23. Зарубіжна культура на початку 20 століття.

Бурхливий розвиток капіталізму, науково-технічна революція призводять до загострення різних протиріч, що в свою чергу проявляється в війнах (І і П Світові війни), революціях, народних виступах, національно-визвольній боротьбі і ін. Втрачаються гуманістичні ідеали минулого. Стверджується ідеологія сили, виникають деспотичні режими: в Німеччині, Італії, Іспанії, Болгарії, в інших країнах. Тиранічний режим в СРСР було встановлено Сталіним. В суспільстві панує єдина державна ідеологія, котра захищає владу, процвітає культ партії, культ вождя.

На початку XX ст. починається всебічна криза гуманіс­тичного світогляду, посилена першою світовою війною 1914 р .і Світова бійка, втрата людяності, крах традиційних європейських моральних ідеалів, масове вбивство людей, знищення культурних цінностей — ознаки новітнього вар­варства. Молоді інтелектуали різних країн, які пережили всі жахи війни, відчувають себе «загубленим поколінням». На­строї цього покоління між двома світовими війнами яскраво виразили С. Моем і Е. Ремарк.

Криза гуманізму сприяла поширенню тоталітарних тен­денцій у європейській культурі, схилянню перед силою, жорстокістю та насильством. З'являються філософські й політичні концепції, що оспівують вищість держави порів­няно з людською особистістю.

Такі погляди поширюються й серед творчої інтелігенції, зокрема в середовищі італій­ських футуристів, котрі вважали свою країну надто лібе­ральною й у цьому вбачали причину жалюгідного станови­ща Італії в системі європейських держав. Вони вимагали уряду «твердої руки», активної колоніальної та зовнішньої політики.

На відміну від більшості художніх течій того часу, футу­ристи не були аполітичні й навіть намагалися утворити власну партію, котра, проте, швидко розчинилася в партії Муссоліні. Вони були пов'язані з різними офіцерськими угрупованнями, що вже тоді мріяли про перетворення Се­редземного моря на внутрішнє італійське море. Ідейним лідером італійських футуристів був Марінетті (1876—1944), Підтримуючи війну як «єдину гігієну світу», оспівую­чи колоніальні авантюри Італії, завоювання Лівії, поети-футуристи зробили культ насильства та сили центральним пунктом своєї філософії, соціології й навіть естетики. Гі­гант, що є носієм брутальної сили,— улюблений сюжет фу­туристських скульпторів і художників. Футуристи всіляко славили вік техніки, міської цивілізації. Традиційний сіль­ський краєвид для них — символ застою, вони зовсім не ба­жають зберігати будь-яку спорідненість людини з природою. Переповнене машинами місто, в якому губиться людина, розчиняється особистість,— ідеал футуристів, у ньому вба­чається прототип майбутнього. І збірки свої вони називають «Електричні вірші», «Аероплани»... Людину підпорядко­вано, по-перше, державі (поняття «свобода» другорядне порівняно з поняттям «Італія»), по-друге, техніці («Мо­тор — найкращий поміж поетами»). На такі погляди накла­дається мрія Фрідріха Ніцше про «надлюдину», «біляву бестію». Зростають у багатьох країнах Європи настрої шо­вінізму та ксенофобії.