе, створює умовиводи, відірвані від життя. Вчений, який додержується емпіричного методу, намагаючись накопичити максимум фактів, нагадує мурашку, яка нерозсудливо тягне до мурашника все, що трапляється на її шляху. Істинний метод пізнання полягає в розумовій переробці матеріалів, які дає досвід. Учений, який дотримується такого методу, нагадує бджолу, яка збирає солодкі соки із квітів і переробляє їх на мед. Таким чином, Бекон намагався уникнути крайнощів емпіриз% му та раціоналізму.

Для того щоб оволодіти природою і поставити її на слугу% вання людині, необхідно, на думку англійського філософа, змінити наукові методи дослідження. В середні віки та в епоху античності наука, говорив він, користувалася головним чином дедуктивним методом, за яким думка рухається від загальних положень до конкретниx висновків. Такий метод, на думку Бекона, мало придатний до пізнання. природи.

Усяке пізнання і усякий винахід повинні спиратися на досвід, тобто повинні рухатися від вивчення поодиноких фактів до загальних положень. Такий метод має назву індук% тивного. Індукція – форма умовиводу, за якої на підставі знан! ня про окреме робиться висновок про загальне, спосіб міркуван! ня, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення. Найпростішим випадком індуктивно% го методу є повна індукція, коли перераховуються всі предме% ти даного класу і виявляються притаманні їм властивості. У науці роль повної індукції не дуже велика. Частіше звертають% ся до неповної індукції, коли на основі спостережень кінцево% го числа фактів роблять загальний висновок відносно всього

126

Розділ третій. Особливості розвитку та основні моделі класичної філософії

класу даних явищ. Бекон вважав за необхідне шукати не тільки факти, які підтверджують даний висновок, а й ті, що його запе% речують. Варто зазначити, що англійський філософ надмірно акцентував роль емпіричного методу дослідження, недооцінив% ши при цьому роль раціонального початку у пізнанні.

Бекон закликав звільнити знання від теології і схоластики. Він зазначав, що «Бог створив людський розум подібним до дзеркала, здатного відбити увесь Всесвіт». Звідси випливає його механічне по суті уявлення про істину як «точне» віддзер% калювання предметів і процесів природи і про помилку – як створення дзеркальної «копії» внаслідок впливу різноманітних зовнішніх причин, які він називає «ідолами» або «привидами».

Привиди бувають чотирьох видів: роду, печери, площі, театру.

«Привиди роду» – це спотворення, які пов’язані з тим, що людина прикладає до природи речей свою власну при% роду. Ці спотворення пов’язані з недосконалістю людсь% кого розуму.

Спотворення, котрі залежать від індивідуальних особли% востей кожної людини, різного рівня знань та світогляду, Бекон називає «привидами печери».

До «привидів площі» належать спотворення, що викли% кані невірним використанням слів, некритичним відно% шенням до неточної термінології. Бекон вимагав точності і визначеності значення і змісту наукових і філософських термінів.

«Привиди театру», за Беконом, – це помилкові теорії, що ваблять людей, як і театральні вистави, багатим вбранням, зовнішніми принадами. Вони породжуються сліпою вірою людей в авторитети, старовинні традиції.

Бекон створив вчення про матерію та її рух. Він розглядав рух як невід’ємну властивість матерії. Матерія вічна, вона пер% шопричина всього сущого. Він висловив думку про постійність кількості матерії. Матерії, на думку засновника експерименталь% ної науки, притаманна «напруженість», внутрішня сила. Він припускав існування в ній «чуттєвої» душі. Бекон вважав світ об’єктивно існуючим, припускав існування форм, які складають

127

Є. А. Подольська «Філософія»

джерела «натур». «Одне і те ж є форма тепла і форма світла». Віддаючи данину алхімії, він вказував, що «знайшовши форму, яка створює властивості золота, можна прикласти цю форму до срібла і отримати золото». Таку науку він називав «натураль% ною магією».

Звичайно, філософська концепція Бекона була непослідов% ною. Він вважав, що наука і релігія сумісні, повинні мирно співіснувати, не втручаючись у справи одна одної. Оскільки душа людини походить від «Божого дихання», то про неї по% винна піклуватися тільки релігія. Він дав класифікацію наук. Історія та досвід засновують натуральну історію, на ній базуєть% ся фізика, потім філософія, а на вершині цієї ієрархії – Бог.

Бекон виступав за сильну централізовану державу, де тор% гівля, купці є «головною артерією» політичного тіла. Народ він вважав джерелом «смути», непорозумінь, а тому закликав зас% тосовувати «кровопускання» і «навіювання нездійсненних надій», щоб заспокоїти народ. Війну він сприймав як необхід% ну вправу політичного тіла, як фізичну зарядку для держави.

Значення філософії Ф. Бекона полягає, перш за все, у кри% тиці спекулятивного споглядацького підходу до світу, характер% ного для середньовічної схоластики. Врешті%решт його навіть можна розглядати як ідеолога і піонера сучасної індустріальної ери і культу науки.

Видатним представником англійського матеріаліз%му XVII ст. був Томас Гоббс (1588–1679). У своїх творах «Про громадя% нина» (1642), «Левіафан» (1651), «Про тіло» (1655), «Про людину» (1658) він ви% ступає проти теології, схоластики, псевдо% наук. Його філософія складається з матер% іалістичної онтології, номіналістично% емпіричної гносеології і теорії суспільної угоди (індивідуалістичної теорії держави і

суспільства).

На перший план у філософії Гоббс ви% суває механістичне тлумачення реальності, він заперечує існування першоматерії. На

128

Розділ третій. Особливості розвитку та основні моделі класичної філософії

його думку, реально існують лише конкретні речі. Головними властивостями матерії він вважає фігуру і протяжність; оскіль% ки у янголів немає цих ознак, вони і не існують.

Філософія Гоббса – типовий приклад механістичного тлума% чення людини як частини природи, функції якої принципово зво% дились до механічної форми руху, а закони розуму як природної властивості людини – до законів математики. Він не розумів спе% цифіки органічного світу: «Що таке серце, як не пружина? Що таке нерви, як не такі ж нитки, дріт, а суглоби – не такі ж коліща% та, які надають рух усьому тілу, як того хотів майстер?».

Гоббс змушений визнати, що людина є і моральною, духов% ною істотою. Він вказує на її двоїсту природу, на біологічне і соціальне в ній. Проте цю специфіку людини він тлумачить механістичне. Людина відрізняється від інших тіл природи тим, що здатна створювати штучні тіла: «Природне тіло створює штучне тіло, суспільство». Але ця діяльність не є творчою, оск% ільки людина лише повторює природні зразки.

Йдучи за Беконом, Гоббс вважав, що підґрунтям пізнання є чуттєве сприйняття. Але, як і Бекон, Гоббс також не зміг зро% зуміти діалектику чуттєвого та раціонального пізнання, відрива% ючи чуття від теоретичного мислення, індукцію – від дедукції.

Гоббс – один з перших філософів, котрий відмітив роль мови і слова у процесі пізнання. За їх допомогою відновлюємо в па% м’яті забуті думки, здійснюємо обмін думками. Продовжуючи розвивати номіналізм, він відзначав, що у пам’яті спливає «по% значка», «знак», які потім оформлюються як слово, символ.

У філософських поглядах Гоббса значне місце посідає вчен% ня про суспільні явища, зокрема про державу. Він показав, що держава не витвір Бога, а продукт свідомої діяльності людей.

Вихідним моментом міркувань Гоббса про суспільний устрій і державу є «природний стан людей». До виникнення суспільства це була війна всіх проти всіх. У цій війні не може бути переможців. Вихід з неї Гоббс бачить в утворенні держа% ви, заснованій на узгодженні інтересів. Держава – продукт сус! пільної угоди. Вона повинна забезпечити загальний мир і без% пеку. Гоббс відкинув концепцію походження держави від Бога.

129

Є. А. Подольська «Філософія»

Благо народу – найвищий закон держави. Гоббс розро% бив двадцять законів, сутність яких зводиться до «золотого правила»: «Не роби іншому того, що ти не хотів би, щоб вчи% нили стосовно тебе». Кращою формою державного правлін% ня мислитель вважав абсолютистську монархію. Держава – це чудовисько Левіафан. Усі люди тільки гвинтики цього штучного механізму, його раби. Звідси – безглуздість бороть% би проти держави. Гоббс одним з перших у Новий час сфор% мулював концепцію відчуження.

Вчений підкреслював егоїстичну природу людини. Підґрунтя людсько% го життя – складна гра інтересів. Ети% ка Гоббса має утилітаристський харак% тер: словом «добро» позначається те, що людині корисно, подобається, а «зло» – протилежне поняття.

Підкреслюючи значення філософії Т. Гоббса, зазначимо, що у нього одно% го з перших, погляди на державу і сус% пільство спираються на розум і досвід, а не на теологію.

Джон Локк (1632–1704) – англійський філософ, який відіграв велику роль у розвитку теорії пізнання. Він пов’язував її з психологією, обґрунтовував залежність психіки від оточую% чого середовища. Основні твори Дж. Локка: «Дослід про людсь% ке розуміння» (1680), «Листи про віротерпимість» (1685–1692), «Розумність християнства» (1695), «Два трактати про держав% не правління» (1690), «Деякі думки про виховання» (1693).

Головна особливість філософської доктрини Локка – зміщення її проблематики у бік гносеології. Він у більшій мірі, ніж інші філософи%новатори, вказував на необхідність зву% жування і спеціалізації знання як важливої передумови його ефективності.

Своє вчення про пізнання він починає з критики теорії Де% карта «про уроджені ідеї». Локк доводить, що в розумі людини немає ніяких уроджених ідей. Всупереч Декарту він вважає, що

130