конфликтология / Лекц_я 6

' Значення інциденту і пов'язаного з ним періоду відкритого конфлікту полягає в тому, що він спричиняє відкриті практичні дії про­ти суперника і надає цим діям нібито легітимного характеру. Чим незначніший інцидент, який привів до відкритого прояву конфлікту, тим про більшу його гостроту він свідчить, і навпаки. З цього вип­ливає тактика поведінки за наявності конфлікту: якщо конфлікт інте­ресів не став вкрай гострим і невідворотним, то слід усіма засобами запобігати можливим інцидентам, а якщо вони виникли, то негайно розв'язувати їх доброзичливими засобами.

Після виникнення інциденту конфлікт може розвиватися не тільки в негативному, айв позитивному плані і завершитися повним чи частковим і тимчасовим вирішенням існуючої суперечності. Але частіше за все боротьба посилюється і загострюється, конфлікт розростається, набуваючи нових якостей. Цей період фази відкритого конфлікту називається ескалацією. Кінцева причина ескалації конфлікту полягає в тому, що при переході від латентної фази до фа­зи відкритого конфлікту стикаються деструктивні, взаємно несприйнятливі моделі поведінки сторін. За цих обставин ескалація висту­пає у формі таких змін конфлікту, при яких наступні руйнівні дії сторін проти інтересів одна одної (перешкоди, тиск, пряме застосу­вання сили тощо) за інтенсивністю вищі, ніж попередні. Дії однієї сто­рони ведуть до відповідних дій другої, але вже набагато підсилених. Це, у свою чергу, викликає нові агресивні вчинки першої сторони. Од­на з особливостей ескалації полягає в тому, що вона робить ситу­ацію такою заплутаною, що знайти «правих» чи «винуватих» у конфлікті стає вже майже неможливим.

Однією з найбільш типових і поширених форм ескалації міжо-собистісних конфліктів є перехід в спорі від аргументів до прямих претензій, особистих обвинувачень і навіть фізичних дій. Критика у такого роду конфліктах сприймається як погроза самоцінності особи, а в самій критиці вбачається лише замах на інтереси, а також прагнення принизити та образити. Коли ескалація конфлікту стає очевидною, для обох сторін найдоцільнішим є свідомо зупинитися на тій стадії взаємних обвинувачень, яка вже існує.

Важливою закономірністю ескалації конфлікту є своєрідне ук­рупнення суб'єктів, що протистоять один одному. Це відбувається за рахунок залучення в конфлікт все більшої кількості його нових учасників. Внаслідок цього, наприклад, міжособистісний конфлікт мо­же перетворитися на міжгруповий, що змінює і сам конфлікт, і його характер. Те ж саме може відбуватися і у сфері політики. Друга світо­ва війна, наприклад, розпочалася як воєнне зіткнення двох держав — Німеччини і Польщі, а потім це зіткнення, пройшовши у своєму роз­виткові декілька етапів, перетворилося на протиборство майже ста країн. Саме на етапі ескалації конфлікт набуває найбільшої гостро­ти і веде до того, що його сторони починають розуміти необхідність переходу до конструктивних і взаємно сприйнятливих позицій. Та­ке розуміння не є розв'язанням конфлікту; воно лише створює пере­думову для таких дій, що можуть привести до подолання конфлікту. З моменту визрівання такого розуміння на зміну диференціації інтересів, що веде до виникнення, загострення та ескалації конфліктів, приходить їх інтеграція, можливість якої виникає із необхідності розв'язати конфлікт, оскільки його продовження матиме такі нега­тивні наслідки, які не зіставляються з втратами, яких зазнано на первісних стадіях виникнення конфлікту. Інтеграція не означає, що джерела і необхідність у подоланні конфлікту зникли. Вона свідчить про те, що в процесі розвитку конфлікту виникли такі нові обстави­ни, які підштовхують обидві сторони до пошуку взаємних дій, котрі припинили б подальший розвиток конфлікту і його руйнівні наслідки. Прикладом такої ситуації може бути пошук шляхів перемир'я після тривалої кровопролитної та виснажливої війни. Джерела конфлікту в цьому випадку не зникають, але наслідки його розвитку (загибель лю­дей і матеріальні втрати) примушують обидві сторони рахуватися з ними і шукати можливості припинення відкритого конфлікту і бороть­би. Такий пошук є періодом пошуку збалансованих форм протидій чи протистояння конфлікту. Наприклад, укладенню перемир'я можуть передувати домовленність про припинення бойових дій, відведення з деяких територій військ, обмін полоненими і раненими тощо.

Розвиток подій під час пошуку збалансованих форм протидій (протистояння) конфлікту може мати неоднозначні наслідки. Найбільш бажаним є початок розв'язання конфлікту шляхом позитивних дій (рішень) самих його учасників або третьою стороною, внаслідок яких за допомогою мирних або силових заходів припиняється про­тиборство конфліктуючих сторін. Іншим наслідком може бути віднов­лення протиборства, коли одна із сторін вирішує, що вона може ви­грати конфлікт шляхом беззастережної перемоги. Таке продовжен­ня, в свою чергу, може привести або до такої перемоги, або до заги­белі обох сторін. Подібні множинні наслідки збалансованих протидій не відміняють того факту, що завершенню конфлікту передує такий етап. Просто він може мати різну протяжність у часі і різні за своєю значущістю форми прояву.

Форми завершення конфлікту. Отже, завершення конфлікту — поняття більш широке, ніж його вирішення (розв'язання). Завершен­ня конфлікту — це його закінчення, припинення з будь-яких при­чин. Формами завершення конфлікту можуть бути:

• припинення конфлікту внаслідок взаємного примирення сторін;

• припинення конфлікту шляхом його симетричного розв'язан­ня, коли виграють або програють обидві сторони;

• припинення конфлікту шляхом його асиметричного розв'язан­ня, коли виграє одна сторона;

• переростання конфлікту в інше протиборство;

• поступове загасання конфлікту.

У запропонованій класифікації завершення конфліктів об'єктивні основи конфлікту поєднані з суб'єктивними засобами його розв'язан­ня, що виходять від самих сторін конфлікту. Але можлива й інша кла­сифікація альтернатив завершення: мирне врегулювання, застосу вання насильства, «глухий кут». Інакше кажучи, конфлікт може за­вершитися загибеллю одних чи багатьох учасників припиненням йо­го «до кращих часів» або тим чи іншим конструктивним вирішен­ням. І перша, і друга класификації в принципі не суперечать одна одній, оскільки в їх основі лежить визнання можливості конструк­тивного і неконструктивного характеру завершення конфлікту.

Завершення конфлікту не означає повного і автоматичного при­пинення існуючої конфліктної ситуації. Підґрунтя для реального про­тиборства конфліктуючих сторін зберігається навіть у тому разі, ко­ли конфлікт припиняється шляхом його симетричного розв'язання, оскільки обидві сторони оцінюють свою перемогу і поразку по-різно­му і в подальшому намагатимуться посилити перемогу або зменши­ти поразку. Тому іноді завершення конфлікту виступає як завершен­ня фази відкритого конфлікту, за якою слідує латентна постконфліктна (на відміну від латентної доконфліктної) фаза. її зміст полягає в тому, що при збереженні фактичного неявного протиборства сторін це протиборство обертається навколо проблеми нормалізаціі відносин і створення умов для повного припинення ситуації, яка призвела до виникнення конфлікту.

Відповідно до цього латентна постконфліктна фаза має два ета­пи. Перший з них є етапом часткової нормалізації відносин. Його особливість полягає в тому, що глибинні підстави конфлікту не по-далані, проте разом з тим заходи, вжиті конфліктуючими сторона­ми, виключають відновлення конфлікту і забезпечують можливість такого подальшого розвитку відносин, що приведе до повного по­долання його причин, тобто конфліктної ситуації. Другий етап — це повна нормалізація відносин. Здійснені в цей час заходи приводять до повного подолання причин конфліктної ситуації, яка лежала в ос­нові конфлікту.

Особливості динаміки конфлікту. Динаміку конфлікту, тоб­то його зародження, розвиток і завершення, в узагальненій формі наведено на рис 1, який можна розглядати як набчну форму особли­востей динаміки. Ці особливості потребують пояснення. Зупинимо­ся на найголовніших із них.

По-перше, динаміка конфлікту в своїй основі є динамікою інте­ресів конфліктуючих сторін. Розвиток інтересів може бути поділений на два періоди. Перший — виділення диференціації інтересів, що ма­ють протиборчий характер, а також загострення цих інтересів. Куль-минацією цього є вища точка ескалації конфлікту. Потім починається процес інтеграції інтересів і дій, спрямованих на його подолання.

Ця інтеграція є змістом другого періоду руху інтересів. Особли­во слід ураховувати те, що така інтеграція повинна мати місце навіть в тому разі, коли конфлікт завершується перемогою однієї із сторін. Це випливає з того, що перемогою необхідно скористатися, інакше виг­раш конфлікту не мав би ніякого розумного обґрунтування. Але щоб таке використання відбулося, об'єктивно необхідним є порозуміння з стороною, яка зазнала поразки, тобто необхідна якась інтеграція інте­ресів. Коли конфлікт завершується не перемогою однієї із сторін, а прагненням до раціонального його розв'язання за умови врахуван­ня взаємних інтересів, то період інтеграції виступає, так би мовити, у своєї чистій формі.

По-друге, динаміка конфлікту, крім його відкритої фази, завжди передбачає фази латентні, тобто приховані. Найбільш протяжною є латентна перед конфліктна фаза. Це пояснюється в першу чергу тим, що виникнення об'єктивної проблемної ситуації як передумови конфлікту завжди займає значний проміжок часу Протяжність ла­тентної передконфліктної фази іноді веде до недооцінки конфлікту, що назріває, оскільки люди звикають до існування об'єктивної проб­лемної ситуації. Така недооцінка є надзвичайно небезпечною, оскільки чим довше ігноруватиметься назріла проблема, тим гострішою бу­де фаза відкритого конфлікту, особливо етап його ескалації. Не менш небезпечною може бути латентна післяконфліктна фаза; особливо це стосується тих випадків, коли конфлікт завершується перемогою однієї із сторін. Нехтування інтересами переможених насправді оз­начає не завершення конфлікту, а назрівання його в новій формі з новими вимогами і наслідками. Яскравим прикладом цьому є Вер-сальський договір, яким завершилася Перша світова війна і який по­ставив Німеччину у політично принизливе і економічно нерівно­правне становище. Наслідком цього стала ідея реваншу, що була однією з головних передумов підготовки і розв'язанння Другої світо­вої війни.

По-третє, фази і етапи розвитку конфлікту відображують логіку його розвитку, в основі якої лежить рух інтересів, і тому є об'єктив­но неминучими. Але при цьому слід мати на увазі такі обставини. Перш за все протяжність кожної фази і етапу залежить від характе­ру і конкретних обставин конфлікту. Далі, може здатися, що існуван­ня деяких етапів не є обов'язковим. Наприклад, при завершенні конфлікту шляхом перемоги однієї із сторін нібито не існує етапу формування збалансованих протидій перед завершенням конфлікту. Насправді ж це не так. Вирішувати проблему збалансованих про гидій все одно доведеться, але це буде здійснюватися на етапі част­кової нормалізації відносин, тобто відбуватиметься певна інтеграція проблем двох етапів.

По-четверте, динаміка конфлікту одночасно є й динамікою зро­стання, а потім зниження напруження відносин сторін у процесі конфлікту. Кожний етап пов'язаний з відносно більшим чи меншим рівнем напруження. Внаслідок цього на практиці ставлення до конфліктної проблеми іноді визначається лише рівнем напруження в її зовнішньому прояві. Це глибока помилка. Оскільки конфлікт — це динамічна система, то стосовно кожного етапу її динаміки слід виходити не із рівня усвідомленого напруження на цьому етапі, а із того, наскільки проблеми, зафіксовані на ньому, можуть в подаль­шому сприяти зростанню конфлікту (це стосується етапів латентної передконфліктної фази) або підштовхнути повернення до конфлікту, що здавався вже розв'язаним (а це стосується етапів латентної після-конфліктної фази). Цей принцип слід особливо враховувати в міжо-собистісних конфліктах, наприклад, сімейних, де надзвичайно ве­лику роль відіграють психологічні чинники.

По-п'яте, динаміка конфлікту водночас є динамікою правових чи інших нормативних настанов поведінки, якими керуються учас­ники конфлікту на різних етапах його розвитку. Наприклад, при спробі вирішити проблему безконфліктними засобами учасники латентної передконфліктної фази, як правило, керуються вже існуючими нор­мами, іноді з їх уточненнями, але не радикального характеру. Так, напередодні Великої вітчизняної війни, якби обидві сторони мали бажання вирішити проблему безконфліктними засобами, то вони ке­рувалися б при цьому Пактом про ненапад, незважаючи на його пра­вові і політичні вади. Або на етапі інциденту окремому випадку на­дається такий правовий зміст, який веде до того, що виникає напо­лягання однієї із сторін будувати відносини з протилежною стороною виходячи з інших правових норм і вимог порівняно з тими, якими вони керувалися раніше.

З цього випливає необхідність аналізувати на кожному етапі правову форму тих норм, якими керуються або прагнуть керувати­ся учасники конфлікту, з тим щоб, з одного боку, обрати такі норми, які сприяють найбільш повній реалізації власних інтересів, а з іншо­го — щоб ці норми дозволяли реалізувати й інтереси протилежної сто­рони, без чого подолання конфлікту і надання цьому подоланню правової завершеності неможливе.