ZMIST

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I . Загальні відомості про туристичні об’єкти екскурсійного маршруту.

• Джерело Святителя Миколая Чудотворця.

• Музей мініатюрної книги.

• Святі Гори.

• Соледар - Соляні шахти.

РОЗДІЛ ІІ. Розклад екскурсійного туру

РОЗДІЛ ІІІ АКТУАЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ ІВАНА ФРАНКА

Вступ

1. Становлення світогляду І. Франка

1.1. Умови формування світогляду І. Франка

1.2. Ідейний напрямок і соціальний зміст світогляду І. Франка

2. Педагогічні погляди І. Я. франка

2.1. Роль вчителя в системі освіти. «Учителем школа стоїть»

2.2. І.Франко про виховання та навчання дітей

3. Зміст освіти

3.1. Залежність змісту навчання від суспільного ладу. Методи навчання

3.2. Стан університетської освіти

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Педагогічні ідеї Франка складалися крізь призму світобачення рідного народу. Щодо поглядів на тодішній стан освіти, то вони мали принциповий, реалістично-критичний характер. Це яскраво видно на прикладі таких його статей, як «Мисль о еволюції в історії людськості», «Чого вимагаємо?», «Середні школи в Галичині у 1875-1883 рр.», у яких засуджується соціальна й національна дискримінація українців у галузі освіти з боку австрійських і польських можновладців, відрив навчання від насущних потреб українського народу, зашкарублість дидактичних методів, тілесні покарання учнів. Свої теоретичні настанови Франко втілював у художній практиці, написавши цілу низку високо повчальних творів для дітей, зокрема, «Лис Микита», «Лисиця-сповідниця», «Медвідь». Велику педагогічну силу мають оповідання про дітей та школу: «Малий Мирон», «До світла», «У кузні», «Гірчичне зерно», «Борис Граб».

Мету і завдання українського національного виховання Іван Франко виводив, виходячи із потреб служіння народу, нації, боротьбі за вільну, незалежну, демократичну Українську державу, дотримуючись мудрих заповітів народної педагогіки. За визначенням письменника, школа «важна та свята річ». Його хвилювало, що «шкільна справа іде якось набакир» і така шкільна біда, «що замість учителів спосібних , напрактикованих, таких, що люблять науку і дітей, чимраз частіше приходять учителі неспособні». Твори Івана Франка про українське шкільництво служать одним із достовірних джерел для висвітлення історії вітчизняної педагогіки Галичини австрійського періоду. Іван Франко як історик педагогіки, зробив важливий вклад у висвітлення української народної педагогіки, досягнень педагогічної культури Київської Русі, українського відродження 15-17 ст., історії вітчизняного шкільництва в Західній Україні 18-19 ст., розвитку педагогіки в зарубіжних країнах. Франко перший в історії української педагогіки підняв питання про лінгвопедагогічну суть і значення дитячої мови. У «Нарисі історії українсько-руської літератури» Іван Франко виділив спеціальний розділ «Освіта», у якому на основі аналізу літописного матеріалу показав високий рівень освіти й шкільництва в Київській Русі. Він пише про високу шану до вчителя та книги.

Педагогічні погляди Івана Франка становлять важливу епоху в історії української педагогіки. Їх творче застосування служить надійною основою для відродження й розвитку національної освіти в умовах самостійної держави.

Отже, Франко приділяв дуже велику увагу проблемам виховання. Був особливо уважним до виховання власних дітей. Педагогічні ідеї Івана Яковича висвітлюються не лише в статтях, де він аналізує вади та переваги нашого виховання та освіти, а й у художніх творах. У них Франко відобразить як дисгармонійне виховання («Отець-гуморист», «Гірчичне зерно»), так і виховання дитини, що в майбутньому зможе посісти високе духовне місце в суспільстві («Борис Граб»).

Від смерті Т.Г.Шевченка ніхто з українських майстрів письменства не добув собі більшого імені й ширшого розголосу на просторах Західної України, як Іван Франко. Зі сторінок своїх публіцистичних праць він постає ще й як педагог-просвітитель, у багатьох творах і виступах якого гостро критикується сучасна система освіти й виховання.

Народна освіта в Галичині вимагала наполегливої праці. І.Франко разом з М.Павликом, О.Тарлецьким та іншими педагогами стали на шлях боротьби за дійсно народну, по-справжньому демократичну й гуманістичну, відповідну інтересам народу освіту. Основний недолік існуючої освітньо-виховної системи він убачав у тому, що молоді люди виходили зі школи нездатними до праці на користь народу, "слугами теперішнього несправедливого ладу, п´явками народними". Разом з гнівним осудом він неодноразово чітко формулював мету й завдання народної освіти: піднести весь народ на таку височінь, на яку підносить людину сучасна наука, озброїти широкі маси народу всіма здобутками людської думки.

Спрямованість освітньо-виховного впливу ІФранко вбачав у тому, щоб оволодіння науковими знаннями йшло в парі з розвитком тіла в процесі фізичної праці. Недопустимою вважалась присутність у вихованні будь-яких релігійних, моральних чи суспільних пересудів. Виховання правдивого, всебічно розвинутого й сильного покоління можливе лише завдяки боротьбі з реальними життєвими труднощами, в якій очі дітей не повинні бути закриті на протилежні аргументи й докази. У протистоянні протилежних ідей відточуватиметься їх мислення. Отже, зв´язок навчання з працею, широка освіта, позбавлена будь-яких забобонів, використання всього того кращого, що здобуто досвідом цілого життя попередніх поколінь, всебічний розвиток мислення дітей такі завдання, на думку І. Франка, має виконувати навчальний процес.

У праці "Чого хоче галицька робітнича громада?" І.Франко у таких положеннях пояснює вимоги робітничого руху у справах освіти:

1. Громадський характер навчання і виховання підростаючого покоління.

2. Освіта для всього народу.

3. Всебічний розвиток усіх здібностей в учнів.

4. Відокремлення школи від церкви.

Широка, всебічна, звільнена від усяких забобонів, глибоко народна, національна за формою і одночасно загальнолюдська гуманна школа - таким є освітній ідеал І.Франка,

У поглядах І.Франка на освіту значна увага приділяється початковій (народній) школі. Блискуче використовуючи статистичний матеріал, він доводить мізерність кількості народних шкіл в Галичині проти кількості населення. В інших статтях він відмічає, що ці школи дають не справжні знання, а лише ´´хвостики", "обрізки" знань, а іноді й зовсім одне "лушпиння", перетворюючи учня в машину, яка "бубнить регулярно... задані уроки", тоді як насправді школа повинна давати учням широке коло знань про навколишній світ, його природу, суспільство й саму людину, забезпечувати розумовий розвиток, прищеплювати високі моральні, естетичні і трудові якості.

Свої думки про середню й вищу освіту І.Франко висловив у ряді спеціальних статей (напр,, "Середні школи в Галичині), Зокрема, він бачить призначення освіти у підготовці інтелігенції: з шкіл мають виходити ті, "що згодом стають духовними провідниками народу". Тому школи заслуговують на значно більшу увагу, ніж їм приділяють. Він виступає проти однобічного класицизму, формалізму й схоластики, закликає перебудувати навчальні заклади відповідно до сучасних потреб, щоб вони "не були позорищем образо-ваного світу". У зв´язку з цим, ІФранко наводить такі статистичні дані:

1) на одну середню школу в Галичині припадає переважно на 205 тисяч мешканців. У цьому відношенні Галичина стоїть на останньому місці між усіма країнами Європи. Для Існуючої кількості учнів у Галичині потрібно було б 42 середні школи замість діючих 29;

2) існуючі гімназії переповнені;

3) наш народ прагне до гімназій;

4) реальні школи в Галичині знаходяться в стані повної деградації, упадку;

5) якщо в Галичині загальна кількість учнів у порівнянні до кількості населення є значно меншою, ніж в інших країнах, то виною цього є тільки нестача учбових закладів.

У середній освіті значне місце І.Франко відводив рідній мові й літературі. Цьому питанню спеціально присвячена його велика стаття "Кінечність реформи навчання української літератури в наших середніх школах". Мету навчання рідної мови він визначає як ознайомлення учнів з живою народною мовою. Щодо літератури, то він домагається від учителів критичного аналізу творів, уміння показати учням зв´язок їх з життям, їх суспільну вартість.

І.Франко наполягає на необхідності реформи середніх і вищих учбових закладів, щоб вони були пов´язані з "дійсними умовами народного життя. Він глибоко усвідомлював вирішальну роль учителя у початковій, середній та вищій школах.

Значне місце в просвітницькій та науковій діяльності І.Франка займає співпраця з М.С.Грушевським: у НТШ, у редакції часопису "Літературно-Науковий Вісник" (Франко був фактичним редактором першого періоду існування ЛНВ), у лавах Національно-Демократичної Партії. Спільна діяльність на теренах Західної України цих двох найвизначніших учених та ідеологів стала основою всеукраїнського єднання.

Іван Франко (1856-1916) – велет українського педагогічного духу. В його спадщині понад сто наукових і публіцистичних праць, художніх творів, присвячених вихованню дітей і молоді. Він аналізує стан освіти на українських землях рубежу XIX – XX століть; проблеми національної освіти й виховання; відродження й розвитку української педагогічної культури; історію освіти, народної педагогіки; визначає мету, зміст і методи навчання й виховання. Світогляд і педагогічні погляди І. Франка формувалися під впливом мудрості народної педагогіки та європейської глибокодумності, вітчизняних світочів розуму К. Старовецького, Г. Сковороди, Т. Шевченка, П. Куліша, М. Драгоманова. Він цікавився роботами відомих українських педагогів, був також обізнаний із зарубіжною педагогічною літературою.

Повного розквіту рідного шкільництва, української педагогіки, освіти й науки, педагогічної й національної культури, на думку І. Франка, можна досягти тільки за умов самостійної Української держави. Він боровся за українську національну школу демократичного характеру й гуманістичного спрямування, обстоював необхідність створення підручників високого наукового рівня.

Мету виховання І. Франко вбачав у всебічній підготовці молодого покоління до здійснення найвищого ідеалу нації – осягнення власної державності, до активної творчої участі в розбудові рідної духовної й матеріальної культури, а через неї до участі у вселюдській культурі. Національне виховання, на його думку, це – творення і безупинне вдосконалення нації. Основними рисами українця мають бути: свідомий патріотизм, висока моральність, вихованість, господарність, освіченість, професіоналізм, фізична й естетична досконалість, витривалість, підприємливість, ініціативність тощо.

Зміст і методи навчання й виховання визначав як квінтесенцію роботи школи.

І. Франко зробив великий внесок у висвітлення української народної педагогіки, досягнень педагогічної культури Київської Русі, українського відродження XVI – XVII століть, історії вітчизняного шкільництва в Західній Україні рубежу XVIII – XIX століть тощо. Він також перший в історії української педагогіки порушив питання про лінгво-педагогічну суть і значення дитячої мови.

Знаний український педагог Христина Апчевська (1841-1920) досліджувала проблеми навчання дорослих. Широко відомі її посібники «Що читати народові?», «Книга для дорослих». Багато писав про тяжку дитячу долю Володимир Короленко (1853-1921), який створив «Лігу врятування дітей», був борцем за народні школи на Полтавщині.

РОЗДІЛ III. АКТУАЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ ІВАНА ФРАНКА

Анал³з педагог³чно¿ ³ публ³цистично¿ л³тератури ²вана Франка засв³дчуº актуальн³сть педагог³чних проблем, як³ в³н п³дн³мав у той час. Вони º й зараз своºчасними та злободенними у процес³ розбудови системи нац³онально¿ осв³ти в Укра¿н³ на початку ХХ² ст.

За його твердженням, дитина – це найвища ц³нн³сть, розвиток яко¿ маº зд³йснюватись п³д час сп³лкування на гуманних засадах. Кожна людина повинна мати право ³ можлив³сть оволод³вати осв³тою. Виховання ³ навчання матимуть громадський характер, але важливу роль у формуванн³ молодого покол³ння буде в³д³гравати с³м’я.

Поет-мислитель ³ публ³цист вважав, що школа повинна давати д³тям ц³кав³ в³домост³ про ³нш³ кра¿ни, природу, життя р³зних людей у форм³ яскравих опов³дань. Заслуговують ³ сьогодн³ на увагу його думки про те, що предмет кожно¿ науки, нав³ть математики, сам у соб³ м³стить ст³льки ц³кавого, принадного, що «вм³й т³льки винайти ³ живо розказати» [2, 62].

².Франко розкрив принципи навчання: доступн³сть, посл³довн³сть, систематичн³сть, дотримання тих зв’язк³в, як³ ³снують м³ж р³зними науками. Навчальний процес необх³дно спрямовувати на розумове, ф³зичне ³ моральне виховання учн³в, прищеплення ¿м любов³ до р³дного слова, його краси. На це маº спрямовуватись знайомство д³тей з народною творч³стю, байками, казками, вивчення художньо¿ л³тератури.

Письменник ц³нував казку ³ зазначав, що вона найб³льше в³дпов³даº смаков³ д³тей в³д 6 до 12 рок³в, змушуº ¿х см³ятися, думати, розбуджуº ц³кав³сть та увагу до явищ природи. В³н сам писав ц³кав³ опов³дання про д³тей та казки для д³тей. Сво¿ми художньо-поетичними творами письменник показував, якою маº бути мова навчання д³тей. В³н на­тхненно боровся за утвердження в школах Галичини укра¿нсько¿ мови. У передмов³ до другого видання зб³рки казок «Коли ще зв³р³ говорили» автор розкривав виховне значення казок, адже вони дають д³тям основи чеснот, справедливост³, любов³ до природи, розум³ння добра ³ зла [2, 221]. ².Франко радив ретельно добирати твори для дитячого читання, брати т³ з них, як³ спрямован³ на формування кращих моральних рис, любов³ до прац³, любов³ до людей, а також т³, як³ розвивають мислення читач³в.

І.Франко, виходячи з потреб служіння українському народу, нації, боротьбі за вільну, незалежну, демократичну, самостійну Українську державу, дотримуючись мудрих заповітів народної педагогіки, необхідності утверд­ження освіченості й національної самосвідомості громадян, неухильного дотримання в помислах і поведінці народних чеснот, визначав мету і завдання національного виховання.

До відродження української державності й життя для України закликає вірш І.Франка «Не пора!», що став українською народною піснею: «Не пора, не пора, не пора Москалеви й Ляхови служить! Довершилась України кривда стара, – Нам пора для України жить ... » [6].

Духовно утверджує прагнення українців мати власну ук­раїнську державність вірш «Великі роковини» з його завер­шальними словами: «Довго нас недоля жерла, Досі нас наруга жре, Та ми крикнім: «Ще не вмерла, Ще не вмерла і не вмре!» [6].

Довершену людину творчо підносить саме почуття відпо­відальності й громадського обов’язку перед нацією. Ставля­чи перед кожним українським громадянином безумовну ви­могу громадянського обов’язку, І.Франко імперативно закли­кав: «Кожний думай, що на тобі міліонів стан стоїть, що за долю міліонів мусиш дати ти отвіт!» .

І.Франко визначав зміст як квінтесенцію роботи школи. Разом із цим він переконливо довів, що в умовах колоніального ладу ці найважливіші компоненти шкільництва підпорядковуються цілям підготовки покірних рабів можновладців.

Особливо детально зупинився письменник на питаннях змісту і методів навчально-виховної роботи в народних (початкових) школах Галичини. Він показав, як змінювався зміст навчання в цих школах на різних етапах історії західноукраїнських земель і яким жалюгідним був рівень знань учнів, незважаючи на всі зміни, які робили [5].

Науку в тодішніх народних школах Галичини, за словами І.Франка, викладають не для того, щоб дати українській молоді освіту й необхідний обсяг знань, а тільки для того, аби вселити в неї покірність несправедливим порядкам й утвердити її в темноті, тому й зміст навчання був мізерний. Діти одержували «лиш хвостики, обрізки, а не раз попросту тільки лушпину знань»: «Школа в селі вже літ сто, А письма не зна ніхто» [7].

Викладання наук у народних школах австрійського зразка здебільшого був схоластичний, спорадичний, а методи навчання, застосовувані в них, зашкарублі, малоефективні. А то­му часто-густо «сільський хлопчина кілька літ ходить до школи, не раз о голоді, о холоді, душиться в ній і тратить здо­ров’я, час і силу, слухає про історію, астрономію, географію і т. ін., а, вийшовши зі школи, не тільки зараз забуває всю ту премудрість, але за два-три роки забуває зовсім читати» [11, 109].

Велику увагу приділив І.Франко вивченню української мови в народних школах, оскільки його не міг не хвилювати стан її викладання, так як він протягом всього свого життя боровся за розвиток української мови на народній основі. А стан викладання української мови був незадовільний. Розуміючи надзвичайну складність становища з навчан­ням української мови в народних та інших школах Галичини, І.Франко своєю письменницькою діяльністю доводив, якою повинна бути мова, що вивчається учнями. Він боровся за утвердження в Галичині української літературної мови, в основі якої лежала мова видатних письменників України: І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка, Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького. Поет-публіцист зробив багато для того, щоб піднятися до вершин української літературної мови. Це можна простежити при порівнянні творів письмен­ника, виданих у ранні й пізніші періоди його літературної діяльності [11].

Він наполегливо боровся за запровадження в школах правопису, який би ґрунтувався на фонетичному принципі. «Було б дуже бажано, – писав він 1888 року, – щоб справу правопису розв’язали в нас остаточно на користь простої, послідовної і раціональної фонетики, яка, крім ве­личезного полегшення в навчанні руської (тобто україн­ської) мови в школі, є вже тепер правописом науки, зокрема лінгвістики і етнографії» [6].

Низку критичних зауважень висловив І.Франко і щодо стану вивчення в народних школах природничих дисциплін. Вивчення природознавства в цих школах замінювалося так званими «відомостями з історії і природи», які повинні були включити відомості «з натуральної історії, фізики, географії та історії з урахуванням рідного краю».

Хвилював І.Франка і незадовільний стан вивчення географії в народних школах; воно зводилося лише до озна­йомлення учнів з окремими містами, ріками і горами Австро-Угорщини. Письменник вказував на те, що в школах «не зуміли оцінити педагогічного значення географії і трактують її так сухо і антипедагогічно, що вона є тільки мукою для дітей, перевантаженням їх пам’яті і пустим бала­стом, з якого в дальшому поступі освіти не можна витягти жодної користі”. Він гаряче виступав за вивчення в шко­лах рідного краю, писав про необхідність створення повно­цінних підручників з географії [12].

Гостро критикував І.Франко також і навчання історії в народних школах, що обмежувалося колом відомостей про королів, князів і цісарів. Учням розповідали здебільшого про історію Польщі, історія ж українського народу замовчувалася або подавалася в неправильному трактуванні [10; 11].

Недосконала методика не розвивала розум школяра, а отупляла його. У школах культивувалися антипедагогічні методи навчання, які відзначалися примі­тивізмом і зводилися до механічного натаскування учнів. Учителі придушували в дітей будь-який прояв самостійного мислення, перетворювали їх у бездушне знаряддя, «в машин­у, бубнящу регулярно, хоч механічно, завдані лекції» [12]. Саме так сталося з Грицем, кмітливим і допитливим хлопчиком, який за рік навчання нічого не засвоїв, крім «баба галамага» (оповідання І.Франка «Грицева шкільна наука»).

І.Франко виступав проти германізації й полонізації на­родних шкіл Галичини. Висловив чимало критичних заува­жень щодо тодішніх шкільних підручників. «Наші шкільні під­ручники, – зазначав він,– знов таки в значній мірі завдя­ки пануючому в Галичині режимові, переважно неоригінальні, основані на перестарілих педагогічних принципах, а деякі надто таки далекі від рівня сучасної науки ...» [11, 114-115]. Це в повній мірі стосувалося й методів навчання та виховання. Мислитель зазначав: «В школах наших розкладені науки крайнє непедагогічно» [12, 193]. Особливо незадо­вільне було тут вивчення української мови та літератури, фольклору. В гімназіях, а також в університетах домінували зубріння і муштра. У противагу їм Великий Каменяр вистав­ляв свідомість навчання. І при цьому особливого значення надавав самостійній роботі над книгою:

Книги – морська глибина:

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить [8].

Письменник велику увагу приділяв сімейному вихованню дітей. Традиційну українську родину він розглядав як перший і найвпливовіший осередок патріотизму, національного єд­нання та виховання, місце прищеплення здорових норм і навичок поведінки, пошанівку рідної мови, народних звичаїв, традицій.

Отже, як бачимо, І.Франко розкрив принципи, мету, завдання, окреслив та проаналізував зміст та методи навчання і виховання в навчальних закладах того часу. Він відстоював свідоме навчання і вважав, що зміст навчання і виховання памолоді має ґрунтуватися на національних, демократичних традиціях. Для цього треба виховувати в дітей любов до рідного краю, його історії та природи, звичаїв та обрядів, традицій, а також навчити дітей любити рідне слово, рідну мову, яку дослідники в нього називають науковою.

Думки поета щодо виховання стосувались і сім’ї, родини, близьких. Він добре знав і розумів дитячу психіку, її вразливість і вважав, що батьки відіграють важливу роль у формуванні дитини, її моральних норм, поведінки, любові до знань, ставлення до життя. Не применшуючи ролі батька, І.Франко надавав особли­вого значення в цьому процесі матері, про що писав у статті «Жінка-мати». Саме мати, на його думку, спостерігає перші прояви психічного життя дитини, створює умови для її здорово­го розвитку, зміцнення волі тощо [2, 5].

Каменяр у своїх працях ставив питання гуманного ставлення до дітей не тільки в школі, але і в сім’ї. Це ставлення він уявляв як лагідне, розум­не, з повагою, з врахуванням особливостей розвитку дітей. Водночас яскраво і переконливо І.Франко показав, що на­вчально-виховний процес у школах Галичини переважно не відповідав таким уявленням. У статтях «Симптоми розкладу в галицькій суспільності», «Допис про Дрогобицьку гімназію», «Ученицька бібліотека в Дрогобичі» та інших творах І.Франко критикував зміст і методику навчання, антигуманність у стосунках учителів та учнів [6; 8; 9].

Важливе значення для нових поколінь мають педагогічні ідеї великого педагога, просвітителя, сина українського народу І.Франка. Все своє життя він невтомно працював задля щастя народу. На це були спрямовані і його педагогічні погляди.

Як бачимо, І.Франко розв’язував питання освіти, школи, навчання і виховання з позицій світоглядної основи її розвитку. Творчо використовував все краще, що було здобуте до нього в галузі української та світової історії педагогіки. Великий вплив на формування його педагогічних поглядів мала постановка національних питань та релігія. Це, в свою чергу, дозволило йому зробити цінний внесок у розвиток освіти, навчання й виховання в кінці ХІХ – початку ХХ ст. Освіту І.Франко вважав могутньою зброєю у створенні нового життя людини, оскільки вона сприяє піднесенню національної свідомості народних мас.

У численних публіцистичних, педагогічних працях та літературних творах І.Франко показав тяжкий стан народної освіти в умовах існуючого ладу. Глибоко проаналізувавши факти сучасної йому галицької дійсності, він довів, що такий стан є безпосереднім наслідком еконо­мічного рабства народних мас і реакційної політики Австро-Угорської імперії щодо українського населення, які створювали всілякі перешкоди на шляху культурного розвитку народу. Окремі дослідники вважають, що ці його думки є суперечливими і потребують окремого дослідження [4; 5; 6].

Водночас І.Франко сповна розкрив характер системи освіти кінця ХІХ – початку ХХ ст.: ● існування різних типів шкіл для «нижчих» і «вищих» соціальних верств; ● національна нерівноправ­ність; ● залежність школи від церкви; ● висока плата за навчання в середній і вищій школах; ● мізерне фінансування освітніх за­кладів для народу тощо.

Він усебічно схарактеризував позиції, які займали в питаннях народної освіти австро-угорські кола, політичні партії і угруповання Галичини. У складних історичних умовах Галичини, де австрійські власті всіма засобами намагалися розпалити національну ворожнечу між поляками й українцями, І.Франко, борець за єднання українського народу в єдину самостійну вільну державу, вказував на низький рівень освіти як серед українських, так і серед інших верств населення. Водночас він викривав польсько-шляхетську політику національної дискримінації українського народу в галузі освіти.

І.Франко визначав провідну роль навчання рідною мовою в розвитку мислення дітей, пропонував створювати школи, пов’язані з життям, з інтересами народу.

Сьогодні внесок І.Франка в педагогічну науку значний, але недостатньо досліджений і потребує оцінки й переосмислення під сучасним поглядом національного відродження в Україні на початку ХХІ століття. Велике значення мають його праці з історії освіти України, зокрема шкільної та університетської.

Громадськість міст і сіл Львівщини проводить на батьківщині Каменяра фестивалі «Франко Фест», присвячені творчій спадщині І.Франка. Їх мета – актуалізувати та популяризувати творчість Великого Каменяра, створити йому якісно новий імідж одного з найкращих та найпрогресивніших українців свого часу.

Як бачимо, педагогічні ідеї Івана Франка є актуальними, оскільки вони слугують гуманізму та демократії. Цим освітнім і педагогічним проблемам він присвятив понад ста наукових, публіцистичних і багато художніх творів, які потрібно читати, вивчати та аналізувати кожному з нас.

Список використаної літератури

1. Васянович Г. Педагогічні ідеї Івана Франка / До 150-річчя від дня народження Каменяра // Рідна школа. – 2006. – № 10. – С.27-29.

2. Дзеверін О.Г. Педагогічні погляди І.Я.Франка // Педагогічні статті і висловлювання / Упор. О.Г.Дзеверін. – К.: Радянська школа, 1960. – 297 с.

3. Закон України «Про освіту». – К.: Ґенеза, 1996. – 36 с.

4. Кузьмінець О., Цапко О. Не згубити набутки минулих поколінь // Рідна школа. – 1998. – № 11. – С.15-19.