А

кадемія праці і соціальних відносин

Федерації профспілок України

Юридичний факультет

Кафедра адміністративного фінансового і господарського права

Опорний конспект лекцій

з курсу

„МІЖНАРОДНЕ ПРАВО”

для студентів ІІ курсу юридичного факультету

всіх форм навчання та спеціальностей

Київ – 2012

Рекомендовано до друку вченою радою Академії праці

і соціальних відносин ФПУ (протокол № від 2012 р.)

Рецензенти:

Міжнародне право. Опорний конспект лекцій / Укл. Власов А.О. – К.: АПСВ, 2012. – 56 с.

 Власов А.О, 2012

 Академія праці і соціальних

відносин ФПУ, 2012

Тема №1. Поняття, сутність, суб’єкти і система сучасного міжнародного права.

1. Поняття та сутність сучасного міжнародного права.

2. Суб’єкти м/п.

3. Система м/п.

4. Джерела м/п.

5. Питання визнання та правонаступництва у м/п.

1.

Невід’ємною частиною загальної системи права є право міжнародне, на яке поширюються всі суттеві ознаки права.

Об’єктивний характер існування права. Поява м/п пов’язується з виникненням системи міжнародних відносин. Це було право цивілізованих народів. А сучасне м/п виникло після ІІ Світової війни, коли зрозуміли, що м/п являється оптимальним шляхом розв’язання суперечок і відносин між країнами.

Нормативно правовой характер. М/п існує у формі правових норм, що знаходять своє відображення у м/п документах. Хоча суттевим джерелом м/п є м/п звичаї.

Державно вольовий характер. Кожна країна має власні національні інтереси. І м/п – це прояв узгодженої волі країн, і дотримання норм м/п залежить від волі самих країн.

Ознаки м/п на відміну від внутрішнього:

1. Сутністтю.

2. Джерелами.

3. По суб’єктам.

4. По об’єкту правового регулювання.

5. По способу створення і механізму регулюючого впливу норм м/п.

Об’єкти регулювання м/п – це відносини, які виходять за межі однієї держави, тобто м/н відносини. В широкому значенні – це вся совокупність відносин, що виходять за межі однієї держави, у вузькому значенні – це міждержавні відносини, тобто що виникають між урядами країн.

Спосіб врегулювання м/н відносин – шляхом м/н норм, що створюються шляхом узгодження волі суб’єктів м/п. Ці норми забезпечуються самими суб’єктами індивідуально або колективно.

Сутність м/п характеризується:

1. Узгодженням воль сторін.

2. Має універсальний характер.

3. Відображує загально людські цінності.

Щодо співвідношення м/п і внутрішньодержавного права, наука виробила три основні напрямки:

1. Дуалістичний – м/п і внутрішньодержавне право розрізняються як два різні правопорядки, тобто існують незалежно один від одного.

2. Моністичний, який передбачає, що внутрішне право має верховенство над м/п.

3. Моністичний, який визначає примат м/п над внутрішнім.

Існує три основні способи імплементації (практичної реалізації) норм м/п в рамках внутрішнього правопорядку:

1. Трансформація.

2. Відсилка.

3. Рецепція.

Трансформація – це спосіб, за допомогою якого держава забезпечує реалізацію вимог норм м/п через внутрішне законодавство.

Відсилка – це наявність у внутрішньому праві норм, що санкціонують застосування правил м/н договору або звичаю для врегулювання суспільних відносин за участтю фізичних та юридичних осіб.

Рецепція означає прийняття державою норм внутрішнього права, які можуть текстуально повторювати деякі положення м/п, конкретизуючи і адаптуючи їх до особливостей правової системи цієї країни.

Таким чином, міжнародне право в сучасному розумінні – це система норм договірного або звичаєвого характеру, які регулюють відносини суб’єктів міжнародної системи, створюються самими цими суб’єктами, відбивають їх узгоджені волі і забезпечуються, у випадку необхідності, примусом, здійснюваним ними самими індивідуально або колективно.

2.

Суб’єкти м/п:

1. Суверенні держави.

2. Міжнародні міжурядові організації.

3. Нації і народи, що борються за реалізацію права самовизначення в формі створення власної держави.

4. Державно подібні утворення.

Основним і первинним суб’єктом м/п є суверенні держави. Всі інші суб’єкти м/п мають або неповну або вторинну (похідну) правосуб’єктність.

М/п – це засіб реалізації державного суверенітету. Державний суверенітет складається з двох частин: зовнішя – це територіальне верховенство державної влади; внутрішня – це незалежність у міжнародних відносинах.

Кожна м/н організація має статут з чітко вираженими положеннями про права і обов’язкі організації. М/н організація має чітко обмежене коло питань розв’язувати які вона спроможна.

Вижити, зберігти свою національну самобутність, вільно розвиватись – умови за яких при конкретних обставинах нація має право на створення власної держави.

3.

Система м/п складається з окремих норм, основних принципів, галузей та інститутів.

Норми м/п розрізняються:

За формою свого існування:

• договірні (м/н договори);

• звичаєві (м/н звичаї).

За юридичним використанням:

• загальні;

• індивідуальні.

За дією у просторі:

• локальні;

• універсальні.

За юридичною силою:

• диспозитивні;

• імперативні.

Диспозитивні норми м/п – це такі норми, які держави можуть порушувати за взаємною згодою, якщо це не завдає шкоди правовим та іншим інтересам третіх країн.

Імперативні норми (jus cogens) – це норми, які приймаються і визнаються міжнародним товариством держав (всіма державами), як норми відхилення від яких неприпустиме і які можуть бути замінені тільки наступною нормою м/п яка б мала такий же характер.

Основні принципи – це історично обумовлені, основополагаючі, загальноприйняті та універсальні норми м/п, які є своєрідним ядром усієї системи міжнародно правового регулювання. Їх існування і дія має системний характер.

В кодифікованому вигляді основні принципи м/п відображені в статуті ООН, Декларації основних принципів м/п 1970 р. і у Заключному Акті наради по безпеці і співробітництву в Європі 1975 р.

Основні принципи м/п:

1. Суверенна рівність держав.

2. Незастосування сили та загрози силою.

3. Недоторканість існуючих кордонів.

4. Невтручання у внутрішні справи інших держав.

5. Мирне врегулювання спорів.

6. Територіальна цілісність.

7. Поважання прав людини і основних свобод.

8. Рівноправність і право народів розпоряжатись своєю долею.

9. Принцип співробітництва між державами.

10. Сумлінне виконання забов’язань за м/п.

Галузі м/п можна поділити на:

• традиційні (дипломатичне, консульське право, право війни і миру);

• нові (космічне право і т.д.).

Інститути м/п – це групи норм, які регулюють однорідні відносини в межах однієї галузі права або міжгалузеві.

4.

Основними джерелами м/п є міжнародні договори. М/н договори – це певним чином встановлені угоди двох або більше суб’єктів м/п про створення обов’язкових для них юридичних норм.

Міжнародно правовий звичай – це неписане правило, яке набуває юридичного значення в наслідок однорідних або ідентичних дій держав, які висловили певним чином свій намір способи узгодженої поведінки нормативними і надати їм статусу джерел м/п.

Іншими джерелами можуть вважатись рішення м/н організацій та міжнародного суду ООН, а також доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів і політиків різних країн можуть визнаватися допоміжними джерелами м/п.

5.

Міжнародне визнання – це явно виражений письмовий чи мовчазний акт суверенної держави, що констатує вихід на міжнародну арену нового суб’єкту міжнародного спілкування або уряду, що дійсно репрезентує народ тієї чи іншої країни і цю державу в цілому, якщо в ній сталася зміна влади не конституційним шляхом, а також органів національного визваолення, спрямований на встановлення відносин між стороною, яка визнає та стороною яку визнають відповідно до загально визнаних принципів і норм м/п.

Існує три види м/н визнання:

1. Визнання держави.

2. Визнання уряду.

3. Визнання воюючої сторони.

Метою визнання є створення умов для нормальних відносин з новостворюваною державою. Особливістю визнання є те, що суб’єкти правовідносин, які виникають не є рівними але виникають в силу самого акту визнання незалежно від того чи будуть встановлені дипломатичні, консульські чи інші офіційні відносини в майбутньому.

Відомі дві основні теорії визнання:

• конститутивна теорія – визнання розглядається актом, який є необхідним чинником для існування молодої держави;

• декларативна – акт визнання є лише проголошенням існування суб’єкта м/п.

Практичне значення з точки зору юридичних наслідків мають також форми визнання яких є три:

1. Визнання де-юре – повне офіційне визнання, яке передбачає встановлення з суб’єктом якого визнають всієї повноти дипломатичних, економічних та інших відносин.

2. Визнання де-факто – визнання також офіційне але передбачає встановлення відносин в обмеженому обсязі. Визнання де-факто є, як правило, передумовою для визнання країни в повному обсязі.

3. Визнання ad-hoc (до цього випадку) може мати як офіційний, так і неофіційний характер. Може зводитись до випадкових контактів з представниками цих країн.

Правонаступництво – це перехід прав та обов’язків одного суб’єкту м/п до іншого в разі надходження певних визначених подій або ситуацій:

• об’єднання кількох держав;

• розпад або розподіл держави;

• відокремлення частини держави;

• переході частини територій від однієї держави до іншої.

Теорія універсального правонаступництва (Гуго Гроций) – кожен новий суб’єкт м/п приймає всі права та обов’язкі від старого суб’єкта.

Всупереч цієї теорії з’явилась в кінці XIX ст. теорія за принципом: “Держава правонаступник захоплює все, що може і відхиляє все, що хоче.”

В практиці м/п деякі питання були врегульовані Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. та Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р.

Ці конвенції визначають лише загальні принципи правонаступництва і при цьому країнам правонаступникам лишається право врегульовувати проблеми, що можуть виникнути за взаємною згодою.

Питання, які є предметом регулювання цих конвенції повинні розв’язуватись у відповідності із загальними принципами.

Конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. передбачає, що права та обов’язки за м/н угодами переходять до країн правонаступниць в повному обсязі. Принцип “чистої дошки” діє лише по відношенню до нових незалежних держав, угода від імені яких були укладені мітрополією.

Конвенція 1983 р.:

1. Вся нерухома власність переходить до країни правонаступниці, на території якої вона розташована.

2. Нерухома державна власність, яка знаходиться за межами держави попередника переходить до країн спадкоємців у справедливій частині.

3. Рухома державна власність країни попередника пов’язана з її діяльністю у відношенні території, яка є об’єктом правонаступництва держав переходить до відповідної держави спадкоємця.

4. Все інше рухоме майно переходить до держав спадкоємців у справедливих частках.

У разі, коли не можливо розподілити рухому і нерухому власність справедливо передбачена грошова компенсація.

Тема №2. Міжнародні договори.

1. Поняття і види міжнародних договорів.

2. Процес та стадії укладення м/д.

3. Юридична дійсність м/д.

1.

Міжнародний договір – це явно виражена угода двох чи більше суб’єктів міжнародного права, покликана врегулювати їх відносини шляхом створення юридично обов’язкових міжнародно-правових норм, що визначають їх взаємні права та обов’язки.

М/д спрямовані на встановлення, зміну або припинення певних міжнародно-правових відносин.

Правову сутність м/д складає угода, тобто узгодження воль суб’єктів м/п, а політико-правове значення полягає в тому, що м/д є найважливійшим джерелом сучасного міжнародного права.

Основу права міжнародних договорів, як галузі м/п складають три конвенції:

1. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р.

2. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р.

3. Віденська конвенція ООН про право договорів між державами та міжнародниим організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р.

Суб’єктами (учасниками чи сторонами) м/д є суб’єкти м/п, які повністю оформили свою участь у договорі, тобто виступають носіями прав та обов’язків відповідно до вищеназваних конвенцій.

Не є міжнародними договорами договори між державами і науковими, економічними та іншими організаціями.

Об’єктом м/д може бути лише те, що правомірне і можливе до виконання.

М/д – це письмовий юридичний акт, який має свою внутрішню структуру:

1. Преамбула або вступ (визначаються учасники та мотиви укладення).

2. Основна частина, текст м/д (визначаються конкретні права і обов’язки).

3. Заключна або протокольна частина (визначаються питання набуття чинності, умови та порядок припинення м/д).

4. Різного роду додатки (протоколи, схеми, карти, графіки, тощо).

Всі ці частини мають рівне юридичне значення.

Види м/д:

В залежності від змісту:

• загальні (Статут ООН);

• спеціальні (м/д про уникнення подвійного оподаткування).

В залежності від кількості учасників:

• двосторонні;

• багатосторонні.

В залежності від якого імені укладаються:

• міждержавні;

• міжурядові;

• міжвідомчі.

В залежності від предмету правового регулювання:

• політичні;

• економічні;

• з правових питань;

• з прикордонних питань;

• з питань транспорту, зв’язку, охорони здоров’я;

• з питань миру і війни.

За напрямком політичної дії:

• союзні;

• про надання взаємодопомоги;

• про ненапад;

• про нейтралітет;

• про мир і добросусідство.

За терміном дії:

• м/д з визначеним строком;

• м/д з невизначеним строком;

• м/д строк дії яких пов’язується з певними обставинами;

• безстрокові.

За можливістю приєднання:

• відкриті (для приєднання інших держав);

• закриті (приймання нових учасників може бути лише за згодою свіх сторін).

За назвою:

• договір;

• пакт (як правило з військово політичних питань);

• угода (підписується від іменні або за дорученням уряду);

• конвенція (регулює відносини між державами в певній спеціальній галузі і є кодифікованим джерелом м/п);

• протокол (м/д, який укладається з меньш важливих питань, напр. про відкриття дип. представництва);

• статут (м/д, який є установчим актом для міжнародної організації).

2.

Укладання договорів – це певний процес, який складається із стадій:

1. Розробка тексту м/д.

2. Прийняття тексту м/д.

3. Встановлення автентичності.

4. Висловлення державою згоди на обов’язковість для неї положень договору.

В Україні питання укладання м/д регулюються ЗУ “Про міжнародні договори України” від 22.12.93 р. та Постановою КМУ №422 “Положення про порядок укладення виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру”

Розробка тексту м/д починається з визначення позицій виходячи з національних інтересів. В Україні пропозицію про укладення м/д і розробку проекту м/д здійснює МЗС або інші центральні відомства державної виконавчої влади разом або за узгодженням з МЗС.

Прийняття тексту відбувається шляхом міжнародних переговорів, відбувається узгодження волі. Ведення переговорів за світовою практикою має право проводити голова держави, голлова уряду, голова МЗС. Всі інші особи мають мати спеціальні повноваження.

Встановлення автентичності, щоб положення м/д на різних мовах країн учасниць мали однакове значення. Встановлення автентичності закінчується парафуванням м/д, тобто проставлянням ініціалів уповноважених осіб на кожній статті м/д. Знеачення цього – текст відпрацьований остаточно і готов до підписання, будь-які зміни вноситись не можуть.

Згода учасників на обов’язковість для них угоди, як правило, проводиться підписанням. Додаткові способи: ратифікація, затвердження договору, приєднання до діючого договору.

Ратифікація – затвердження м/д вищим органом законодавчої влади. За загальним правилом ратифікації підлягають ті угоди в тексті яких прямо визначена умова ратифікації. Крім того, кожна країна може визначити коло м/д, які вимагаються ратифікації.

Ратифікація оформлюється двома правовими актами:

1. Акт внутрішньодержавний (в Україні закон про раитфікацію).

2. Акт міжнародно правовий (Ратифікаційна грамота підписується головою Верховної Ради і засвідчується міністром закордонних справ).

Процес ратифікації завершується обміном ратифікаційними грамотами. З цього моменту починається дія м/д.

Затвердження договору – здійснюється органом, від іменні якого укладається договір. Ратифікаційна грамота не оформлюється.

Приєднання до діючого договору – здійснюється шляхом або підписання тексту м/д або прийняттям декларації про приєднання до м/д.

Після цього м/д повинні бути зареєстровані в Секретаріаті ООН. Юридичне посилання на незареєстрований м/д не допускається. На реєстрацію посилаються м/д, які набули чинності. Секретаріат ООН публікує зареєстровані м/д. Країна, яка підписала м/д може опублікувати його відповідно за своїм законодавством (промульгація).

Як правило, підписаний договір супроводжується обміном підписаними текстами. Коли це багатосторонній м/д визначається країна, в якій зберігається орігінали тексту м/д на мовах країн учасниць. Ця країна називається дипозитарій.

3.

Юридична дійсність м/д означає, що цей договір створює юридичні права і обов’язки для суб’єктів м/д. Юридична дійсність починається з моменту набуття чинності м/д і закінчується моментом припинення його дії.

Набуття чинності м/д може бути:

1. З моменту підписання.

2. З моменту ратифікації, обміну ратифікаціними грамотами або здачею їх депозитарію (передбачається певна кількість зданих на зберігання грамот).

3. Після певного часу після ратифікації.

4. Визначається певна дата (іноді година) набуття чинності.

5. Може набувати чинності разом з іншими м/д (пакетний спосіб).

6. Момент реєстрації ратифікаційної грамоти у міжнародній організації.

Якщо в м/д не зазначається пряма умова і порядок набуття чинності, то згідно із ст.24 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. м/д набуває чинності коли всі сторони визначили свою згоду з цим м/д будь-яким шляхом.

Дія м/д в часі. За загальним правилом м/д не має зворотньої сили але за згодою сторін може бути інший варіант. Строк дії визначається самим м/д, як правило визначається можливість пролонгації, яка може бути автоматичною і за спеціальною згодою учасників. Від пролонгації слід відрізняти відновлення, яке може бути тоді, коли м/д було припинено або призупинено.

Дія м/д в просторі. Територіальна сфера дія визначається в самолму м/д, як правило, його положення є обов’язковими для кожного учасника на всій його території, якщо немає якихось вилучень.

Дія м/д по колу суб’єктів. М/д спричиняє виникнення прав і обов’язків тільки для його учасників. В м/д можуть бути зазначені права, якими можуть користуватися треті сторони.

Тлумачення м/д в залежності від органу, який його здійснює бувають:

• внутрішньодержавними (здійснюються органами однієї країни і є обов’язковими лише для цієї країни);

• односторонніми (заяви, декларації, які країни приймають при підписанні м/д);

• автентичними (яке основується на взаємній згоді сторін і може бути змінене лише за взаємною згодою);

• міжнародними, які здійснюються міжнародними організаціями (Міжнародний Суд);

• неофіційними (здійснюються фахівцями).

Способи тлумачення:

• словесне або граматичне (синтаксис);

• логічне (коли окреме положення розглядається в контексті всього м/д);

• систематичне (розглядається в системі м/договорів);

• історичне;

• звичайне, узуальне (з точки зору оцінки конкретних дій контрагентів).

Забезпечення виконання м/д: гарантії, міжнародний контроль, інші заходи міжнародного і внутрішньодержавого характеру.

Гарантіі – це спеціальні м/н акти , які країна приймає із забов’язанням вжити всіх заходів, щоб третя країна виконала всі покладені на неї обов’язки.

Міжнародний контроль – узгоджений контроль держав або м/н організацій за дотриманням державами взятих на себе забов’язань з метою забезпечення їх неухильного виконання.

Принцип pacta sunt servanda (договори повинні виконуватись). М/п виходить із презумпції дійсності м/д.

Недійсність м/д може бути абсолютна і відносна.

Абсолютна недійсність – нечинність м/д з моменту підписання:

1. Коли м/д було підписано за примусом щодо держави або її представників.

2. Коли угода суперечить імперативним нормам (jus cogens) м/п.

Відносна недійсність наступає коли мало місце: помилка, обман, підкуп представників, а також в деяких випадках невідповідності внутрішнім процесуальним нормам (перевищення повноважень). Зупиняється дія певних положень або всієї угоди і при умові виправлення вищеназваного м/д може бути поновленим.

Способи припинення м/д бувають волові та невольові.

Невольові:

• закінчення терміну дії;

• виконання м/д;

• настання скасувальної умови;

• припинення існування або інші зміни в статусі держав контрагентів;

• виникнення нової імперативної норми м/п.

Вольові:

• відміна м/д волею всіх сторін;

• денонсація (припинення м/д в односторонньому порядку на умовах визначених в самому договорі або як результат суттевого порушення цієї угоди державою контрагентом); процедура денонсації, як правило, визначається в самому договорі та у внутрішньому законодавстві;

• новація (підписання нового м/д з тих же самих питань тими ж самими учасниками).

Припинення м/д в наслідок подальшої неможливості виконання або корінної зміни обставин, якщо наявність таких обставин складали істотну умову згоди учасників на обов’язковість для них м/д або якщо наслідки такої обставини корінним чином змінюють сферу дії м/д.