29. Вплив християнства на культуру Київської Русі.

Запровадженням християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ «чудотворних» ікон, культ святих.

Християнство, однак, сприяло великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. З його за -провадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 років до прийняття християнства болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. З нею поширюва — лась освіта також на Балканах і в Моравії.

Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, життям святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кро -ком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літе -ратури. Першим відомим письменником з місцевого населення був у Київський Русі митрополит Іларіон. Писав твори у 11 ст. за часів княжіння Ярослава Мудрого. Він автор -церковно-богословського твору «Слово про закон і благодать», написаного між 1037 і 1050 рр., в якому наголошено на величі руського на­роду , руської землі, руської церкви. Зауважимо, що під «Законом» стародавні письменники розуміли Старий Заповіт -першу частину Біблії (іудаїзм), а під «Благодаттю» - Новий Завіт -другу частину Біблії (християнство).

У Київський Русі достатньо швидко виник свій жанр літератури -літописання, у такому вигляді не ві -домий ні у Візантії, ні в Болгарії. Літописи -це не лише історичні, а й літературні твори, сказання, билини, легенди. Збереглося близько 1500 літописних списків, що є надбанням культури східнослов'янських наро­дів. Найвидатнішим історичним твором Київської Русі серед збережених часом є «Повість временних літ», написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором 1113р. Історична заслуга літописця Нестора полягає в тому, що він створив другу, після Іларіона концепцію осмислення давньоруської історії та вису­нув питання про введення історії Русі до всесвітньої історії. В центрі політичної історії епохи Нестора , актуальним залишалося питання про незалежність Русі від Візантії, її культурну самобутність. Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освічених людей, відкриття шкіл, створення системи освіти.

Після офіційного запровадження християнства на Русі князь Володимир розпорядився збудувати на Старокиївській горі, поряд з Десятинною церквою, школу для дітей знаті. Школи відкрилися також у Чер­нігові, Луцьку, Холмі, Овручі. В них вивчали письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику, нав­чали співу, а також з географії, історії. Навчання велося церковно-слов'янською мовою, яка прийшла ра -зом з церковними книгами з Болгарії. Цією мовою перекладалася й іноземна література.

Запровадження християнства на Русі мало вплив на розвиток кам'яної архітектури. Першою кам'яною Церквою на Русі вважається Десятинна, побудована у Києві 989-996 рр. Це був хрестовокупольний храм з трьома нефами, оточений галереями, прикрашений мозаїкою, фресками, коштовними чашами, іконами. На утримання церкви князь Володимир виділив десяту частину своїх доходів, тому і назвали її Десятинною. В Київський Русі сформувалася власна культура будівництва, що відрізнялась від іноземних техноло­гій. У місцевій архітектурі почали використовувати глибокі (на 2-4 м) і широкі фундаменти, що викладали­ся з грубого каміння, залитого цементом. Стіни мурувалися з тонких смуг цеглі, які чергувалися із товстими шарами цементу особливого складу, де основним компонентом слугувало вапно. Для полегшення будівлі, а також поліпшення акустики всередині споруди в стінах залишалися порожнечі, утворені закладеними в їх товщу глиняними глечиками. В середині 11 ст. з'явилися -Софійські собори у Києві, Новгороді, Полоцьку. Вони поєднували візантійський і місцевий види будівель, елементи розпису балканських ху -дожників і давньоруської дерев'яної архітектури, деякі романські традиції, наприклад, наявність двох веж на західному фасаді. Від візантійських майстрів давньоруські майстри запозичили технічні прийоми цегля­ної і кам'яної кладки стін. З кінця 11 ст. в архітектурі розпочався новий етап, характерний відмовою від грандіозних форм. Храми стають меншими за розмірами, але строкатішими в оздобленні, що надало їм своєрідної довершеності й краси.

Процес поширення християнства на Русі супроводжувався формуванням нових традицій в образотворчо­му мистецтві. Першими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря Аліпій і Григорій, які навчалися у візантійських майстрів.