Завдання і запитання.

1. На які етапи можна поділяється життєвий шлях Олівера Твіста? Схараткреизуйте, які якості виховуються в ньому на кожному з етапів?

2. Складіть характеристику образу Олівера Твіста. Які риси його вдачі привернули вашу увагу? Що саме дає хлопчикові змогу опиратися поганим впливам?

3. Як Діккенс у своєму творі розглядає проблеми взаємодії оточення і характерів персонажів?

4. Які принципи моральної філософії Діккенса відбилися в образі Олівера Твіста? Чи згодні ви з оптимістичної оцінкою письменника можливостей людини подолати зло в собі і світі?

Добро та зло в романі. Безперечно, діккенсівська віра в людину виглядає дещо наївною, а його моральна філософія - спрощеною. Цей останній висновок підтверджує і підхід письменника до трактування проблем добра та зла, який не можна схарактеризувати інакше як ідилічний. Персонажі твору легко поділяються на героїв і лиходіїв, причому перші обов’язково піднесено ідеальні, безгрішні і правильні, а другі натомість зловісні, похмурі і маніакальні.

До представників першої групи належять сам Олівер Твіст, містер Браунлоу, місіс Мейлі та її прийомна дочка Роза, доктор Лосберн, місіс Бедуїн. Усіх їх об’єднують одні й ті самі спільні риси: жертовність, сентиментальність, чутливість, м’яка неагресивна вдача і добрий гумор. Вони милі, приємні люди, які вміють співчувати і відгукуватися на чужий біль.

Їхню зовнішність Діккенс зображує в такий спосіб, щоб вона викликала тільки приємне враження. Місіс Мейлі “вдягнена була просто, але їз смаком; загалом старосвітський крій її убрання вигадливо поєднувався з з кількома лініями новітньої моди, які не псували, а, навпаки, тільки підкреслювали красу старого стилю". Головна риса її поводження - величність. Поряд з нею Роза виглядає чудовою весняною квіткою. Її врода “милує свіжою, чарівною красою юності; вона була в тому віці, в якому господь, мабуть, вибирає людей, щоб в ім’я своєї всеблагої мети втілювати ангелів у їхню смертну оболонку”. Вона також струнка й граційна, ніжна й ласкава, чиста й вродлива, - одне слово неземне створіння. На відміну від жінок, діккенсівські ідеальні чоловічі персонажі мають звичайну зовнішність, але вони добряги і професіонали, які важкою працею заробляють собі на хліб.

Вчинки позитивних героїв англійського письменника також мають викликати одне лише схвалення. Місіс Мейлі і Роза згодні годинами сидіти біля ліжка пораненого Олівера, якого вперше бачать і який, безумовно, був серед грабіжників, що намагалися влізти до їхнього будинку. Драматична історія пригод хлопчика одразу викликає у них довіру і готовність допомогти йому. Взагалі в їхньому оточенні панують взаємоповага і обережне і уважне ставлення одне до одного.

На особу увагу заслуговує такий герой, як містер Браунлоу. Це типовий діккенсівський дивак. Великий англійський письменник створив у своїх романах велику галерею подібних образів. Як правило, вони мають якись незвичні риси поведінки, своєрідні “відхиленнія від норми” і можуть здаватися трошки божевільними. Але їхні дивацтва невинні і навіть прекрасні, бо випромінюють якусь теплу добру енергію. За Діккенсом, чоловіки і жінки такого типу є моральною квінтесенцією людства, бо їхні наміри чисті, а вчинки благородні.

Містер Браунлоу майже цілком відповідає наведеній характеристиці. Коли ми бачимо його вперше, він одразу справляє враження людини з іншого світу: посередині вулиці він читає книгу, нічого не помічаючи навколо себе, “наче сидів у кріслі в своєму кабінеті”. Нестандартним з погляду пересічного громадянина є і подальша поведінка містера Браунлоу: замість того, щоб вимагати для Олівера покарання чи принаймні хоча б підозрювати його, він залишає хлопчика у себе. У цього дивака є якась геніальна моральна інтуїція, за допомогою якої він вгадує в Олівері близьку йому за духом людину.

Героям добрим різко протиставлені негідники: Фейгін, Білл Сайкс, Монкс, містер Бамбл. Їх, як і ідеальних персонажів, вирізняє психологічна спрощеність і надмірність. Мабуть, найпоказовішим для розкриття діккенсівського розуміння зла є розділ ХV, в якому вперше письменник представляє читачеві образ Білла Сайкса. Цей злочинець з’являється у жахливому середовищі: в найбруднішому закутку смердючого шинку, “в моторошному кишлі, де взимку цілий день горить газовий ріжок, куди влітку не зазирає жоден промінь сонця”. Він, звичайно, пиячить. Огидним є його вбрання, яке вказує на його злочинну професію. Огдиними є його мова, жести, думки. Картину доповнює його двійник - пес, такий самий “злочинний”, як і хазяїн. Взаємини Сайкса із собакою символізують людську агресивність: Білл без видимої мети б’є тварину, на що та відповідає тим, що “мовчки впиваєть в його черевик”. Одне слово, Діккенс скрізь підкреслює пекельність, маніакальність злої вдачі Сайкса. Не менш непоправно зіпсованими і хижими зображує романіст й інших негативних персонажів (Фейгін, Монкс та ін.). Взагалі письменник у своєму творі надзвичайно глибоко показав психологію патологічних особистостей.

Проте Діккенс не був би Діккенсом, якщо б добро не дістало винагороду, а зло не було покарано. Таке завершення пригод є для романіста обов’язковим, і він не зупиняється ні перед чим, навіть перед штучністю і невмотиованістю сюжетних колізій, аби виконати це завдання. У фіналі твору Олівер раптом отримує велику спадщину, а разом з нею і родичів: з’ясовується, що Роза Мейлі є його тіткою, а містер Браунлоу стає його прийомним батьком. Покарання злочинців також є “показовим”: Білл Сайкс помилково повісився на мотузці, за домогою якої намагався врятуватися від переслідування поліції, Фейгін потрапив на шибеницю, а Монкс відбув до Америки і там помер у в’язниці. Перед нами типовий “діккенсівський сюжет” з його характерним фіналом - пафосним, мелодраматичним, натягнутим і щасливим.

Отже, свтіло і темрява, прекрасне й огидне стикаються в романі і становлять різкі контрасти. Добро, як у казці, перемагає, а зло карається - ось надія, яка живить уяву письменника. Саме з цих причин соціальні конфлікти, розкриті в творі, врешті-решт усуваються і поступаються місцем ідилічному щасливому завершенню. Щирість, жаль до людей, намір жертвувати собою задля них, твердить великий гуманіст, - якості, заради яких тільки й варто жити. Вони є або їх немає незалежно від того, на якій сходинці соціальної ієрархії перебуває людина, але без яких життя втрачає сенс.

Завдання і запитання.

1. Якими рисами наділяє Діккенс своїх позитивних персонажів? Чи є вони психологічно вірогідними?

2. Хто такі “діккенсівські диваки”? Чому письменник так часто у своїй творчості звертався до цього типу? Проілюструйте основні характеристики “діккенсівського дивака” на прикладі образу містера Браунлоу?

3. Складіть порівняльні характеристики головних “антигероїв” письменника: Фейгіна, Білла Сайкса, Монкса. У чому полягає специфіка діккенсівського підходу до розкриття психології негативних персонажів?

4. Що це таке “діккенсівський сюжет”? Чому письменник мав прихильність до “щасливих” фіналів? Обгрунтуйте свою відповідь посиланнями на текст роману “Пригоди Олівера твіста”.

5. Яким чином підхід Діккенса до зображення добра та зла пов’язаний з його маорльною філософією?

Завдання і запитання до всього твору.

1. Яким чином Діккенс ставився до цінностей Вікторіанської доби? Чи є “Пригоди Олівера Твіста” типовим вікторіанським романом?

2. Яким чином в романі розкривається тема існування людини за умов урбаністичної цивілізації?

3. Порівняйте, як художньо переосмислюють принцип “природної доброти людини” Стендаля і Діккенса?

4. Чи відбивається в романі діккенсівська філософія щастя? Порівняйте трактування цієї проблеми у англійського романіста і у представників французької літератури ХІХ ст.

5. Яким чином в романі відбилася така важлива риса діккенсівської естетики, як демократизм?

6. Чи погоджуєтесь ви з тим, що у людини може бути природжений моральний інстинкт? Обгрунтуйте вашу точку зору.

1 Переклад М.Пінчевського, Г.Пінчевської-Чекаль, О.Тереха.