ZMIST

5. Луцик Д., Зимульдінова А. Історія української педагогіки. Курс лекцій. – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2005. –196 с.

6. Франко Іван. Вибрані твори: В 3 т. – Т.3: Літературознавство, публіцистика. – 2-е вид., доп. / Ред. колегія: В.Скотний та ін.; упор. О.Баган. – Дрогобич: Коло, 2005. – 690 с.

Висновок

У розв'язанні ряду корінних проблем педагогіки І. Франко піднявся значно вище багатьох сучасних йому педагогів. Це виявилося, зокрема в:

• критиці класового характеру виховання в капіталістичному суспільстві;

• постановці завдань перебудови освітньої справи на засадах демократії;

• обґрунтуванні завдань всебічного виховання;

• поєднанні навчання з працею;

• аналізі історичного розвитку освіти та школи.

На жаль, педагогічні ідеї І. Я. Франка ще мало відомі нашому вчительству. Це пояснюється насамперед тим, що вони недостатньо досліджені. Франкова педагогічна спадщина обминається навіть у вузівських підручниках з історії педагогіки, хоч знання її вимагає програма з даної дисципліни.

Проблемній праці вчителя, різних сторін його діяльності Іван Франко присвятив багато публіцистичних і педагогічних статей та художніх творів. Усвідомлюючи вирішальну роль учителя у вихованні молоді, письменник все своє життя вивчав умови діяльності вчительства. Вчений врахував вплив на результативність праці вчителя не тільки його знань, рівня підготовки, а й умов, в яких він живе. Письменник аналізує правовий стан учительства на Галичині, описує свавілля галицької шкільної адміністрації на прикладі звільнення з роботи в школі сільської вчительки Юлії Шнейдер (відомої поетеси Уляни Кравченко). І. Франко з обуренням констатує, що існуюча система «діла. освітні, наукові, педагогічні ставить на другім або на третім плані». Діючи не в інтересах учнів, уже після початку навчального року окружна шкільна рада звільнила вчительку с. Бібрці, яка до цього заслужила «кожного разу на похвали п. інспектора окружного і місцевої ради шкільної за взірцеве провадження дітей».

І. Я. Франко цінував вчителів, які використовували активні методи навчання, намагаючись «змалу призвичаїти ученика до мислення та й то до порядного, логічного мислення». На думку письменника, учні «нижчих класів» повинні вчитися «мозком рушати».

І. Франко вважав, що вчитель має бути взірцем для учнів і засуджував аморальну поведінку деяких з них. По цій причині він називає Дрогобицьку гімназію «мерзостью запустения», тому не випадково «понуро, скучно йде наука — виходять з неї або чистими недоумками, або передчасними практиками та егоїстами».

І. Франко ратував за формування інтересу до навчання, до науки, як за допомогою формування творчого наукового мислення студентів вищої школи, так і за допомогою застосування активних форм навчання.

Отже, письменник, аналізуючи стан освіти у вищих навчальних закладах, не тільки висловлював критичні зауваження, а й дбайливо пропонував шляхи покращення системи їх навчально-виховної роботи. Великою мірою це поширюється і на проблеми виховання зростаючого покоління. Звернемо увагу на кілька головних думок І. Я. Франка з цього приводу:

«. Коли кожен. мав змогу вчитися і розвивати свої природні здібності, то неодмінно виплинув би на поверхню не один талант, не один геній, який штовхнув би «людство» сильно вперед», тобто запорука прогресу суспільства і людства в цілому залежить від виховання, від розвитку природних здібностей.

«В добре влаштованому суспільстві кожен поперемінно повинен займатись то фізичною, то розумовою працею і мати достатньо часу для відпочинку, так щоб, наприклад, (руками) працювати приблизно 6 годин на день, потім декілька годин займатися науковою працею у вибраному напрямі, і щоб врешті відпочити чи то в сім'ї, чи в розумній розмові з друзями, або насолоджуватись творами мистецтва, чи красою природи; лише при таких умовах можна всесторонньо розвиватись і вчитись і стати справді гідним назви людини».

«Галицька робітнича Громада. вважає конечним домагатися в ділах освітніх:

1. Щоб кожному вільно було вчитися і навчати, чого і як його воля.

2. Щоб навчання і виховання молодого покоління було ділом громадським — не забороняючи однако ж і родичам, коли вони до того охочі і спосібні — навчати самим своїх дітей.

3. Щоб школа розвивала всі тілесні й духовні спосібності учеників, щоб не виводила заниділих та слабосилих учених, неспосібних до ручної праці, але щоб виводили вчених, розумних і розвинених робітників.