Pidruchnyk 2003 / біографії / !А.Чехов

Антон Павлович Чехов

Шлях А.Чехова до вершин майстерності розпочався ще в Таганрозі, де письменник народився 1860 р. Він походив з міщанського середовища з його численними обмеженнями і забобонами, і тому “міщанство” як специфічне духовне явище стало однією з вічних?? тем Чехова. Його герої – типові представники цієї соціальної групи: лікарі, адвокати, чиновники, вчителі та ін. У термінах західної цивілізації “міщани” – російський аналог буржуа або “людини маси”, яка тільки починала народжуватися. Ще в дитинстві негативні сторони міщанства неприємно вразили Чехова, і протягом усього наступного життя він висміював його, досліджував і намагався протиставити йому ідеал серйозної духовної роботи. Розуміючи недоліки і вади міщан, він водночас бачив у них особистостей з розбитими серцями і втраченими ідеалами – вселюдей, за термінологією Достоєвського. Такий погляд на явище?? дав змогу Чехову поставитися до них як до загальнолюдської проблеми, як до симптоматики морального здоров’я будь-якого члена суспільства взагалі.

Тоді ж у рідному місті майбутній письменник створив свою першу драму “Бездоглядність”, водевіль “Про що співала курка”, безліч коротких гумористичних оповідань. Дебютом у друці?? були пародії “Лист до вченого сусіда”, “Що найчастіше зустрічається в романах, повістях і т.п.” (1880). Вже в цих юнацьких спробах виявився талант Чехова-гумориста і тонкого спостерігача, здібного?? підмічати стереотипи свідомості, які беруть людину в полон, знецінюють її особистість, здійснюють підміну “я” роллю.

Переїхавши до Москви, Чехов став студентом медичного факультету університету. Це також мало неабияке значення для формування Чехова-письменника, вигострюючи й без того розвинену схильність до об’єктивного аналізу і точного вибору визначень. Його твори вже тоді були новаторськими за формою. Наприклад, в оповіданні він переосмислював теми російської та європейської літератури, наприклад “маленької людини”, яка здобула таку?? популярність завдяки Пушкіну, Гоголю, Достоєвського. У Чехова цей тип постає не жертвою обставин, яку треба жаліти, а духовним рабом, що викликає презирство слабкістю духу.

Завдяки оригінальності своїх творів молодий автор швидко став відомим. Під різними псевдонімами (найбільш відомий з яких – Чехонте) він публікувався в журналах. Поступово, звертаючись до все більш широкого кола тем, він привернув до себе увагу серйозних літераторів. За збірник?? оповідань “У сутінках” його було нагороджено Пушкінською премією. В той же час побачили світ і вийшли друком такі відомі твори Чехова, як “Степ”, “Нудна історія” та багато інших. Робив він і перші кроки на театральній ниві: 1887 р. було поставлено п’єсу “Іванов”, одноактовки-жарти “Ведмідь”, “Пропозиція”, “Ювілей”.

Колосальне значення для розвитку особистості Чехова та його таланту мала подорож крізь усю Росію до острову Сахалін, у той момент – місце відбування покарання кримінальними злочинцями. Довгими тижнями подорожував письменник величезною країною і відкрив її для себе, як новий континент. Як він сам висловився з цього приводу, відтепер його творчість “просахалінелась”. Він став бачити російське життя в його різних вимірах, а його оповідання набули рис філософського узагальнення й психологічного дослідження. Результатами роздумів письменника над російською дійсністю стали повість?? “Палата № 6”, “Моє життя”, “Мужики”, “Людина у футлярі”. Він усіма засобами боровся з духовною обмеженістю й недосконалістю російського побуту, звичайною неохайністю й негрунтовністю російської людини. Своїм ворогами він оголосив пошлість і вульгарність, рабську психологію та конформізм. Іноді критики звинувачували Чехова в тому, що в його оповіданнях і повістях відсутній позитивний ідеал. Це твердження помилкове. Він є, тільки виражений у негативний спосіб: письменник, глузуючи з негативних??+ ознак міщанства і пошлості, намагається прописати суспільству гіркі пілюлі, аби вилікувати його. Його невеликі за обсягом твори “Анна на шиї”, “Чорний чернець”, “Іонич”, “Душечка”, “Дама з собачкою” вражають насиченістю спостереженнями й психологізмом.

Наприкінці 1890-х розгортається кар’єра Чехова-драматурга. 1896 р. йому довелося пережити чимало важких хвилин з приводу провалу його п’єси “Чайка”, але вже за два роки, 1898 р., її з тріумфом зіграли актори Московського художнього театру під керівництвом К.С.Станіславського. Відтоді “Чайка” назавжди перетворилася на символ нового театру. Той самий Станіславський здійснив постановку й інших п’єс Чехова: “Дядя Ваня” (1898), “Три сестри” (1901) і “Вишневий сад” (1904), які навічно забезпечили славу російського театру. Сьогодні Чехов одностайно визнається одним із найвпливовіших прозаїків і драматургів, які визначили розвиток світової літератури ХХ ст. Помер письменник 1905 р. від сухот.

А. Чехов різко виділяється серед інших представників російської літератури ХІХ ст. У час “великих романів” він був єдиним, хто ніяк не проявив себе в цій формі. Його сфера інтересів – оповідання та повісті, малі й середні жанри.

Його ідеал – вільна людина, здатна мислити незалежно. “Я боюся тих, хто між рядків шукає тенденцію і хто хоче бачити мене неодмінно лібералом або консерватором, – писав він у листі до Плещеєва 1888 р. – Я не ліберал, не консерватор, не поступовець, не чернець, не індиферентист. Я хотів би бути вільним митцем – і тільки. Я ненавиджу брехню і насильство в усіх видах… Фарисейство, тупість і свавілля панують не в одних лише купецьких будинках і кутузках; я бачу їх у науці, в літературі, серед молоді… Тому не маю прихильності ні до жандармів, ні до м’ясників, ні до вчених, ні до письменників, ні до молоді. Найсвятіше для мене – це людське тіло, здоров’я, розум, хист, натхнення, любов і абсолютна свобода, свобода від сили і брехні, якими б вони не поставали. Ось програма, якої я дотримувався б, якби був великим митцем”.

Стислі, лаконічні, майстерно написані, твори Чехова не виводять на своїх сторінках персонажів, що проповідують у розлогих промовах, хоча не менш насичені думкою і філософським аналізом, ніж багатосторінкові твори Достоєвського або Толстого. Використовуючи мінімальну кількість художніх засобів, змальовує А.Чехов душевну драму людини. Під його пером будь-якій дрібний побутовий епізод, викладений на кількох сторінках, стає символічною подією великого філософсько-соціального значення. Недаремно Л.Толстой називав А.Чехова “Пушкіним у прозі” – в устах російського письменника це найвищий комплімент, на який може заслуговувати літератор.

А.Чехов – один із тих майстрів слова, хто розкрив трагізм повсякденного життя з його прозою й нудотою?? і в той же час показав шлях до морального вдосконалення, який вбачав у систематичній і щоденній дисципліні духу і тіла. З іншого боку, він сам по собі та його творчість у цілому становили новий ступень зрілості й культури як російського, так і світового художнього мислення. А.Чехова-прозаїка важко порівнювати з іншими представниками соціально-психологічної прози ХІХ ст., тому що його оповідання й повісті були явищем абсолютно унікальним. Вони знайшли відповідну оцінку тільки у ХХ столітті.