10. Культура Раннього Середньовіччя.

В ранньому Середньовіччі (VI —VIII ст.) у більшості країн Західної Європи ще зберігалися традиції античної духовної культури. Перший систематичний виклад різних галузей знань здійснив римський вчений-енциклопедист, автор майже 600 наукових праць Марк Терентій Варрон (116 р. до н.е. - -27 р. до н.е.). В дев'ятитомній енциклопедії "Дисципліни" він розглянув "сім вільних мистецтв" - — граматику, риторику, діалектику, музику, арифметику, геометрію, астрономію і долучив до них медицину й архітектуру, наголошуючи на їх практичному значенні для людини. Грецька освіта знайшла себе у середньовічних галузях знань, що було безпосередньою заслугою Варрона. З "Дисциплінами" Варрона так чи інакше пов'язані пізніші праці, які аналізують "сім вільних мистецтв". З-поміж них — дев'ятитомна енциклопедія "Шлюб Філології та Меркурія" римського письменника Марціана Капелли (бл. першої половини V ст.). Написана поетично-прозовим стилем, вона своєрідно зображувала "сім вільних мистецтв" у алегоричних образах юних наречених. Пізніше ці алегорії були широко відображені в образотворчому мистецтві та поезії.

Відомий пізньоримський філософ і політичний діяч Боецій (бл. 480 — 524 рр.) намагався поєднати принципи античного світосприйняття з християнськими, зазначив важливість "семи вільних мистецтв" для шкільної освіти.

У ранньому Середньовіччі офіційну ідеологію католицизму зумовив аскетизм. Вже в II —III ст. отці церкви у писаннях з'ясовували відношення християнства до античної (язичницької) культури. Спрямування ранньохристиянської філософії на заперечення античної культури інколи переростало у тенденцію заперечення всіх форм художньої діяльності. Зокрема, Тертулліан (160 —бл. 220 рр.) ототожнював мистецтво з язичництвом, заняття живописом, скульптурою, театральні видовища вважав ідолопоклонством, а в працях "Апологія, або Захист християн від поганства" та "Спростування єретиків" проповідував кінець світу і строгий аскетизм.

У період раннього Середньовіччя школи, що діяли при соборах та монастирях, формально культивували "сім вільних мистецтв", орієнтуючись на ті знання, які вимагало феодальне суспільство. В школах домінували латинське богослужіння, латинська мова з елементами літературної освіти (клас "граматики"), необхідні для засвоєння Писання.

11-12. Архітектура. Освіта і наука Середньовіччя.

Відомий філософ і політичний діяч Боецій намагався поєднати принципи античного світо­сприйняття з християнськими, зазначив важливість «семи вільних мистецтв» для шкільної освіти. Серед численних праць Боеція -дослідження у галузях схоластичної логіки, богослов'я, арифметики. Праці Боеція широко використовувалися в середньовічній системі освіти. Як і Бое­цій, семизначну систему шкільних наук пропагував Кассіодор. Він розділив «сім вільних мис­тецтв» на дві групи: тривіум (граматику, риторику, логіку) та квадривіум (арифметику, музику, геометрію, астрономію), виклав основи духовної та світської освіти у підручнику під назвою «Інституції». Основну увагу приділяв удосконаленню універсальної духовної освіти, а світську вважав можливою лише для кращого розуміння Писання.

У період раннього Середньовіччя школи, що діяли при соборах та монастирях, формально культивували «сім вільних мистецтв», орієнтуючись на ті знання, які вимагало феодальне суспі­льство. В школах домінувало латинське богослужіння, латинська мова з елементами літературної освіти, необхідні для засвоєння Писання.

На чолі з Карлом Великим була створена «Академія» за античним взірцем, де працювали запрошені ним вчені, письменники, художники, представники різних народів -англосакси ,бава-ри, ірландці, лангобарди. Тут вивчали і досліджували проблеми культури, науки. Шкільної осві­ти, здійснювали спроби відновлення класичної латині, переписували та виправляли античні лати­нські тексти, що сприяло збереженню багатьох творів античних авторів. Одну з перших шкіл, де навчали такому письму, відкрив у м. Турі вчений Алкуїн.

Період 10-11 ст., відомий у західному світі як військовий феодалізм, позначений розвитком романського будівництва. Масивні кам'яні «орлині гнізда» на скелях, похмурі хмари з укріпле­ними стінами, захисні споруди численних монастирів -характерні споруди войовничої Європи того часу. Архітектурна масивність найбільше виражена у німецьких соборах (Шпейєрському), декоративна пишність -в Італії, де сформувався своєрідний пізано - романський та романо-то-сканський стиль (храми Пізи, Флоренції), які становлять виняток з єдиного романського цілого.

французькому романському зодчестві простежувалась рівновага цих рис.

Закономірно розвивалася міська готична культура. Готичний художній стиль поступово виті­сняв романський. Найвідоміші споруди готичного стилю -собор Паризької богоматері Порт-Дам де Парі (Франція), собор у Даремі (Англія), собор у м. Орвієто (Італія). Готичні собори -своєрід­ний синтез при домінуванні архітектури. Вони виконують подвійну функцію: релігійну та світ­ську. Собор був центром і окрасою міста, символом його процвітання, могутності. Дві основні форми церковних споруд -кругла і хрестоподібна, символізували довершеність. Однак хрестопо­дібний план будівлі -це не лише зображення розп'яття Христа. Важливо те, що форма, заснована на квадраті, означала чотири головні напрями, символізуючи Всесвіт. І в тому, і в іншому випад­ку церква уособлювала мікрокосмос.

Намагання торгово-ремісничої верхівки розвинених міст продемонструвати самостійність зу­мовило створення на початку 12 ст. латинських шкіл на противагу соборним і монастирським. Латинські школи, які передбачали значно ширшу освіту, дали початок так званим гуманітарним гімназіям, де основу навчання становило вивчення грецької та латинської мов і літератури. Зго­дом частина гімназії розвинулася в університети. До нашого часу на Заході збереглися з різними модифікаціями усі три ступені античного навчального процесу -елементарна, середня та вища школа.

Вищі школи, де здобували освіту та займалися наукою, в арабських країнах та Візантії існував-ли з 8-9 ст. У Західній Європі перший університет засновано у Болоньї (Італія) в 11 ст. Структура і звичаї середньовічних університетів певною мірою нагадував корпорації та цехи, зокрема іта­лійські, звідки до нас дійшла назва ректор. Тогочасні університети вважались об'єднанням тих, хто навчає (учителів), і тих, хто навчається (студентів).

У Болонському університеті діяв Статут, визначений міською владою, уряд, звід правил і суд. Університет був незалежним від міської та королівської влади, такої автономності прагнули до­сягти й інші університети Європи. Ініціаторами заснування університетів виступали міщани, мі­ська влада, король або духовенство.

У середньовічних університетах традиційно діяло чотири факультети. На артистичному (під-готовочному) вступники опанували латинь -мову католицької церкви, науки й освіти; після за­своєння граматики, риторики, основ діалектики студент отримував ступень бакалавра мистецтв, після засвоєння арифметики, геометрії, астрономії, теорії музики -ступінь магістра мистецтв. Після закінчення артистичного факультету дозволялось вступати на інші факультети -богослов­ський, медичний, юридичний.