2. Право й інші соціальні регулятори

Право регулює суспільні відносини у взаємодії з іншими нормами, як елемент системи соціального нормативного регулювання.

В даному випадку система розглядається як взаємодія видів соціальних норм, виділених на підставі їх регулятивної специфіки. Такий підхід кращий для цілей юридичних досліджень і потреб юридичної практики. Виявлення місця й ролі правових норм у системі соціального нормативного регулювання означає в даному випадку співвіднесення правових і інших соціальних норм, виділених по зазначеній підставі.

Право й мораль. Будучи видами соціальних норм, право й мораль мають загальні риси, що властиві всім соціальним нормам: загальні правила, що виникають у зв'язку з волею і свідомістю людей, що відповідають типу культури та характеру соціальної організації і т.д.

Правові норми виникають у процесі юридичної (насамперед судової) і законодавчої практики, функціонування відповідних інститутів суспільства й держави. Саме в цих процесах домінуючі в суспільстві ідеї права і правових уявлень переводяться в форму юридичних правил, норм загальної дії. Таким чином, правові норми є інституціональними, тобто чітко відділені від правосвідомості й діють у рамках соціальних інститутів.

Мораль формується в духовній сфері життя суспільства, не інституціолізована, тобто не зв'язана зі структурною організацією суспільства та не віддільна від суспільної свідомості. Норми моралі спираються на уявлення, що складаються в свідомості суспільства, про добро і зло, честь, гідність, порядність і т.п., що виробляються філософією, релігією, мистецтвом у процесі етичного осмислення світу.

При розгляді форм фіксації правових і моральних норм звертають на себе увагу різні форми їх існування. Правові норми як інституціональні регулятори закріплені в строго визначених документальних формах (нормативні акти, судові рішення, нормативні договори і т.д.).

Моральні ж норми утримуються в суспільній (масовій) свідомості й існують у виді принципів, понять, ідей, оцінок і т.п. Відповідно немає яких-небудь особливих вимог до їх форми, текстам із приводу моралі. Тут важливо підкреслити, що такого роду тексти створюються саме "із приводу" моралі, а не містять моральних норм, тому що останні по своїй природі можуть не мати текстуального закріплення, документального характеру.

Взаємодія права й моралі досить складна. Зрозуміло, в сучасному цивілізованому суспільстві право підтримується суспільною свідомістю, дотримання права входить до числа його моральних цінностей. Більш того, прийнято говорити про загальнолюдські цінності (життя, свобода, рівність і т.д.), що закріплені як моральні принципи, представлені в міжнародних і національних юридичних актах як права людини.

Разом з тим у плані змісту моральні норми в суспільстві далеко не однозначні. Це пов'язано з існуванням так званої групової моралі, тобто системи моральних цінностей і норм будь-якої соціальної групи, стану і т.д., що може далеко не цілком збігатися із суспільною мораллю.

Так, ми говоримо про антисоціальну мораль кримінальних шарів суспільства, де в наявності не просто аморальна, протиправна поведінка конкретних суб'єктів, а групова мораль особливого типу, що вступає в конфлікт із суспільною мораллю.

Більш складною є колізія правових і моральних норм у суспільствах, що знаходяться в стані підвищеної соціальної динаміки, що переживають реформи різного роду. У цих випадках неминуче часткове руйнування суспільної моралі й правової системи суспільства (що залежить від ступеня кардинальности реформ, що тривають), сполучене зі зміною їх типу. Однак перехід до нової моралі здійснюється, як правило, повільніше, ніж модернізація правових інститутів і юридичних структур. Інакше кажучи, між юридичними і моральними нормами виникає деяка "історична рассинхронізація", що неминуче породжує їх колізії.

Право та звичаї. Звичаї являють собою загальні правила, що виникають у результаті постійного відтворення конкретних зразків поведінки й діяльності та в силу тривалості свого існування, що ввійшли в звичкулюдей.

В основі звичаїв лежать зразки конкретної поведінки, практичної діяльності, а тому вони важковіддільні від самої поведінки й діяльності. Звідси висока деталізованість їх приписів, що представляють, по суті, досить докладний опис самої поведінки.

Поведінковий зразок як такий ще не є правилом поведінки, оскільки суб'єкт завжди зберігає можливість вибору одного з декількох подібних зразків у відповідності зі своїми інтересами, цілями, задачами. Власне, звичай можна вважати таким, що сформувався в соціальну норму тоді, коли в силу тривалості дотримання конкретного зразку, це стає звичкою людей, поведінковою традицією співтовариств, тобто нормою поведінки.

Право і корпоративні норми. Під корпоративними нормами звичайно розуміються правила поведінки, створювані в організованих співтовариствах, що поширюються на його членів і спрямовані на забезпечення організації і функціонування даного співтовариства. Найбільш розповсюдженим прикладом корпоративних норм є норми громадських організацій (профспілок, політичних партій, клубів різного роду і т.п.).

Корпоративні норми мають іншу природу, ніж право. Предметом їх регулювання є відносини, не урегульовані юридично (в силу неможливості або недоцільності такого регулювання). Вони "належать" структурним одиницям цивільного суспільства й відображають специфіку природи останніх.