16. Пізнє Відродження.

Цілком закономірно, що в епоху Ренесансу простежуються системи мислення, які прагнули подолати тенденції індивідуалізму й на інших філософсько-естетичних засадах. Ці тенденції виявляються у 16 ст., вони характерні для періоду так званого Пізнього Відродження.

Одним із мистецьких напрямків, що виник внаслідок наростаючої кризи Ренесансу, став маньєризм. Початок маньєризму простежується з 20-х років 16 ст. і стосується Флоренції. Процес феодалізації, що знищив вільні міста-комуни, падіння абсолютних монархій, реформація і контрреформація -все це поз­бавляло культуру Відродження її колишньої соціальної бази. Гармонійне і героїчне світосприйняття Ре­несансу набувало внутрішньо-суперечливого і трагічного характеру. З'являються мотиви так званого трагічного гуманізму, властиві Пізньому європейському Відродженню (зокрема, творчості Шекспіра).

У художній творчості маньєризм тяжів до алегоризму і символізму. Твір мистецтва зазвичай все ще трактувався як втілення тих чи інших ідеальних форм. Визнавалися можливими різноманітні методи втілення ідеї в матерії та ідеальної форми у відповідному художньому творі. Звідси походить сам тер­мін «маньєризм» (італ. -манера, стиль).

На межі 16-17 ст. маньєризм змінив стиль бароко. Поема італійського поета І. Тассо «Визволений Єру-салім» (видана 1579 р.), безперечно, ознаменувала кінець італійського Ренесансу, після чого почала роз­виватися література бароко та класицизму.

Другий напрямок пост ренесансної культури -італійський пантеїзм 16 ст., який замість особистісно-ма-термального буття висунув на перший план саме безособистісну матерію, хоча і одухотворену.

Одну із найзавершеніших і несуперечливих форм пантеїзму в Італії 16 ст. створив філософ і поет Джордано Бруно (1548-1600рр.). Переслідуваний за свої погляди, він змушений був покинути Італію, певний час жив у Франції, Англії, Німеччині; 1592 р. повернувся на батьківщину. Інквізиція звинуватила його в єресі та вільнодумстві й після восьми років ув'язнення спалила живим.

Для 16 ст. характерні різні форми модифікації Ренесансу, однією з яких був макіавеллізм. Започаткував її суспільний і державний діяч Флоренції, мислитель, письменник, військовий теоретик Нікколо Макіа-веллі (1469-1527 рр.), автор історичних творів —«Міркування з приводу першої декади Тіта Лівія», «Істо­рія Флоренції», «Монарх».

Інша форма суспільно-політичної модифікації Ренесансу -утопізм. Представники утопізму -англій­ський гуманіст, державний діяч і письменник Томас Мор (1478-1535 рр.) та італійський філософ, поет, політичний діяч Томаззо Кампанелла (1568-1639 рр.). Всесвітню славу приніс Т. Мору трактат «Утопія» (1516 р.), де він описав одноіменний фантастичний острів, на якому ніби створено ідеальний суспільний лад. «Утопію» характеризує поєднання найрізноманітніших поглядів -від ліберальних до реакційних.

Серед зачинателів нових європейських літератур (Дайте, Боккаччо, Сервантес, Шекспір) творчість Раб-ле органічно пов'язана з джерелами народної культури, що і визначило його художнє світосприйняття.

Символом величності, як і загибелі ренесансної епохи, є Дон Кіхот -безсмертний образ котрого ство­рив у романі «Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» знаменитий іспанський письменник Мігель де Сервантес (1547-1616 рр.). Головний герой твору —цілком ренесансна людина з вірою у лицарську гідність і обов'язки. Проте на той час вже не існувало соціально-історічні умови, за яких лицарство вва­жалось силою, що самовіддано захищала високі ідеали справедливості. Таке протиріччя визначає сут­ність образу Дон Кіхота, який усвідомлює важливість загальнолюдських духовних цінностей і трагічну неможливість їх утвердження у реальному житті.

Видатний англійський поет і драматург Уільям Шекспір (1564-1616 рр.), як і М. Сервантес, визнава неможливість існування ренесансного індивідуалізму в нових історичних умовах. Він глибоко усвідом­лював кризу ренесансних ідеалів, що засвідчують, зокрема, його трагедії «Юлії Цезар» і «Коріалан». Герої титанічного характеру зображені Шекспіром у трагедіях «Гамлет», «Отелло», «Макбет».

В історії культури не було іншої епохи, яка б так яскраво утверджувала красу і велич людини.