
- •38Методологія міжнародних досліджень
- •35.Політичний реалізм
- •36Тмв як наука
- •33.Модерністські теорії міжнародних відносин. Діалог традиціоналістів і модерністів.
- •34.Загальні теорії зовнішньої політики
- •37Політичний ідеалізм
- •39Структура воєнної політики.
- •54. Східні сценарії глобального світу.
- •2) Географічне охоплення
- •6) Порядок вступу до організації
- •53. Інструменти міжнар. Пол-ки. Вайолентологія як наука, сутність і параметри сили
- •52. Глобалізація та її вплив на мВ
- •54. Східні сценарії глобального світу.
- •11. Міжнародна безпека: сутність, параметри, види.
- •12. Особливості, сутність, моделі сучасної світ-системи.
- •13. Сутність, виникнення, форми дипломатії. Дипломатичні ранги в Україні.
- •14. Вплив демографічних процесів і технологічної революції на міжнародні відносини (Тофлер «Третя хвиля» і «Війна і анти війна»)
- •16. Сучасні тмв
- •17. Школа стратегічного аналізу
- •18. Сутність, предмет, структура, фун-ї тмв.
- •19. Теорія міжнародних систем Коплана, Хофмана і Роузкранца
- •20. Держава як міжнародний актор і світове лідерство.
- •9. НеОкласичні теорії: неореалізм, неоідеалізм, неомарксизм.
- •7.Конкретно-емпіричні,математичні та прогностичні методи міжнародних відносин (схема)
- •6.Загальнонаукові та історичні методи міжнародних досліджень
- •21.Діалектика як методологічна основа міжнародних досліджень в міжнародних відносинах
- •7. Україна, єс, нато: спілкування.
- •42.Міжнародні відносини як особливий вид спілкування з теми міжнародні актори.
- •44.Форми дипломатичної діяльності.
- •46..Україна і міжнародні організації (єс,нато, сот і т.Д.)
- •40.Теорія війни
- •41.Сутність вестернізації
- •43.Воєнна доктрина України
- •45.Україна на тлі глобальних трансформацій
- •22. Сучасні тенденції розвитку цивілізаційної теорії. (Хантінгтон,Хатамі)
- •21. Цивілізаційний вимір мв (зоопарк та пиріг)
- •23.Імперія як міжнародний актор
- •25. .Сучасна держава-нація
- •31. Сутність і структура політичного простору
- •24. .Витоки та сутність суперечності Захід-Схід як вимір відносин планетарного дуалізму
- •30. Сучасні геополіт. Концепції:
- •27. Типи контролю. Структура міжнародної системи та хронолог. Принцип Модельського.
22. Сучасні тенденції розвитку цивілізаційної теорії. (Хантінгтон,Хатамі)
Цивілізація - система детермінації суспільної життєдіяльності через духовне виробництво, тобто через соціально значущі функції культури. Статус цивілізації визначається ступенем універсалізації духовних принципів буття, що утвердилися у суспільстві. Єдність світової історії полягає у співіснуванні цивілізацій у просторі та часі, їх взаємозв'язку і взаємодії. З погляду цивілізаційного підходу, «на перший план висувається проблема осмислення руху людства до дискретної єдності, до формування глобальної, всесвітньої макроцивілізаційної системи».
Ідея світової цивілізації відображає процес культурного зближення людства і визнання існування загальнолюдських цінностей, орієнтацій, форм діяльності та інституцій.
дедалі більша увага приділяється передумовам та ознакам кризових процесів у її розвитку. Наголошується на турбулентному характері сучасного етапу світового цивілізаційного процесу. О. І. Неклесса вважає, що епоха, в яку вступає світ, - це існування суспільства у вигляді стійкої, але нерівноважної системи. Стійкість нового світу багато в чому ґрунтується на величезній кількості нагромаджених цивілізацією ресурсів, на їх перманентному, перерозподілі. Її джерело він вбачає в тому, що в людському світі потенційно (а іноді й реально) існує особливий, «нічний» стан послідовного руйнування системи - Світ Розпаду, тобто своєрідний код антиісторії. Така «поліфонічна» конструкція є одночасно простором складної взаємодії історичних епох, фундаментальні коди яких зберігаються і співіснують упродовж усієї історії людства як основа цивілізаційних, типологічних розходжень у структурі соціуму. Зміна епох, подібно до неспокійного стану прикордонних поясів цивілізаційних розламів, супроводжується хаотизацією соціуму, періодами смути.
На думку М. О. Чешкова, нинішні глобальні процеси пов'язані з кризою, самовичерпанням домінантної ролі соціального начала глобальної спільності. Свідченням цього російський учений вважає виникнення одновимірних (різні види тоталітаризму, втрата колективної ідентичності в розвинених суспільствах) феноменів десоціалізації та маргіналізації як в окремих суспільствах, так і у світі в цілому (тероризм, торгівля наркотиками), бестіалізацію індивіда, руйнування його генетичних засад (СНІД), загрозу ядерної катастрофи і спадної еволюції людства. Водночас, на думку М. О. Чешкова, змінюється і суспільна свідомість, світові релігії розпадаються, створюючи ситуацію духовного вакууму.
Основна гіпотеза Хантинґтона полягає в тому, що в сучасних міжнародних відносинах стосунки конфлікту чи співпраці між державами визначаються культурною ідентичністю суспільства. Широкі маси населення, розчаровані в ідеології, повертаються до своїх фундаментальних основ, таких як релігія, мова, історія, суспільні цінності й традиції, інституції
У контексті цивілізаційних зіткнень С. Хантінгтон наголошує на помилковості, аморальності та небезпечності віри в універсальність західної культури, на існуванні безпосереднього зв'язку між універсалізмом, імперіалізмом та експансією. Він застерігає, що західний універсалізм може призвести до міжцивілізаційної війни між серцевинними державами, в якій Захід може зазнати поразки. Найважливішими серед визначених цивілізацій у сучасному світі С. Хантинґтон вважає такі:
1. Західну (або атлантичну), що спирається на цінності європейської культури, , а її морально-етичні принципи ґрунтуються на християнстві. 2.Ісламську, притаманну, передусім, арабським, але також й іншим мусульманським країнам, які спираються на культуру Сходу та ісламський фундаменталізм. 3.Китайську, що базується на традиційних цінностях конфуціанства, яке розуміють не лише як релігію, але й як філософське вчення. 4.Східнослов'янську, побудовану на православ'ї та російській культурі.
З ініціативи Президента Іслам. Республіки Іран Хатами ООН проголосила 2001 рік Роком діалогу культур і цивілізацій. "Діалог цивілізацій - це стимул для формування універсальної моделі оздоровлення міжнародних відносин, щоб виключити односторонні підходи і монолог в політиці та культурі".
Важливим проявом тривав століттями діалогу Сходу і Заходу в галузі культури був Ренесанс. Крім того, виділяються два шляхи здійснення діалогу цивілізацій:
1. Взаємовплив між ними протягом тривалого часу. Цей процес обумовлений природним ходом розвитку подій, географічними або історичними причинами і від чийогось вибору або волі не залежить. Подібне взаємовплив століттями здійснювалося, наприклад, між іранцями і греками в античні часи, а пізніше між Європою і Азією по Великому шовковому шляху і т.д. 2. Діалог цивілізацій і культур за допомогою діалогу між їх представниками. Така форма діалогу - це усвідомлена і цілеспрямована діяльність, не обумовлена історичними або географічними факторами.
Діалог культур припускає багатополюсний світ і заперечує планетарні зміни в бік глобалізації, спрямованої на створення більш широких ринків збуту і поглинання національних культур однієї панівної культурою.